До зустрічі в ефірі

Попри те, що мене цікавить насамперед зміст, форма важить не менше. Це і про тексти, і про конференц-заходи, де перекладаю, і про ділову співпрацю. Якщо співрозмовник переходить у спілкуванні на емоції, аби ухилитися від фактів, я все одно намагаюся виловити суть і обовʼязково зафіксувати у будь-якій можливій письмовій формі. Наприклад, коли замовник намагається домовлятися лише телефоном, я однаково потім надішлю повідомлення у месенджер чи на мейл, мовляв, "...у продовження нашої розмови, дозволю собі зафіксувати основні моменти..." Нещодавно це мене дуже порятувало від шахрайства і недобросовісності, коли опонент всіляко намагався поточнювати цифри, навіть після узгоджених умов роботи, і навіть після виконання замовлення (з серїі "ніколи такого не було, і от знову"). Для мене справа ніколи не в грошах, а в чесності і порядності. І в повазі до себе. Тож є на папері/екрані/хмарі/у вхідних, є й відповідальність. Це легко забувається. Але швидко нагадується після перченого слівця - форма, як-не-як, вмикає інший режим реагування. #interpretingisneverboring #insidetheinterpreting #conferenceinterpreting #уснийпереклад #професійнаспільнота

Нещодавні кілька замовлень виявилися дуже глибокими, на непрості світоглядні теми, коли твій мозок буквально вилазить через усі можливі пори, і на язику вибруньковуються у слова непрості ідеї, випльовуються особисто неприйнятні сенси, і окремо смакуються потужні усвідомлення. Так, в такий спосіб я зловживаю своєю професією. Бо як інакше я би потрапила на такі банкети для вух, де стільки поживи для роздумів? Ні, таки ще не скоро заіржавію. #insidetheinterpreting #interpretingisneverboring #conferenceinterpreting #уснийпереклад

До речі, ото спало на думку, що найважливіша спільна риса між синхроністами в перекладі ів плаванні, що обидвом найголовніше - правильно дихати. #insidetheinterpreting #interpretingisneverboring

Літні відрядження перекладача - це така дивна річ, майже парадоксальна. Ти наче і на роботі, а наче і ні - як ті туристи, що чілять на терасі. І так, лише добігає кінця травень, і попереду ще дуже активний робочий червневий сезон, але хіба ви не помічали, що всі навколо вже на остнніх парах дотискають справи, аби увірватися в літо... Навіть якщо воно планується робоче, в головах (і в рекламі) вже інші сценарії. Я повільно ступаю вулицями нового міста. В активі ще крутяться терміни про відмінності різних типів арбітражу, особливості зростання ВВП і цифри про темпи інфляції. На замкненому екрані нагадування про заповнення форм на транспортні витрати, номери ТТН про вчасну доставку рахунків до бухгалтерії (впертої любительки паперових Актів), повідомлення від податкового консультанта, запит на доступність "на одненьку коротеньку нараду на вчора" і просто фото квітів від подруги - для натсрою. Ніздрі лоскоче пʼянкий бузок, він натякає мені, що треба обовʼязково якось спланувати відпустку, а не виборсуватися ото в останній момент. Але повертаю за ріг, і там вже інші літні аромати міських вулиць. Що ж, для контрасту і відчуття реальності не завадить. Це відрядження. В літні відрядження ти пакуєш валізу по-іншому. Я люблю літні валізи, і зовсім не через обовʼязковий купальник (ніколи не знаєш, де він знадобиться, бо конференційні готелі і їхні підвальні чи дахові басейни іноді непогано дивують). Я люблю літні валізи за їх повітряні шовкові блузи і лляні льолі, легкі балетки, запах сонця і тихого передчуття пригод. Бо без пригод якось зовсім нецікаво. #insidetheinterpreting #interpretingisneverboring #уснийпереклад

