Книги українською 📚 Бібліотека • Аудіокниги

📚 Можна любити персонажа і водночас вважати його жахливою людиною? Здається, у читанні ми постійно змішуємо ці дві речі. Якщо персонаж бреше, маніпулює, зраджує чи робить щось морально огидне — читачеві ніби потрібно або засудити його повністю, або знайти виправдання. Але ж хороший персонаж не обов’язково має бути хорошою людиною. Іноді саме суперечливі герої залишаються в пам’яті найдовше: ми можемо захоплюватися їхнім розумом, харизмою чи складністю, не погоджуючись із їхніми вчинками. І тут цікаве питання: чи справді, якщо нам подобається персонаж, ми автоматично його виправдовуємо? Можливо, література якраз і дозволяє нам провести межу між «мені подобається цей персонаж» та «я підтримую те, що він робить». 👀 А у вас є персонаж, якого ви обожнюєте як героя, але як людину — терпіти не можете? 👋 Книги українською | Наш чат

Зима близько… А для мене це означає одне: настав час знову передивлятися «Гру престолів». По п’ятому колу. А може, вже й по десятому — я перестала рахувати. 😅 Я не раз тут говорила, що майже завжди дотримуюся правила: спочатку книга — потім екранізація. І в більшості випадків книга для мене перемагає. Бо там більше деталей, думок героїв, пояснень, атмосфери — усього того, що екран просто фізично не може вмістити. Але бувають винятки. І один із найбільших для мене — «Гра престолів». Серіал я обожнюю. Можу передивлятися його знову й знову, знаючи майже напам’ять, хто кого зрадить, отруїть, одружить, спалить або відправить на той світ. І все одно дивлюся так, ніби є шанс, що цього разу все складеться інакше. 😄 І що найдивніше — кожного разу знаходжу в ньому щось нове. Якусь репліку, деталь, мотив персонажа, на який раніше не звертала уваги. А ще з кожним переглядом дедалі сильніше помічаю, наскільки багато в цій фантастичній історії насправді від реального життя. Боротьба за владу, союзи з тими, кого ще вчора ненавидів, зрада заради вигоди, великі слова про честь — і зовсім інші вчинки, коли на кону стоять власні інтереси. Іноді дивишся на Вестерос і ловиш себе на думці: а це точно фентезі? 😅 А от із книжками Джорджа Мартіна в мене любові не сталося. Так, вони значно детальніші. У них більше історії світу, політики, родів, персонажів і того, що залишилося за межами серіалу. І я чудово розумію читачів, які саме за це люблять цикл. Але особисто мене книги не затягнули так, як серіал. Можливо, справа в неймовірному касті. Можливо — у музиці, масштабі, діалогах і тій атмосфері Вестеросу, яку HBO вдалося створити на екрані. А можливо, це просто той рідкісний випадок, коли для мене історія краще запрацювала саме у форматі серіалу. Хоча… восьмий сезон ми зараз чемно винесемо за дужки. 😅 Бо фінал — це окрема травма, яку, здається, фанати «Гри престолів» колективно переживають досі. Тож, хто тут, як і я, передивляється «Гру престолів» уже бозна-який раз? І чи була у вас екранізація, яка сподобалася більше за книгу? Називайте свої варіанти. Дуже хочу перевірити, скільки нас таких книжкових єретиків. 😄 👋 Книги українською | Наш чат

📖 Чому іноді найкращі книги ми читаємо найдовше? Є книги, які пролітають за два вечори. А є ті, які ми читаємо тижнями, хоча вони нам подобаються. І справа не завжди в темпі чи зайнятості. Іноді ми просто не хочемо доходити до кінця. Поки книга не закінчилася, її світ усе ще існує. Персонажі ще можуть кудись повернутися, історія — продовжитися, а фінал — виявитися саме таким, як ми сподівалися. Тому ми відкладаємо її на завтра. Потім ще на день. Читаємо по кілька сторінок замість того, щоб «проковтнути» останню сотню. 🖤 У вас була книга, яку ви свідомо не хотіли закінчувати? 👋 Книги українською | Наш чат

