Храм поезії (🖤)

Таня Удод Привіт, я відкрила допоміжну банку на наземний дрон для евакуації поранених та автоматизованої логістики. Крім донатної складової важлива ще інформаційна, щоб про такий напрямок знали і це ставало чимось більш звичним для людей. Це новий напрямок Medicine for Ukraine (https://t.me/medicine_supply_vn) і поки їхній найбільший збір. Долучайтесь, якщо можете: https://send.monobank.ua/jar/8WinErjGpE Якщо треба PayPal чи IBAN – маякуйте в ПП. Дуже дякую 🙃

🔥⚔️ Вогонь ватри ⚔️🔥 Сидять біля вогнища серед лісу. Бесіди водять. Я – каже один такий – любив пиво та Одіна, Тепер у Вальхалу пішки, валькірії поруч утомлені, Ще чого, напружувати їх крила своєю вагою. П’є – рани душевні гоїть.  Агов – говорить така одна, білява, коса-краса між лопаток, Сміється, тримає в руках глек молока, люльку, бокал, Стрічку та синю річку. Вона звикла тримати багато – парамедик, життєве кредо – Рятувати усіх, хто ледве. У небі палає блискавка Лисячим лиском. Ми – витривалі, щось тримали, тепер треба далі. Третя – чорна, недобра київська відьма, очі сині, яскраві, П’є каву або ворожу кров, автомат через плече, вогонь таких не пече: Запеклися – не скам’яніли. Немає жодної сили у ворога перед нами – каже весело, Мармурова брила, зла бестія. І що, що мертві – живі корінням упертим. Четвертий вагомий, грубий, веселий, Як чорт – море йому по бороду, За спиною – Броди, Дніпро у келиху бродить. Такий однією рукою – будь-які окови.  Я – говорить з туману, додому зазирну на день сороковий Із вітром шалим. Як там мої – Чи все вино випили, чи всі гріхи пригадали. Ой, матінко, ворогу все ще мало. Говорять хором: Та ворог – ніхто, заслабкий для нашого люду – звучить усюди Вітром, тріском вогню. Своїх вбороню, чужих поховаю – птахами пітьма сміється – Ворога знудить від того потоку сили. Яку ж відчинили зливу! І так собі п’ють у хащах наші назавжди кращі, Четверо, п’ятеро, сотня – на краю бездонної пащі, І небо гримить від гніву. @worldscrossroads #alldoroga

Си́лянки Чорні бісеринки серпантином вклалися, Білі поміж ними хмарами осіли. В них блищить минуле, частка уціліла. Там Карпатськи гори з водами криштальними. Сині намистинки хвилями накочують. Берегом Азовським плентаюсь думками, Чорноморським далі та журба штрикає. Бо чому ж не завжди вибереш оточення? От і в'ється лінія зіткнення із ворогом, У кривавім полум'ї зітканий малюнок. Попри усвідомлення: смерть на всіх полює, В си́лянки прикрашені з поглядами гордими. Зе́лені заврунення у разках смарагдових. З вірою безмежною: буде час цвітіння. В серці закарбоване, що в боях зітліло, Та нове пророститься між вітрами й градами. Кожен раз по-іншому біль сідає піною. На цей раз чи випірнеш в темряві бездонній? Та нитки нанизують попри дику втому, Мріями наповнюють і жагою спільною. #літотаowl @_owl_hub А за си́лянками рекомендую звертатися до @inspiration_style_ua (інстаграм) https://t.me/inspiration_style_ua (телеграм)

Колискова Добраніч, дитятко, дивись добрі сни, Крути мої прядки, ось синя – І ти віднесешся у простір морський Плескатися вдосталь у хвилях. А хочеш до лісу? Зелену бери. Збиратимеш стиглу малину. Вкриватимуть віти розлогі згори, Сміливо у тінь ти поринеш. Чи краще на сонечко, до полонин, Пекучим промінням залитих? Або у яйли, ними славиться Крим? Хапай локон в жовтій палітрі. А як щодо космосу? Нумо, рушай До поясу Койпера й далі. Тримайся за чорного локона край, Щоб зорі тебе зустрічали. Чи гайда до білих снігів, полюси Привітно чекають на тебе, Ось прядочка сива, ти лиш попроси, Куди саме зараз потреба Відправитись на ніч – у магії світ Або до реальних історій. Усе підготовлено заздалегідь, Я будь-який колір намовлю. Чого же не зробиш, щоб любе маля Так солодко сни поглинало, Щоб сон той хвороби усі проганяв, Щоб знову зустрів добрий ранок. P.S. Згадала вірш 2023 року і таким чином нагадую про конкурс дитячої поезії у Котолисів. https://t.me/ccaatt_ffooxx

