Храм поезії (🖤)

Пнуся, жбурляю піщинки стеблами. Липко — смолою дорога встелена. Зносить зі шляху гнітюча темрява. Квіти повітря побачать. З бітуму Листям, як лезом, проріжу літери. Слово бунтарське розкаже істину. Легіт розвіє окови зіткані. Нитка травú  всі незгоди вистоїть. Силу коріння надасть, щоб високо Правда по світу із пастки-вихору Криком забутим на волю вибралась. Стилос кульбаби незламним символом Стане Стилетом жовтим на синьому.

Надвечір'я лоскоче мою стривожену душу помаранчевим сяйвом, наче пір'ям... Стихає печаль... Ненадовго... Вона прокинеться тоді, коли сонце вкотре загине перед настанням ночі... Дістало все... Замість листя на деревах — нитки: хворобливо-тонкі та криваві... Яку з них обірвати першою? З'явилась нова! Та годі! Ходить навколо мене постать-протиріччя, мружить свої сірі очі, боячись світла. Він — милість, загадковість, дивакуватість... Годує вміло словами медовими. Порції турботи то великі, то мікроскопічні... Солодкість то для мене, то для інших — цінніших (ррр — ревную!) Циклічно... Комічно... Трясця. Це пастка... Нудота. Ейфорія. Нудота. Ейфорія Роздратованість дозована, Але така неконтрольована. Шкода, що не маю на тілі кнопки: "вимкнути нахрін тригери" Залишається лише плакати і цілувати поглядом безкрайні небеса. Мовчати.. Пробачати. Мовчати... Миритись... Чекати. Дивитись на яму розчарувань, яка давно викопана. Стрибати? Думати про те, що я повинна зробити, щоб стати незамінною, особливою? Нитки розмножуються, звисають з дерев, вплітаючись назавжди у моє волосся... Надвечір'я лоскоче мою душу... Шепоче: ти вразлива. Хай так буде! Ольга Далабожак #ольга_далабожак

Усе б зняти без відчуття втрати: м’якість вовни із [крихко]тіла / тріск від іскри гладкого акрилу. І не стати б холодними, милий. Лютий змінить нас, як ми й хотіли. Радію, що ця моя римована мініатюра потрапила в "Поетичний календар" від OWL 🦉 На відбір різні поети подали понад 130 віршів! Це цілком реальний календар на 2026 рік із гарними віршами та в стильному дизайнерському оформленні. Тож налітайте, поки є можливість. Для замовлення паперової чи електронної версії пишіть @yr_lilium. Частина коштів, отриманих за електронну версію календаря, буде надіслана притулкам для тварин 🧡

Свята Вечеря ділимо ділимо ділимо хліб він святий, черствий та поцвілий це хліб груба шкоринка у пересохлому роті крихти деруть піднебіння як пацюки холодні вогкі стіни всіяні чорними зірками грибка ділимо ділимо ділимо хліб який щедрий цей вечір ціла скибка хліба скарб злиток золота й поту три царі порубане дерево роду закон «о пяти колосках» сходить зірка осява золотий запас скибку хліба синицю в руках прилетіла ластівка найцінніше — у цей святий вечір відірвати від серця окраєць віддати ближньому йому потрібніше я ще тримаюся три царі ще тримають в долонях дари який щедрий цей вечір святий цей вечір хліб святий а найсвятіший хліб — поділений в полоні

Ккк

А що, як фенікс не матиме здатності переродитися? Що, як нитка долі в руках мойри буде перерізана стилосом прози життя, у якій лебідь і щука програють раку якогось важливого органу і самоорганізація втрачає значення? І починається хаос, що захоплює життєвий простір людей навколо та увагу непрямо дотичних, і кожне стиснене суспільними нормами обличчя скривиться, бо непристойно себе показати живим. І не буде б потреби про усе це вкотре писати вірші, бо кому, власне, треба чути про чужі проблеми, коли усі ходимо в АТБ ми, бачимо ціни і зітхаємо? У цьому новому світі немає місця для поезії. Так ся маємо. Якби світ укладався у поетичний виступ, мікрофонна стійка схилилася б. І тільки поету її доведеться здійняти на рівень, який був до цього, а то й вище, щоб врешті вірші перемогли прозу життя. @defirtonpoetry #федько

