Доцент знає

«Азов» — це тепло материнських рук й усмішки близьких за святковим столом. Це найніжніші обійми коханої і радісний сміх дітей біля дому. Це батьківська підтримка і їхня віра в те, що у нас все вдасться. «Азов» — це щастя зустрічі з найріднішими. І це пісня, яку співають в родинному колі з покоління в покоління. «Азов» — це тисячі історій, облич та імен. Це турбота і пам’ять. Заповітні слова, що промовляють лише пошепки. Це синьо-жовтий стяг і краса рідної мови. «Азов» — це Маріуполь, Київ і Донецьк. Це Крим і Карпати, Луганськ та Чернівці, Дніпро і Луцьк. Це українські поля, гори і ліси. Це Азовське море. І смак жердель влітку на українському Донбасі. «Азов» — це вся Україна. Все те, що ми захищаємо день у день. «Азов» — це любов. 🦅Приєднуйся до лав 1 корпусу НГУ «АЗОВ» | Офіційний сайт корпусу | АЗОВ.ONE | Підтримати корпус фінансово | Telegram | Instagram | YouTube | X | Facebook | TikTok | WhatsApp | Threads

«За країну у її вогні Скільки раз насправді помирав! Та ти з нами досі на війні! Ми тримаємась, мій генерал! Наші шрами, ніби знаки рун, Наші смерті покриває велич! Не ООН веде нас, а ОУН! Ми рівняємось на тебе, генерал Шухевич» З Днем Народження, пане Генерал-хорунжий!

З нагоди 30-тої річниці ухвалення Конституції України на території Києво-Печерської Лаври встановлено памʼятник гетьману Івану Мазепі. Гордий з того, що Хорунжа служба 1-го корпусу НГУ «Азов» брала участь у громадських слуханнях і долучилась до того, щоб ясновельможний Гетьман повернувся до української православної святині !!! Спротив латентних прихильників філіалу ФСБ подолало. Дотисли!

Бригадний генерал, який за 12 років пройшов шлях від солдата до командира корпусу. Воєначальник, який знає що таке солдатоцентричність, та докладає всіх зусиль, аби забезпечити особовий склад всім необхідним: від підготовки та забезпечення до детального планування операцій та створення розвиненої екосистеми довкола підрозділу, яка працює задля бійців. Офіцер, який на своєму прикладі демонструє, що новітня генерація українських військових має лідерів, котрі здатні швидко та ефективно реформувати військо, викорінюючи радянщину та застарілі підходи. Людина, без якої неможливо уявити собі історію «Азову». Той, хто зробив «Азов» таким, яким його знають в усьому світі. Підрозділом, який поважають союзники, і якого бояться вороги. Сьогодні виповнюється 35 років Герою України, командиру 1-го корпусу НГУ «Азов», бригадному генералу Денису «Редісу» Прокопенку. Друг «Редіс» неодноразово доводив, що готовий на все заради збереження особового складу. Він ризикував життям заради своїх бійців у найскладніші дні в історії підрозділу, адже «ризик — справа хоробрих», і брав на себе відповідальність в критичні моменти. Особовий склад 1-го корпусу НГУ «Азов» вітає командира із днем народження та бажає сил, витримки й успіхів у нашій спільній справі — справі захисту України. Ми завжди поруч з тобою та готові до виконання поставлених завдань. З днем народження, командире! 🦅Приєднуйся до лав 1 корпусу НГУ «АЗОВ» | Офіційний сайт корпусу | АЗОВ.ONE | Підтримати корпус фінансово | Telegram | Instagram | YouTube | X | Facebook | TikTok | WhatsApp | Threads

✅Кремлівський карлик-некрофіл потребує більше крові. Ресурс люмпенів, кримінальників вже майже вичерпано. Дійшла черга до тих, хто "за новостямі не следіт і політікой не інтересується". На відео майбутня "серая скотінка"* та їх вдови, яким дозволять пройтись колоною на чергове 9 травня. *"Серая скотінка" - саме так називали мобілізованих простолюдинів офіцери імператорської армії, під час І Світової війни. Чим для росії завершилась Перша Імперіалістична війна - відомо. Московити розв'язали Другу імперіалістичну. Не сумніваюсь, що результат буде тотожнім.

