Храм поезії (🖤)

Друуузі! Гарна новина. Сьогодні з 20.00 до 22.00 наша суддя Лумінарна Лисичка (Олександра Хопта) у голосовому чаті свого каналу проведе розбір віршів 2-го туру. https://t.me/buryanpoetry Приєднуйтеся!!! Хто хоче, щоб його вірш розібрали в першу чергу - замовляйте за донат. Ваша Наталка-Юзя 🤗

мереживо часу в плацкарті густе, аж скляне вагон поміж станцій як поміж планет у вікнах брудними мазками написане небо: вечірня заграва (ти ж дивишся? де би ти не…) маршрут в Севастополь, нас купа, нас двадцять в одному купе, і чотири гітари на варті заде‌рикувато дуркуємо, хто б нас не сварив нам кожен за двадцять здається страшенно старим вагон нас ненавидить! (заздрять нам просто) …ми теж колись станем нудними дорослими?.. ні! потяг летить, розриваючи миті на клаптики десята космічна – тепер ми навіки-віків старшокласники це наш вагон, наша ніч, ми – повелителі Всесвіту ніколи нікого не слухаєм! (чуєш, нам все одно) теорію струн транформуємо гучно у практику ми стільки ще всього хочемо, стільки прагнемо а зараз – співати (бліін, знову порвали струну), тоді – крадькома цілуватись, коли всі заснуть заснуть астронавти на верхніх полицях, як діти в притулку – куди ми? коли це скінчиться? об’єднані Шляхом Молочним і все ще самотні смієшся: хіба я, по суті, хоч щось знати можу про самотність? дитина вербових сережок і серпня дитина любові в футболці ОЕ (знайшла серед ганчір’я у ятках місцевого ринку “Юність”) лишилась остання непройдена дещиця дюймів до себе; ми – сплячі галактики верхніх поличок хай потяг несе нас крізь зоряне море спекотного липня крізь темні поля порожнечі нехай мій вагон долетить туди, де чекаєш на мене доросла вражаюча ти 17.07.24 @buryanpoetry Святкую перше місце у конкурсі «Юність»🥹❤️ #хопта

«Небесний причал» – увага – продовження книги «Ангели не продаються». Другий том, приблизно 250 сторінок, які я додала до першого під одну обкладинку задля зручності. Тому, друзі, всі, хто замовляв у мене першу, ви можете дізнатися продовження та завершення багатьох історій, впізнати проблеми українського міста, порадіти за героїв та взнати, чи повернувся до бідолашної Елі її ангел. Умови ті самі – вільний донат у зручний для вас час. #до_читача #ангели_не_продаються ***

Вітаємо! — Джессі, ти зазвичай не пишеш віршів. Як ти відреагував, коли тебе відібрали в команду? З якими труднощами стикнувся особисто під час роботи?

💬Я дуже зрадів коли мене відібрали у команду. Це фактично мій перший досвід конкурсів, тому для мене - це приємна несподіванка. Наразі я тільки вчусь писати вірші, тому мені корисний будь який досвід. Приємно було потрапити до такої наставниці. Вона дуже сильна авторка та хороша лідерка команди, легенда телеграмних поетичних конкурсів. Головна проблема з якою я стикнувся, це вибір завдання. Я ніколи не писав римованих віршів, завжди були верлібри, а тут такий виклик. Перший раз завжди найважчий. Але з такою командою, як в мене все вийшло. Дуже вдячний за допомогу Оксані Приходченко. Це одна із моїх улюблених поеток і просто хороша людина. В цілому челенджерс прекрасний конкурс і дякую кожному членові своєї команди)

💵На наступний великий конкурс. #Challengers2

Все мине. Пил осяде. Слова проростуть, наче саджанці. Хтось позбирає всю ртуть, що розсипалась в грудях мільйоном дзеркал. Наче зовсім ніхто не вмирав. За завісою знову ввімкнуть голоси, стане сил і підняти, й тримати, й нести. Спи, мій янгол, склади свої крила убік, щоб украсти ніхто їх не зміг. Біль виймає зсередини щось – і пливеш, наче во‌яджер в темній безкрайності. Меж не встановлено, пристрій не знайдено – лиш ти і біль, закодовані в вірш. Все скінчиться, коли дорахую до ста. «Як захочеш розмови – напишеш листа» Віддаю їх вогню. Попіл в’ється в спіраль. Куди треба – доставить містраль. Не кінцева, тут просто настали жнива. На повторі вночі: я жива, я жива! І зірок полотно – наче списаний лист. Може, зрештою, хтось відповість. 207й @catushan #батушан

