3 х 4

Ось і прийшов той вік коли ти купуєш розетки

Давно хотів спробувати зробити маленький сервер вдома, але то часу не було, то грошей не вистачало. Але як виявилось, у мене вже років з 5 лежить на полиці старий планшет від інтел на І5 процесорі і як виявляється він чудово підходить для домашнього маленького сервера. Ще й споживає всього 3-10Вт

Стояв на касі — стояв довго, попереду мене стояла людина за бургером, інша за прохолодним напоєм, одна купила соску в тісті, а ще одна кепку та сорочку, потім ще одна була — таблетки купила, — довго стояв на касі… на касі заправки — заправить машину.

В Києві є гарне місце на ВДНГ — пірс 39. Це басейн під відкритим небом. Ми вчора там в перше за рік були, то настільки були голодні до води і відпочинку, що навіть ні разу родиною не дістали телефон, і не сфоткались.

Київ

У відео про Сальвію я швидко згадав природний психоделік LSA — lysergic acid amide, а він насправді дуже цікавий, і не тільки як ентеоген чи сполука, споріднена з LSD. Існує рослина під назвою іпомея, яку в давніх традиціях мешиків і мазатеків використовували в лікувальних цілях, а саме її насіння, що на фото. Вона має п'янкі, відносно легкі психоделічні ефекти, а також її застосовували як снодійне. За всі ці ефекти іпомеї відповідає молекула LSA. Важливо не плутати — це не LSD. І що найцікавіше, так це те, що LSA не є компонентом самої рослини. LSA це ерголін і він потрапляє лише до деяких видів іпомеї через інфекцію іншим організмом — грибом роду Periglandula. Гриб інфікує іпомею не просто так. Він виробляє токсин — LSA — отруйний для комах і травоїдних тварин. Сам гриб живе, як окремий організм на рослині, а LSA всередині іпомеї. Саме це й дає рослині змогу виживати в агресивному середовищі. Взамін іпомея постачає грибу поживні речовини — цукри та інші продукти фотосинтезу, без яких він не вижив би, поза тканинами рослини цей гриб існувати не може. Це природний цикл, у якому вони стають взаємозалежними. Як гриб поширюється далі — він проростає в насіння — і саме тому весь психоактивний LSA зосереджений там, а не в квітах чи листі. Так із кожним новим поколінням іпомеї передається й сам гриб. Це все цікаво, бо в тисячний раз вказує, як природа та еволюція регулює та поєднує різні не схожі організми у спільну кооперацію. Ну і цікаво, що LSA працює як природній токсин, принцип схожий на нікотин.

Я хотів пост про психоделік LSA написати і природній гомеостаз, але забув вже майже 4 тижні — якщо завтра не напишу, нагадайте ❤️

У нашому мозку є зона, якій дали назву V5, або MT Це частина зорової кори, яка відповідає за обробку руху:

напрямок, швидкість, зміна положення об’єктів у просторі.

І виявляється, якщо пошкодити цю зону буквально — фізично, то це може призвести до дуже рідкісного стану акінетопсії, або рухової сліпоти. При акінетопсії рух сприймається не як рух, а як серія статичних зображень. Це ускладнює навіть прості речі:

наливання чаю в чашку або безпечний перехід дороги, тому що людина бачить об’єкти, але не бачить їхнього плавного руху.

Машина може бути спочатку далеко, потім раптом ближче, але сам момент наближення людина не бачить. Акінетопсія це порушення зорового сприйняття, при якому людина може бачити форму, колір і нерухомі об’єкти, але втрачає або сильно погано сприймає сам рух. Цікаво, що пошкодження V5 може впливати не на весь зір одразу, а на один конкретний аспект нашого загального сприйняття. І що найцікавіше: для людини з акінетопсією світ не має тієї протяжності, до якої ми звикли. Він виглядає не як безперервний процес, а наче слайд подій — окремі кадри, між якими зник плавний перехід.

