Храм поезії (🖤)

Коли мене спитають, що для мене війna, без роздуму відповім - імена... Максим Кривцов #кривцов

Передпродаж моєї збірки відкрито🥹🥳 https://vidkryttia.com.ua/product/%d0%bf%d1%82%d0%b0%d1%85%d0%be%d0%b4%d1%96%d0%bc/

Ти ще такий живий, ніби теплий звір. Не переходь межу, не здавай, не вір – світ не лише множина із безглуздих втрат або осмислених, тож безнадійних, дій. Ні, ти нікуди не зникнеш у двадцять п’ять. Не засинай так швидко, а краще сядь і дослухайся в ніч, поки інші сплять: може ти втратиш теперішній фокус часу й подій, та залишишся той самий. В світі і правда нема недоречних зим, і якщо схоче, то кожен матиме дім, рибу злапає в ставку і фею в нічному лісі – якщо ти тут, то ти вже його заслужив - світ пароплавів, оленів та орлів, світ, у якому тобі завжди добре і завжди сім, чи принаймні вісім. Ти ще такий цілий, як горіх чи плід. Що тебе надіб’є, чим відгородить від краю, де ти король, чарівник і воїн? Знаєш, якщо приходиш туди один, обов’язково чекає на тебе невтомний кінь, а якщо не сам, то буде у тебе син, або, може, двоє. Поки ти ще не взнав нездоланний страх, поки ніхто не помер в тебе на руках, поки дихання не спинялось від передозу – запам’ятай ці сутінки голубі, подушку м’яту, заїду на губі: все що в тобі – залишиться у тобі, Інше – поза. Я там була і я знаю, про що кажу – чуєш, не вір, не пускай, не здавай межу. Катерина Бабкіна #катерина_бабкіна

Записав у ЗСУ свій перший влог про те, що русня цією війною досягає своїх збочених цілей, серед яких знищення загальноукраїнського мистецького процесу. Що наразі маємо нову генерацію вбитих росіянами митців, нові наші 20, нове розстріляне відродження та кризу видимості живих митців, особливо незалежних. Прошу підтримати це відео на зручній для вас платформі Інстаграм, Ютюб, ТікТок, та буду вдячний за репост цього допису. Скоро буде друга частина про те як ми можемо підтримувати живих митців у цій реальності повномасштабної війни.

Сідай під замерзлим деревом, Амазонко, Відпускай коня, вішай на гілку свій лук і щит Ти полювала довго, але не вполювала нічого Крім місячного сяйва над змерзлою землею Здичавілої зорі, що пʼє з брудних калюж На околицях зруйнованого міста, Тремтіння гілок у відлунні весняної лихоманки. Тепер ти бачила, Амазонко, Атлант допалив цигарку, закинув тримати небо і стрій Його підхопив хтось інший, бо завжди є хтось інший, не ти Тож для тебе нічого не змінилось. Тепер ти знаєш, Амазонко, Те, що живить артерії цієї планети Не має витоку, джерела і гирла І точно ніяк не поєднане з ритмом твого серця Попри те, що ви з рікою маєте одне імʼя на двох. Ти не виборола це знання мечем на краю світу Не спускалась у пекло, велетень не забрав за це твого ока Ніхто не вимагав у жертву твого первістка. Тому про тебе не буде жодної згадки в легендах. Хай це зробить тебе прозорою, Амазонко, Як колишня шибка в чиємусь колишньому домі Як ранкове повітря перед ракетним обстрілом. Хай це зробить тебе тихою, Амазонко, Як вулиця тилового міста о другій ночі Як відсутність відповіді «я тебе теж» на східному кінці слухавки. Хай твоїми обладунками граються діти у лицарів Поки їх не покликали батьки вечеряти І коли вітер розвіє тебе на частинки, не впаде жодна краплина крові, не виросте жодна квітка І по тобі не лишиться нічого. Ні памʼяті Ні імені Ні гордості Ні безіменного прапорця на центральній площі. @Ma_ri_ua #марися

