Space Echo 🇺🇦

Metropolis/メトロポリス, 2001, Японія День 11 #NoirvemberChallenge: анімація та (нео)нуар Я нічого не чула про цю повнометражку і зацікавилась не стільки постером, скільки назвою. Манґа-першоджерело 1949 року має паралелі з однойменним фільмом Ланга, однак Тедзука стверджує, що під час створення твору він бачив лише один кадр з фільму в журналі (так, тим самим з Брігіттой Хельм). Світовий кіберпанк загалом дуже надихався японською культурою, а твір Тедзуки дав поштовх для розвитку японської наукової фантастики, що призвело і до створення культового Ghost in the shell пізніше. Окрім цього, легендарний Астробой також належить Тедзуці, а моєю першою думкою для цього дня челенджу був Pluto – нуарний детектив майбутнього, що є переосмисленням усього однієї арки з Астробоя (Найсильніший робот на Землі), і є моїм улюбленим твором у жанрі кіберпанк ever. Та повертаємось до Метрополіса, у нас є: класова боротьба, вбивство, детектив, змова, фашизм, похмуре і зловісне місто майбутнього, корупція і питання "Чи може робот вважатись людиною?" за 20 років до "Do Androids Dream of Electric Sheep?" Філіпа Діка. У світі Метрополіса людство завбачливо робить більшість роботів такими, щоб відрізняти їх від людей (а що стається, якщо свідомо нехтувати цим правилом ми дізнаємось впродовж сюжету), ба більше – роботам навіть не можна давати людські імена, бо як стверджує один з персонажів "це порушує права людей". Сцени екшену вирізняються особливою динамікою та пластичністю: рухи персонажів, зміна планів і сама анімація нагадують складну хореографічну постановку. Усе навколо відбувається з майже танцювальною грацією і звісно ж завжди грає джаз. Який же це красивий фільм! Він живе за правилами німецького імпресіонізму і класичної анімації, такий можна радити і людям, які підозріло дивляться на японську анімацію. Ретрофутуризм тут втілився у вражаючому місті майбутнього. Метрополіс у якому росте як пухлина, зловісний Зикурат, є окремим персонажем історії, стільки у нього харизми. А на його фоні розгортається історія про ідентичність, права, і відповідальність творців за свої творіння.

боже, та коли вже ті вихідні

I have no scream and I must mouth

Ісус не допоміг...

а ще існує SCAMILTON і там постійно сують у текст Ісуса...

Очі без обличчя/Les yeux sans visage, 1960, Франція #NoirvemberChallenge: День 9 французький (нео)нуар і День 10 (Нео)нуар, який радить улюбл. режисер(-ка) або актор(-ка) За браком часу, поєдную ці два завдання в одне, тож сьогодні дивлюсь Les yeux sans visage, за рекомендацію Девіда Кроненберга. Критик Мішель Делаає називає цей фільм нуаром, що маскується під горор, а глядачі описують його як "french noir dream of beauty and obsession". Відомий пластичний хірург вважає себе винним у страшній автомобільній аварії, внаслідок якої його донька залишилась зі спотвореним обличчям. Це кіно, певно, найстарший боді горор, який мені доводилось дивитись. Не дивно, що він подобається Кроненбергу, кому ж ще. Під час перегляду ви будете відчувати то готичний жах, то співчуття, то відразу, а саундтрек робить усе дійство ще більш химерним (його я точно додам у свою бібліотеку, цілком собі clown core, а таке я просто обожнюю) Можливо це і не класичний нуар, але найлюбленіші мої речі, завжди знаходяться на перетині жанрів, до того ж як поціновувачка горорів, я просто мусила подивитись стрічку, яка надихнула Джона Карпентера на культовий образ Майкла Майерса з Гелловіну 1978 року! Тож якщо опустити боді горор, соціальний коментар і поєтичну трагедію – за усіма безумними і жорстокими сценами, врешті решт це все ж кіно про чоловіка, любов, відчай і провина якого штовхає його на злочин.

я зараз на знаменитій битві на ножах з самі знаєте ким в Re4 remake, і я більше не можу не сміятись під час неї після цьооо відео

А хтось грав у стімовську версію Deadly Premonition? Це вона жоска забагована? Був план пограти в ікс боксівську версію, але сталось не як гадалось

усім терміново лайкати цю Клер Редфілд в інстаграмі 🤩 https://www.instagram.com/p/Dfj4imzCHzl/?obrf=MWJ2MXkzYmRkd25ncg==

Fallen Angels/墮落天使, 1995, Гонконг День 8 #NoirvemberChallenge: візуально неперевершений «Того вечора було холодно. Я не чекав, що зима прийде так рано» Ох, як же мені сподобався цей фільм! Не дивлячись на те, що йому більше 30 років, картинка, екстремальні кути зйомки, кольорокор не виглядають застарілими, навпаки, перший час у мене було незбагненне відчуття, що фільм знятий у еру тіктоку, а не 90-ті. Він стильний, кліповий, динамічний, а широка лінза додає тривожне відчуття сну, якоїсь несправжньої, хиткої (не)реальності. Гонконг тут зображений місцем, де завжди панує ніч, у темряві якій можна зустріти кілера, його агентку, та німого дивакуватого хлопця не здатного розмовляти. Долі усіх трьох так чи інакше перетинаються впродовж фільму. Тут є і крімінал, і фатальна жінка, і бійки у нічних забігаловках, а також велика любов режисера до своїх персонажів, яка передається і глядачу, що розуміє і переживає за усіх трьох. У режисера вийшло просякнути плівку самотністю і відстороненістю темного Гонконгу і треба віддати йому належне – мистецтво візуалу він опанував досконало.

😍😍

just one deftone, more is too many

I have no mouth but i must live in Галичина