Входить Опанас, Толя, Миша і Гриша. Миша: О-диви – кацапи. Гриша (з московським акцентом): Как пагодка в Масквє?

Палають храми, гинуть люди, бʼють на сполох церковні дзвони. Знову суне орда, нищить, руйнує і вбиває. Такий він «русскій мір», такі вони «православні». Жодного жалю до окупантів, нуль толерантності до адептів філіалу ФСБ - московських попів і їх пастви!

Азовсталь. Зліва на право : Петро Супрун «Дяк», я , Михайло Чапля «Южний». Нарешті, всі люди на цій світлині - вільні і в Україні. Сьогодні, Петра обміняли. Нарешті вдома!

Міністерство освіти і науки України спільно з 1-м корпусом НГУ «Азов» здійснили реформу предмета «Захист України». Інструктори «Азову» проводять вишколи для вчителів предмета «Захист України». Діти проходять комбіновані практичні та теоретичні заняття раз на місяць, отримуючи навички з тактичної медицини, поводження зі зброєю, використання дронів. Відмінність курсу від попередніх форматів полягає в сучасних технологіях і в комплексному підході. Молодь готується до викликів воєнного часу, стає відповідальними та проактивними громадянами, які вміють діяти в надзвичайних ситуаціях. У новому відео ви зможете почути, які враження залишив курс у дітей і учасників гурту «Курган і Агрегат», які приїхали підтримати молодь і долучилися до занять з «Захисту України». Дивіться вже зараз на нашому YouTube-каналі. 🦅Приєднуйся до лав 1 корпусу НГУ «АЗОВ» | Офіційний сайт корпусу | Фінансова підтримка | Telegram | Instagram | YouTube | X | Facebook | TikTok | WhatsApp | Threads

✅ Що далі? Далі ми йдемо під пильним наглядом росіян до автобусів і розміщуємось в них: прикордонники, морпіхи, нацгвардійці і жменька азовців. Мені випадає місце, ближче до задніх дверей, біля вікна і я спостерігаю за ворогами, а вони розглядають нас. В автобусі азовців небагато, майже всі щільно розмістились на «гальорці». Охороняли нас знервовані осетини. Невеличкого зросту, худі. В око впадала, особливо у порівнянні із кадирівцями, бідна «екіпа» цих упокорених синів Кавказу. Дешева форма, на ногах якесь дрантя. Трійко цих бійців розмістилась біля дверей автобуса. Один із них панічно водив дулом кулемета по салону і голосно говорив: «Сідеть! Не увставать. Буду стрелать!» Було помітно, що вони остерігались небезпечних азовців. До салону зайшли представники «Червоного Хреста» і це дещо зняло напругу наших охоронців. Люди східної зовнішності, пояснили нам поганою російською, що ми маємо заповнити анкети і що вони поінформують наших рідних, що з нами все гаразд. Полонені не довіряли цим персонажам, тому заповнили анкети не всі з нас. Зібравши анкети вони пішли. Більше, у полоні, представників «Червоного Хреста» я не бачив.

«Ми воюємо з Росією і знаємо, чому вона програє». У новій колонці для «Української правди» командир 1-го корпусу НГУ «Азов» бригадний генерал Денис «Редіс» Прокопенко поділився роздумами про українську і російську армії як діаметрально протилежні системи. Яку філософію культивують Сили оборони України? Чому російська армія – це про лояльність, а не компетентність? Яким чином «Азов» покращує стійкість оборони на фронті? Читайте повний текст за посиланням. 🦅Приєднуйся до лав 1 корпусу НГУ «АЗОВ» | Офіційний сайт корпусу | Фінансова підтримка | Telegram | Instagram | YouTube | X | Facebook | TikTok | WhatsApp | Threads