Коли дивишся на портрет цієї тендітної, милої дівчини, важко повірити, що саме вона у 18 років створила один із найвідоміших і наймоторошніших образів світової літератури — та написала історію, яку читатимуть, переосмислюватимуть і екранізуватимуть знову й знову. Мері Шеллі та її «Франкенштейн, або Сучасний Прометей». Сьогодні «Франкенштейна» часто називають одним із перших творів наукової фантастики, а іноді — і першим сучасним науково-фантастичним романом. І придумала його зовсім юна дівчина під час звичайного літературного змагання. Та біографія самої Мері Шеллі часом здається не менш похмурою й драматичною, ніж її знаменитий роман. Мері народилася 1797 року в дуже незвичайній для свого часу родині. Її батько, Вільям Годвін, був відомим філософом і письменником, а мати — Мері Волстонкрафт, авторкою однієї з найвідоміших ранніх праць про права жінок. Але матір Мері майже не знала: вона померла невдовзі після пологів. У 16 років Мері познайомилася з поетом Персі Біші Шеллі. Він був старший за неї — і вже одружений. Це не завадило їм закохатися й утекти разом до Європи. Для Англії початку XIX століття така історія була справжнім скандалом: пара фактично опинилася поза пристойним товариством. А через два роки стався вечір, який увійшов в історію літератури. Літо 1816 року. Женевське озеро. Мері й Персі проводять час у компанії лорда Байрона та лікаря Джона Полідорі. Погода стоїть похмура й дощова, тож одного вечора Байрон пропонує розвагу: кожен має вигадати власну страшну історію. І ця гра виявилася напрочуд плідною. Саме тоді Джон Полідорі створив задум «Вампіра» — твору, який згодом став одним із важливих текстів у формуванні образу вампіра в літературі. Мері ж довго не могла придумати нічого. А потім їй наснився молодий учений біля істоти, яку він створив, — і вона раптом оживає. Так народилася ідея «Франкенштейна, або Сучасного Прометея». Роман вийшов 1818 року — спочатку анонімно. І це особливо цікаво: твір, який згодом вплинув і на готичну літературу, і на розвиток наукової фантастики, написала зовсім молода жінка, якій на момент появи задуму було лише 18. Та тема життя і смерті для Мері була далеко не абстрактною. Її перша дитина померла невдовзі після народження. Згодом вона втратила ще двох дітей — із чотирьох дітей Мері та Персі до дорослого віку дожив лише один син, Персі Флоренс. А 1822 року сталася ще одна трагедія: Персі Шеллі потонув під час морської подорожі біля берегів Італії. Йому було лише 29 років. Мері залишилася вдовою, не доживши й до 25. Вона повернулася до Англії, продовжила писати й роками працювала над тим, щоб зберегти та видати літературну спадщину чоловіка. Іронія цієї історії в тому, що все почалося майже як невинна літературна гра. Того дощового літа біля Женевського озера компанія письменників просто вирішила з’ясувати, хто з них вигадає найкращу страшну історію. Навряд чи 18-річна Мері могла уявити, що її відповідь на цей виклик читатимуть і через двісті років. Схоже, той літературний конкурс вона все-таки виграла. Причому з величезним відривом. 📚 А ви читали «Франкенштейна» чи знаєте цю історію переважно завдяки численним екранізаціям? 👋 Книги українською | Наш чат

