книжкова дегустаторка🍷📚

🫶 прийшла тут нагадати за промокод degustatorka на придбання всіх ваших бажанок на сайті MEGOGO BOOKS - він надає знижку 100 грн на всю корзину та сумується з іншими знижками, але мінімальна сума корзини має бути 800 грн (але, будемо чесні, на жаль з нашими цінами, це вже дві-три добрі книги, тому задача здійснена) а ще не забуваємо про безкоштовну доставку для всіх, у кого активна будь-яка передплата MEGOGO ✨

Сподіваюсь з вами та вашими близькими все добре🫂 Бережіть себе, стишуйтеся та не забувайте, що маленьких донатів не буває!

Розіграш закінчено 🥳🥳🥳🥳🥳 Вітаємо переможців! Результати можна подивитись по кнопці

рівно а годинку результати - поспішіть❤️

🌟Квиток на планету Транай. Оце вже цікавіше. Головний герой, наслухав ший від п’яного капітана космічного корабля, що має космічну хворобу, яка не дозволяє йому більше літати (я забула назву), про неймовірно утопічну планету Транай, вирішує закрити всі свої нагальні плани і гайнути туди, де його не кидає дівчина, де є справедливість та рівність. По приїзду на планету, він все ще вважається інопланетянином, але швидко вливається в тамтешнє суспільство: знаходить роботу, одружується і йому взагалі пропонують стати президентом. Все це звучить дуже дивно, але неймовірно прекрасно, поки головний герой не починає стикатися з приколам. Наприклад: пенсіонери – не отримують пенсію, але отримають дозвіл від держави ставати жебраками. Вони носять лахміття, мають чашку для монет і ходять щодня на вулицю жебракувати, як на роботу. Або жінок після одруження тримають в закритих типу сферах, поки самі чоловіки ходять на роботу і заробляють гроші. З кожним таким відкриттям наш герой розуміє, що та примарна утопія насправді – це брехня. І тут багато чого просто легалізовано. Мені ця історія сподобалась набагато більше. По-перше, автор класно викрутив певні речі (те саме жебракування пенсіонерів, або відсутність поліції). Це було моментами абсурдно, але якщо задуматися в перспективі – воно б так і було. По-друге, це більш лайтовіша та менш кривавіша історія. Я взагалі зараз волію не читати щось погане, жорстоке та гидке. В житті і так багато негативного. В-третіх, тут більш краще, як на мене, розкрита проблематика утопії і до чого вона приводить. І я їй поставлю 3,5/5. В цілому, якось так. Не можу порадити і не можу не радити. Беріть на свій страх та ризик. Якщо любите фантастику, особливо інтелектуальну, то обов’язково пригляніться до цієї книги. #дегустація2026

🚀«Цивілізація статусу. Квиток на планету Транай» Роберт Шеклі видавництво: Lobster Я мала інші очікування. Це мабуть те, що я можу відразу сказати про цю книгу. Точніше своєрідну дилогію, бо як говорить анотація: «друга повість чудово довершує першу». Я читаю фантастику рідко. Я, в цілому, її не фанат. Єдиний ким я готова зачитуватись, не маючи страху, що я буду розчарована – це Кліффард Сімак. Я вже мабуть стільки про нього говорила на цьому каналі, що повторювати не потрібно. Коли я брала цю книгу на огляд, я думала, що вона буде в такому дусі гуманістичної фантастики. І в чомусь тут є прояви цього жанру. Але ці книги виявилася (принаймні, перша «Цивілізація статусу»), більш жорстокими, ніж я спершу вважала. Давайте я тоді по порядку вам про них і розкажу. 🌟 Цивілізація статусу. Це історія про ув’язненого, якого разом із іншими вбивцями виселяють на планету Омега, де злочинці будують свій світ і там діють зовсім інші правила. Всім новоприбулим стирають пам’ять про їх злочин та дають найменший статус на планеті. Наш головний герой, що не пам’ятає минулого, не вірить в те, що вчинив вбивство. В цілому, в нього є якась вроджена патологічна відраза до цього. Він починає всіма можливими способами дізнаватися правду та збирати по крупицям минуле. Це приводить його в дуже неочікувану точку, яка змінює його сприйняття. Я не буду розповідати, що відбувається далі, бо це дуже великі спойлери. Але я дуже здивована тому, як автора на двохстах сторінках вмістив такі насичені події. Перше, тут справді доволі цікава кінцівка, яка змушує задумуватися над тим, чи утопія – це добре? Іронічно те, що в другій повісті – у нас аналогічна тема та підняте питання. Але автор показує нам на прикладі діаметрально протилежних світів чому утопія – це не завжди найкраще. Сама «Цивілізація статусу» дуже жорстока в плані описів та дії. Тут багато крові, вбивств та виживання. Але в кінці, коли відкривається головний сюжетний поворот, я сиділа і доволі довго думала над тим, а чи потрібна була ця жорстокість? Тобто, та. Герой без цього не вижив би. Але він всю історію нам стверджував, що має патологічну відразу до вбивств, а в кінці має неймовірний послужний список. Цікава кінцівка, що справді є неочікуваною та змушує над багато чим задуматися. В якомусь сенсі, вона лякає своїм майбутнім і те, що чекає героїв за межами самої історії, яку нам розповів автор. Але з іншої сторони – це немов… відплата? За те, що людство вибрало легкість буття? Не знаю, як це пояснити, але тема роботозації дуже гостро стоїть в розумінні автора. В мене склалося таке враження, що сам Шеклі презирає самий розвиток технологій і викручує в дуже гіперболізовану тему, до чого це може призвести. Тому до цього також потрібно бути готовим. В цілому, цій розповіді я поставила 3/5.