Мабуть, цей випадок заслуговує на те, щоб ним поділитися. Під час нещодавнього перекладу (послідовно) моя підопічна спікерка дуже розхвилювалася, бо хто ж не буде тривожитися перед публічним виступом, особливо, якщо не робить цього майже ніколи. Я спонтанно запропонувала їй під час самого виступу зосередитися лише на моєму голосі, таким чином відволіктися від величезного натовпу, софітів, сотень спраглих очей, які впʼялилися на неї, очікуючи, що ж вона скаже, і як. Все минуло пречудово. - Ось бачите, - підбадьорила я. - Все вийшло. І тут вона поділилася своєю знахідкою. Каже: - Я в момент виступу чула лише ваш голос, і бачила перед собою залізничну колію - шпали, на які я ступаю, на них можна твердо стояти, поки прогалина між ними - говорить перекладач, але мені не лячно, бо я бачу наступну шпалу, і ще наступні, і знаю, куди йти і коли. Що ж вона насправді зробила? Спонтанно знайшла власну метафору для стабільності і закріпила її для себе як дієвий інструмент. Фактично, звузила увагу лише до одного каналу, до однієї опори - голосу перекладача, і зменшила перевантаження. Образ колії і шпал - це про передбачуваність, повторюваність, тобто про темп, ритм. А він, як відомо, прямо заспокоює нервову систему - як дихання або ходіння, як метроном у музиці (недаремно його використовували у класичній підготовці перекладачів). Мозок чіпляється за ритм і перестає панікувати. А ще - сталося розбиття на маленькі кроки, одна шпала - пауза - наступна шпала. Тривога знижується, бо завдання стає маленьким і повертається контроль. Справді, повертається субʼєктивний контроль, бо фокус звужений, дія ритмічна і мінімум зайвих думок. Може, і вам знадобиться така метафора. І нехай попри усі тривоги, нам вдається повертати собі контроль над хаосом. #insidetheinterpreting #interpretingisneverboring #conferenceinterpreting #уснийпереклад

І знову питання про спеціалізацію в усному перекладі. Як же ж її обрати, чи чекати, що вона обере тебе… Озираючись назад, це частотність, з якою тобі доводилося перекладати за певний період, чи тема, яку ти постійно додатково вивчаєш і поглиблюєш? А дивлячись вперед: це висновок аналізу тенденцій з поширеними темами на ринку, чистий розрахунок чи те, що більше до душі і полюбовно? Яке оптимальне комбо? #conferenceinterpreting #interpretingisneverboring #liveandlearn #insidetheinterpreter #перекладацькібудні

А ви також не любите аванси за роботу, як я? Це мій особистий забобон - бо тоді завжди-завжди якась непередбачувана тарабарщина трапляється з замовленням. Тому коли пропонують аванс - я відразу відмахуюся. Ото халепа. #interpretingisneverboring #insidetheinterpreting #conferenceinterpreting #уснийпереклад

Фізкультхвилинка і санітарна зупинка. Усним перекладачам доводиться говорити протягом тривалого періоду - це не таємниця. В ідеалі - 20 (30) хв під час синхрону. Про послідовний не коментую - далі зрозумієте, чому. І от упевнена, що бувало у вас таке, коли ви говорите і раптом у горлі (гортані чи на голосових звʼязках - залежно, наскільки ви усвідомлюєте частини свого тіла) зʼявляється відчуття подразнення. Наче крихітна порошинка потрапила - і дуже хочеться зробити "кхм-кхм". Нічого фізично вам у горляну не залетіло. Але якщо сидіти в кабіні, в приміщенні імовірно працює кондиціонер, повітря сухе, інші люди надихали - відбувається сенсорне подразнення. Тобто - нічого фізично немає, але нервові рецептори дають відчуття, ніби є. Втім, робота триває, і коли намагатися продовжувати говорити далі чи стримувати кашель (дуже хочеться прочистити горло) - мʼязи гортані ще більше напружуються, відчуття посилюється і голос зривається. Так от, краще, замість кашлю, просто тихо ковтнути. Воду жльопанити не обовʼязково. Або легке промугикати "м-м-м-м" - це менше травмує звʼязки. Пауза 10-20 секунд допоможе краще, ніж різке прочищання горла. А воду попити до говоріння, після говоріння, у більших паузах. Уникати сухого повітря (ви пробували портативні зволожувачі в кабіні??). І не починати говорити "на сухо". Всім еластичних голосових складок! #insidetheinterpreting #interpretingisneverboring #conferenceinterpreting #уснийпереклад

Перекладаю на заході на вузькоспеціалізовану юридичну тему (комерційний ринок, державні органи і посольства серед організаторів). Всі оргдеталі продумані. Питаю представника організаторів, чи не зʼявилися ще презентації від спікерів (бо формат не передбачає багато заготовок). Та все ж, спікери мають матеріали. Такої відповіді мені ще не наводили: На жаль, нема. Але ми всі діти Божі, віддаймося Його плану і все буде добре. Що ж, таких робочих інструкцій я ще не отримувала. Спробую послухати. #перекладацькібудні #insidetheinterpreter #liveandlearn #conferenceinterpreting #interpretingisneverboring