Я обожнюю купувати якісь старі, цікаві речі із цікавою історією. Це наче маленьке хоббі — я починаю чимось цікавитися, місяцями про це читати, шукати варіанти на ОЛХ і інших майданчиках, полювати, мріяти і в кінці я буває і в правду знаходжу щось варте цього часу — але це буває рідко. І ось декілька днів тому я купив обʼєктив — легенду, про який дуже давно мріяв. Він настільки легендарний, що я зробив йому фотосесію 🥳

У мене є сусід, дідусь Вася і він дуже любить зі мною розмовляти. Точніше він постійно пробує мене перехватити від моїх справ, і постійно дивується, що я кудись поспішаю — і ми розмовляємо. І от вчора я займався знову справами — тягнув додому велетенські колеса, і дідусь Вася знову пробував зі мною побалакати, але в котрий раз я швидко пробував втекти і він мені сказав: — Та куди ти постійно так поспішаєш, ти такий швидкий, постійно в справах. А я йому ввічливо відповів: — Молодість, постійно щось кудись біжу, щось несу, когось везу. І ми мило попрощались — все чудово. Єдине що дідусь Вася не дізнається, що я насправді поспішаю, щоб менше контактувати з людьми, що я аутист і мені складно вести розмову з мало знайомими мені людьми і що моє швидкість обумовлена тим, що я хочу від цих людей швидше сховатися і коли мене хтось відриває від цієї швидкості, то я ще сильніше хочу пришвидшитись і зробити апарацію — ось так майже 34 роки.

хм....

Картина з минулого посту обрана не випадково. Майже 70 років тому вона стала головною "піддослідною" в одному з найвідоміших експериментів про те, куди й чому дивляться люди, і відповідь на питання "хто керує вашими очима" ховається прямо в ній. Це картина "Не чекали" Іллі Рєпіна, українського художника, що народився на Харківщині, неподалік Чугуєва. У 1950-х фізіолог Альфред Ярбус захотів буквально побачити, куди скерований погляд людини. Він вигадав цікавий спосіб:

до ока кріпилася крихітна лінза з дзеркальцем, від якого відбивався промінь світла — і виробляв траєкторію погляду просто на фотопластинці.

Далі Ярбус садив людину перед цією самою картиною "Не чекали" Іллі Рєпіна і щоразу ставив різні запитання. Потім дивився на "карту погляду", яку малювали очі. Через деякий час Ярбус зміг побачити, маршрут погляду людини щоразу геть інший — він залежав від запитання: 1. Хто цей чоловік? 2. Як довго не було цього чоловіка? 3. Які відносини з цим чоловіком? Кожного разу людина вибудовувала зовсім іншу траєкторію погляду: одне око, одне полотно. Та досить змінити питання в голові — і весь шлях погляду стає іншим. Таким чином Ярбус дійшов висновку, що більшість наших рухів очей — не рефлекси. Здебільшого око працює не як камера, що знімає все підряд, а як інструмент, який ми наводимо туди, де сподіваємось знайти щось потрібне. Тобто керує переважно не світ перед нами, а питання, яке вже сидить у голові: джерело загрози? соціальні сигнали? головний об’єкт? порушення очікування? потрібна дія? ціль пошуку? _______ І що для мене найцікавіше: мозок шукає пріоритетний об’єкт, який за поставленою задачею має дати найбільше інформації для аналізу. Саме тому питання про стосунки з цим чоловіком у більшості запускає аналіз облич інших учасників картини: їхні погляди, напруга, пози й реакції стають найрелевантнішим способом зрозуміти, ким він є для них.

Улюблена частина

Що вирішує, куди ви подивитесь в наступну секунду? Наприклад: ким цей чоловік є для цих людей? Хто керує вашими очима: світ перед вами — чи питання, яке вже сидить у голові?

☝🏻 Простими словами — наше з вами око працює на межі знаної нам фізики, зір у темряві — це не просто біологія, а робота нервової системи на межі фізичного шуму. Як ви можете зрозуміти, то я від цього 🤯

З книги: Око бачить світло не як суцільний потік, а як окремі маленькі порції — фотони. Коли світла багато, працюють колбочки: завдяки їм ми бачимо кольори. Коли світла мало, колбочки вже майже не справляються, тому кольори зникають. Тоді головну роботу беруть на себе палички — клітини сітківки, які бачать у темряві, але без нормального кольору. І ось наскільки вони чутливі: палички можуть реагувати навіть на окремі фотони. Фізик зору М. Г. Піренн пояснював це так: Механічної енергії горошини, що падає з висоти одного дюйма, якби її перетворити на світлову енергію, було б достатньо, щоб дати слабке враження світла кожній людині, яка коли-небудь жила.

