Це не АЦ Щастя

Між підморгуваннями метро знаходжу нове розуміння часу. Те, яке пояснює невимушене впізнавання сезонів фруктів та овочей. Те, що дає впевненість говорити повільно. Та розуміння не приносить миттєвої реалізації, воно лише іскрить надією вкорінення. З машини поряд грає "не обіцяй назавжди". Люди навколо сплітаються між собою та роз'єднуються. Вони мають чіткі сторони, від яких легко відштовхнутися. Форми, які зупиняють поширення невизначеності. Водночас, тихе повітря не здатне спокусити тих хто дихає. Його помічають лише коли потрібно перестати задихатись, зловити свій подих. Іноді є враження, що все вже існує, але повітря просочується вітром у незнайому кімнату за ширмою. І саме повітря нагадує що кожне уявлення є помилковим. Нехай на стінах вже написані всі підказки, щодо перебудови образу себе, розуміння не достатньо. Видалення минулого не достатньо. Повторення не достатньо.

I have dreams of a world that is

seize the means of affection

Читаю останнім часом лише під тиском

Нааааш

And you may tell yourself "This is not my whimsical vibe"