💕

Лист із ванної кімнати (Вірш №27) Кап, кап, кап... Крапля за краплею капає з крану вода. Б'є у макітру мене ксилофоном у ритм — Сто двадцять сім біпіем. Відчинився портал! Стукіт, розмивши думки, що рандомно зариті далі продовжує млинчиками розважатися: Знаємо — смак поцілунків — залізо розпечене. Лист до Мадриду відправлений просто заради цих Спогадів дивних, коли не живеш порожнечею. Кап, кап, кап... Плюшевий привид сидить на твоєму дивані? А качкодзьоб, що лавандою пахне, лишився? Ми іграшкових дітей собі подарували. Знай, що лускунчик усе ще стоїть на полиці! Спогади — добрі дурниці! Портал зачинився. Лист уже в неї. У ванну прийшла самота. Тільки лишились прозорі вологі суниці — Крапля за краплею капає з крану вода. Кап, кап, кап... © Анатолій Касперський 05.02.2026

Світ вигинається змієм злим, тягне язик до верхівʼя, з ночі хоче цілунком приспати. Спи серед розмоклих, огрублих – вовчих тьмяно-блакитних зіниць. Тече цівка майбутнього тілом. Трощі вже передбачено – спробуй ще, доки триває минуле. Доки сон твій ховаю в долонях – і він вислизає із них червоним птахом без пірʼя і дзьоба. Тьми стане на кожного, спи ж ще – доки зблуканий часом, розбитий, мов глек опустілий, стаєшся повним. Скільки ж до мене тривав твій шлях – скільки перонів, вокзалів, років ти не знаходив дорогу в снах? Чи прокидався, спізнавши кроки. @reflexref #марина_горбатюк

⚡️ Ще один запит на павербанки для бійців одного зі штурмових підрозділів (Харківський напрямок). 🙏 До мене звернувся товариш з проханням допомогти придбати павербанки для заряджання гаджетів та можливості підтримки зв'язку на позиціях. 💪 Планую придбати 20 штук. Середня вартість одного 1000 грн. Прошу долучитися по максимуму. 💰 Банка: https://send.monobank.ua/jar/51RFENhK5E 4874 1000 2457 1237 Paypal: veronikamovchann@gmail.com "на павербанки" 😻 Долучайтеся! Треба ваша підтримка!

Луска лісу застережливо Защетинилась Тріпоче Перешіптується Сліди вантажівок на піску Заплутують Затримують Засмоктують Армовані стіни габіона Впираються У потилицю Опираються Вітру Світлу Смерті А вона неподалік мандрує А ми не підпускаємо Чути близенько Метушню Постріли Вибухи Новинарі фаршируватимуть фактами Закручену мушлю Амоніта невизначеності Під атакою військовий об'єкт... Військовий суб'єкт? Військова ціль! Ти ціль Ти ціль І ти ціль Сто шість мішеней У габіоні шість на два метри Ми востаннє спали у ліжку тиждень назад Ми б там і не заснули @TrippyTrash #андрій_куранов

Печиво спечене🍪

=+= це твоя четверта, за тридцять років, війна у мене ж – перша ось чому твої мрії живі, реальність вивірена, рухи довершені в мене ж нерви тремтять, руки смикаються і все доконане це я вперше дізнаю‌ся на практиці, як боротися з цими драконами це твоя четверта, за тридцять років, війна і без неї не жив ти виявляється, час вимірюється тут не лінійно а завмирає зшитими сторінками історії, де спокій тривимірний й одинокий у твоєму досвіді «Все буде добре» служить країні з конкретними строками це твоя четверта, за тридцять років, війна і вже не нудить від гидотного «розуміння» і «співчуття», і не ранить груди і лише тепер мені – зблизька й наосліп – починає доходити: це ж змінити усіх – утопія, що вмирає в окопі від зими й погоди це твоя четверта, за тридцять років, війна і я почую що «реаліст у мене в країні – насправді той, хто сподіватиметься на чудо» але тепер мені в серце заповзає знання новоподихове і свіже що, коли тобі здається, що ти не можеш, то ти можеш стільки ж і я зможу. стільки ж. @revanta_notenough #revantapoetry