✅ 20 травня 2022 року І ось настає моя черга. Перший крок у невідомість. Мружусь на сонце - Стой! Какоє падраздєленіє? - Азов. - Атайді в сторону! Азовців виокремлюють від інших. Нам особлива увага. Підходить якийсь персонаж, дістає телефон і починає знімати, інший починає обшукувати. - Імя, фамілія, падразделеніє, званіє. Називаюсь. - Прахаді, вещі к асмотру! Підходжу до черги. На піддони потрібно викласти вміст наплечника. - Бистрєй! Патараплівайся, давай! Метушаться два неоковирних персонажа. Один короткий і опецькуватий, інший «апасний», у балаклаві, довготелесий з якимись непропорційно широкими долонями. Форма на них виглядає максимально неохайно і не за розміром. Одразу подумки даю цій солодкій парочці прізвиська «Штепсель» і «Тарапунька». Штепсель (помічає серед речей книги, агресивно): Зачєм так много? Чітать любіш? Я (посміхаючись): Люблю. Тарапунька (єхидно): У тебя будет много времені теперь, для етого. Я: 3-4 месяца. Штепсель (з ентузіазмом шукача скарбів, перебирає речі): Фонарік нельзя! Павербанк тебе не нужен (відкладає у бік). Зарядка для телефона… Где телефон? Я: Сгорєл (спостерігаю як гасне зацікавленність в очах цього жебрака). Штепсель: Что за таблеткі? (крутить у руках «Магнікор»). Пояснюю, що це ліки які маю приймати на постійній основі. Повертає пігулки до наплечника. Помічає на руці «G-Shock»… Штепсель (азартно): Нєпаложено! Часи нельзя. Електронниє часи нельзя. Я: Нам обещали, что можна… Тарапунька (озирається навколо і включається, адже треба допомогти корешу віджати "котли" ): Снімай!!! Снімай бистро! Нельзя! Что непонятного?! Ех шкода годинника. Подарунок від друга. Треба було розтрощити. Знімаю, кидаю на піддон. Штепсель хижо підхоплює і відкидає на купу своїх трофеїв. Тарапунька (максимально накручуючи суворості у голосі): Дакумєнти?! Подаю посвідчення і паспорт. У паспорті лежить кілька гривневих купюр. Десь не більше 800 грн. Тарапунька крутить у руках паспорт, передає його Штепселю і виразно дивиться на нього. Той відкриває, помічає гроші, удає що зосереджено читає, потім повертає Тарапуньці. Тарапунька: Сабірай сваі вещі! Бистрєй-бистрєй! Штепсель: Пашевелівайся!!! Я швидко збираю речі. Пригнувши голову озираюсь. Помічаю, що нашу торбу з продуктами вже відтягли на узбіччя. Обшукують Спайдера, розглядають татуювання. Штепсель: (роздратовано) Да што ж ти медленний такой! Іді-іді.. Вручає мені паспорт підштовхує у напрямку автобусів. По периметру стоять ворожі солдати. З цікавістю розглядають страшних азовців. На ходу пхаю речі у рюкзак, підходжу до черги в автобус, відкриваю паспорт – грошей немає. Бляха, які ж все-таки жалюгідні жебраки й не соромно ганьбитись? Хоча … А чого ти очікував від кацапа? Заспокоюю я себе.

Хворий старий віслюк виблював «у-а-а-а» і вилупки знищили Лукʼянівський ринок, де торгували городиною бабусі, спалили вестибюль станції метро Лукʼянівка, зруйнували «пункти прийняття рішень» - Сільпо, Аврору, ТРЦ Квадрат. Таки добили перший в Україні Макдональдз. Зруйнували будинки. І саме головне - у черговий раз вбили цивільних. Напевно, на думку кремлівського, плюгавого, кавалка лайна, це змусить українців впасти у розпач і благати цього недопалка прийняти від нас капітуляцію? Ні. Але відповідь буде. Впевнений на всі 💯. Памʼятаємо все! Помстимося за всіх.

✅ На виході з території заводу, наші офіцери («Южний» і «Корінь») ще раз перевіряли списки, далі нас зустрічав представник України - офіцер Головного управління розвідки Міністерства оборони, який кожному тис руку і дякував за службу. Після, ми складали свою зброю у вантажівку і далі виходили до росіян. Дивно було спостерігати цих персонажів так зблизька. Білі пов’язки на огидній жаб’ячого кольору формі, на ногах злиденні кирзові берци – жалюгідне видовище. Мине не так багато часу і значна кількість вертухаїв будуть хизуватись ношеними але зручними «таланами» та «ловами» або «саломонами» знятими із полонених. Вже під час першого обшуку виявилось, що росіяни не збирались виконувати свої обіцянки. Гроші, одяг, взуття, годинники, книги і навіть ліки та засоби особистої гігієни відбирались під час первинного обшуку, а потім те що не відібрали на виході, було відмародерено на в’їзді охоронцями колонії або протягом нашого перебування в ув’язнені.