📚 Є книги, які настільки всі люблять, що тобі навіть трохи ніяково їх не любити. У всіх — «це шедевр». У когось — улюблена книга життя. Хтось перечитує її щороку. А ти сидиш після останньої сторінки й думаєш: «…і це все?» 🧍‍♀️ І найцікавіше — іноді книга справді може бути добре написана. Цікавий сюжет, сильні персонажі, красива мова — усе на місці. Просто вона не твоя. І, здається, це абсолютно нормальна частина читання. Не кожна популярна книга має викликати в нас ті самі емоції, що й у тисяч інших читачів. Тож сьогодні без страху засудження 👀 Яку книгу всі навколо обожнюють, а ви прочитали й залишилися з думкою: «Ну… ні»? 📖 👋 Книги українською | Наш чат

А ви знали, що культовий серіал «Декстер» почався не з екрана, а з книги? 🔪📚 У 2004 році американський письменник Джефф Ліндсі опублікував роман Darkly Dreaming Dexter — історію про Декстера Моргана, експерта з аналізу бризок крові в поліції Маямі, який приховує зовсім іншу сторону свого життя. Саме цей роман став основою для серіалу «Декстер», який згодом зробив героя одним із найвідоміших антигероїв телебачення. І ось тепер ця історія виходить українською. Vivat відкрив передзамовлення на «Декстер. Темні сни» — першу книгу серії Джеффа Ліндсі. Судячи з описів і відгуків про оригінальну серію, у книжках більше уваги приділено внутрішньому голосу Декстера, його чорному гумору та тому, як він сам пояснює власний кодекс. А ще цікаво, що після першої книги сюжет романів і серіалу поступово починає розходитися, тож навіть для тих, хто дивився всі сезони, це не буде просто повторення знайомої історії. Сама серія, до речі, складається з восьми романів, тому, якщо українське видання матиме продовження, попереду може бути ще багато Декстера. Мені взагалі подобаються такі релізи — коли знайома історія раптом відкривається з іншого боку, і з’являється можливість нарешті прочитати першоджерело. Чи є тут фанати «Декстера»? Читали б книжкову версію після серіалу? 👋 Книги українською | Наш чат

📖 Буває дивна річ: ти не пам’ятаєш сюжет книги. Але пам’ятаєш, як себе почував(-ла), коли її читав(-ла). Не пам’ятаєш імен другорядних персонажів. Не можеш відтворити фінал. Деякі події взагалі стерлися з пам’яті. Але пам’ятаєш ту саму кімнату, де читав(-ла) її до третьої ночі. Музику, яку слухав(-ла) тоді. Місто, у якому перебував(-ла). Або навіть те, ким ти був(-ла) на момент читання. І, мабуть, це одна з найцікавіших речей у книгах. Ми не завжди зберігаємо в пам’яті саму історію. Іноді книга просто стає частиною певного періоду нашого життя і тому залишається з нами набагато довше, ніж здається. ✨ А у вас є книга, з якої ви майже нічого не пам’ятаєте, але чомусь досі пам’ятаєте саме відчуття від неї? 👋 Книги українською | Наш чат

Сьогодні, 6 вересня, відзначають День читання книг — неофіційне свято, але дуже приємний привід нарешті відкрити ту саму книгу, яку ми вже тиждень відкладаємо «на вечір». 📚 Бо, погодьтеся, іноді це виглядає приблизно так: «Сьогодні точно почитаю». Потім — буквально на п’ять хвилин у телефон. А через годину вже пізно, треба спати, і книга знову залишається чекати на тумбочці. 🙂 А ще є окрема категорія книголюбів — ті, хто купує книги значно швидше, ніж встигає їх читати. І я, до речі, точно до неї належу. 🙂 Для цього навіть існує японське слово цундоку — коли непрочитані книги поступово накопичуються вдома, чекаючи свого часу. Мені взагалі подобається сама ідея такого дня. Без марафонів, списків «100 книг, які треба прочитати до…» і без почуття провини за те, що читаєш повільно. Просто вибрати книгу, яку дійсно хочеться відкрити сьогодні. Не тому, що вона модна, корисна чи всі вже прочитали. А тому, що саме зараз хочеться провести з нею вечір. І якщо сьогодні вийде прочитати хоча б кілька сторінок — думаю, свято вже вдалося. 🫶🏻 А яку книгу ви читаєте просто зараз? 👋 Книги українською | Наш чат