⛰️🌊 Шаман 🌊⛰️ Коли ідеш углиб океану – будь океаном, Коли потрапляєш у серце бурі – будь громовицею, Гранітні вилиці скель підкажуть, як стати каменем, Вітри повідають вітряні таємниці. Старий шаман підіймає долоні віття, І миттю світ темнішає, ніби морок – Не бійся, говорить, усі ми – стихії діти, Бери своє, йди донизу, а потім – вгору. Віддай чуже, тобі непотрібне – комусь згодиться, Не бійся болю, той біль тепер – жертовна данина. Не будь наївним, віднині ставай невинним. Невинний знає про зло та іде в долину. Невинний знає про страх, він боятись вміє, Але стихія серця тримає міцно. Коли океан міліє, приходять змії, Отрута їхня – цілюща, і точить крицю.   Старий шаман підіймає чоло до неба, А потім крокує прямо, стає горою, А потім крокує криво в зелених стеблах, І тіні його кружляють осиним роєм.  Ідеш углиб – так ставай глибиною, хлопче, Ідеш догори – розгортай-но, дівчино, крила. Ніхто насправді сили собі не хоче, Усім, хто може – сила себе відкрила. @worldscrossroads для марафону @ola_poetry_ua #вічнавічзістихією #alldoroga

Стеля кришиться, тіні - гладшають, час - розламаний навпіл хліб Скільки випито й скільки втрачено, доки світ мій належить тобі Місто мрій, кладовище спогадів, безкінечний фальшивий старт Я тікав, і щораз вертаючись, бачив сміх на твоїх устах. Скляні очі й душа надщерблена, долі - спалені як мости У підвалинах - попіл з черепів, тих, хто здався або не встиг Доповзти у той світ крізь терени, де за правду не б'ють під дих Де не вихід - пуститись берега, де не втрата - себе знайти Кажуть, жити - це значить вірити, хтось ледь тліє, а хтось - горить І згасає між бруду й кіптяви, не порушивши правил гри. Та зникаючи, і з'являючись, розсипаючись в попіл міст, В нас є шанс не згоріти намертво, в нас є шанс - запалити всіх. Світ жене нас, дурних від голоду, і нелегко тримати гніт Серед тих, хто боїться полум'я, серед тих, хто живе в тіні. Та коли світ набік накрениться, на терези поклавши все Тільки ті подолають темряву, хто тоді в ній - зберіг себе. @rudyipoetry

* доки серце — пругке, твого сонця сто рук золотих не приб'є до землі цвяхáми з небесної ртуті: відкорковуєш третю, четверту — безсмертний єси, і безсмертя своє, як кохання, у губи цілуєш ні гріхів, ні спокут, і раптова сльоза не згірчить, бродять вíрші у грудях, солодким неспокоєм здобрені, на зім'ятій постéлі холоне розґнуздана ніч, а під стелею дим, ніби спомин про неї, розходиться кажеш: чорт уже з тим, куди тебе, дýрня, несе, і об що розіб'єшся, і в чому розчинишся — байдуже: все — напропáле, як зóпалу, серце твоє — пругке, однаково, кажеш, настане пора повертатися і просити дощу, як прощення. аби розіпнув твоє сонце на ґрунті, проміння прибивши водою, допивати вино, витирати цілунок із губ, і робитися смертним, і світла учитись в любові лиш тільки пісень би на цей невторований шлях, і знати б, що бýде до кого, і знати б напевне: не зрадить зоря, не втоне зоря, не загасне маяк, не вернешся у темінь *

Всім, хто завітав, хто долучився до збору, хто допомагав з поширенням допису та інформації про збір, величезне дякую ❤️ Дякую, що на світі є такі люди, як ви, це мене безмежно радує. Я хотіла б ще якось промотивувати Вашу залученість у цій справі і пропоную задонатити з бонусом: за донат від 100 грн і вище пропоную подарунок у якості ✔️арту до обраного вірша; ✔️пісні згенероваї ШІ на Ваш вірш чи вірш бажаного автора (але тут сама оберу сам вірш, бо не всі вірші легко лягають на музику); ✔️ вірша-присвяти Вам чи обраному Вами автору. Пропозиція актуальна до закриття збору. Але можна задонатити і просто так, буде + у карму та наша величезна вдячність )) P.S. Скріншоти донатів та бажалки можна лишати в коментарях тут чи в приватних повідомленнях. Дякую!

