Червоний куток

Сам сфоткал. Детский магазин сладостей.

Якщо помріяти про кращі часи (хоч і не варто цим занадто бавитись), то мені, як киянинові, здається, що новий корпус музею так званого "голодомору", що зараз будується, можна й не зносити (хоча сам музей, звісно, повинно бути ліквідовано, "свічку" знесено, а задля висвітлення проблеми голоду 1930-х років відкрито інший музей в іншому місці), а перепрофілювати, наприклад, у Музей оборони Києва часів Великої Вітчизняної війни. Тим паче, поруч на Алеї Слави поховано генералів Кирпоноса, Тупікова та інших героїв, що воювали саме за Київ. Тема ВВВ мені здається такою, що не втрачає актуальність із плином часу, а лише розширюється, постають нові відомості та факти, суперечки та обговорення лише розпалюються. То була війна всесвітньо-історичного масштабу, війна соціалізму проти фашизму, війна народів Радянського Союзу за право на існування, а Україна та українці посідали ледь не центральне місце в усьому цьому як географічно, так і в сенсі подій та соціальних процесів. Тема ж Києва у ВВВ, як на мене, теж заслуговує на окремий музей. Бабин Яр, зруйнування Хрещатика та Успенського собору — це те, що відомо всім. Київ дав критично важливий час на підготовку оборони Москви (Гудеріан вважав критичною помилкою наказ Гітлера брати Київ, а не наступати на Москву якнайшвидше). Київський укріплений район був першим, що начали будувати у складі "лінії Сталіна", а Київський військовий округ був ледь не найважливішим у воєнній доктрині міжвоєнного СРСР, до 1939 року та приєднання колишніх польських територій. У музеї можна висвітлити життя киян у довоєнні часи, під час окупації та після визволення міста, зробити дещо краєзнавчий ухил — що також вельми важливо у пояснюванні того, які справжні соціальні процеси відбувалися в СРСР та зокрема в Україні. Разом із музеем з Батьківщиною-матір'ю, музеем Партизанської слави, музеями "Битва за Київ 1943 р." та "Букринський плацдарм" та відновленими й музеєфікованими ДОТами це все складатиме необхідний комплекс пам'яті про Велику Вітчизняну війну. Кияни серед моїх підписників, як вам така ідея?

За своєю класовою основою рух ОУН-УПА — досить типовий селянський дрібнобуржуазний (куркульський) рух проти радянської колективізації з українською національною специфікою. Моя думка, чому саме на заході України (котрий до того зовсім не був центром українського націоналізму) УПА проявляла найбільшу активність — тому що за короткі два роки першого приходу Радянської влади колективізацію просто не встигли провести як слід. На іншій території України війна куркульства проти комуністів призвела до масового голоду, на заході — набула ось такої форми масового бандитизму. Україна все ж таки селянська країна.

👊 Бандеровцы до смерти забивают украинцев Раннее мы делали ряд постов "Как ОУН-УПА убивали украинцев". Тогда мы ссылались на польские источники, сегодня речь пойдет уже о украинской книге изданной в Киеве в 2016 году. В ней неоднократно описываются воспоминания свидетелей, заставших как ОУН-УПА убивали тех, ради кого они "освобождали" землю от "Московии". [Скриншот 1] Интервью ветерана ОУН, его бандеровские товарищи пытками убили трёх украинцев; [Скриншоты 2-6] Протокол Николая Вовчука о том, как его брата, студента, Ивана Вовчука, забили бандеровцы; [Скриншот 7] Воспоминания Марии Жуковской, родственницы убитого бандеровцами украинца. Источник Спасибо подписчику за предоставленную информацию! Подписывайтесь на «Чемоданчик Пруфов» 💼 #ОУН #террор_правых #ВОВ

Пять лет назад, 20 мая Зеленский принял присягу, победив на выборах благодаря обещаниям скорейшего мира на Донбассе. Десять лет назад 25 мая Порошенко выиграл выборы с обещанием прекращения огня и начала диалога с мятежными регионами. В единственные моменты, когда от воли украинцев что-то зависело, они подавляющим большинством голосов показывали, что хотят мира и гражданского согласия. Но только президенты получали власть, - сразу начинали движение в обратном направлении мандату, полученному от граждан. В таком контексте для действующей власти отказ от выборов под предлогом военного положения волне логичен, - если выбор избирателя ничего не значит, зачем нужна такая бутафория демократии? Но украинцы не хотят отказываться от демократии, они хотят убрать бутафорию. А вот это как раз сделать невозможно. Потому что не мы давно выбираем, что с нами будет.

Дико извиняюсь.

А я всегда говорил, что УИНП — контора пидорасов.

Трохи про теорію підкови Наша так звана "деколонізація" (варварське знищення російської та радянської частки культури України), якщо придивитись, проходить за методиками, що вельми схожі на ті, що розроблені в найпрогресивніших західних університетах задля боротьби з "білим супрематизмом", "культурною апропріацією", "патріархатом" та іншими найнагальнішими проблемами сучасного західного суспільства. Тобто українські деколонізатори дуже нагадують найрадикальніших західних ліваків за своїми світоглядними засадами та поглядами на закономірності розвитку народів та історичну справедливість. Але при цьому вони в переважній більшості — без жодних різночитань відкриті фашисти. Як же так стається?

У нашому бентежному житті існують певні групи політизованих громадян, котрих можна назвати клінічно ненавчанними, але котрі при тому демонструють завидну здатність до виживання. Однією з таких груп можна назвати українських "соєвих ліваків" із "Соцруху", "Екоплатформи", "Прямої дії" (відродженої) та інших ліволіберальних організацій, що навіть зараз, у 2024 році, з дивовижною впертістю намагаються існувати, проводити якісь "івенти" й заходи, щиро не розуміючи, чому кожного Божого разу на тих відкритих заходах огрібають по пиках від фашистів. Вони вже чого тільки не робили, аби довести свою абсолютну принципову лояльність українській державі — і волонтерили на ЗСУ, і самі воюють, і частково допомагають державі хоч трохи покращувати свій імідж, утворюючи ілюзію ідеологічної різноманітності в Україні, але їх усе одно б'ють. Б'ють і б'ють. Ну як так-то?