Word4Power

Подумала, що найбільше в послідовному мене дратує, коли хтось з аудиторії починає триндіти паралельно зі мною, поки я перекладаю. Це настільки відволікає і заважає, що в кількох випадках, як ставало вже зовсім нестерпно, я переривалася і робила цим балакунам зауваження. До речі, допомагало 😊 А які ваші pet peeves?

Якби я мала більше годин у добі, обов'язково вивчила б українську жестову мову! Цікаво, чи знає її хтось із підписників? Або ж намагалися вчити - які враження? P.S. Фото плакату зробила в Мінсоцполітики.

Минулого тижня завершився етап іспиту з перевіркою довгого послідовного, і відчутну кількість колег відправили на перездачу у вересні. Насправді це не дивно з двох причин: а) цьому виду перекладу в нас (майже) не вчать; б) потреби в ньому на нашому ринку так само майже немає. Крім того, довгий послідовний — це не просто оволодіти системою скоропису і довести її до автоматизму, а й відтворити виступ іншою мовою поставленим голосом, із риторичними паузами (а не гугнявлячи обличчям у блокнот), граматично і стилістично правильно. Вимоги до тексту "на виході" тут набагато вищі, ніж для синхрону, де через потребу у швидкості дещо все ж таки прощають. У дужках все ж зазначу, що й синхрон має бути не монотонним, а інтонаційно живим, і на щастя, моє і молодші покоління перекладачів цього принципу вже все-таки дотримуються. Тож ті, хто каже, що послідовний легший за синхрон — можливо, якщо це переклад по півфрази. А long consecutive — окрема складна навичка, та перекладач, який нею бездоганно володіє, готовий справді до всього 😊

Давно не було гідних інформаційних приводів у цьому каналі, та цей день настав! Звідучора я — акредитована усна перекладачка для євроінституцій (Європейський парламент, Європейська комісія, Суд справедливості ЄС) з українською мовою А, англійською В та французькою С. Процес відбору тривав довго. Ще в січні потрібно було податися на власне іспит, для чого не просто надати резюме та дипломи, а й представити документальне підтвердження не менш ніж 100 днів усного перекладу. Ця паперова робота зайняла в мене кілька днів, які можна було провести в післяноворічному анабіозі 😊 Якщо пакет документів організацію влаштовував, то далі відбувався технічний тест, адже всі іспити проходили онлайн. Для перевірки зв'язку і звуку учасники заходили на сервер і записували пробний синхронний переклад короткої промови. Заявлялося, що якість перекладу на цьому етапі не перевіряють, хоча я в це не вірю 😊 На 16 березня поставили іспит із синхронного перекладу. Усі, хто дожив до цього етапу, заходили на сервер о 9-й ранку за брюссельським часом і синхронили попередньо записані промови (кожна 10-12 хвилин) у відповідних мовних парах. Запис цих перекладів оцінювали десь місяця півтора. Щасливчики, які прорвалися до фіналу, складали іспит із довгого послідовного перекладу, тобто текстів на 5-6 хвилин під скоропис. Точніше, складають, бо вчора був перший день із трьох. Тут усе відбувається наживо, хоч і онлайн, тож кожному претенденту призначають власний час. Я відразу зловила підзабутий вайб страсбурзьких випускних іспитів, коли переклади слухала ціла комісія. Після кожного "підходу до снаряду" було коротке обговорення, поки учасника відправляли "за двері". І, що величезний плюс, після цього відразу результати і трохи фідбеку. Тексти в обох турах мені здалися нескладними, однак часом через нерви проскакували неоковирні формулювання, особливо в англійській. І так, за 20 років у професії вже можна було не так сильно хвилюватись 😊 А для мене це не просто досягнення, до якого я йшла фактично все професійне життя, а й закритий гештальт — колись давно я складала такий самий іспит із російською А (причому двічі), і не склала. Десь так, якщо коротко, готова відповісти на ваші питання. Крім власне вмісту текстів, бо ділитися цією інформацією не можу.

Цей скріншот наочно демонструє, що сьогодні я вперше синхронила у Microsoft Teams і більше цього робити не буду, бо влаштовано там усе максимально через дупу. Це ще й класичний гібридний захід, коли організатори не тільки пожлобилися забезпечити перекладачів на місці, а й не дають нам відео з зали, тільки презентації. Тобто працюємо всліпу і маємо звук з унітазу. Замовник, звісно, поінформований, що якість перекладу ми в такому випадку не гарантуємо. Що ж, бувають і такі дні.