Король Скажу вам правду – стріляти я не хотів. Тепер я знаю – він йшов за своїм майном. Стожари цідили синє густе вино, Коли я біг проміж крапель його слідів, Зірки бриніли кублом розлючених ос, Під ноги лився сапфіровий відблиск рос, І хто би знав, у якій я тепер біді. Коли береш у землі не свої скарби, Вартує знати, хто може прийти услід. Топаз, турмалін, опал і ще танзаніт, Я думаю, стали духом його журби, Я знаю, стали кістками його надій. Та тільки не він, а я був тоді крадій, І всі, хто зі мною рився між цих горбів. Напевно, у вас він був королем гори, Правителем, князем, лордом чи бранцем чар, Я бачив силу в його золотих очах, Коли знайшов нарешті. Він щось говорив, Співав на давній ірландській, сміявся ще… А небо плакало синім таким дощем, І я відчував, як в серці блакить горить. Корона ваша – та ні, це безглуздий жарт, Давайте зараз я просто її верну, Хіба я відав занадто страшну ціну? Коли би її продати, то був би цар… Чому сміються? Чому так страшно мовчать? Колони, арки та сяйво пустих свічад. І ось я лежу. Стожари горять між хмар. @worldscrossroads #alldoroga

ПОЛОВИНКИ Відшукавши усі ерогенні ділянки і точки, Моє тіло вивчав по зірках, та наносив на мапу, Подарунок небес, астроном, чи улюблений сталкер, Половинка і пазл, не змінивши, коханням доповнив. Пам'ятаєш, любив цілувати обидві долоні, Прислухався до пульсу і рухався з ніжністю вище, Заповзали мурахи під шкіру, сполохавши вирій І метелики пурхали, іскрами сипались вгору. Повертались, студили розпечене пристрастю лоно, Розсипали пилок, тріпотіли сльозами на віях, А ти вів до вершини, по сходах, занадто уміло І на крила метеликів падає стишений стогін. Бісеринками поту покрилось і вигнулось тіло, Неймовірним зусиллям утримуєш мить насолоди, Досягнули ми разом оргазму і стомлені поряд, У обіймах Морфея дрімаєм, розніжено млієм...

Ми кроїли межу між нами цілісінький серпень — не склалося, яблук не збирано, лан не дожали, коліна і пальці стерпли. Долю проріже кривим серпантином із сірого гравію, як тіло кобри. Як не бийся над рівним зрізом, а буде краяти. Серп оживає, підморгує на грудях ночі і відтинає буденне. Пасок обернеться зашморгом, назавжди зурочить. Очі заліплені медом, зав'язані паском зі зміїної шкіри, а будеш смикати, затягне міцніше, стане жарко чи жаско, бо сам пов'язки не знімеш. Кільця ніжно обернуть тебе найщільнішою ковдрою, задуха в обіймах. А як попросиш пощади, не стерпиш, вислизне в небо твоя кишенькова кобра. Повітряна змійка полине до хмар, далеко і високо, літати в рутині, та не бійся втратити. Шворка у твоїх руках: захочеш — висмикнеш.

У мене вже так багато зібралося файних фото, а я все ніяк не можу залити їх в інст 🥀🖤

поетичний конкурс Казан Розпусти вітаю, наші переможці: 1 місце — Марія Чекарьова 2 місце — Оксана Мовчан 2 місце — Раміна Солнцева результати вірші судила Каріна Коваленко (м.Запоржжя) та OleXandr (м.Вінниця) #конкурс #поезія #вірші #храм

З першим вересня!

Вірші та інше писати про щастя складніше, ніж про нього брехати. вимушено накидати метафор, затертих усім навколо під шкіру ще за часів мезозою. хіба це любов, якщо її можна вписати в розмір? наскільки щиро звучать синоніми до синонімів? писати про біль складніше, ніж про нього мовчати. вимушено замкнути за ґрати несправедливо засудженого до страти. про що писати? замість "я" — "ліричний герой", щоб уникнути запитань. змінені імена та стать. деталі, заховані серед гір зі скла. голку в уламках бачать усі, та ніхто не полізе дістати. боячись чи то вічного сну, чи що гори почнуть кровоточити і заллють розпеченою люттю усі квіти, з любові пророщені. усі квіти — з любові пророщені: якісь присипляють чи сковують руки лозою, якісь — нагадують сонце, збирають пелюстками краплі прозорі... і в'януть. або стають сухоцвітами. у рядках. @khashchi #гортензія

Happy birthday to me! Поки я ловлю вітер у свої червоні вітрила всі хто має бажання мене привітати – закиньте пару гривень сюди або просто закиньте без вітання). Вдячна всім❣️ Моно: https://send.monobank.ua/jar/7ip9DTEzit PayPal: yarikve@gmail.com P.S.За донат від 500 грн ви можете виграти набір Nintendo Switch lite.