Кажуть, робота дурня любить, мовляв, сама знаходиться. З одного боку, у часи, коли колеги делікатно перепитують одне одного, як зараз з роботою, воно, наче, і не смішно. А з іншого, як не крути, хто везе, того і поганяють. Іронія в тому, що досягти правильного для себе балансу між роботою і дозвіллям я ніяк не можу навчитися. З усними перекладами мені зрозуміліше - вдало балансую тоді, коли є більш-менш усталений графік. Розумію, що (не) робити напередодні замовлення, враховуючи дні переїздів, до і після. Петраю в тому, скільки готуватися, як не переборщити, коли вчасно зупинитися і відіспатися. Навчилася залишати умовно вільні періоди, ті, що breathers, між великими замовленнями в живих кабінах (до речі, ви знали, що у військовому контексті - це буквально оперативна пауза, затишшя в бойових діях). У такі віконечка обовʼязково прилетить якийсь короткий онлайн. Такі цезури заповнюю музикою (каламбурю), прогулянками, підтягуванням робочих мов, читаю. Паралельно працюю над письмовими перекладами - вони для мене завжди джерело мови, пізнання і словесної еквілібристики, аби не іржавіти. Тут мені складніше планувати і балансувати, якщо чесно - бо воно якесь залежне від натхнення (і від дедлайнів, звісно). Та найголовніше, мабуть, не забувати, що коли робота надто "липне" до тебе, можливо, час задуматися, чи не каже це про відсутність меж, про т.зв. синдром "надійної людини" і нерівномірний розподіл навантаження. Словом, робота таки не вовк, в ліс не втече. Гарної вам неділі, а я піду гуляти у гай. #insidetheinterpreting #interpretingisneverboring #conferenceinterpreting

Абстрактні зобовʼязання - кому воно треба. Зазвичай це те, що прописано в кодексах етичної та професійної поведінки. Мовляв, так-так-так, це само собою зрозуміло все, перейдімо до прагматичних результатів - скільки це мені принесе клієнтів, на скільки відсотків зростуть мої доходи і т.п. Не секрет, що у поточних активних дебатах та панічних заломлювань рук про наступ ШІ на переклад, зокрема на усний, одним з контраргументів називають саме етичні аспекти та відповідальність. І тут стає особливо помітно, наскільки мало перекладачів усвідомлюють ці начебто абстрактні поняття. Мені лише хочеться нагадати, що свою професію варто поважати. Так прописано у різноманітних міжнародних та національних документах до різних професій, які передбачають комунікацію на межі (наприклад, адвокати чи журналісти). "...act in good faith and respect the dignity of the profession..." Коли усвідомлювати, що не лише права качати можна, а й треба свідомо брати на себе обовʼязки (як от поважати професію) - то і професія щедро тобі віддячить. Якщо ні, то тоді не варта нарікати, що ти не пройшов через дедалі дрібніше сито реальності. #insidetheinterpreting #interpretingisneverboring #conferenceinterpreting #професійнаспільнота

Навіщо перекладачеві знати про класичні переклади? Та ще й уснику - мовляв, де я, а де, наприклад, переклад Святого Письма. Іноді здається, що це щось із дуже далекої академічної полиці: переклад Біблії, давні тексти, багатовікові дискусії.Але насправді саме там лежать багато принципів, з якими перекладач працює щодня. Переклад Біблії — один із найтриваліших і найглибше осмислених перекладацьких проєктів в історії. У ньому перекладачі століттями шукали відповіді на питання, які знайомі кожному з нас: — що важливіше: точність чи зрозумілість? — як передати культурний контекст іншою мовою? — коли варто зберігати форму, а коли — сенс? — як перекладати слова, які мають багато шарів значення? Коли перекладач знайомиться з історією таких перекладів, він бачить: багато наших сучасних дилем уже проживали покоління перекладачів до нас. Це не означає, що ми повинні перекладати «як вони». Але знання цих прикладів розширює професійне мислення. Я не знаю, скільки з моїх колег глибоко релігійні люди, бо це особиста справа кожного. Але безглуздо заперечувати, що це впливає на формування світогляду, професійного в тому числі. Перекладач — це частина дуже довгої традиції.