І хто б? І хто б казав, що погляди прозорі, Що органза‌ печалей не пече, Назад не тягне прикростей причеп? Хоч до нестями втомлюєш валторну, Та не вдається вивільнити щем. І хто б довів, що оксамит ілюзій В тонкий сувій згорнути задарма? Хай тінь в полоні кашеміру хмар, Та часто пломінь думки в жалі грузне, Тримаюся за зрощений розмай. І хто б не втік, хотілося б навіки, Із цвілих стін, які звела журба? Не легко зняти застарий жупан, Де кожну цятку знає часолікар, Та й сам, бувало, дротики жбурляв. І хто б зламав лаштунки кришталеві, Що між примар та нами звідусіль? Течуть не сльози — вичавлений сік. Коли на розі: спокій чи шаленість, На марлю нервів ніби птах присів. І хто би холод відчаю в лелітки, Блискучий сховок, раптом перевів? Хай сяє світло в лютий буревій, Мороз на вікнах, а не в серці, квітне, Хоча й дороги повсякчас криві. Та скільки би питань не пролунало, Ніхто сплести не зможе макраме Для тебе так, щоб від тривог не змерз. П'янять вистави глянцевих журналів, Та кожен здатен сам здобути мед. @literospletinnia #вм8 #приходченко

поп-арт твоя попа на чорній постелі, як поп-арт, графіті на брудній стіні совєцької панельки. потріскуванням попкорну виляски по пружній шкірі. пляшка коли ідеально підкреслює мить спраги. Воргол назвав би процес перформансом, спо(п)(с)творенням нудності виміру. розповіді речей завжди точні і не заплутані. їм віриш, як ти, коли розплющую твої очі поцілунком. речі не прив'язуються до інших речей. самодостатні і легко поєднувані. яскраві у своїх обкладинках. їжа смачніша, коли гарно виглядає. отак і ти, дівчинко. напийся блискіток і сяй, не питаючи про внутрішні розриви. я лише жовта пляма на твоєму тілі. інші лягатимуть іншими барвами у свій спосіб. одного дня змиєш мене в душі під Paint It Black, не змиваючи червону помаду з губ. мовляв, час розірвати пуповину і народитися самій. поп-арт, дівчинко, це твоя попа на чиїйсь чорній постелі. йохохо, і бляшанка супу.

під новиною про приліт пишу р**ія для того щоб мене не стерли і почуваюсь так наче мені з одного боку зашивають рота двома стібками один замість букви «о» інший — це «с» відчуваю наче ще можу говорити але вже не вимовляю всі звуки від того рідні у війні й так зрозуміють а для інших — я наче людина з розладом мови і можна зітхнути з полегшення @novakain_poetry #оля_новак #новакаїн

зірниці в крихке безмежжя полиск відбиває синхронне дихання базальтових стовпів й ледь дріботить посріблена і гостролиста зграя червневого дощу поміж вокзальних протягів у ньому впізнаю сягнистий почерк тобою не відправлених листів і ніжну глибочінь жалю озвися надчутливим спалахом відтятих стогонів в зболілих хмарах не розділяючи перехідну межу у відповідь нехай я закричу(!) і видихну / не боячись сполохати вразливістю здійснених митей, в передкінечно викроєних зустрічах на пагонах зірниць — де ти стоїш по той бік сподівань невидимий