сиджу і думаю: чи потрібно мені це, як колишній драміонщиці?

По-друге, це більш лайтовіша та менш кривавіша історія. Я взагалі зараз волію не читати щось погане, жорстоке та гидке. В житті і так багато негативного. В-третіх, тут більш краще, як на мене, розкрита проблематика утопії і до чого вона приводить. І я їй поставлю 3,5/5. В цілому, якось так. Не можу порадити і не можу не радити. Беріть на свій страх та ризик. Якщо любите фантастику, особливо інтелектуальну, то обов’язково пригляніться до цієї книги. #дегустація2026

🚀«Цивілізація статусу. Квиток на планету Транай» Роберт Шеклі видавництво: Lobster Я мала інші очікування. Це мабуть те, що я можу відразу сказати про цю книгу. Точніше своєрідну дилогію, бо як говорить анотація: «друга повість чудово довершує першу». Я читаю фантастику рідко. Я, в цілому, її не фанат. Єдиний ким я готова зачитуватись, не маючи страху, що я буду розчарована – це Кліффард Сімак. Я вже мабуть стільки про нього говорила на цьому каналі, що повторювати не потрібно. Коли я брала цю книгу на огляд, я думала, що вона буде в такому дусі гуманістичної фантастики. І в чомусь тут є прояви цього жанру. Але ці книги виявилася (принаймні, перша «Цивілізація статусу»), більш жорстокими, ніж я спершу вважала. Давайте я тоді по порядку вам про них і розкажу. 🌟 Цивілізація статусу. Це історія про ув’язненого, якого разом із іншими вбивцями виселяють на планету Омега, де злочинці будують свій світ і там діють зовсім інші правила. Всім новоприбулим стирають пам’ять про їх злочин та дають найменший статус на планеті. Наш головний герой, що не пам’ятає минулого, не вірить в те, що вчинив вбивство. В цілому, в нього є якась вроджена патологічна відраза до цього. Він починає всіма можливими способами дізнаватися правду та збирати по крупицям минуле. Це приводить його в дуже неочікувану точку, яка змінює його сприйняття. Я не буду розповідати, що відбувається далі, бо це дуже великі спойлери. Але я дуже здивована тому, як автора на двохстах сторінках вмістив такі насичені події. Перше, тут справді доволі цікава кінцівка, яка змушує задумуватися над тим, чи утопія – це добре? Іронічно те, що в другій повісті – у нас аналогічна тема та підняте питання. Але автор показує нам на прикладі діаметрально протилежних світів чому утопія – це не завжди найкраще. Сама «Цивілізація статусу» дуже жорстока в плані описів та дії. Тут багато крові, вбивств та виживання. Але в кінці, коли відкривається головний сюжетний поворот, я сиділа і доволі довго думала над тим, а чи потрібна була ця жорстокість? Тобто, та. Герой без цього не вижив би. Але він всю історію нам стверджував, що має патологічну відразу до вбивств, а в кінці має неймовірний послужний список. Цікава кінцівка, що справді є неочікуваною та змушує над багато чим задуматися. В якомусь сенсі, вона лякає своїм майбутнім і те, що чекає героїв за межами самої історії, яку нам розповів автор. Але з іншої сторони – це немов… відплата? За те, що людство вибрало легкість буття? Не знаю, як це пояснити, але тема роботозації дуже гостро стоїть в розумінні автора. В мене склалося таке враження, що сам Шеклі презирає самий розвиток технологій і викручує в дуже гіперболізовану тему, до чого це може призвести. Тому до цього також потрібно бути готовим. В цілому, цій розповіді я поставила 3/5. 🌟Квиток на планету Транай. Оце вже цікавіше. Головний герой, наслухав ший від п’яного капітана космічного корабля, що має космічну хворобу, яка не дозволяє йому більше літати (я забула назву), про неймовірно утопічну планету Транай, вирішує закрити всі свої нагальні плани і гайнути туди, де його не кидає дівчина, де є справедливість та рівність. По приїзду на планету, він все ще вважається інопланетянином, але швидко вливається в тамтешнє суспільство: знаходить роботу, одружується і йому взагалі пропонують стати президентом. Все це звучить дуже дивно, але неймовірно прекрасно, поки головний герой не починає стикатися з приколам. Наприклад: пенсіонери – не отримують пенсію, але отримають дозвіл від держави ставати жебраками. Вони носять лахміття, мають чашку для монет і ходять щодня на вулицю жебракувати, як на роботу. Або жінок після одруження тримають в закритих типу сферах, поки самі чоловіки ходять на роботу і заробляють гроші. З кожним таким відкриттям наш герой розуміє, що та примарна утопія насправді – це брехня. І тут багато чого просто легалізовано. Мені ця історія сподобалась набагато більше. По-перше, автор класно викрутив певні речі (те саме жебракування пенсіонерів, або відсутність поліції). Це було моментами абсурдно, але якщо задуматися в перспективі – воно б так і було.