У грудні 1926 року зникає відома письменниця. Її автомобіль знаходять покинутим, починаються масштабні пошуки, преса висуває одну версію за іншою, а за історією стежить уся Велика Британія. До пошуків долучаються тисячі людей, а навколо зникнення з’являється дедалі більше чуток і припущень. Дуже схоже на початок детективного роману, правда? Але зниклу звати Агата Крісті, і це не вигадана нею історія. Це один із найзагадковіших епізодів її власної біографії. На момент зникнення Крісті вже була відомою письменницею. Того ж року вийшов роман «Убивство Роджера Екройда», який приніс їй ще більшу популярність. Водночас у її особистому житті все складалося зовсім не так вдало: незадовго до цього померла мати Агати, а чоловік Арчібальд Крісті повідомив, що закохався в іншу жінку й хоче розлучення. Увечері 3 грудня Агата залишила дім. Наступного ранку її автомобіль знайшли покинутим, а сама письменниця безслідно зникла. Її шукали 11 днів. Зрештою Крісті знайшли в готелі в Гаррогейті. Там вона жила під ім’ям Тереза Ніл — і тут історія стає ще дивнішою: Ніл було прізвищем жінки, з якою її чоловік мав роман. Що насправді сталося протягом цих одинадцяти днів, достеменно невідомо й досі. Втім, зникнення — далеко не єдиний епізод її життя, який міг би стати сюжетом окремого роману. Під час Першої світової війни Крісті працювала медсестрою, а потім — у лікарняній аптеці та отримала фармацевтичну підготовку. Саме звідси походило її надзвичайне знання ліків і отрут, яке пізніше вона так майстерно використовувала у своїх детективах. У першому романі, «Таємнича пригода в Стайлзі», жертву отруюють — і опис був настільки професійним, що книгу навіть рецензував фармацевтичний журнал. До речі, сам роман з’явився після суперечки із сестрою, яка заявила, що Агата не зможе написати хороший детектив. Крісті прийняла виклик. Щоправда, видавці не одразу розгледіли майбутню «королеву детективу»: рукопис повертали з відмовами, і лише сьомий видавець, якому вона його надіслала, погодився опублікувати книгу. Саме там читачі вперше зустріли Еркюля Пуаро — того самого бельгійського детектива з бездоганною логікою й не менш бездоганними вусами. Після розлучення з Арчібальдом життя Крісті знову зробило несподіваний поворот. У 1928 році вона сама вирушила на Схід знаменитим «Східним експресом», а згодом потрапила на археологічні розкопки в Урі. Саме там Агата познайомилася з археологом Максом Маллоуеном, який згодом став її другим чоловіком. Разом вони багато років подорожували Близьким Сходом, жили поруч із розкопками, а Крісті не лише писала, а й допомагала працювати з археологічними знахідками. Кажуть, деякі стародавні предмети вона навіть очищала власним косметичним кремом — доволі несподіваний спосіб поєднати археологію та побут. 🙂 Саме ці подорожі згодом відчуватимуться в атмосфері таких її романів, як «Убивство у Східному експресі» та «Смерть на Нілі». А ще Агата Крісті зовсім не була тією виключно стриманою англійською пані, якою може здатися на класичних фотографіях. Вона любила автомобілі, багато подорожувала і навіть займалася серфінгом на Гаваях. У підсумку жінка, якій колись відмовляли видавці, стала однією з найвідоміших письменниць у світі. Вона створила Еркюля Пуаро та міс Марпл, написала десятки романів і оповідань, а її п’єса «Мишоловка» встановила театральний рекорд за тривалістю постановок. І є певна іронія в тому, що жінка, яка все життя вигадувала загадки й завжди знала відповідь, залишила у власній біографії одну історію, яку так і не вдалося остаточно розгадати. ❓А який детектив Агати Крісті подобається вам найбільше? 👋 Книги українською | Наш чат

