Хлопці з Лісу ✙

Давайте обміняємо Орбана на оборонців Азовсталі!

Український збройовий ютуб ніколи не буде прибутковим у матеріальному сенсі. Принаймні у частині монетизації відео самою платформою. Причина в тому, що ютуб зазвичай автоматом зрізає монетизацію в перші ж секунди після завантаження відео. Навіть якщо відео і відповідає правилам. Через кілька тижнів після публікації ютуб роздупляється і повертає монетизацію. Але пік популярності відео - коли воно могло приносити найбільший дохід і автору, і ютубу - давно минув. Така ситуація існує роками. Перспектив, що щось зміниться - нема. Та й біс з тою монетизацією. Справа в іншому - ютуб забиває на власні ж правила. І маніпулює ними так як йому (чи не йому?) вигідно. Лицемірство.

Дякую за спробу, Генерале!

На початку 2023 ви долучилися до збору на авто для нашої команди, коли ми ще мали постійні задачі на Херсонщині. Тривалий час в нас немає роботи для цього автомобіля, тому були прийнято рішення передати його туди, де воно буде приносити більше користі. Кілька днів тому цей витвір японського автопрому був доставлений батальйону "Сила Свободи" 4 бригади НГУ "Рубіж". Хай служить цим джентельменам. А вам всім - величезна подяка за постійну підтримку зборів, які ми проводимо, та нашого проекту в цілому.

Панове, та заспокойтеся з тими зечками. Один якийсь скинув голосовуху в стилі "панове офіцери,..." по робочим чатам і понеслося. Заспокойтеся. Нема ніяких диверсійно-штурмових взводів москальок-зечок. Водночас з тим - не варто втрачати пильність. Чи може якась мутна бабище в Констасі працювати на ворога? Може. Та вона може і в Харкові, і в Києві, і в Самборі. Не одна така вже сидить в СІЗО. Просто фільтруйте людей, з якими заводите знайомства. І думайте головою.

Грулька Форевер Вінтер. Вона не вийшла, та й це мій найнеулюбленіший тип ігор: онлайн кооп дрочильня. Хоча і виглядає круто. Але тим не менш. Коли ми(батальйон) заїхали в рн села Велика Поцька, там був чіл. Кацап на пахуях ходив між позиціями і їздив таблєтосом ледь не на передній край. Коли наші дронойоби розчехлились - справи змінились. Машинки почали горіти, дороги - мінуватись, а особовий склад противника навчився пересуватись виключно бігом. Логістику вони почали робити мотоциклами. Зловити їх складно. Мотики підлітали, скидали вантаж і тікали. Тому мавіками ми почали палити рюкзаки, що вони привозили. Конкуренти новій пошті тут непотрібні. Два рюкзака вже догорало, і тут з кущів виліз він... бомж в довгому пальто, з палицею в руці і рюкзаком за плечима. Рюкзак був щедро обвішаний кульками з АТБ. Він хутко розпотрошив догорівший рюкзаки, щось вкрав і побіг далі. Спритно уникаючи і наших дронів, і кацапських позицій. Час від часу ми його бачили знову, він то потрошив розйобані машини, то - дохлих кацапів. Сталкер їбі його мать, скавенджер. Чувак живе біля переднього краю і живиться з того що знайде. Єбать він йобнутий. Книжку б написав про свої пригоди. Якшо живий лишиться, звісно. Я б почитав. https://youtu.be/X9kQGJ4cVRw?si=cDDO1yRURr_j33j9

Щось не можу згадати якогось адекватного полковника.

Ууууу сюка як же горить. На жаль не можу детально описувати свою жопоболь бо це оперативна інфа і ДСК, але блять. Я ніколи не казав шо я професійний військовий. Навпаки, я микола добровільного призначення, який став військовим в 22 році. Не дивлячись на це я весь цей час намагався розвиватись і вчити щось нове. Як загалом і весь наш підрозділ. Він до речі весь складається з добровольців. І ми бля пишаємось тим результатом якого досягаєм, не тільки в плані знищення ванюшек, але і в плані збереження власного О/С. І блять потім ти в черговий раз стикаєшся з тим як кадровий довбойоб гандонить власних в/с рішеннями одне тупіше іншого. Нє, я розумію що в ато дрони були рідкістю, а в академіях здебільшого вчили ходить в самоволку, а не на Ростов, але блять наскільки ж можна бути стагнуючим уєбаном. Запам'ятайте: якщо ви ротнік піхоти/рвп/ще якоїсь залупи, або не дай Боже комбат/комбтгр/комбріг/главком, і ви бля лізете командувати окремо взятими фахівцями, минаючи їх оперативників або безпосередніх командирів - ви в 95% ситуацій довбойоб. Як же в мене зуби скриплять коли я чую якогось чергового целого палковніка ричащого в транслю "лєвєє блядь дєржи, ти шо криворукій". Стрілять в такі моменти хочеться. Дібіли які в житті і з калаша то по підору не факт шо стріляли придумують собі шо вони майстри спорту по всім видам спорту і починають придумувати задачі для фахівців, ніхуя не розуміючи ні специфіки роботи засобів, ні ттх, ні тактики їх застосування. Звідси маємо ахуїтєльні рішення по типу гатить в вітер 20м/с одночасно з МК19, АГС і 60мм (привіт Сандер), прикрутить стугну до кажана (привіт Ляшко), відхуярить місячний запас БК на 155, по одному вопу на якому живе 5 підарів, і нікого не вбить (привіт пане Вогневий накат). Я б ще ахуєнних кейсів покидав, але зараз не можу. А саме смішне коли ти їм кажеш що вони ідіоти і вбивають особовий склад дебільними рішеннями - вони піздєц ображаються (хоча це легко переввряється, є просто банальна статистика і ККД) і намагаються якось тобі насрати. Доходить до смішного, настільки дріб'язково вони мстяться. Єдине що до них не доходить шо нам похуй на "ДОГАНУ НАХУЙ", похуй на погрози відправить в піхоту, і навіть на дрібні капості похуй. Бо блять це вас ідіотів мріючих про велику касіву погону, парадний мундир і служебну квартиру ця хуєта може хвилювати. Нас хвилює тільки убить підора і засейвити своїх. Що ми і робим, не зважаючи на бухтіння цих "бойових" ахвіцерів. Бо нам похуй. Полковник лає, ФПВ летить.