Щоб не ходити колами в опануванні синхрону, розкладемо-но по поличках, що відбувається у процесі навчання. На умовно першому етапі мова В виглядає краще (переклад повільніший, але логічний, і "учень" більше слухає). На другому етапі накриває криза з мовою А (починається багато виправлень, втрачається зміст, частіше трапляється перевантаження). На третьому етапі кристалізується справжній синхрон - "учень" вже дозволяє собі почекати розуміння. І починає затримувати продукування на мові А. Саме тут раптом А різко стає кращою за В. Тут і ховається найбільша цінність тіньового повтору, злощасної ковбасної нарізки і перефразування. Всі ці вправи - не для вимови, а для того, щоб відʼєднати (відщепити?) розуміння від автоматичного говоріння рідною мовою. А ви помітили, коли наступив ваш переломний момент у синхроні? (коли в голові змінилося сприйняття того, що ви вважаєте одиницею перекладу) #insidetheinterpreting #interpretingisneverboring #conferenceinterpreting

3-4-5 Вчили-вчили мову іноземну, або і декілька - вводили їх як інструмент у синхронний переклад, а потім виявилося, що на рідну мову (тобто мову А, якщо точніше) ти звучиш гірше, і впоратися не можеш. Ми очікуємо, що рідна мова дорівнює автоматичності, а отже, нею легше говорити - і звідси, має бути кращий переклад. Чорта з два. Бо синхрон - це не говоріння. Це така діяльність, де завжди присутня асиметрія дій. Класична "пʼятірка" синхрону - це одночасне слухання + аналіз + памʼять + продукування + контроль. Можна і з точки зору "трійки" пояснювати: переклад відбувається в три фази: 1. розуміння 2. де-вербалізація (sense) 3. переформулювання Мовлення на мові А надто автоматизоване. На практиці це означає, що я чую слова, і одразу починаю їх перекодовувати (іде лексичний переклад), а фаза девербалізації кудись вилітає. Коли перекладаєш на мову B - автоматичності менше, мовлення повільніше, мозок просто змушений спочатку зрозуміти зміст. Тому на іноземну для тебе мову переклад може звучати логічніше і структурованіше. * * * Якщо не стало зрозуміліше і переконливо, спробуємо зайти з інших козирів - зусиль. Кажуть, зусиль у синхроні "четвірка": 1. слухання і аналіз 2. короткострокова памʼять 3. продукування 4. координація І саме в мові А різко зростає зусилля на продукування, бо рідна мова активує більше лексичних асоціацій, більше варіантів формулювання (і в них більший ризик борсатися і тонути), і сильніший моніторинг (як звучить). Наш підступний мозок-злодюжка починає красти ресурси з аналізу: редагувати, покращувати і стилізувати. У мові В варіантів менше: мовлення простіше, менше варіантів, менше внутрішнього редагування. Тобто - більше зусиль на слухання-розуміння. Далі - якщо про технічне відставання у синхроні - на мові А воно зазвичай коротше. Тоді мова А провокує передчасне переформулювання. А все має бути вчасно. Пасує ще дописати про те, як це відбувається на етапах навчання - але вже і так довго читати. Тому поки залишу вас з цим. #interpretingisneverboring #insidetheinterpreting #conferenceinterpreting

Іноді доводиться трохи понудити зі словами. Трапилася мені на нещодавніх перекладах одна тема і виниклопитання, що коректніше і правильно вживати: рештки чи останки. Все ж, останки - це вузький антропологічно-юридичний термін, коли мова йде тільки про тіло людини (ціле тіло, кістки, скелетні фрагменти, зуби і т.п.). Цей термін доцільний і з юридичної точки зору, і з етичної (людина, а не обʼєкт). У міжнародному праві - це human remains. В українській нормативній базі, коли йдеться про тіло померлого, вживаються формулювання: - труп - кісткові останки - людські останки Рештки - все решта. Останки і похідні - це персоніфікуючий термін, бо тіло померлого є носієм доказів, є потенційною особою, яку ідентифікують, і також це обʼєкт процесуальних прав родичів. В неспеціальних текстах, новинах і т.п. нерідко зустрічається "рештки", хоча це більше про предмети і руйнування, але це помилка або калька. Не плутайте. #insidetheinterpreting #interpretingisneverboring

