Мала Русь

Монобанк накрився на хвилинки три, але тепер все ок. Донатимо.

Збір для 44 ОМБр Створили свою підбанку в банці великого збору. Перша ціль невелика – 1000₴. Дізнаємося можливості каналу. КОЖЕН, хто прочитав, мусить відправити як мінімум 20₴. "Немає грошей", "вже донатив" і т. д. – всім похуй. Збір має бути закрито.

«Хоч і розсердилися ляхи від листа Хмельницького, все ж наказали Гонсеневському відписати стримано, оскільки він, Хмельницький, підбадьорений турецькою ласкою, погрожував по Сян і Віслу ріки Україну розширити». Фрагмент з літопису гадяцького полковника Григорія Граб'янки, завершеного у 1710 році. Чергове свідчення того, що назва «Україна» у часи Козаччини виступала й назвою держави – Гетьманщини, що «Україною» могли стати й землі за межами Подніпров'я, аби тільки ті підпали під владу козацької держави. Москалі, на секундочку, все ще носяться з «окраїнами» і запереченням існування державності нашого народу у XVII – XVIII ст.

Брежнєв Зі спогадів Петра Шелеста, 1-го секретаря ЦК КПУ в 1963-1972 рр.: «Леонид Ильич решил сменить немного тему, пошутить: "Вот у нас при Скрыпнике украинизацию проводили. Так это была скрыпниковщина! При Скрыпнике, вы знаете, я работал на заводе, когда украинизацию проводили, - что это было, это был абсурд, смех. Та и вообще украинский язык - это же... суржик русского языка". Подгорный (член Политбюро ЦК КПСС, затем стал Председателем Президиума ВС СССР, выходец с Полтавщины - Прим. ДР) сидел рядом и молчал, но начал закипать. Спрашивает: "Вы так считаете?" И снова начал Леонид Ильич: "Да, что касается украинизации". "Вот это да! Вот новость! Договорился, Леонид Ильич! Тогда и культура украинская - суржиковая, искусственная. Как же это так: украинский народ, украинский язык, украинская культура существуют столетиями и их суржиком называть?" (А Суслов сидит и все мои "крамолы" записывает). Брежнев не успокаивается: "Вот вспоминаю, когда мы проводили украинизацию, так если кто не знал - ему подсказывали ответы. Спрашивают, как называется на украинском языке месяц декабрь? А он не знает, ему шепчут, потом показывают грудь, грудень. А он: "Месяц - цыцкень!" Ха-ха-ха...». На деревах замість листя..

Христос Воскрес! Вітаємо вас, брати й сестри, з Великоднем!

Хто ти, хлопче? – Русин гожий. Який твій знак? – Ангел Божий. Де живеш ти? – В руськім краю. Що він дав ти? – Все, що маю. Нащо жиєш? – Для народу. Защо даш все? – За свободу. Чи любиш Русь? – Як лиш змога. А в що віриш? – В Русь і в Бога. (с) Марійка Підгірянка (1881 – 1963). Катехізис русина.

Орликовий «Memoriale», 1712 р. Латинський текст гетьмана України Пилипа Орлика (1672 – 1742) під назвою «Memoriale», зміст якого ми опублікуємо згодом. Із цікавого: згадка «Української республіки» – Гетьманщини, а також інших держав. Все московське, звісно ж, називається московським. Оригінал документу зберігається у Державному архіві Швеції. Ознайомитися з ним можна за посиланням.

Портретна галерея Ґалаґанів, пращурів Григорія: Гнат Іванович (? – 1748) Полковник чигиринський (1709—1714), полковник прилуцький (1714—1739). Григорій Гнатович (1716 – 1777) Полковник Прилуцького адміністративного полку (1739–1763). Член Генеральної військової канцелярії. Автор спогадів. Іван Григорович (1739 – 1789) Полковник прилуцький (1763 — 1767). Григорій Іванович (1768 – 1803) Великий поміщик, меценат, прем'єр-майор Російської імператорської армії. Павло Григорович (1793 – 1834) Великий поміщик, почесний доглядач Козелецького повітового училища Чернігівської губернії, колезький асесор. Григорій Павлович (1819 – 1888) Член Державної ради Російської імперії, діяч українського національного руху, меценат і поміщик.

Критика Куліша й націоналістична аристократія: з листа Григорія Ґалаґана до дружини, 1858 р. «Немає майже тієї людини, з якою він би (П. Куліш – прим.) не посварився від самолюбства і впевненості, що він чоловік геніальний. З іншого боку, напрям його зробивсь просто обурливий. Хто з нас буде захищати панів нехороших і взагалі панство в поміщицькому смислі. Але писати так, як вони пишуть, се значить працювати не для національності, а, узявши національність як зброю демократичних, ба більше, революційних змін. Як Максимович розбив Куліша за записку Теплова, так можна було розбить його за граматку і, особливо, за видання Марка Вовчка, нагадавши і доказавши йому, що він сам пан, що зобов'язаний всім панам, не тілько в відношенні своєї особистості, а й в відношенні відродження нашої національності. В кому так сильно відродилася наша національність? Не в простому народі, котрий взагалі про це не дбає і продовжує з кожним днем більше й більше москалитися; вона відродилася в обраній частині панів. За що ж страчувати цілий стан без розбору? Цю подвійну невдячність не можна інакше розтлумачити, як поривами революційними, шаленими. Мені неловко виходити на сцену в захист панів, тому прийдеться про себе говорити, але волів би, аби хто-небудь вразив ще раз збившогося зі шляху Куліша і, убивши його самолюбство, поміг би йому переродитися, якщо це можливо. Біла нам, бідним! Доля наша переслідує нас в усій нашій історії. Всюди роз'єднання і розрив межи нами, малоросіянами! Це губило нашу державу, що відроджувалася, наш добробут і, зрештою, нашу національність. Не розуміють наші, ні зверху, ні знизу, що нам треба. С. Петербург. 1-ше березня 1858 р.». З листа члена Державної ради Російської імперії, громадського діяча, мецената і поміщика Григорія Павловича Ґалаґана (1819 – 1888) до своєї дружини.