🍂 ВЕРЕСЕНЬ ЗАВЖДИ ТРОХИ ЗМІНЮЄ ЧИТАЦЬКИЙ НАСТРІЙ Улітку хочеться чогось легкого, динамічного, такого, що можна читати між поїздками, зустрічами й вечірніми прогулянками. А потім приходить вересень — і раптом руки самі тягнуться до зовсім інших книг. До історій, у яких більше атмосфери. До повільнішого сюжету. До детективів, де хочеться розгадувати все під дощ за вікном. До похмурої готики, психологічних драм або просто книги, яку давно відкладала «на осінь». І мені цікаво: це справді працює чи ми самі придумали собі сезонні книги? 👀 📚 У вас є книги, які ви ніколи не читатимете влітку, але із задоволенням відкриєте у вересні? Або для вас пора року взагалі не має значення? 👋 Книги українською | Наш чат

🍂 Книги під різний осінній настрій Осінь для мене — найулюбленіша пора року. Саме восени читання стає ніби маленьким ритуалом і навіть медитацією. Наче сама природа створює для цього потрібний настрій: перші прохолодні дні, довгі вечори, дощ за вікном, трохи похмура, а часом навіть містична атмосфера. А ти робиш собі гарячий чай чи какао, загортаєшся в плед і поринаєш у нову історію… І як змінюється осіння погода за вікном, так само змінюється мій настрій — і навіть те, що саме хочеться читати. Тому цього року я вирішила скласти не просто список книг на осінь, а добірку під різний настрій. 🌧 Для дощових і похмурих днів, коли хочеться таємниць, старих будинків і трохи готичної атмосфери: 📖 «Тринадцята казка» — Діана Сеттерфілд 📖 «Ребекка» — Дафна дю Мор’є 🕯 Для вечорів, коли хочеться чогось загадкового, красивого й трохи магічного: 📖 «Нічний цирк» — Ерін Морґенштерн 📖 «Practical Magic» — Еліс Гоффман 🔪 Для тих днів, коли хочеться напруги, темних таємниць і історій, від яких складно відірватися: 📖 «Вчитель» — Фріда Мак-Фадден 📖 «Лабіринти» — Франк Тільє 📖 «Спи міцно» — Дж. Г. Маркерт 📖 «Упіймати диявола» — Керрі Маніскалко Схоже, моя книжкова осінь цього року буде доволі похмурою, загадковою й трохи моторошною 😄 Але цей список точно ще не завершений. З часом я обов’язково додам до нього теплі, душевні й надихаючі історії — і, звісно, обов’язково поділюся ними з вами. А що ви плануєте читати цієї осені? Є книга, яку спеціально відкладали саме на цей сезон? 🍂📚 👋 Книги українською | Наш чат

🔔 Завтра 1 вересня. День знань. Шкільні й університетські роки давно позаду, але для мене цей день досі асоціюється з дуже теплими спогадами. У ньому й зараз є трохи ностальгії: нові зошити, книги, які напередодні обов’язково потрібно було обгорнути в обкладинки, ще майже літнє сонце, перші прохолодні вечори та відчуття, що попереду починається щось нове — нові знання, нові знайомства, новий етап. І, мабуть, найцікавіше, що з роками бажання вчитися нікуди не зникає. Просто тепер ніхто не складає за нас розклад і не вирішує, що саме ми маємо знати. І, можливо, саме тому в дорослому віці вчитися навіть цікавіше — бо нарешті можна обирати самому. Можна раптом захотіти розібратися в мистецтві, вивчити нову мову, навчитися фотографувати, краще розуміти психологію, історію чи фінанси. Або нарешті спробувати те, про що давно думалося, але весь час знаходилися важливіші справи. І книги тут досі залишаються одним із найпростіших способів відкрити для себе щось нове. Іноді достатньо однієї випадково обраної книжки, щоб захопитися темою, про яку ще вчора майже нічого не знав. Мабуть, 1 вересня — хороший привід згадати, що вчитися чомусь новому ніколи не пізно. А чого вам зараз найбільше хотілося б навчитися? Чи є щось, що ви давно відкладаєте «на колись»? 📖 👋 Книги українською | Наш чат