Ніколи уже не буде тихо і темно по тому, як тут ночами горіла Європа. Більше, ніж може вмістити будь-який опис форми співіснування, сталих людських взаємин, глибше за назви й займенники особові – у жодному горлі немає тепла такого – те, що між нами. Це не переходить у спогади. Війна не скасовує чинність ніжності та любові. Фактологія виснажена і, ніби хмиз, суха. Довгі пояснення і надмірні, і марні, поки згустки пекла викашлює Марік, поки нічний вогонь розшматовує Харків. Ніби з фанерним щитом проти дикого зла – стояла посеред вулиці й називала імена людей, засипаних у підвалах, коштовні адреси, стерті з міського тла. І не зараджувало, навіть якщо кричати. І починалася комендантська година. І ніби я відчувала, як пахне димом від твого напруженого плеча. Входити в наші міста. Вкладати їм пальці до ран. Впихати їм тельбухи у животи розпороті. Більше за хижу цю, найлютішу пору, більше, ніж можна боятися, ніж можна прагнути, ніби це я сама тебе народила і, захищаючи, забираю назад у себе. Після скипілої в людських зіницях води більше не буде безневинного неба. Досвітні сирени історії. Але між нами значно більше. Я хочу встигнути, і промовляю вголос, оголено, серед людської зграї. Визнаючи любов. Визнаючи призначеність. Катерина Калитко

Привіт, вітер стих, як мої сподівання. У мороці пальці застрягли так липко, так сліпо, що хочу знайти зорі Брайля, читати майбутнє чи вірші Калитко. Хрестами папіруси скотчу на вікнах приємно б зірвати безслідно й навіки. Шляхи не до Риму ведуть — у вітальню, засіяну фразами з культових фільмів, освячену спогадом — першим, останнім — і вірою в те, що думки — світловільні. Вони нас дістануть з холодного льоху побитих емоцій, повільно, потроху. «Химерні двадцяті», — колись про нас скажуть нові світлоносці в цій самій вітальні. Привіт, ми розтали, як масло у каші, та в пам’яті вашій ми наче зі сталі. Минуле читайте за зорями Брайля: ми дім збудували — ви стіни тримайте. Олена Галунець (@virshoplitkarka) #олена_галунець

Нехай розпочнеться ГРАНДБАТЛ! "Віршопліткарка FM" уже втретє проводить онлайн-змагання декламаторів #грандбатл, переможець чи переможниця якого отримує грошову винагороду з призового фонду, 50 % з якого йде на актуальний і перевірений збір. Звіти після фіналу публікуються на каналі. 🖤 Кількість місць у конкурсі обмежена, лише 12 декламаторів пройдуть в основний склад батлу. Конкурсні роботи оцінюватиме суддівська команда. 🎵 Вимоги до декламації на початковий відбір: якісний голос без шумів під музичний супровід без авторських прав (власний чи зі стоків). Формат аудіо mp3 або waw. 🎙Декламувати можна поетичний чи прозовий твір українською мовою. Подавати можете стару чи нову декламацію. За тривалістю запис не має перевищувати три хвилини. ДЛЯ УЧАСТІ В ГРАНДБАТЛІ ТРЕБА до 3 січня включно ЗАПОВНИТИ ГУГЛ-ФОРМУ: https://forms.gle/M9ZGs3EhuGxAT2u58 🫙Також поповніть призовий фонд конкурсу сумою від 15 грн: https://send.monobank.ua/jar/4WUyM92KL3 Бажаю успіхів! Ваша Віршопліткарка!🍀 @virshoplitkarka

Mona Liza Overdrive шепіт твого. оголена кривда, з ясен тече червоно-чорний брут. зірка падала й пробила наскрізь. забутий одал святкував смерть володаря, де сонячне сплетіння — в нього квітне сніг, зима по руках і ногах, зима давала натяки, що прийде, давала сни, що досі є вибір. в'ється хуртовина. спогади ріжуть, бо востаннє, ріжуть гуртом нині. розсипається дзеркальними уламками пам'ять. твоє бачило себе, навіть коли інші, бо інші — точно грішні. якщо пам'ять — це комора, то їхні обличчя поїли миші. сьогодні вітер плаче, не свище... вірити, хочеш? вічність промайнула у кімнаті, тихо, планета вертиться швидко, певно, дзиґа. в'ється хуртовина. спогади ріжуть, бо востаннє, ріжуть гуртом нині. чи встигнуть на твоїх очах розправити крила секрети? чи тільки триматимуть за руку ненароджені діти. ми бачимо усе, до чого не дотягнулися, бачимо все, що не встигли... стаємо... чимось. навіть якщо твого, навіть якщо твої, навіть якщо ти — ніколи.