Присвячується усім, хто постраждав через те, де і ким народився. якби я була із тих, хто живе за традиціями чистоти, хто вбачає у задумі Божому навмисне випробування на стійкість духу, завідома програшне, я би боялася народити                  НЕсина. обравши за звичай жити за звичаєм, надягти пов'язку на очі НЕйому,                  щоб не допустити прозріння, зв'язати руки за спиною НЕйому,                  щоб зупокоїти волю і гострим брудним лезом вкоротити крихке розуміння себе, Ледь оформлене, та вже                   приречене. Я би боялася. Але чи противилася б? Але чи сказала б                  "ні"? будучи на місці НЕнього, я б не мала ні права, ні шансу. будучи тою, котра б привела НЕйого у світ, я би позбавила права й відібрала б шанс, бо раніше була б                  НЕним, бо раніше була б із пов'язкою на очах та міцно зв'язаними за спиною руками. без права на біль. без шансу стати Нею, бо НЕвін висіло б над моєю колискою дамокловим мечем                  кілька тижнів,                  поки мені не виповниться 5,                  поки не стане 16, поки я сама не триматиму гостре лезо над колискою НЕнього                  кілька тижнів,                  поки не виповниться 5,                  поки не стане 16, щоб впасти гільйотиною на ніжне нутро, щоб раз і назавжди попередити перелюб, що починається вже там, де закінчується байдужість, щоб пізніше, коли суспільство скаже "пора" і вручить мене/НЕйого Йому, той відкрив "подарунок" гострим (дай Боже!) ножем, як стару консерву, аби зняти пробу, аби узаконити право на "подарунок". Бо так. Велить. Звичай. бо навіть гнила плоть (своя та від своєї) у старій консерві краща за осуд тих, кому Бог доручив твоє життя і долю, бо твоя честь — кілька шрамів на місці споконвічного шлюбного договору. 200 мільйонів скиглять.                   До 6 лютого. І після. Діти 200 мільйонів ще кричатимуть.                   6 лютого. Ті, що під єдиним тавром — Єви. Ті, що під єдиним прокляттям — "НЕвін". @zapyskyneofitky *6 лютого — Міжнародний день нетерпимого ставлення до операцій на жіночих статевих органах, що завдають каліцтв. Цей день відзначається щорічно з 2003 року. #неофітка

...і вірш, що починається зі слів "тому що" падає з неба стиглим дощем невмирущим хочеш пий його, або заховай подалі, пожалій себе, захистивши іржавим металом цвях у плечі, ймовірний та невичерпний тане в тобі й густим червоним тече назовні — від серця до брами, де накивали п'ятами твої герої, сліпі, безпорадні і п'яні. неси той вірш рядниною до передгір'я — покрити не голову,  — землю. а далі гірко тримати свою оборону, бо, поміж іншим, на небі тільки й розмов, що про море та вірші. @viknapoetry

Підкинута вгору монетка повернеться кулею під грудину. Подібне тягнеться до подібного: гроном до рук вино, мідна тарілка сонця скочується свинцево на саме дно глибоководних рік. Вибір без вибору — каменем у потік. Випливе чи не випливе? Їм уже все одно. Стоять понад берегом, щасливі та смертні. Гріють видихом руки, щоб остаточно стерти зайві відбитки пальців. Сміються, ластяться. Дрібно вібрує внутрішній метроном. Сонячний диск опускається на ребро. @snigpoetry #теплийсніг

Осінь – не привід проспати все на світі, або хоча б варто спробувати сумістити приємне з корисним. Тому сьогодні о 20:00 Яна Мороз та Вероніка Мовчан пострімимо та потеревенимо про "сни за тарифом безліміт", будемо раді, якщо завітаєте 😉 Цей стрім, як і усі інші – благодійний. Збираємо кошти на цукорки для розвід роти 21 ОМБр. Цукорки – це антидрони системи, які детектують різні літальні апарати (орлани, елерони, ланцети тощо). Вони потрібні для того, щоб хлопці могли прикрити себе від загроз з повітря та більш безпечно виконувати бойові завдання. Тож ці девайси дуже важливі і можуть врятувати життя.  Долучіться донатом – подякуйте нам за етер! Донатити сюди: Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/3ngUbcaCY1 Номер карти банки: 5375 4112 2203 7975 (при натисканні копіюється) Paypal: veronikamovchann@gmail.com В коментарях «на цукорки» Просимо вас не забувати про лайки, коментарі та репости! Разом переможемо!

