Олег Тягнибок || офіційний канал

Антиукраїнська істерія в Польщі, апогей якої припадає на 11 липня, та й останні гучні скандали і дипломатичні демарші з боку Варшави навколо української історичної пам’яті – це не про раптове «прозріння», а про банальну електоральну математику. У Польщі стартувала запекла внутрішньополітична боротьба і деякі тамтешні діячі вирішили, що найдешевший спосіб заробити швидкі політичні бали – це влаштувати танці на кістках та вчергове підняти «волинську карту». Дивує інша закономірність. Чомусь раніше, коли українське військо повертало свої справжні історичні імена, зокрема – героїв УПА – з боку поляків не було такої категоричної істерії. Наприклад, спеціальний розвідувальний батальйон ЗСУ отримав ім’я полковника, голови ОУН Євгена Коновальця – реакції не було. Навчальний центр Сил безпілотних систем ЗСУ імені Головного командира УПА Василя Кука – реакції не було. 31 окрема механізована бригада ЗСУ отримала ім’я генерала УПА Леоніда Ступницького – тиша. Бригада Нацгвардії «Грегіт» імені полковника УПА Василя Андрусяка – знову жодних протестів. І ось тепер, коли окремому Центру спеціальних операцій ЗСУ присвоїли почесне ім’я Героїв УПА – у Варшаві почався справжній шок, істерика, вимоги повернути нагороди і ледь не міжнародний скандал. До слова, це саме той підрозділ, у якому я мав честь у 2023 році служити Україні. А після отримання почесного найменування «імені Героїв УПА» я пишаюся своєю службою в ньому ще більше! Цей вибірковий гнів дуже показовий: він доводить, що справа взагалі не в УПА, а у кон’юнктурній історичній політиці наших сусідів. Навіть вулиця імені Героїв УПА з’явилася у моєму рідному Львові ще 17 квітня 2008 року – 18 років тому. І весь цей час вона нікому у Польщі не заважала. У 1990 році встановлено перший памʼятник Степанові Бандері в його родинному селі Старий Угринів. Близько тисячі памʼятників, хрестів, погрудь в честь УПА, сотні вулиць по всій Україні. Чому саме тепер, коли Україна переламує хід війни і нам потрібна максимальна підтримка з боку західних партнерів в боротьбі з московитами? Тут варто згадати грудень 2013 року, коли брат вбитого московитами під смоленськом президента Польщі Леха Качинського та лідер польських консерваторів Ярослав Качинський під час Революції Гідності стояли з нами на сцені київського Майдану. Тоді польські топ–політики без жодних вагань і докорів сумління разом із українцями скандували традиційне бандерівське гасло «Слава Україні!». У той момент це нікого у Варшаві не обурювало і не лякало, бо тоді їм було геополітично вигідно підтримувати нас. Схожа гнучкість помітна й у виступах інших польських діячів. Той же Кароль Навроцький ще задовго до своїх теперішніх високих амбіцій розважливо розповідав на камеру красиві речі – мовляв, «кожен народ має право на своїх героїв і свою власну історію». Але ці заспокійливі тези звучали рівно доти, доки це було вигідно особисто йому та його політичній силі на конкретному етапі. Як тільки кон’юнктура змінилася, а на горизонті замайоріли нові вибори й посади – уся ця повага до чужого права на героїв миттєво випарувалася, поступившись місцем жорсткому дипломатичному тиску та спробам диктувати умови воюючій Україні. Висновок із цієї виборчої істерії лише один. Поки польські політики бавляться в історію заради рейтингів, вони забувають головне: якщо московія переможе в Україні через брак нашої єдності, то наступною вона знищить саме Польщу. І тоді на польських кордонах стоятимуть уже не підрозділи імені Героїв УПА, а мокшанські племена, буряти й кадировці. Я є палким прихильником тези ідеолога українського націоналізму Степана Ленкавського: «наше майбутнє з Польщею набагато важливіше, ніж наше минуле». Але це має бути двосторонній рух із взаємною повагою. Слава Україні! москва впаде!