поетичний конкурс станція Юність вітаю, наші переможці: 1 місце — Саша Хопта 2 місце — Остап Кудлатий 3 місце — Раміна Солнцева 4 місце — Ольга Ритик результати коментарі коментарі вірші судили Оксана Приходченко (м.Дніпро) та @verbnika_n (м.Запоріжжя) #конкурс #поезія #вірші #храм

3 його плечима можна усе. Є чоловіки на «ти», на «ми», а є - «на все». Такі, що як не дійдеш, то понесе. Що до всіх чортів всіх чортів пошле. А з тобою буде на все. Правильно «назавжди», але я залюбила «на все». Безсовісна. Живу на ньому так повністю. Відтинаю старі хвости. Він будує нові мости і тільки за ним хочу тепер іти. Бо з його плечима можна у світ. Бо з ним «до» нього ще більше хочеться, і ніколи «від». Це все його руки, його плече. І я на них гріюся, аж пече. А потім прошу іще, іще, іще. Антоніна Корнута

Задзеленькало скло, полохливі ідеї розсипались. У підступний розлом, що світи розділяв, покотилися. І допоки лилось мляве місячне сяйво в потилиці, Під совиним крилом полетіли шукати гостинності. Як упала одна кришталинка ідеї до спраглого, То неначе орга‌н варіанти велично наспівував. І думки, як вода, обертаючись де-не-де піною, Через терни страждань просуваються бажане справдити. Недозрілий кришталь проковзнув до малечі між ставнями. І потрохи зростав, то знаннями, то досвідом живлячись. Коли темінь густа, часом світло виборюють жилами. Та того п'єдестал, хто з проблемами звикнув ристалитись. "Он поглянь-но туди! Там удасться вплестися у простори. Візерунком гардин на дивані під вечір моститися. За парканом рудим запалають калинові китиці. Та тюльпанів ряди. Із жагою чого лиш не зроститься!" Дзеньдзеленькає скло, і не раз, і не два десь у Всесвіті. Ледь помітний розлом — термінал невсипущим цікавинкам. Хай би сяйво лилось та бажання творити плекалося. Попід власним крилом переношу задумки парсеками. @literospletinnia #віршометрія, #поезія

Смерті не личить ходити у секонд-хенді Для кожного з нас у неї окреме вбрання. В броню не ховайся, хоча й хотів вберегти себе. Вона залишається вірним супутником і моторошною красою. Метелик під склом став прикрасою на стіні, муміфікована плоть — пам'ятка для музею, засохлі квіти на підвіконні —сентименти закоханих. І навіть розрізана жаба має внутрішній світ, розкритий у формаліні, де форми і лінії міцно тримають довічну печатку смерті. Ти вперто шукаєш вихід і потрапляєш на кладовище. Цікаво, чи в рай, чи кудись понижче, якщо взагалі щось існує після зустрічі з нею. Хтось прикрашає твою могилу пластиковими вінками, бо на відміну від тебе, вони не помруть. Мертві не розрізняють естетики, вони її створюють. Тож не бійся, твою красу обов'язково помітять, коли будеш у домовині.