Слово - це зброя. В нашому випадку - це розголос.

Проблема радянського бюрократичного інтернаціоналу в тому, що він прагне до стабільності. Будь-які порушення цього стану речей є смертельним для нього. Після 1991 р. радянські чиновники в Україні змінили прапори, однак не власну візію життя. Рядовому чиновнику набагато ближчий такий самий чиновник з Росії, ніж рядовий земляк зі своїми недоліками та бажаннями. У 90-ті роки українським чиновникам були зрозумілі апаратчики з єльцинсько-путінської Росії. Ці люди зачасти спілкувались однією мовою, мали спільне поле переконань та цінностей, ненавиділи націоналістів та власних бунтівливих громадян. Через це, український бюрократичний апарат співчував росіянам, котрі давили незалежність Ічкерії, українська чиновницька гідра боялась добрих християн з УНСО, як чорт святої води. Через це над УНСОвцями часто майоріла перспектива потрапляння у лабети російських правопохоронних органів. Час йшов, тенденції залишались незмінними. Анексія Криму, початок АТО майже не змінила політичні вподобання серед мас українського чиновництва. Українські вищі ешелони влади продовжували тісне співробітництво з державою-агресором, наші правопохоронні органи доблесно змагали український добровольчий рух та тісно співпрацювали з російською прокуратурою. Показовою є історія добровольця Тумгоєва Тимура Хусеновича, бійця батальйону ім. Шейха Мансура, котрого у 2018 р. передали росії. На болотах його засудили за тероризм та покарали 18-ма роками колонії суворого режиму. Про переслідування Ріфмастера та Яни Дугарь думаю, що і ви самі все пам'ятаєте. Здавалось, що повномасштабне вторгнення хоч трохи мало б прочистити мізки українській бюрократичній гідрі. На жаль, цього досі не сталось. Продовжується судова тяганина над покійним Святошою, котру приніс стільки неприємностей мураєвським журналістам (до слова, сам Мураєв є зрадником, обвинувачувальний акт котрого вже направлений до суду; частина його журналістів плавно перекочувала до "Єдиного Марафону"). В подальший час, український бюрократичний апарат демонстрував лише власну неефективність, корумпованість, відсутність статегічного мислення. Пан Кулеба заявляв, що українці готові воювати лопатами. Однак, напевне ніхто не задумувався про те, що краще і дешевше було б легалізувати ринок зброї для населення, ну і нарешті прийняти закон про зброю (нагадуємо, в Україні немає закону про зброю. Макабрично, чи не так?)) І найгірше – правопохоронні органи судять тебе за те, що ти намагався захистити власну домівку. Сумський селянин з самопальним пістолетом набагато страшніший ніж російські орди. Бажання захистити власний дім виявилось страшнішим, ніж агентурна діяльність УПЦ ФСБ. Очевидно, що для прокуратури з часів 90-х нічого не змінилось – цим добрим людям ближчі ванюшки, ніж власні бунтівливі громадяни, котрі згадали про те що вони нащадки козаків, а не свинопасів та дрібних чиновників шляхетських сеймиків. Висновки тут такі, що вони на межі порушення чинного законодавства. Тому, на наступний день після завершення війни будьмо готові до того, що український бюрократичний апарат почне воювати проти колишніх комбатантів та волонтерів. Вкраїнському чиновнику ванюшка з Пєрмі зрозуміліший, ніж умовний Микола з Вінниці. Настане воїстину козацький час – коли знову слід буде берегти вольності, котрі були добуті власною кров'ю. Мир буде не менш важким ніж війна.