Моє емпіричне припущення: Саме у перші 20-40 секунд виступу перекладач формує гіпотезу даного дискурсу: - який це тип тексту - який намір мовця - яка логіка висловлювання - який регістр - яка інформаційна структура виступу Якщо цього не стається, перекладач змушений тлумачити на рівні лексики, а синхрон для цього просто-на-просто не призначений. І саме тоді починається затинання, непослідовні затримки, "ну...", "власне...", "значить..,", втрачаються імена, наростає раптове перевантаження (хоча начебто, ще рано втомлюватися). Зазвичай у мене (і в багатьох колег чую) починається збій - або перестають говорити, або починають говорити без змісту, або сильно збільшують lag. Якось я отримала запит від агенції: мовляв, ми шукаємо синхронного перекладача, а скажіть, який у вас стиль роботи - ви відразу включаєтеся, чи вам потрібен час, щоб розкочегаритися? Бо більшість перекладачів, з якими ми працювали "ʼвʼїжджали" в ритм десь через 5-7 хвилин, а спочатку страшенно плавали, так, що замовник встигав поскаржитися, кого це ми їм тут прислали. Тут десь саме про цей механізм. Звичайно, цьому є і наукове пояснення - навіть починаючи з теорії смислу Селескович і закінчуючи основною теорією для синхрону про модель зусиль Жиля. Всі ці дослідження (в тому числі про прогнозування і про відставання перекладача від спікера) пояснюють так чи інакше, наскільки критично, щоб перекладач зрозумів, що відбувається в дискурсі (цьому сприяє і підготовка, і попередній етап перед початком виступу конкретного спікера, і попередні дискусії (це камінь в город тим напарникам, які не у свою зміну втікають з кабіни, начебто знімаючи з себе відповідальність за те, як імовірно може лажати їх уявний суперник/конкурент/). Словом, це пастка, але її можна і гідно пройти, не обовʼязково вляпуватися.

Перешлю сюди коментар з чату, бо це справді слушний момент.

(Не)здорові сумніви синхроніста Чи контролюю я відставання? Наче і заїжджена тема в синхроні, та не зайвим буде нагадати. Нормальне відставання - 2-5 секунд. В чому здоровий сумнів? Чи чую я початок наступної думки, завершуючи попередню? Якщо ні - допоможе негайна компресія. Звідси - наступний сумнів: Чи я ще працюю на слухача? Чи зручний йому мій темп? Як вам така думка: ознака якісного синхрону в тому, що його можна конспектувати. Мовляв, якщо слухач фізично не встигає - переклад перевантажений. Спробуйте провести самодіагностику: чи можу я одним реченням пояснити, про що була остання хвилина? Якщо ні - перевантаження гарантоване. Зрештою, коли відмовляєшся від зайвого, звільняється місце для нового, а отже, для прогресу. #insidetheinterpreting #interpretingisneverboring #conferenceinterpreting

(Не)здорові сумніви синхроніста Чи я ще слухаю? Один з небезпечних моментів в кабіні, коли ти задоволений своєю фразою. Захоплений, як кучеряво вийшло виплести фразу. Бо в цей момент ти вже не слухаєш. Аж раптом помічаєш, що спікер уже говорить про інше і виходить, що синхрон сиплеться через одну секунду самолюбування. Чи підходить вам ця радість таким коштом? Цінуйте себе, то добра справа. В дзеркалі зранку, перед синхроном, ввечері після роботи потіште себе "Я молодець". Щиро і заслужено. Авансом чи пост-платежем. Але в кабіні увага має бути не в роті, а у вусі. #insidetheinterpreting #conferenceinterpreting #interpretingisneverboring #уснийпереклад

(Не)здорові сумніви синхроніста Чи не редагую я спікера? Коли спікер говорить плутано, перекладач хоче "врятувати". Іноді спікер таки має звучати невпевнено, агресивно, сухо або пафосно. Бо навіть зі свого досвіду маю приклади, коли клієнти просили подати "покращену версію" свого мовлення - про цікавий комунікативний ефект можна довго дискутувати. Але сумніви цей момент точно викликає. До речі, мабуть, можна вважати цей момент одним з найтонших у професії. Більшість синхроністів навіть не помічають, коли починають редагувати спікера - а це стається дуже рано. Це така спокуса! Адже я хочу, щоб звучало добре! Не бійтеся дозволити собі сумнів у цей момент. Дозволяйте собі стерпні паузи. Не бійтеся простих речень. Не соромтеся передавати вагання. Нарешті, прийміть присутність людини в іншій мові. Доповідь закінчила. #insidetheinterpreting #interpretingisneverboring #conferenceinterpreting