зазираючи у безодню майбутнього хочеться падати вільним від кричущого естетства, де світове кіно оцінює тебе по дотичній — чи дійсно вартий? рожеві окуляри, куплені в салоні fielmann забуті на шкіряному сидінні чиєїсь машини разом з картатою хустинкою порожні залишки культури іржаві вигини цивілізації твої очі такі великі що в них нічого більше не побачити пробачити не вийде теж давити підборами пустелі у пошуках громадянства тримати відстань від всього, що хоч якось гріє не/поряд рожеві окуляри з fielmann лежать покинутим спільником у новин , що поширюють нове життя занадто багато чужих вух і якщо я скажу спинитися ніколи мене не слухай @viknapoetry #верле

вимовляючи назви закладів психіатрії: «Павлівка», «Кульпарків», «Олександрівка», «Сабурка», «Ющенка» — люди кривляться, наче алергіки, яким у ніс потрапив пилок: «лежати на Фрунзе» — ганебно наче ділять хвороби на пристойні  — скажімо, грип чи перелом кісток, і непристойні — Ті-Що-Не-Можна-Виносити-На-Загал найогидніші люди, наче личинки хрущів, точать наші корені, апелюючи до спадковості: «ти будеш хворою, як твоя мама/твій батько», це схоже на ін’єкції галоперидолу в совковій каральній психіатрії ми досі тримаємо не-таких людей на ланцюгах стигми, у кам’яних мішках суспільної дискримінації, у гамівних сорочках пристойності; обливаємо крижаною водою неприйняття але ніяке захворювання не робить людину менш хорошою люди із психічними розладами — наче беззахисні ядра каштанчиків, що не відростили колючий жупан соціальної унормованості і коли ми позбудемось алергії на інакшість тоді наші різнокольорові нитки сплетуться в килим з унікальних малюнків райдужки, відбитків пальців і візерунків веснянок і тоді ми нарешті вдихнемо кульбабкове співчуття до себе і видихнемо ромашкове співчуття до інших @buryanpoetry #хопта

в усіх моїх містах дощить в усіх моїх містах і сплять в моїх містах жінки з вогнями на вустах і сплять в моїх містах усі в обійми беручи гірких неторканих удень та наснених вночі і сплять в моїх містах коти у пазурах зірок і сплять в моїх містах мости над ріками дірок і спить сторожа на мостах і башти з кришталю і тільки я одна не сплю бо я тебе люблю Ірина Шувалова #шувалова

Полум'я свободи: жінки, що запалюють Відчуйте магію слова та силу жіночого голосу на унікальному вечорі поезії! 22 вересня 2024 року у просторі SVITLOTUT (пр-т Науки (Гагаріна), 74Б) відбудеться подія, що занурить вас у світ магії, фемінізму та відьомських чар. Запалимо вогонь свободи разом з Марією Маторіною і Вікторією Смушок. Світло чи темрява? Обирати вам, адже саме українська відьма може як проклясти, так і допомогти. Попередній запис обов'язковий: залишайте «+» у коментарях або телефонуйте нам за номером [0673563218, 0508641065]. Вечір, де поезія стає магією — не пропустіть!

Автор: OleХandr Переклад та декламація мої 🍁🍁🍁🍁🍁🍁🍁 Листя осіннє розкаже про літо. (Куди ж його діти?) На деревах, як фото — затерті вітрами й дощів казками. Падає вниз... Його вітром вкрав би собі, щоб залишити вдома літа три тонни між сторінок німих книг. Листя осіннє шепоче про літо. (Куди ж його діти?) Вкриває всю землю, щоби не змерзла, зимою замерзлою. Що ж присниться у снах всім деревам і всім кущам? Я хотів би заснути і з ними забути, що десь ще бувають сніги. Листя осіннє співає про літо. (Куди ж все подіти?) На диктофоні голос — то жовтий, то голос червоний, підспіває рілля на чорноземних голих полях: про теплі світанки, і як квітами пахне прогріта сонцем земля. Зима, наче ворон, сидить під парканом і голосно кряче. З останнім листком влетить, а крило — немов іній по плечах. Одягнуся в кору, і сухую траву замість ліжка зберу, щоб ворон із серця не виклював пам'ять про теплу літню грозу. Щоб ворон із серця не виклював пам'ять про літо й весну.