Іноді ми так розчаровуємося, коли щось не виходить, кудись запізнюємося або раптом скасовується важлива зустріч. У такі моменти здається: ну чому саме зараз і саме зі мною? 🤷🏻‍♀️ Та є одна притча, яку я згадую щоразу, коли щось іде зовсім не за планом. «Усе, що не робиться, — на краще». У одного царя був мудрий радник. Що б не траплялося — добре чи погане — він завжди повторював: — Усе на краще. Одного разу на полюванні цар випадково втратив палець. Він був розлючений, а радник, як завжди, сказав: — Усе на краще. Цар не витримав і наказав кинути його до в’язниці. Минув час. Цар знову вирушив на полювання, заблукав у лісі й потрапив до племені, яке збиралося принести його в жертву. Та перед обрядом вони помітили, що в царя немає пальця. А жертва мала бути фізично неушкодженою. Царя відпустили. Повернувшись додому, він одразу згадав слова радника. Втрата пальця, яка здавалася нещастям, урятувала йому життя. Тоді цар наказав звільнити радника й запитав: — Тепер я розумію, чому моя втрата була на краще. Але що доброго було в тому, що я посадив тебе до в’язниці? Радник відповів: — Якби ти не посадив мене до в’язниці, я був би на полюванні разом із тобою. І коли тебе не змогли б принести в жертву, поруч був би я. Мабуть, не кожну неприємність варто одразу називати благом. Але іноді те, що сьогодні здається невдачею, згодом виявляється саме тим поворотом, який був нам потрібен. А як ви ставитеся до фрази «усе, що не робиться, — на краще»? Вірите в неї чи все ж не завжди? 👋 Книги українською | Наш чат

Не знаю, чи то останні події в країні, які з кожним днем усе сильніше пригнічують емоційний стан, чи то наближення осені, але мені раптом захотілося трохи піддатися меланхолії. А можливо, й остаточно себе нею добити — щоб уже якось емоційно вивільнитися. 🥲 І, звісно, з таким завданням найкраще справляються дуже зворушливі, душевні історії. Авжеж, можна було б звернутися до перевіреної класики, але я згадала про книгу, яку вже давно відкладала саме на осінні дощові вечори. «Провулок Світлячків» Крістін Генна. Це історія Кейт і Таллі — двох зовсім різних дівчат, які знайомляться ще підлітками й проносять свою дружбу крізь десятиліття. Ти знайомишся з ними зовсім юними, а потім ніби проживаєш поруч ціле життя. Спостерігаєш, як вони дорослішають, закохуються, шукають себе, будують кар’єру й сім’ю, сваряться, миряться, заздрять одна одній, роблять помилки й часом завдають болю найближчій людині. І десь непомітно перестаєш просто читати про двох героїнь. Ти до них звикаєш. До їхніх характерів, виборів, слабкостей, образ. До того, що вони завжди десь поруч одна з одною — навіть коли між ними сотні кілометрів або роки нерозуміння. А потім Крістін Генна вирішує, що ви вже достатньо до них прив’язалися. 🥲 Не буду розповідати, що відбувається далі, бо цю історію точно варто прожити самостійно. Скажу лише одне. Якщо вам останнім часом теж хотілося якоїсь дуже зворушливої історії, після якої можна нарешті добре виплакатися, — дуже раджу. Ну або якщо вам просто потрібно позбутися зайвої рідини — теж чудовий варіант. 😭📚 До речі, у книги є продовження — «Лети собі». І, судячи з опису, емоційне побиття читача там продовжується. 🥲 Тож, здається, я вже обрала собі книгу на початок осені. А ви, коли сумно, теж любите добити себе ще якоюсь драматичною історією чи, навпаки, рятуєтеся чимось легким і веселим? 👋 Книги українською | Наш чат