нагадую за можливість виграти неймовірну книжечку🥹 завтра вже результати!

знаєте, я цю книжечку ковтнула вчора за декілька годин (бо треба було чимось відволіктися від гонки і нервів за Расселла), і це просто в найкращих традиціях Маркеса от справді: читаючи, я мала неймовірну асоціацію зі «Сто років самостності» - щира і душевна розповідь про сімʼю в декілька поколінь, в яку вплітається магічний реалізм, що змушує тебе спершу сумніватися в прочитаному, а потім насолоджуватися тими сенсами, які заклала авторка повернуся до вас з більш детальним відгуком пізніше, але поки це тверда «4» із 5! 🤎«Ясминовий пиріг» Вікторія Фещук

я прослухала цю аудіокнижку і просто щось якось в прострації потрібен час, аби я переварила всі ці паралелі та алюзії, але можу сказати точно, що друга книга «Квиток на планету Транай» мені сподобалась більше, ніж «Цивілізація статусу». вона якась більш... позитивна? не знаю, дуже дивні відчуття, хоча я справді оцінила все, що закладав автор в ці текста: висміювання людської натури, мрії по утопію та страх перед роботозованим майбутнім + в кінці дуже класний фінт з алюзією на початок історії але щось якось… цигарку захотілося закурити після останніх слів🚬 справді треба трішки відійти перш, ніж писати відгук #проміжні_емоції ✨ ось тут посилання на Абук ✨ ось тут на паперову версію на сайті Lobster

🦋 блін, читати біографію Туве Янссон, це як бувати в викривленій нашій реальності. звісно, це не про все її життя, а саме ось цей період Другої світової війни, але сам факт. Туве жила в Фінляндії, яка потерпала від нальотів російських військ і продовжувала не просто творити але і жити а, в цілому, моментами записи із її щоденнику б'ють немов обухом по голові. ось наприклад:

Ми заслонюємо вікна темними шторами й розмовляємо про все, окрім війни. "Хіба коли ми пиячимо — тоді розмова точиться винятково навколо війни"

мені це щиро нагадує ті мої рідкі зустрічі з друзями, коли після довгої розлуки ми спершу говоримо про це, що відбувається в житті, і лише, коли дозволяємо трохи собі випити тема сама мимоволі вертає нас до війни та чого нас чекає в майбутньому. спроби абстрагуватися та хоч ненадовго забутися про реальність - завжди провалюються, бо таке наше життя. і ось цей запис із щоденника просто💔 також дуже різко і сильно я сприймаю той факт, що Туве живе і творить. тобто життя, попри війну, триває, і невеличкі особистісні перемоги дають смак і втішають, як погано не було навколо.

Щаслива з ентузіазмом, Туве описує Еві, як обладнала своє ательє. На календарі 30 серпня 1942 року. Місто бомбардують, останньої ночі налетіло 60 бомбардувальників. Але вона знаходить заспокоєння: "Тепер вони оскаженіли, ті росіяни. Але де ще віднайти спокій. У моєму ательє, цілковито поринувши в роботу. Приволокла сюди всі речі з "Лаллукки", яблуку ніде впасти. Як мені готувати їсти, де поскладати одяг? Але все втрясеться. Усе владнається."

це так близько. робити щось і вірити в те, що все стане краще і буде добре. бо як кажуть: якщо ще не добре - значить не кінець. не знаю. чомусь ця біографія відчувається надто особистою, вона викликає багато роздумів у мене та переосмислення, чого давно не робила якась книга в будь-якому випадку, я просто захоплююсь читанням, намагаючись розтягнути якнайдовше 🤎 "Туве Янссон: Слова, образи, життя" Буель Вестін #проміжні_емоції

до речі, нагадую за розіграш неймовірно літньої новинки🥹🤌🏻✨

🙂дивлюсь, як всі збираються на БестселерФест і тихенько заздрю... цього року, на жаль, дібратися до Львову не вийде, але потусіть там за мене! а взагалі, хто збирається?