Нетямущим землякам моїм зі Львова/Сихова, які збилися з українського шляху: То не ви часом загубили те, що м@ск@вити з дронів порозсипали в Запоріжжі та околицях? І все одно - москва впаде!💥

🦅 Для «Дикого Поля» відстань — не перешкода, а ціль — лише питання часу. 💥 Один точний удар — і мінус ще одна ворожа позиція. Працюємо🔥 москва впаде!💥

Ба більше, у польському політичному дискурсі знову виринають шовіністичні терміни на зразок «Східна Малопольща» (Wschodnia Małopolska) щодо західноукраїнських земель. Це пряма ревізія історії та неповага до територіальної цілісності України. Також жоден обіцяний, колись “літаючий” ще совєцький металобрухт, не вартий того, щоб розмінювати його на нашу національну пам'ять і наших правдивих Героїв. Бо Нація, що зберегла свою національну гідність, рано чи пізно буде мати і технології, і потенціал куди більший, ніж кілька старих літаків. Тим польським діячам, які перетворюють наше трагічне минуле на сумнівні дивіденди та намагаються розмовляти з Україною з позиції сили, варто пам'ятати слова з Книги пророка Осії (8:7): «Вони сіють вітер і пожнуть бурю». Ми прагнемо рівноправного діалогу, але ніколи не дозволимо стерти пам'ять про трагедію нашого народу у Павлокомі. Наступний допис – про різанину поляками українців в селі Піскуровичі..

БІЛИЙ ОРЕЛ ЗАЮШЕНИЙ НЕВИННОЮ УКРАЇНСЬКОЮ КРОВ'Ю: Павлокома – ми НЕ забули! Злочини на ґрунті етнічної ненависті до українців, масові вбивства та знущання не мають терміну давності. Продовжую серію історичних дописів про геноцид українців поляками на рідній землі. Попередній допис про різанину у селі Сагринь (https://www.facebook.com/share/p/1H3KC4WDpD/) продемонстрував, наскільки мало українці мають інформації про ці темні і трагічні сторінки нашої історії. І нехай ті, що насолоджуються безпекою за рахунок життів кращих синів і дочок України, не сподівається, ми нічого не забули! Павлокома – нині село в Динівській гміні Підкарпатського воєводства Польщі. Історично це було етнічне село українського Надсяння. Після підписання пакту Молотова-Ріббентропа між Гітлером і москвою, ця територія увійшла до складу СРСР, ставши частиною новоствореної Дрогобицької області. Проте згідно з Люблінською угодою 1944 року – за особистим наказом Сталіна – село передали Польщі, як і інші споконвічні українські землі Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя. І тільки-но це сталося, поляки одразу розпочали жорстокі етнічні чистки. На початку березня 1945 року тут розігрався кривавий сценарій. Озброєне бандитське формування польської армії крайової, яким керував поручник Юзеф Бісс (яке символічне прізвище у ката) на псевдо «Вацлав», спільно з польськими нелюдами з навколишніх сіл, влаштувало сплановану ліквідацію мирного українського населення. Жертвами цієї бійні стали понад 500 беззахисних українців, для яких це надсянське село було рідною землею протягом багатьох поколінь. Важливо наголосити, що серед убитих були у більшості жінки і діти. Трагедія розгорталася методично і безжально. Польські бойовики оточили село, зганяючи переляканих людей до місцевої греко-католицької церкви. Храм, який мав бути прихистком, перетворився на місце жорстоких катувань і допитів. Тих, кого визнавали «небезпечними», а згодом і просто всіх підряд, партіями виводили на місцевий цвинтар. Чоловіків, жінок, старих і зовсім маленьких дітей розстрілювали на краю заздалегідь викопаних ям. Озброєні бандити не зупинялися ні перед чим – хати палили, майно грабували, а поранених живцем засипали землею в масових могилах, замітаючи сліди свого страшного злочину. Свідчення очевидців, які вижили в цьому пеклі, відкривають жахливу правду: Олена Сподарик (на час трагедії – 9 років): «Нас вигнали з хати і погнали до церкви. Там уже було повно людей. Поляки ходили між нами, вибирали чоловіків, били їх і кудись виводили. Потім почали виводити жінок з дітьми. Мою маму і маленького братика повели на цвинтар. Я дивом загубилася в натовпі і втекла в ліс. Коли все стихло, я повернулася – на цвинтарі були тільки свіжі розриті могили, з-під яких ще просочувалася кров...» Єва Шпак: «Нападники мали списки, які їм підготували місцеві польські сусіди. Вони чітко знали, хто де живе. Наших чоловіків катували прямо в церкві, вимагаючи зізнань у тому, чого вони не робили. Тих, хто намагався сховатися у льохах чи під стріхою, витягували і кололи багнетами. Село палало з усіх боків, стояли страшні крики і плач дітей, яких убивали на очах у закривавлених матерів...» Степан Попович: «Мене врятувало те, що я впав у яму на цвинтарі за мить до пострілу і на мене впали тіла інших убитих. Я лежав там серед трупів кілька годин, задихаючись від запаху крові та пороху. Я чув, як польські вояки сміялися, добиваючи тих, хто ще стогнав. Коли стемніло і бандити пішли пиячити та ділити наше майно, я виліз із могили. Вся Павлокома перетворилася на згарище...» Сьогодні ці події постають у новому світлі на тлі відверто недружніх заяв офіційної Варшави. Коли польські політики починають спекулювати темою євроінтеграції України через питання історичної пам'яті (зокрема постаті Степана Бандери та інших діячів національно-визвольного руху), вони забувають про власні неспокутувані гріхи. Особливе обурення викликають закиди щодо українського Закону про Національний Пантеон. Спроби диктувати суверенній державі, кого їй вважати героями, виглядають як втручання у внутрішні справи на тлі імперських рецидивів.