Про що поговорити в цей прекрасний весняний день, як не про перекладацьке вигорання! Зазвичай згадують про дві його форми — коли перекладач бере величезні обсяги роботи за копійчані ставки (тобто відсутність матеріальної мотивації) і коли змушений перекладати всяку діч (ой, вибачте, зараз це називається "не відповідає моїм цінностям"). Та з моїх спостережень найчастіше вигорання трапляється тому, що в житті перекладача немає нічого крім перекладу. Частіше так буває в мого покоління і старших, але не тільки. Ні, посидіти з пивком (та й із чаєм) за серіалом за переключення не рахується, як і будь-яке інше пасивне споживання контенту. Тому навіть якщо ви думаєте, що вам і так норм — повірте, воно не норм і з часом дуже сильно відгукнеться. Спорт, виставки-театри-музеї, музикування, танці, фотографія, живопис, садівництво, the list goes on and on — це не примхи, а запорука нормального функціонування мозку у професійній царині. Так, не кожного дня є на це час — але головне, щоб він з'являвся регулярно. Мене завжди рятувало те, що коли певні періоди в житті не було нічого крім роботи, я почувалася настільки нещасною, що терміново бігла це виправляти 😊 Щоправда, від вигорання з двох інших причин, згаданих на самому початку, це не завжди рятувало...

По слідах роботи минулого тижня вкотре замислилася, що є промовці, зручніші для синхронного, а є зручніші для послідовного перекладу. Звичайно, як треба, так і перекладу, але все ж рівень комфорту в роботі у випадку неспівпадіння буде набагато нижчий. Перекладати послідовно зручно тих, хто говорить структуровано та інформаційно насичено. Коли синхрониш таких промовців, то є ризик пропустити щось важливе, особливо коли вони говорять швидко (а так частіше за все й буває). Але послідовний із хорошими навичками скоропису для них ідеальний. Натомість, перекладати послідовно тих, хто довго не може сформулювати фразу і не завершує жодної думки — то часом справжня мука. Їм треба давати можливість висловлюватись довго, бо інакше не набираєш достатньо інформації для відтворення. Тим часом інша сторона в напруженні чекає, коли ж урешті почує щось зрозуміле (і нервує, чи не випустить чогось перекладач і чи не доведеться перепитувати). Тож коли є можливість, для таких промовців обираю синхрон/нашіптування — нехай у ньому я теж звучатиму не дуже логічно, але хоча б слухач буде посвячений у плутанину цих думок у режимі реального часу 😊 А ви помічали таке? Чи у вас інші критерії зручності?

Оце так приємне завершення тижня! Уперше за 20 років роботи отримала сертифікат як перекладач заходу. Години, колись проведені за анатомічним атласом, не минули дарма 😍

Завжди зворушливо бачити на роботі пульти виробництва компанії "Самсклепав", особливо коли вони дають класний звук! Діліться своїми знахідками, якщо є.

Цього тижня я у відрядженні на улюблену медичну тему. Захотілося поділитися, які неочевидні речі я завжди беру з собою. 1. Килимок для йоги. Цей предмет вожу останні пару років, коли періодична йога перетворилася на постійну. Є дуже зручні дорожні варіанти - тоненькі, що складаються до формату А4, а далі вже в чохол. Залежно від ритму роботи обираю енергійні ранкові чи розслаблюючі вечірні практики. 2. Додаткові теплі речі. Я страшний мерзляк, і ще ні разу не пошкодувала про зайву кофту чи шаль. А ще чомусь далеко від дому мерзнеться більше. 3. Книги на читалці, серіали в ноуті. Життя так несеться, що приділити час таким розвагам, буває, виходить лише у від'їзді, коли маю вільний час, не зайнятий побутовими справами. Якщо відрядження довше дня, можу легко осилити 1-2 книжки чи сезон серіалу. Зараз, якщо цікаво, з собою "This Side of Paradise" Фітцджеральда і медична драма "The Good Doctor". А що такого берете з собою у відрядження ви?

Я вже писала, що хобі сприяють розширенню словникового запасу в робочих мовах. Уже кілька місяців користуюся мобільним додатком для догляду за кімнатними рослинами, англомовним, і не перестаю дивуватись фантазії тих, хто придумував усі ці назви 😊 Серед україномовних, та й узагалі пострадянських квітникарів прийнято використовувати латинські назви рослин. Але щойно виходиш за ці межі, то натрапляєш на таке (обрала найпопулярніших домашніх зелених жителів): Swiss cheese plant - монстера Spider plant - хлорофітум Eternity plant - заміокулькас Hen and chicks - ехеверія Katy's flame - каланхое Zebra plant - хавортія Dragon tree - драцена... А найцікавіше, що "тещин язик" і "щучий хвіст", тобто по-ботанічному сансевієрія, англійською мовою називається так само - mother-in-law'a tongue, pike's tail. P.S. Якщо серед підписників ще є green thumbs, які не в курси, то в мене є канал про власні кімнатні і садові рослинки, підписуйтесь!