🍪 «Мемуари лісу. Час прощань» Мікаель Брюн-Арно   видавництво: Наша Ідея, 3,5/5   Сумно, що остання книга одного із улюбленого циклів, не досягла планки, яку задали попередні книги. Взагалі, склалося враження, що автор вигорів і писав що-небудь, аби концепція пори року не пропала. Це навіть історія не про самого Арчибальда Лиса, а про дітей його племінника Бартоломе.   📖 За зав’язкою маємо 80-річчя книгарні, але радість уривається тривожним знаменням: старий дуб, у якому затишно розмістилася книгарня родини Лисів, уражений смертельною хворобою. Тому сама книгарня під загрозою. Син Бартоломе – Ернест – вирішує врятувати рідну домівку. Він згадує про казку, яку розповідала йому покійна матінка на ніч про дерево бажань і вирішує його віднайти. Тому відправляється в подорож, не поставивши до відома свого батька.   Насправді, історія не така погана, як можна подумати з моєї оцінки. Просто мені було сумно не зустріти в головних героях Арчибальда. Тому що вся епопея починалася саме з нього і його жаги до пригод та відвертого бажання допомагати друзям. І я не можу сказати, що пригоди його онука нецікаві, просто вони не ті. І це було не по мені і моїм очікуванням.   Звісно, я певна, що ця книга все ще сподобається дітям. Вони також будуть захопливо спостерігати за пригодами маленького Ернеста, який відчайдушно хоче врятувати те набуте багатьма поколіннями сімейства Лисів, але все ж. Можливо, ця книга ще потрапила не в той настрій, від чого і оцінка полетіла вниз, та що вже маємо.   До речі, в кінці цієї книги додали ілюстрацію генеалогічних дерев ключових сімейств Чарокорів, тому обов'язково придивіться до цієї краси. Отож, я все ще раджу всю серію «Мемуарів лісу», але почніть спершу з першої частини, а там вже будете бачити – чи ця доросла казка для вас. І та, нагадую, що ніхто не зрозуміє алюзії в цих книгах краще, ніж дорослий, тому також не цурайтеся цього! І ось тут відгуки на перші три частини: 🕧"Мемуари лісу. Спогади Фердинанда Крота" 🕧"Мемуари лісу. Щоденники Корнеліуса Лиса"  🕧"Мемуари лісу. Дух зими"  #дегустація2026

👁«Прихована мова символів» Метью Вілсон видавництво: ArtHuss, 5/5 Книжка, що прогнала мій нечитун! 🌟Мені здається, вже цього достатньо, аби ви за неї взялися. Але давайте все ж розповім трішки детальніше, чому варто придбати цю книгу. Перше, це нонфік. Це цікавий нонфік, який мені нагадав енциклопедії, що колись мені в дитинстві купувала мама і читала нам з сестрою на ніч. Звісно, тут не про космос і динозаврів, але тут про те приховане, що ми ігноруємо або не знаємо. Та повірте, воно варте вашої уваги. Це справді змушує відкрити рот від неймовірності факту, про який ти не здогадувався. Наприклад, я щиро не знала, що сова спершу була лихим символом, символом, який знаменував нещастя та зло. Або що Смерть спершу зображувалась з луком і стрілами, а не з косою. Бо коса з’явилась в 14 столітті після повстань селян, коли вони після років пригнічування йшли на бунт, беручи для захисту те, що мали під рукою (вила і коси). Друге, книжка невеличка, всього біля 260 сторінок. Зроблена як збірка коротких есеїв з ілюстраціями та поділена за темами. І це дуже круто, бо до кожного прикладу є ілюстрація із мистецтва/історії, яка підтверджує твердження. 🌺В цілому, це було дуже цікаво і я ковтнула книжку за три дні, тому і вам раджу! #дегустація2026

ДАРУЄМО «Ступінь зарученості» Дженніфер Геннессі 💖 Ми хочемо підтримати видавництво Книголав, склад якого недавно був зруйнований внаслідок російського обстрілу, й розіграти їхню новинку🥰 Ромком з вайбом нульових про фейкові заручини між науковицею та красунчиком-археологом😈 Умови розіграшу: 💖підписатися на канал КНИГИ й ЦІКАВИНКИ📚 💖підписатися на канал книжкова дегустаторка🍷📚 💖поділитися розіграшем з друзями й підписниками 💖натиснути «Брати участь» під цим дописом Підписку перевіримо👀 Ловіть момент і щасти вам🫶 Кількість переможців: 1 Дата закінчення: 28.07.2026 21:01

народ, якщо що, аби підтримати #книголав можна ще придбати їхні електронні книги - вони якраз зробили акцію🤍