котлован

💀⚔️ ВСТУПАЙ ДО СОТНІ АВАНГАРДУ Авангардисти з перших днів повномасштабного вторгнення безперервно приймають участь в боротьбі з ордами більшовиків. Не зважаючи на те, що Україна знаходиться на периферії Західного світу, ця війна є доленосною не тільки для нашого народу, а й визначає подальше існування міфу Европи, який ми втілюємо на своєму героїчному шляху. Тобі вирішувати, чи вдасться нам зупинити загарбницькі орди вічних ворогів Европи та нашого народу, і довести, що ми гідні наших пращурів, чи ми зазнаємо поразки, будемо остаточно розгромлені східними ордами, знову потрапимо під диктатуру Росії, а спогади про боротьбу нашого народу будуть стерті з історії та пам'яті майбутніх поколінь. Авангардисти ведуть звільнення наших територій, але ми потребуємо відчайдушних та вмотивованих бійців для нашої сотні. Якщо ти не хочеш стояти осторонь цих, без перебільшень, величних подій та бажаєш долучитись до нашого підрозділу — пиши в @Avantguardist Вступай в Авангард @avantguardia @avantguardia @avantguardia

потому что наша брань не против крови и плоти, но против начальств, против властей, против мироправителей тьмы века сего, против духов злобы поднебесных. (еф. 6/12)

Тьма века сега сгустилась над миром. Войны разжигаются проще спичек, но горят намного дольше и огнь их обжигает и сжигает многих. И когда конец этому? Кто знает? Но мы должны продолжить борьбу. Ради тех, кто нуждается в этом: ради своих ближних, ради тех, кто был замучен в пытках, за изнасилованных сестер, за умерших под завалами детей, за расстрелянных братьев. Т.н братский народ принял на себя роль Каина, обагрив кровью свои руки. Патриарх Кирилл оправдывая войну хулит Духа Святого, а такое, как известно, не прощается. Голиаф кичится, смеется над нами, но мы должны стать Давидом, и будучи смиренными в своем ответе, взяв пращу победить и обезглавить врага.

Дочитал не так давно труд протопресвитера Александра Шмемана, основанный на курсе его лекций о Восточной Церкви, начиная с раннего христианства, т.е. первых иудео-христианский обществ и до принятия Православия Киевской Русью. Очень занимательная книжка, совмещающая в себе анализ политико-духовного развития и позже падения Восточной Римской Империи, развитие папизма на западе, Вселенские Соборы и многое другое. Книга изобилует большим количеством имен, которые человека не в теме могут поначалу смущать, но не расстраивайтесь, жизнь относительно длинная, так что хотя бы Тертуллиана, Иринея Лионского и Оригена почитать еще можно было успеть. Лично на мой взгляд, христианство все-таки спасло Европу от упадка, который несли собой варварские племена, разрушившие Восточную Римскую Империю, но все же видящие в папе авторитет и так или иначе подчинившиеся Христу чуть позже, пусть и по-своему. Сделал отсылку к книге Даниэля Колона, так как я лично считаю, что христианство сейчас единственное, что можно было бы назвать традицией в современном мире. Генон, кстати, очень повлиял в сове время на о. Серафима Роуза, которого не так давно канонизировали в грузинской православной церкви. Тоже почитайте.

На останньому київському концерті мали змогу познайомитись із шановним паном, якого представляємо вам сьогодні. Православний емокор - жанр, який практично не зустрінеш, але степи Запоріжжя багато чого ще ховають від нас.. Тож зустрічайте — Рай в Лесопосадке. Spotify I Bandcamp I Soundcloud

Наш Вістник – флагман української інтелектуальної правиці, передова культурної війни, авангард ствердження правого світогляду. Придбати друкований: Перший та Другий номер Завантажити: Перший номер

​​Продовжуючи тему християнства і війни, важко оминути автора книги «Дух нашої давнини», просякнутої ідеями традиціоналізму та загалом одного із найяскравіших представників української філософської думки стосовно націоналізму та християнства — Дмитра Донцова. Саме з погляду тематики — «війни і віри», у Донцова можна знайти і релігійність, і поняття лицарської шляхетності, і більш глибше духовне розуміння націоналізму, яке не йде у розріз з християнською думкою. Заклик Донцова — це боротьба «хреста і меча», двох головних основ буття нації, але не тої модерної структури, яку пропагували комуністи і ліберали. Це були стандарти середньовіччя, де ще не було поклоніння матеріальним ідолам, певна ідея «еcclesia militans» — войовничої церкви, як засади оборони духу супроти «диявола» у образі чужих Україні ідеологій і традицій, а націоналізм — як засада оборони держави фізичної. Хрестом і мечем — заради Віри та Батьківщини. Книга «Хрестом і мечем» — заклик на боротьбу проти дехристиянізації Заходу, отже звернення до ірраціо, а не виключно політичної боротьби. Модерн постає як втрата духовності. Пояснення цьому — «тому, що лжехристияни не можуть щиро поборювати нехристів... Тому, що мільйони європейців вірять не в книгу чотирьох євангелістів, а у книгу ненависника християнської культури — Карла Маркса». Саме це ознака нової цивілізації — культ матерії, замість культу Божества. «Тоді, як і тепер, боролася нація за національну незалежність й за віру» — мілітаризоване розуміння віри та націоналізму, не як політичної, а як духовної доктрини. Боротьба таким чином поглиблює віру, стаючи не просто думкою, а й дією. Чому віра важлива? «Вона навчить нас, що служителі Церкви не тільки «вогнем духовим» просвічувати темних повинні, але й «ідоли сокрушати». Вона навчить, що тільки ця віра дає нам мужність, кріпость духа і безстрашність, яка вбиває в серці все дрібне, хитке, кволе, все мʼяке, боягузливе й підле, що тільки віра дає нам запанувати над тілесною неміччю, над тілесним болем, над страхом і спокусами». Ідея Дмитра Донцова полягала у тому, що «на путь спасіння виведе нас тільки велика ідея боротьби за християнізацію України, тільки відвернення від згубливого спадку анемічного, безбожницького, ілотського українства другої половини XIX віку, тільки повернення до героїчних, наскрізь пересяклих духом воковничого християнства традицій нашої козацької і старокиївської давнини, які воскресив нам Шевченко. Християнство - це не рожева водичка гуманности і доброчинности, це релігія войовників Христових, які не уникають конфліктів, не «за хрести ховаються від сатани» (Шевченко), лише борються з ним під знаком Розпʼятого, які конфліктів не уникають, а їх шукають і зло поборюють мечем духовим і залізним, душею аскета й воїна».