Листи Примарного Автора

Ранку всім роботягам

Блейк Беладонна. Красуня і туповисько Ця ніндзя-кішкодівчинка — ще один учасник головної команди, а також один зі зв'язків її з темою звіролюдей-фавнів та расизму щодо них. Її батьки були засновниками Білого Ікла, організації, що боролася за права фавнів, тому вона з дитинства брала в цьому участь. Блейк лишилась в Іклі і тоді, коли організація радикалізувалась, і її батьки покинули Ікло. Та коли організація перетворилася на терористичну, а її ментор та, згідно натяків, любовний інтерес, Адам Таурус, став чудовиськом, Блейк втекла і звідси, та поступила в академію. І там вона потрапила в одну команду зі спадкоємицею однієї найбільш расистьких компвній у світі. Непоганий початок, чи не так? А тепер забудьте нахуй. Почнемо з того, що цей підсюжет із расизмом був використаний неймовірно тупо і недолуго. Коли ж сценаристи, зрозумівши свою неміч, таки кинули свої спроби, виявилась іще одна проблема. Поза цим підсюжетом Блейк практично ніяк не розвивали. Найбільш визначною її рисою характеру було "читає порно". І коли фавни та їх проблеми магічним чином зникли із сюжету, у Блейк не лишилося нічого. І що зробили сценаристи? Правильно, зробити з неї та Ян одного персонажа, парочку токен-лесбійок (ключове слово "токен"). Ось і ще одна історія, злита в унітаз. Напевно, найгіршим чином з усіх. #творчість #фентезі @widluda

Ранку всім роботягам. Нехай день пройде добре.

Я оклигав. Я відпочив, хоча нині й був робочий день. Написання вже впевненіше просувається. Ну і поки другий адмін думає що писати, я вам дещо цікаве розповім. Є письменники архітектори, які планують, що і як буде до деталі. Є письменники флори, які ніколи до кінця не знають що буде далі. Я не маю на все план, але я маю скелет історії, на який я наношу всі доповнення та зміни. Іноді в цього скелета зʼявляються зайві кінцівки, але то таке. Вперше за довгий час план і раптова ідея стикуються в одну лінію. Це приємно. Всім надобраніч

Ранку всім роботягам. Початок робочого тижня, а нині ще й дощ. Всім вдалого дня.

Усім надобраніч

Метання списів. Ауролати, або силова броня, це одна із цікавинок моєї нової книги. Гіперболізовано великі, міцні та важко озброєні дива інженерії. Озброєння ауролатів, називають регаліями. І однією з базових регалій усіх цих лат, є метальний гак. Прототипом метального гаку є атлатль, зброя ацтеків, яка дозволяла дальше і точніше метати списи. Носії ауролатів теж метають списи, але вони великі та начинені вибухівкою або зачаровані. В крайньому випадку метальний гак це ще й зброя ближнього бою. Чому це. Лук в стімпанку чи а-ля 19-20 століття трохи дивно, до ракет ще не дійшли, міномети нудні, а інші види зброї типу пращі, не дуже цікаво дивляться. А тут і щось просте, незвичне, оригінальне. Гріх не використовувати таке.

Я думаю, ті з вас, хто ще тут лишився, знають, що я писав роман за мотивами D&D-кампанії, де був гравцем. Тепер, після дикого письменницького блоку, кількох переписувань та редактур, я нарешті осмілів достатньо, аби викласти перший розділ. Я сподіваюся, наступні будуть куди швидше. https://arkush.net/book/44433

На правах свавілля другий адмін хоче повідомити, що в нього є свій канал. Вірніше, був. Вірніше, знову є, бо ще раз зникати на рік я не збираюсь.

Ранку всім роботягам. Оклигую як можу. Традиційно ми тут оголошуємо голосування, але другий адмін захотів завершити свою епопею про те, заруінило рубі. Плюс він ще дещо згадав, і я теж. Тому нині будуть пости про дещо з того, які штуки які я вирішив додати у свою книгу, яку по трохи але пишу( просто реально на все часу і сил мало) Усім хорошої неділі.

Всім надобраніч

Хоча, додам, що при умовному цифровому комунізмі все було б ще гірше. Дякуємо Китаю за приклад.