​​Ба більше, у польському політичному дискурсі знову виринають шовіністичні терміни на зразок «Східна Малопольща» (Wschodnia Małopolska) щодо західноукраїнських земель. Це пряма ревізія історії та неповага до територіальної цілісності України. Також жоден обіцяний, колись “літаючий” ще совєцький металобрухт, не вартий того, щоб розмінювати його на нашу національну пам'ять і наших правдивих Героїв. Бо Нація, що зберегла свою національну гідність, рано чи пізно буде мати і технології, і потенціал куди більший, ніж кілька старих літаків. Тим польським діячам, які перетворюють наше трагічне минуле на сумнівні дивіденди та намагаються розмовляти з Україною з позиції сили, варто пам'ятати слова з Книги пророка Осії (8:7): «Вони сіють вітер і пожнуть бурю». Ми прагнемо рівноправного діалогу, але ніколи не дозволимо стерти пам'ять про трагедію нашого народу у Павлокомі. Наступний допис – про різанину поляками українців в селі Піскуровичі..

30 червня 1941 року. У Львові проголошують Акт відновлення Української Держави. На Національних зборах його зачитує щойно призначений голова уряду — Українського державного правління Ярослав Стецько. Українські війська в місто вводить Роман Шухевич, який цього дня саме святкує свої уродини. Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери підтверджує факт існування Української Держави і її тяглість з часів УНР. Декларує усьому світові, що ми, українці – законні господарі на СВОїй, БОгом ДАній землі. За кілька днів гестапо арештовує Бандеру та Стецька. Починаються масові арешти членів ОУН. Через відмову націоналістів співпрацювати з німцями, їхніх родичів катують до смерті. А їх самих — відправляють в концтабір. Згадуйте це щоразу, як вам намагаються нав’язати міфи про якусь «співпрацю» ОУН із німцями. І пам‘ятайте, що Україна — правонаступниця УНР, а не УССР. З «рускім міром» ми, українці, не маємо нічого спільного. Слава Героям! Слава Україні! москва впаде!