Сидить на вікні в сарафані, спустила з плечей бретелі, Лимонад-базилікове літо у келиху грає промінням, У повітря злітають з подолу сукні прозорі метелики, На крильцях розносять парфум і лоскіт швидких дофамінів. Як щури до червоної кнопки, повзуть звідусіль горе-принци, За собою тягнуть мечі, здіймають дорожню куряву, Випростовують спини зухвало, мечуть з очей громовиці І прямують, бідосі, до мене з гримасами гнівно-похмурими. Полумʼяну, розпечену лють із глибин благородного черева Намагаюсь приклѝкати (марно, виходить лише позіхати), Піднімаюсь на лапи із риком крилатим загрозливим велетнем. Хтось вмирає від страху на місці. Інші - кивають пʼятами. Лементує принцеса в сльозах - смердючий мішок лускатий, Через тебе я вийду заміж у двадцять, старою й беззубою, Пів країни відбірних принців до мене приходило свататись, Та здобули лише довічну ганьбу чи безславну згубу. Я мовчу. Не пасує дракону нічого нікому доводити. Лежу віддалік від башти, знайомству б не став на заваді. Але жоден шукач трофеїв найперш не пішов до входу - Перекинутись з вами хоч словом. Чи випити вдвох лимонаду. @Ma_ri_ua #марися

Ура🥳 За два дні стартує передпродаж моєї збірки поезії, що виходить у видавництві “Відкриття” https://t.me/litera_v_vyd! І з цієї нагоди у нас гра🎉 Перед вами дванадцять фактів про видання моєї книги, з яких вісім - правда, а чотири - ні. Пишіть у коментарях до цього допису чотири номери фактів, які, на вашу думку, неправдиві. Кожна людина має три спроби. Перші двоє людей, які вгадають усі чотири факти правильно, отримають від мене подарунки! 1. Над книгою працювали три редакторки. Одну з них звуть як мою маму, другу як мою сестру, а третю як мою тітку. 2. На обкладиці назва книги зображена трьома вертикальними складами, як корейські імена у традиційній каліграфії. 3. Ззаду обкладинки книги - цитата з вірша Катерини Бабкіної. 4. У збірці є вірш про те, як я ночувала взимку у підїзді під дверима свого колишнього хлопця. 5. У збірці є вірші, написані в автобусі, у потязі, на кораблі і в літаку. 6. У збірці є вірш, який випадково став весільним подарунком на секретне одруження моєї подруги. 7. У збірці є одна гіпердактилічна рима, і я нею пишаюся. 8. В одному вірші збірки я випадково рекламувала бізнес, що підтримував росію, і вірш довелося переписати. 9. У назві книги зашифрована дитяча гра. 10. У назві книги зашифроване моє ім’я. 11. Один із віршів книги був написаний уночі під час повітряної тривоги, і жоден рядок у ньому не редагувався після цього. 12. Прізвище моєї видавчині вигравіюване у мене на обручці. Підсумки підіб’ю за два дні! Гру проводжу одночасно в інстаграмі і телеграмі, буду порівнювати час написання коментарів. Щоби взяти участь, треба бути підписником сторінки в телеграмі або інстаграмі, де публікую цей допис.

​🧚🏻 НАБІР ПОЕЗІЇ ТА ПРОЗИ на вільну тематику для друкованої публікації Літературний журнал «Легіт» повертається — і ми знов у пошуках текстів для публікації. Цього разу наш набір — вільний: жодних тематичних рамок. Ви можете надсилати тексти про все, що тішить, болить, дивує, злить, рятує, тримає на плаву або перевертає з ніг на голову. 🖇 Набір триватиме з 2 до 16 лютого. Протягом цього періоду ви можете надіслати нам твори через гугл-форму або нашого телеграм-бота. Ми приймаємо 1–2 твори від одного(ої) автора(ки): один поетичний та/або один прозовий текст. Оформлювати твори просимо відповідно до наших вимог. У цьому наборі тему не задано, бо ми довіряємо вибору авторів(ок) і з цікавістю чекатимемо на тексти про те, що для них справді важливо 🌠 Ваш @lehit