Зламана піраміда Зараз ми поговоримо про одну не дуже веселу тему. Я би її назвав знаменосцем великої кризи. А саме тему витіснення поганих авторів. Кожен хороший художник, плиточник, програміст і так далі починає з низів. Люди по природі такі що поки не освоюють базу і певний середній рінзнань, не можуть зробити щось велике. Але сучасний капіталізм не хоче вкладатися в довгострокову перспективу. Йому потрібно тут і зараз. Він хоче спеціаліста з дясятерічним досвід зараз а не через десять років, прогера за три копійки тут і зараз. Цей приклад можна продовжувати довго. І от приходять на поміч всяким сучасним менеджерам нейронки, які на їх думку оптимізують все тут і зараз. Які напишуть книги за дні, програми для переказу коштів за годину і наукову статтю за хвилину. Все швидко, все оптимізовано на низових рівнях, щоб забити болт на все інше. Насправді криза, де низових спеціалістів гноблять почалася не вчора. Дурні менеджери завжди хотіли звільнити всіх спеціалістів які на їх думку були не досить корисні. Бо вкладатися в нормальне навчання а не в тренінги зменшення «вставте потрібні слова» це не вигідно. Нейромережі стали лише каталізатором того, що хотів зробити сучасний менеджер із працівниками. Нафіг всіх звільнили. Але є проблема. Заміна всіх копірайтерів, низькокваліфікованих програмістів, письменників початківців, в так далі, ламає всю схему того, як учень стає майстром а початківець стає спеціалістом. Знищуєш початковий рівень, нема основи для решти. Я це написав, бо хочу донести одну незвичну думку. Те що ми називаємо Нейрослопом, це не причина, а наслідок. Алгоритм не винний у тому, як засирапється культурний простір, так само, як не винний спис, що прибив людину. Винний списник. І винний той хто дав спис і каже, що когось убивати, це добре. Це все скінчиться дуже паршиво. Рим почав своє падіння з того, що не залишилося жодного притомного скуптора, який міг прикрасити трюмфальну арку, а наше падіння почнеться з того, що не буде кому написати чи виправити сайт. І в цьому анкапі сміливо монвинити всіх учнів умовного Генрі Форда чи інших архітекторів сучасного капіталізму.

Це я нині. Попробую оклигати і щось видати потім.

Поле бою штука мінлива. Ніколи не знаєш за якими правилами доведеться грати.

Ранку всім роботягам. Нехай ви нині знайдете те, чого потребує.

Сьогодні не той день, коли хочеться щось писати. Памʼятна дати доволі незвична, що поробиш. Я, як любитель історії, ставлюся до другої світової, як до драматичної катастрофи і зайве нагадування, що війни не часто бувають однозначні. Бо один з агресорів у цій війні має лаври героя і визволителя. Змиріться, що більша частина світу вважає ссср героєм. Прийняття це старт до змін. Надіюсь, з часом ці зміни настануть. А поки всім надобраніч. Усім на

Ранку всім роботягам, тримайте жирного кота.

Усім надобраніч

Деморалізація Я легко занепадаю духом. Мені легко зіпсувати настрій і оточуючим не треба прикладати до цього зусиль. Я й сам з цим добре справляюся. І одним із джерел поганого настрою є ниськосортна література. Бути автором, що хоче написати щось оригінальне або хоча б незвичне, це невдячна справа. В мене немає супер незвичного творчого бачення, харизми, таланту. Все що я зробив є наслідком моєї шизи, яка зайшла в глухий кут, освіти, яка вивітрюється на будові та дрібки везіння. І от я дивлюсь на книги, де іноді навіть промт від чату гпт не прибрали, сублімацію сексуальних фантазій, дуже посередні сюжети і воно має читача. Велику аудиторію, яка робить реакції, дає фідбек і так далі. І от я думаю, може я мало стараюся. Може я даремно це почав. Може я роблю щось не так, але що. Всі ці а може мене гнітять. Деморалізують. Не лише у творчості але і у особистому житті. Я постійно на дизморалі, тому те що я дієздатний це або баг системи, або щось ще. І як не дивно, низькоякісні твори теж мене дизморалять. І напевно це проблема.