​​Сьогодні не стало нашого побратима, бійця Легіону Свободи Костянтина Василькевича. Лікар-хірург, кандидат медичних наук, капітан медичної служби 5 окремої штурмової бригади. Очолював Львівську обласну організацію Легіону Свободи. Пішов захищати Україну добровольцем ще з початку московської агресії в 2014 році. Спершу служив в «Азові», звільняв Маріуполь і Марʼїнку, брав участь у боях за Іловайськ. Пізніше – у лавах свободівського батальйону «Січ», піднімав на ноги медичну службу. Після початку повномасштабного вторгнення знову добровільно пішов на фронт. Воював на Київщині у складі батальйону «Свобода», а потім приєднався до 5 окремої штурмової бригади. З Костею ми пізналися ще в часи навчання та активної громадської діяльності (Студентське братство, Товариство української мови) у Львівському медичному інституті. Відтоді – десятки років пліч-о-пліч у «Свободі», а зрештою на фронті… Ця знимка з березня 2023-го. Тоді провідував Костю у шпиталі. Він був надійним побратимом, людиною честі й великого серця… Болюча втрата для усієї свободівськоі родини. Співчуття родині і близьким. Вічна памʼять і слава Герою!

Сьогодні день, який 30 років тому закріпив не лише нашу державність, а й правила, за якими ми як нація живемо, будуємо і захищаємо свою країну. Конституція – це основний закон, що визначає поведінку громадян у державі, межі наших прав і глибину нашої відповідальності. Українці протягом багатьох поколінь мріяли про власну державу – незалежну, сильну, справедливу. Мріяли жити на своїй землі за власними законами. Ще задовго до появи багатьох європейських державних актів, українці вже формували традиції державотворення. Конституція Пилипа Орлика – один із перших у Європі документів, що закладав принципи розділення влади та прав громадян. На різних історичних етапах наш народ невпинно йшов до цієї мети – мати свою державу і свій Основний Закон. Бути громадянином України – це честь. Пишаюся, що є громадянином України. Але разом з тим – це і обов’язок. Кожен має права, але кожен має й відповідальність. І один із найголовніших обов’язків – захищати свою Батьківщину. Сьогодні, коли триває боротьба за наше існування, особливо чітко видно різницю між тими, хто несе на собі відповідальність за державу, і тими, хто намагається її уникнути, шукаючи різні пояснення замість дій. Справжній громадянин не перекладає свій обов’язок на інших – він усвідомлює свою роль у долі країни. Щиро вітаю всіх, хто відчуває цю відповідальність, хто стоїть за Україну не словами, а вчинками. Саме на таких людях тримається держава – і саме вони є її майбутнім. Наша Конституція – це фундамент, на якому ми після Перемоги будемо будувати нову, сильну Україну. І ця Перемога обов’язково буде. І москва впаде!💥 З Днем Конституції України! Слава Україні!🇺🇦

🌳🏃‍♂️ Маскування в кущах, забіги на короткі дистанції та ігри в хованки офіційно визнані неефективними проти розвідки і пілотів «Дикого Поля». ☠️ Кожного, хто прийшов на нашу землю без запрошення ми перетворимо на добриво 💥

Оскільки я є діючим військовим і не маю права давати політичні оцінки тим чи іншим подіям, однак, зважаючи на значний резонанс, все ж мушу відреагувати на наростаючу істерію навколо “білого орла” серією історичних дописів про звірства польської армії крайової проти мирного українського населення. Це часто замовчувана і невідома сторінка нашої трагічної історії для багатьох українців. Перебуваючи у лікарні і, відповідно, маючи час на аналіз і пошуки, натрапив у багатьох авторитетних джерелах на фото спаленого поляками села Сагринь, де у 1944 році було знищено армією крайовою понад 1000 мирних українців. Яким же було моє здивування, коли це саме цю світлину я побачив сьогодні в етері польського інформаційного телеканалу Polsat News, але вже з коментарем, що це нібито фотодоказ, як "УПА мордувало поляків". На жаль, це вже далеко не вперше, коли польські реакційні кола вдаються до відвертої брехні та маніпуляцій. Всі ми добре пам'ятаємо сумнозвісне фото задушених дітей, вбивство яких багато років поляки, і особливо московити, цинічно приписували українцям. Хоча правда зовсім інша: власних дітей у 1923 році в стані божевілля задушила польська ромка Маріанна Долінська. Історія потребує правди, а не фальсифікацій і брехні. Тимчасові політичні дивіденди, спроби спекулювати на трагедіях минулого та страх, що Україна після перемоги над московитами стане потужним геополітичним гравцем у Східній Європі, не варті того, щоб зруйнувати стосунки між нашими народами на десятиліття вперед. Особливо перед загрозою одвічного спільного ворога – рашистів. Закликаю до поваги та історичної чесності! москва впаде!💥 Слава Україні!🇺🇦