Вже два тижні сюди не пишу, а люди все додаються 😊 Новенькі, розкажіть, як сюди потрапили? Як пов'язані з перекладом? Про що вам цікаво дізнатись?

Читала тут Стівена Кінга (це такий мій комфортний і передбачуваний МакДональдс у світі літератури) і побачила цікавий вислів Roman hands, Russian fingers. Виявилося, що це класичний мондегрін до roaming hands, rushing fingers, тобто любителя полапати 😊 *** А ще подумала, що ідеальним перекладом для фрази "so it goes" буде "та й таке".

Закон парних випадків - кілька тижнів тому мала однакову розмову з двома українськими перекладацькими агенціями. Було очевидно, що співрозмовникам дуже незручно піднімати це питання. Стосувалося це перекладів для їхніх клієнтів, дуже задоволених моїми послугами. Настільки, що вони завжди наполягають на залученні саме мене до своїх заходів. А менеджери агенцій просили не намагатися працювати з цими клієнтами напряму. Можливо, я наївна чи ідеалістка, але за майже 20 років кар'єри ніколи такого не робила. Більше того, коли особливо прохавані клієнти самі це пропонували — мовляв, мені зможуть заплатити більше (мабуть, при цьому думали, що ще й собі трохи паралельно зекономлять) — відмовлялася. Чесно кажучи, не можу знайти пояснення таким раптовим діалогам, крім як те, що за роки повномасштабної війни колеги стали злі і голодні і це стало траплятися частіше. А як вам здається? Чи то просто людський фактор і від обставин не залежить? І ще - ви боїтеся рекомендувати інших колег, коли самі не можете піти на переклад, вважаючи, що вони заберуть у вас клієнта?

У перекладацькій групі пробігла дуже корисна цитата, якою цілком варто послуговуватись, коли пропонують за переклад копійки і кажуть "ну ми ж не іноземні замовники, щоб більше платити". «Оплата послуг перекладачів регулюється постановою КМУ № 63 від 19 січня 2024 р.. Ставка за усний переклад становить 15% від прожиткового мінімуму (ПМ) за годину, а за письмовий — 10% ПМ за сторінку (1860 знаків)». «З 1 січня 2026 року в Україні встановлено загальний прожитковий мінімум на одну особу в розмірі 3 209 грн на місяць, згідно із законом про Держбюджет. Цей показник використовується для розрахунку соціальних виплат та пенсій, а для працездатних осіб він становить 3 328 грн». Користуйтеся на здоров'я!

Оскільки я нещодавно приєдналася до UATI, рекомендую пройти опитування асоціації для перекладачів. Сама я вже це зробила, питання цікаві і змушують замислитись про поточний контекст і власний кар'єрний шлях. Саме опитування лежить тут.

Пам'ятаєте, я скаржилася на засилля слова "історія" в сучасному україномовному дискурсі? Учора робила шушотаж. За 50 хвилин це слово прозвучало 24 рази. Так, я рахувала, ставила палички в блокноті 😁 У мене все.

Цікаво, чи справді люди-емпати могли би краще і швидше опанувати навичку активного слухання, яка так потрібна в усному перекладі? Здавалося би, оскільки емпатичні люди краще відчувають емоційний стан співрозмовника, помічають невербальні сигнали і схильні не знецінювати переживання, це наче, полегшить старт в навчанні активного слухання. Втім, тут є парадокс. Бо емпати часто переживають, замість того, щоб слухати, ніби зливаються з емоціями іншого. Або починають рятувати, радити, співчувати (або принаймні відчувають до цього поклик), замість слухати. І врешті можуть перевантажуватися і втрачати фокус. Активне слухання ж вимагає багато дисциплінованості. Потрібна добре розвинена саморегуляція і здатність тримати межі. Треба мати терпіння до пауз і невизначеності (тобто не поспішати з висновками і припущеннями, не гнати "закінчувати речення"). Що треба уснику, якщо ти емпат? - додати структурованості своїй емоційності. - "зламати" рефлекс негайної реакції Наприклад, в послідовному перекладі: перед тим, як вступати, порахуй подумки до 3, подихай, і лише потім починай перекладати. Якщо не формулювати переклад у ці 2-3 секунди, то є великий шанс знизити емоційне збудження. Для тренування, чудово підійде вправа, де прослухавши 2-3 хв розповіді, потрібно перефразувати тільки зміст, без емоцій. не потрібно співчувати, оцінювати чи інтерпретувати (!). І до речі, ми не вимикаємо емпатію, а лише відкладаємо її на потім. #insidetheinterpreting #conferenceinterpreting #уснийпереклад #interpretingisneverboring #нотаткинаполях