Піратство й "пальоні" книжки🏴‍☠️ Минулого року я повелася на трилогію, яку дешево продавали, бо за словами "вона 3/5 по стану тощо"... Так вже рік у мене лежить три "пальоні" книжки жахливої якості🫠 У зв'язку із сьогоднішніми подіями, важко уявити, що люди будуть займатися незаконним друком книжок і ховати гроші собі у кишеню🤞🏻 Те саме стосується електронних версій. У моєму ідеальному світі електронне піратство існує у формі ознайомлення з продуктом, зацікавленості в ньому і купівлі безпосередньо оригіналу, щоб підтримати автора. Але, напевно, я багато хочу😅 Розкажіть у коментарях, як ви підтримуєте авторів та поділіться думкою стосовно піратства👇🏻 👋 Книги українською | Наш чат

Шахед на Київщині влучив у склад із книжками Readeat, Book.ua та інших українських видавництв.

Немає слів 😰

Коли дивишся на цього серйозного чоловіка із суворим поглядом, пишними вусами й майже професорською зовнішністю, складно уявити героя його найвідомішого роману — хлопчиська, авантюриста, який прогулює школу, тікає з дому, закохується, шукає пригод і навіть примудряється змусити інших фарбувати за нього паркан. Але варто трохи ближче познайомитися з біографією Марка Твена — і все стає зрозуміле. Бо життя самого письменника часом більше нагадувало пригодницький роман, ніж звичайне життя літератора. Насправді Марка Твена звали Семюел Ленггорн Клеменс. Він виріс у містечку Ганнібал на березі Міссісіпі — і саме цей світ згодом оживе у вигаданому Сент-Пітерсберзі з «Пригод Тома Соєра». Після смерті батька Семюел рано почав працювати: спочатку учнем друкаря, згодом — у газеті старшого брата. Набирав тексти, писав короткі замітки й поступово вчився поводитися зі словом. Та справжньою його мрією тоді була зовсім не література. У молодості Семюел став лоцманом пароплава на Міссісіпі. Для цього потрібно було майже напам’ять знати річку: мілини, течії, повороти, небезпечні ділянки. Робота була престижною і добре оплачуваною. 🚢 Саме цей світ — Міссісіпі, маленькі містечка, пароплави, хлопчачі пригоди й люди з його дитинства — згодом стане основою для двох найвідоміших героїв. Спочатку з’явиться Том Соєр — бешкетник і авантюрист. А пізніше — Гекльберрі Фінн, через якого Твен говоритиме вже про серйозніші речі: свободу, рабство, мораль і лицемірство суспільства. До речі, саме з річкою пов’язаний і його знаменитий псевдонім. Вираз mark twain використовували під час вимірювання глибини: він означав приблизно дві сажні — достатню глибину для безпечного проходу судна. Потім почалася Громадянська війна — і життя Клеменса різко змінилося. Він встиг кілька тижнів побути добровольцем у загоні конфедератів, а потім вирушив на Захід. Там спробував розбагатіти на сріблі. Не розбагатів. Натомість опинився в журналістиці, почав писати репортажі, сатиричні тексти й оповідання. Саме тоді з’являється підпис Mark Twain, а історія про знамениту стрибаючу жабу приносить йому першу справжню популярність. Далі були подорожі — Гаваї, Європа, Близький Схід. Твен працював кореспондентом, виступав перед публікою, писав про побачене — і взагалі був людиною, якій складно було сидіти на місці. А ще він страшенно захоплювався новими технологіями та бізнес-ідеями. Письменник вкладав величезні суми в різні винаходи, особливо — у набірну машину, яка нібито мала змінити друкарство. Не змінила. Твен утратив величезні гроші й зрештою опинився фактично банкрутом. Але він не відмовляється від боргів, хоча юридично міг це зробити. Натомість вирушає у велике лекційне турне, багато виступає, пише — і поступово повертає гроші кредиторам. Та за гумором і образом дотепного оповідача ховалося й чимало особистих трагедій. Ще молодим Твен допоміг братові Генрі влаштуватися на пароплав. У 1858 році судно вибухнуло, Генрі отримав тяжкі опіки й невдовзі помер. Семюел довго переживав цю історію і відчував свою причетність до того, що брат опинився на річці. А фінал життя Марка Твена звучить так, ніби його придумав романіст, якого звинуватили б у надмірному символізмі. Він народився у 1835 році — тоді, коли на небі з’явилася комета Галлея. ☄️ Наприкінці життя Твен говорив, що прийшов у цей світ разом із нею і сподівається піти, коли вона повернеться. У 1910 році комета Галлея справді повернулася. 21 квітня 1910 року Марка Твена не стало. І коли знаєш усе це, Том Соєр уже зовсім не здається персонажем, якого вигадав суворий сивий чоловік із портрета. Навпаки — починаєш думати, що в ньому залишилося дуже багато від самого Семюела Клеменса: хлопця з містечка на Міссісіпі, якому теж хотілося пригод, свободи й побачити світ далеко за межами рідного містечка. А хто ваш улюблений герой Марка Твена — авантюрист Том Соєр чи волелюбний Гекльберрі Фінн? 👋 Книги українською | Наш чат