втеча по стежці через пустелю сорок петельок у пошуках дому що у валізі? — питав прикордонник ніц особлівего, пане Ретельний просто усе моє жито житейське спогади, щоб не застигли, — у термос, пам’ять, намотана на веретена, біль у контейнері, сльози в цистерні гордий собою спікер на TEDі подорожує лише із зубною щіткою — теж мені антитеза Ноя, думають біженки терпко ти поживи так два роки, чи стерпиш? не у готелях/котеждних містечках, а у спортзалах/гуртожитках/там-тешніх оселях у хостів /і дякуй, і жодних претензій/ термін утечі у теках держслужби що ти напишеш у полі “адреса”? ні, не прописка, не рече- сховище, справжня. слухай: шити клаптеве життя — це мистецтво темне люстерко хутенько протерти в тебе є ти — жива, ціла і тепла, значить усе, що було — не смертельно знімеш затерпло бретельки істерик і розтечеться пастель по артеріям стебел ти — і є дім, і фортеця, і тенькіт бентежного серця — чуєш, б’ється, легке, як метелик 30.04.24

Парк затягнуло туманом Я - грудочка в каші манній по стежці з обпалого листя вперше в садочок іду. Там будуть чужі мені лиця, там сльози мої будуть литись, але я там друзів знайду. На вулиці вогко. Канаву з болотом і мохом як лаву я подолаю стрибком. На східцях пахло узваром, при вході- ведмедів пара пилú щось смачне за столом. Була я дуже налякана, мене поманили лялькою до шафки з малюнком радісним, що гордо звався грибом. У нього шапка червона, у нього спідничка-корона і плямки білі рядком. І так мені стало розуму поглинути в свої роздуми, де захопила повністю мене ота дивина... Минули роки, і не скоро взяла я до рук мікроскопа вивчати грибкові спори. Із гордим званням- міколог в душі я залишуся завжди здивованим світом малям. Катря Цимбал #по_цимбалах

відлуння розходиться стінами, воно живе під поверхнею тиші. колись мені сказали: якщо щось сховане під чимось іншим — воно однаково існує. і в цьому є сенс, між іншим. безповоротний зсув. земля сповзає з-під ніг, і ми вже не впевнені, чиї це сліди — наші, чи тих, хто йшов до нас. які це матиме наслідки? ніхто не відповість. але кожен звук у грудях здається сиреною, що кличе у нікуди. і ми повземо далі, як хтось, хто втратив пам'ять, але чує ритм у венах, наче чужий метроном диктує останній крок. 🌫️ трішки туди трішки сюди

​​три чоловіка підходять до мене в парку питають, що сталося, що не так, чому з мене тече три чоловіка б’ють мене по обличчю перший здирає майку другий відкушує шмат штанів третій не робить ніц я сміюся «любов — це не про секс секс — не про любов очі відкрила швидко курва» ми трахаємось, ти кінчаєш ми мастурбуємо одне одному, ти кінчаєш ти злий, я мастурбую тобі, ти кінчаєш ти засмучений, я мастурбую тобі, ти кінчаєш ти щасливий, я мастурбую тобі, ти кінчаєш «секс — це не про любов якщо ти хочеш інших, ти не любиш мене якщо ти не любиш мене, ми спимо на різних краєчках ліжка ти надто багато хочеш ти ґвалтуєш мене» три чоловіка підходять до мене в парку я не пручаюсь, мені тільки цього і треба я вигинаюсь ліхтарицею, аби й світло сміялося в їхні очах один виглядає приємно як же мені щастить «любов — це не про секс твоє тіло тобі не належить не смій його слухати дотики брешуть це все просто хімічні реакції» складно віддатися повністю, коли без упину думаю, в якій позі буду чути себе красивою голова у пів оберта, так я собі подобаюсь сама себе не торкаюся, тобі неприємно, коли мені приємно без тебе «секс — не про любов любов — не про секс не говори зі своїм власним тілом воно тобі точно бреше» три чоловіка ґвалтують мене у парку я ґвалтую тебе удома «секс секс секс любов любов любов» от би бути травинкою і тріпотіти від дотику вітру

Вітаю на своєму каналі 👋🏻😈 Хто мене не знає, я — Лана д'Арк, і тут я публікуватиму свою прозу ✍🏻 Пишу переважно соціальну фантастику, психологічний трилер, сюрреалізм. Люблю експериментувати з жанрами і стилями. Сподіваюсь, тут ви знайдете для себе що почитати. Будемо знайомі 🤝🏻

"Я знаю де ти живеш. Я спостерігаю за тобою. Щоразу, коли ти думаєш, що один. Коли зачиняєш всі двері на замок, думаючи, що це тебе захистить. Коли п'єш зранку каву. Коли збираєшся на роботу. Коли готуєш вечерю. Коли пишеш черговий вірш. Я поряд. Я знаю, що ти любиш, що ти слухаєш, що дивишся. Про що думаєш. Кожного разу, коли ти дивишся у дзеркало — я тут. Мовчу. Спостерігаю. Ти думаєш, що зможеш це приховати, але я все знаю. Я знаю, що ти ще не послухав новий сезон ХНМ. Я поки стримую себе. Терплю. Чекаю. Але мій терпець вичерпний. Тож якщо ти — так, так, саме ти — той, хто залипає зараз в Телеграмі — не послухає ХНМ найближчим часом — я прийду до тебе. І навіть не намагайся завішити всі дзеркала — мило, але марна спроба. Я можу відчинити будь-які двері. А якщо дверей немає — в мене є свої. А потім... Краще не питай, що буде потім. У тебе залишилася остання ніч. Час пішов. Тік-так..." Автор тексту: Лана дʼАрк @l_dreamskeeper_l 😈