☕ Стикування ☕ Прокидаюсь, ти простягаєш каву, чашка повна по вінця, повертаєш повільно розпечену глиняну звабу до мене півколом безпечної ручки, тримаєш за денце та круглий пекучий бік так ювелірно, ніби це операція на наших нервах, удаєш, ніби зовсім не гаряче. «Обережно, – говориш, – бери». Ти повільний, ретельний, геометрія просторів замикає наші погляди на тороїді місткості з кавою, відбувається стикування твоєї потреби віддати та моєї потреби взяти. Небезпека! В напівсні обережно не розливаю, тягну до себе. З ракурсу погляду цей незамкнений тор містить світлу молочну пінку, вона хаотично тремтить під овалом – ти ніколи не вмів розраховувати кількості, але добре маніпулюєш простором та моєю увагою. Розгортаю, нарешті п'ю. Ми, напевно, десь через три переродження будемо капітанами кораблів, стикуватимемось між двома космічними базами біля воріт Тангейзеру в променях сі. «Обережно», – зрезонує знайомий голос в динаміку, розгорнеш горнятко сталевого шлюзу, розрахуєш кутові коефіцієнти, мікрометри між матеріями поглядів, кількість спільних атомів. Ми зімкнемо твій дослідницький хижий крейсер з моїм надшвидкісним піратським дредноутом, знімемо силові поля наших захистів та відкриємо шлюзи назустріч. Грудень 2025 р. Верлібр написаний на фінал конкурсу «Перо Фенікса» від poetry_in_community. ***

Існує стереотип: поети — то витончений соціальний бур'ян, що виріс із квітів розумних дітей; мов, поети не здатні до чогось рішучого, вони боязкі та тендітні, мов ті самі квіти. Проте наразі реальність така, що ці квіти, зростаючи морально, пробивать асфальт, бетон та позиції. Ніщо їх не може спинити, окрім смерті. Мені на згадку приходять чотири з них: двох я знаю особисто і з двома з них не встиг познайомитись. ___ Раніше казали, що зброя поета — це слово. Час прийшов і поети матеріалізували зброю в своїх руках. Мало хто про це міг би раніше подумати. А тепер усі думають, щоб думки матеріалізувалися і зброя в руках поетів знов розчинилась в етері та стала духовною. ___ І коли час прийде повертатись додому, це буде перемога — перемога над думками, що поезія нецікава, що поети тендітні. І зрештою поезія та її люди-квіти розквітнуть яскравими кольорами. І якщо уява про потойбічне життя — не лише примара, то ті, з ким ми не встигли познайомитись, зрозуміють, що все це було не марно. @defirtonpoetry #федько

Вітаємо! Ми готові наповнювати ваш 2026 рік поезією – в інстаграмі, телеграмі і... за допомогою календаря! Детальніше про його створення розповімо сьогодні на етері, о 20.00 в нашому інстаграмі! А поки хочемо подякувати усім, хто долучився, адже на наш відбір було здано 130 катренів! Однак місяців лише 12, і ось список обраних авторів:

Вим'я Паганіні Олена Галунець Оксана Приходченко Карич Андрій Мальва Олена Бодасюк Остап Кудлатий Максим Савицький Єлизавета Шипіцина Дисонанта Lilium Ірина Білик

До кожного катрену була намальована ілюстрація, а також зроблений дизайн нашими адмінкицями Гортензією та Лілією. Купляючи такий календар – чи то електронну версію, чи друковану – ви допомагаєте нам зростати і проводити круті конкурси! Також, 25% коштів, отриманих за електронну версію, ми відправимо притулкам для тварин. Для замовлення писати Лілії.

двокомпонентний страх: ініціація мусиш пройти парапетами до мертвої точки, до межі свідомості. "будь сміливим" – казали боягузи, – "то помічне при треморах. при панічній атаці рятує тільки спирт, бо це ще більша гидота, ніж страх обісратися". п'ю. ствердно киваю "годнота". стаю ногою на край і провалююся в темряву тверезості від сну. похмілля немає. лиш сироти тілом і в горлі протитанкові їжаки. смердить залізом і потом. не висплюся знову. потім. потім. потім. "тттссс", - чую мамин голос - "я тут, з тобою, спи". засинаю в страху, що тут - це вже там, бо ж п'ять років, як поховано маму. і онде чотири троянди ножами стирчать з моєї спини. я терплю, я мов мученик сну, закатований теплою ковдрою. парапети знову чатують. добре би врешті зірватися і не прокинутися. прикинутися мертвим, щоб не проходити шляху знову. від спокою – до жаху. ініціали на плитах розкажуть про ненависть і любов до того, що рятує і вбиває. перша заповідь людська: "полюби свій страх, як самого себе". так матимеш шанс вижити. страх страшніший за смерть. тільки мертві – безстрашні.