​​БІЛИЙ ОРЕЛ ЗАЮШЕНИЙ НЕВИННОЮ УКРАЇНСЬКОЮ КРОВ'Ю: Сагринь.. Ми НЕ забули!!! Поки ми понуро чи толерантно мовчимо, нас звинувачують і топчуть нашу національну памʼять. Чи є пояснення, хто і за що безжально закатував на своїй землі сотні українських жінок, дітей і людей похилого віку в Сагрині? Сагринь – нині село в Люблінському воєводстві Польщі. 10 березня 1944 року каральні підрозділи польської армії крайової та батальйонів хлопських влаштували тут криваву різню, забравши життя у від 800 до 1240 мирних українців. Село вважалося відносно безпечним, тому сюди стікалися біженці з навколишніх поселень Холмщини. Польські горлорізи спалили церкву, парафіяльні споруди та понад 260 хат невинних українців. Події 10-11 березня 1944 року стали найчорнішими днями для української Холмщини. Тоді польські бандити з армії крайової атакували цілу низку українських сіл: Андріївка, Березів, Бересть, Верешин, Ласків, Маличі, Малків, Модринь, М’ягке, Ріплин, Сагринь, Стрижівець, Теребінець, Теребінь, Турковичі, Шиховичі. Загалом за кілька тижнів цієї каральної операції було вбито від 1500 до 2000 українців. Людей знавісніло і безжально розстрілювали, жінок кололи вилами та багнетами, немовлят живцем кидали у вогонь… Свідчення очевидців з протоколів від 26 квітня 1944 року. Ці спогади неможливо читати без здригання. Це факти, які світ має знати. Зіна Малимон: «Побачила я, як польська банда нападала на Сагринь і стріляла із запальних куль. Мама моя Ольга, сестра Ліда, тітка Марія Л. і я втікли на станицю. По дорозі мене ранили в обидві ноги... За якийсь час прийшли бандити... Вирубали двері і вдерлись нагору. Побили всіх мужчин. Вбиваючи, проклинали. Жінок з дітьми зігнали на діл, а нагорі запалили. Вбили мою маму Ольгу і сестру Ліду. Один з них стрілив в мене. Ранено мене в голову і я впала. Бандита стріляв ще раз в мене і попав в руку. Я лежала, не ворушилася зовсім. Бандити думали, що я вбита, й відійшли. Сестра моя Ліда була тільки ранена в руку, встала і хотіла втікати. На цей раз надійшов бандита і стрілив її в голову...» Ольга Шидловська: «Банда мала місцевих провідників. Ця партія бандитів мала за провідників 2–ох малих хлопців, поляків, одному 14, а другому 12 літ. Ці хлопці показали сховище Стельмащука, з якого бандити витягнули 9 осіб і вбили... Малі Білики водили бандитів по цілому селі і показували сховища...» Ростислав Савич: «Під вечір тато приніс ще одну страшну звістку: у полі знайшли вбитими мого дядька Івана, його дружину Ірину і двох синів – Сергійка який мав 3,5 років і дворічного Володю. Неподалік третю добу лежала важкопоранена жінка, біля якої повзала і ссала груди матері маленька Надія Медвідь...» Історія народів часто складна і кривава, і коли кричать про чиїсь “злочини”, нехай будуть готові визнати і відповісти за власні. Ми шануємо чужу пам'ять, але не дозволимо топтати свою. Сагринь – це наш біль, який ми більше не дозволимо замовчувати. Наступна розповідь про польську різню українців в Павлокомі… На фото: поляки з армії крайової позують на фоні підпаленого будинку українських селян в Сагрині.