20 травня, опівдні із території «Азовсталі» виходили останні бійці гарнізону - 531 захисник. Ми виходили через пости росіян. Несли з собою особисті речі, медикаменти і продукти, через плече автомат, у кишені пустий магазин. Було вирішено, що ми не лишимо нашого пухнастого побратима. Котик «Кіпіш» помандрував із нами. Рукастий Петро змайстрував із магазинного кошика котячу переноску. Спочатку мандрували зруйнованими цехами і ангарами. Потім вийшли із забудови і пішли стежкою до узгодженого місця. По дорозі до нас долучались інші бійці. Групами і поодинці, з речами. Багато легкопоранених. Хлопці вітались, стріляли цигарки, нервово жартували. Ми із Сашком, окрім своїх речей у наплечниках, тягли чималу торбу із консервами і водою. Котом мав опікуватись «Орест». Було незвично тихо і сонячно. Учора ще йшов дощ і все розмокло, згасли багаття пожеж – наслідків обстрілів. Пахло горілим, а ще зеленню і прим’ятою травою.

Друг «Кроха» – назавжди в строю. Олександр «Кроха» Крохмалюк приєднався до «Азову» у 2016 році. Починав військовим медиком, згодом очолив медичну службу. 20 травня 2022 року виконав наказ про вихід з «Азовсталі», продовжив боротьбу у полоні. Друг «Кроха» пройшов Оленівку та Таганрог. Останнє відоме місце утримання – СІЗО-2 у Камишині. У вересні 2025 року Олександра повернули в Україну в межах репатріації тіл. Судмедекспертиза у Львові зафіксувала причину смерті – перелом ребер, тупа травма грудної клітини. Катування та вбивства у полоні – систематична державна політика росії, яка досі залишається безкарною. Понад 700 військовослужбовців «Азову» залишаються в полоні та продовжують боротьбу. Співчуваємо родині, друзям та побратимам друга «Крохи». Заповнити анкету на вступ в «Азов» | Фінансова підтримка | Instagram | YouTube | Facebook

Скептично подивившись на себе у розбите дзеркало, справедливо вирішив що подальше рівняння призведе до вус у стилі маршала Григорія Кулика. Довелось ліквідувати повністю. Нічого, відпущу ще. Знайшов відро і у залишках мінералки поправ спідню білизну і шкарпетки. Це було фантастично. Все. Я готовий. Закривши всі питання, я ще раз пройшовся руїнами роздягалок «Азовсталі» у пошуках корисних речей. Мене цікавили: мило, гелі для душу, шампунь, капці, сухі дезодоранти. Все це потрібно було зібрати не лише для себе але й для тих, хто вирушав у полон. Особливо бажаними знахідками були книги, зошити, кулькові ручки та олівці. Тупі кримінальні драми про «братву», шпигунські романи, детективи, історичні романи, фантастика, жіночий роман, посібники із металургії та техніки безпеки – все це летіло у мій наплечник. Я гріб усе, розуміючи що сидіти нам довго і що потрібно буде якось гаяти час.

✅ 17 травня евакуація гарнізону продовжилась. Вийшло 694 бійця, у тому числі 29 поранених. Виходили близько полудня, потік солдатів почав свою ходу в полон – худі і бліді, багато хто на милицях або ношах, інші кульгають, а деякі серйозно поранені. 18 травня, 771 захисник «Азовсталі» склав стрілецьку зброю і вийшов під гарантії росіян і «Червоного хреста». 19 травня евакуація продовжилась. З’ясувалось, що моє прізвище у списках на вихід 20 травня. Напередодні, я привів свій зовнішній вигляд до азовського стандарту. Нишпорячи серед руїн та розвалених шафок, у яких тримали свої речі робітники заводу, я знайшов кілька десятків початих пляшок із мінеральною водою. Стягнувши їх до купи, я влаштував собі душ із газованої води. Це було розкішно. Рівняючи вуса, відсік забагато, намагався підрівняти – вийшло не дуже.