ДАРУЄМО КОЛЬОРОВИЙ РІДЕР POCKETBOOK 😍 PocketBook та видавництво Vivat обʼєдналися, щоб подарувати книголюбкам і книголюбам гаджет мрії: PocketBook Verse Pro Color, 6-дюймову модель із найсучаснішим кольоровим екраном E Ink Kaleido™ 3, створену для захоплюючого читання та прослуховування (з захистом від вологи та сенсорним екраном!). Умови розіграшу: 🫥Придбати електронні книжки видавництва Vivat на суму 500 гривень на сайті PocketBook: https://pocketbook.ua/vidavnictva/vivat. 🫥Обовʼязково (❗️) під час оформлення замовлення ввести промокод POCKETVIVAT — цим ви підтверджуєте участь в розіграші. Підписуйтесь на канали Vivat @vivatpublishing та Pocketbook @pocketbookua, щоб не проґавити результати! Переможець буде визначатись через сервіс Random.org серед замовлень, у яких були виконані ОБИДВІ умови. Розіграш триває до 7 вересня, результати оголосимо впродовж 7 днів після закінчення, нехай щастить 💚 👉 Детально про умови акції: https://pocketbook.ua/oficijni-pravila-akcii-pocketvivat #НаПравахРеклами

📚 Книга, яку я прочитала за один день Є книги, які читаєш тижнями. Відкриваєш, читаєш кілька сторінок, відкладаєш, повертаєшся через три дні… 😭 А є ті, які якимось магічним чином змушують тебе просидіти з ними весь день. Спочатку думаєш: «Прочитаю одну главу». Потім: «Ну добре, ще одну». А потім дивишся на годинник... 03:17, ти вже давно мала спати, але залишилося всього 40 сторінок. 🫠 І найцікавіше, що це не обов’язково книга, яку я назву своєю улюбленою. Просто в ній щось спрацювало: 🖤 сюжет, від якого неможливо відірватися; 👀 персонаж, за якого переживаєш; 📖 короткі розділи, які читаються «ще одним»; 🌙 атмосфера, у яку провалюєшся; або просто те саме магічне «ну ще одну сторінку і все». А потім «ой, я вже дочитала». 😭 А яку книгу ви прочитали за один день? 📚 І що саме змусило вас не відкласти її? 👀 👋 Книги українською | Наш чат