​​Євген Коновалець – Провідник, який створив Організацію, здатну знищити імперію. Сьогодні – день народження Людини, чиє ім'я стало синонімом залізної дисципліни, системної боротьби та безкомпромісного воюючого українського націоналізму. Вождь, Полковник, засновник УВО та ОУН – Євген Коновалець. Коли після перших визвольних змагань здавалося, що все втрачено, а Україну знову роздерли між собою окупанти, Коновалець не опустив рук і не пішов на компроміси. Він зрозумів головне: армія може програти битву, але Нація не має права припинити війну за своє існування. Він зумів трансформувати збройну відсіч у підпільну, регулярну, ідеологічну силу, яка згодом змусила здригатися криваві і москву, і варшаву. Його гасло актуальне як ніколи: «У вогні перетоплюється залізо в сталь, у боротьбі перетворюється народ у Націю». Сьогодні, коли ми ведемо вирішальну битву проти того самого споконвічного московського ворога, спадщина Полковника оживає в кожному нашому пострілі. Ми звершуємо справу його життя.Справу знищення московської імперії раз і назавжди. Він навчив нас, що здобути Українську Державу можна силою зброї та непохитною волею тисяч і тисяч найкращих синів і дочок України. І ми її здобудемо! Слава Провіднику! Слава Україні! москва впаде!

🧹Генеральне прибирання від воїнів "Дикого Поля" в славній нашій Василівці. 🚫🇷🇺 москвитському ганчір'ю як і недолугим оркам не місце на Козацькій, Запорізькій землі! 🇺🇦

​​Сьогодні 12 років з дня створення батальйону «Січ». Дванадцять років боротьби за Україну та вірності тій присязі, яку ви складали під синьо-жовтими прапорами влітку чотирнадцятого. Ви стали тим гартованим у вогні щитом, який стримав ворожу навалу на Сході. Слов’янськ, Краматорськ, запеклі бої за Піски та виснажлива оборона Авдіївської промзони — скрізь, де було найважче, гордо звучало ім’я «Січ». Ви показали, що український доброволець — це символ відваги, залізобетонної дисципліни та щирої любові до своєї землі. Для мене цей підрозділ є особливим. Це частина історії моєї родини. Саме у в батальйоні «Січ» у 2014 році мій син Гордій проходив свою першу базову військову підготовку (фото 2014). У цьому батальйоні служив мій рідний брат Андрій та багато побратимів-свободівців. Я бачив, як у ваших лавах виковувався справжній козацький дух, і завжди буду вдячний за ту науку та братерство, які ви дали молодим бійцям. Дякую кожному з вас за віддану службу, за кожен відбитий штурм і за кожне врятоване життя побратима. Ми схиляємо голови перед пам’яттю наших полеглих Героїв, які віддали найдорожче за волю України. Їхні імена назавжди вписані в літопис нашої майбутньої Перемоги. Бажаю вам міцного козацького здоров’я, сили, надійного плеча поруч. Нехай ворог гине від вашої зброї, а кулі минають вас стороною. З Днем народження, «Січ»! Слава Україні! Героям Слава! москва впаде!

🫡Честь і повага, з Днем Сил безпілотних систем! Це технологічна міць та нищівна каральна рука нашого війська, яка щодня змінює хід цієї війни та випалює ворога з нашої землі. Дякую кожному за філігранну точність, залізну витримку та інноваційний підхід до знищення окупантів. Зі святом, побратими – тримаємо стрій, вдосконалюємо майстерність та разом вибиваємо нашу Перемогу! Слава Україні! москва впаде!