… ❤️

Існує християнська доктрина, яка має назву транссубстанціація. Якщо дуже просто, в ній йдеться про те, що під час Євхаристії хліб і вино стають тілом і кров'ю Христа. Не символічно, а реально — буквально тілом і кров'ю Христа. Точніше, не так, що хліб раптом починає виглядати як м'ясо, а вино як кров. Зовні все залишається тим самим:

людина бачить хліб. Відчуває запах хліба. Торкається хліба. Куштує хліб.

Але доктрина каже:

gопри все це, на глибшому рівні це вже не хліб і вино, а тіло і кров Христа.

І от тут починається найцікавіше. Бо якщо наші чуття кажуть одне, а релігійна традиція каже інше — кому ми маємо вірити? Виявилось, що існує чудовий і по праву елегантний аргумент, який все нам пояснить. З дозволу його авторів, я дав йому назву: Cлабший доказ не може зруйнувати сильніший У мене є прямий досвід — переді мною хліб і вино. Я бачу це, відчуваю це, можу перевірити це своїми чуттями. А є інший тип доказу. Мені кажуть:

ні, це тіло і кров, бо так передано через Писання, традицію, апостолів, церковне вчення і тлумачення.

Але це вже не прямий досвід. Це ланцюг:

хтось бачив — хтось записав — хтось передав — хтось переклав — хтось пояснив — хтось зробив із цього доктрину.

І тут ми ставимо дуже просте запитання: Чому цей ланцюг має бути сильнішим за те, що людина прямо зараз бачить і відчуває перед собою? Бо навіть перші свідки — апостоли — якщо вони щось бачили, бачили це через власні чуття. А ми маємо вже не їхні чуття. Ми маємо розповідь про їхні чуття. Доказ не стає сильнішим, коли проходить через покоління — він навпаки слабшає. Тут важливо зробити одне уточнення. Цей аргумент не стверджує, що чудес не буває. Він стверджує інше: щоб раціонально прийняти надзвичайне твердження, потрібен надзвичайний доказ. Філософ Девід Юм сформулював це так:

свідчення на користь чуда можна прийняти лише тоді, коли хибність цього свідчення була б ще більшим чудом, ніж саме чудо.

Простіше:

якщо тисяча незнайомих між собою людей з різних куточків світу незалежно описують одну і ту саму деталь — можливо, варто прислухатись. Бо припустити, що всі вони одночасно помилилися або збрехали, вже само по собі потребує пояснення.

Але ланцюг передачі через два тисячоліття — через переклади, собори, тлумачення і інституційні інтереси — не є таким доказом, бо те, що щось спотворюється або переосмислюється в такому ланцюгу, це не чудо — це норма. Тому слабкий доказ — доктрина, традиція, ланцюг — не може зруйнувати сильніший: відчуття, чуття, власний прямий досвід. Не тому що чудес не існує. А тому що цей конкретний доказ просто не дотягує до планки.

Приємного перегляду https://youtu.be/u138PB-ta1A

В моєму улюбленому театрі та в моєї улюбленої режесерки і просто чудової дівчини ❤️ сьогодні вистава!! Якщо ви в Києві, рекомендую завітати. 20 червня о 17:00 📍 у театрі «Сузір’я» відбудеться крайній показ «Family paradise» у цьому театральному сезоні Дім, у якому за красивими розмовами ховаються страх, розчарування й невисловлені бажання

Родина, для якої одна подія може стати точкою неповернення

Чи витримає будинок Уестонів випробування, яке збирає всіх під одним дахом? До зустрічі 20 червня 🤍 📍 Ярославів Вал, 14Б ⏰ 17:00 🎟 Квитки: https://secure.wayforpay.com/payment/sd0ab9361aee4