Redkach_Ivan _11
969
Suscriptores
Sin datos24 horas
-57 días
-4730 días
- Suscriptores
- Cobertura postal
- ER - ratio de compromiso
Carga de datos en curso...
Tasa de crecimiento de suscriptores
Carga de datos en curso...
Photo unavailableShow in Telegram
Тайсон Ф’юрі висловився про психологічну дуель з Олександром Усиком:
«Я живу в Усика в голові і не плачу за оренду. Звичайно. Люди кажуть: «Оу, ти не можеш залізти в його голову». Я Доктор X! Я можу залізти у його голову. Я вже там. Він думає про мене кожен раз, коли прокидається зранку» 💬
#UsykFury
А может хватит врать себе
Ведь ты мне просто друг
Судьбу мешаю я в вине
И мучаюсь от мук
Летала на твоей луне
Косалась твоих губ и рук
С надеждой вспоминаю о тебе
И слёзы вытираю с бледных щёк
А сердце у меня в серьёзной ране
Я стала слушать грубый рок
Я стала убивать словами
Я стала унижать всех сук
Я стала стервой стала барби
Тренування були надзвичайно складними, а ще дуже хотів додому. Пізніше втягнувся. Усвідомив, що назад дороги немає. Я ж пообіцяв доньці повернутися з титулом чемпіона світу. Зараз уже не відволікаюся на ностальгію, працюю задля своєї мети.
— Професіональний бокс в Америці — це не лише спорт, а й шоу-бізнес. Щоб отримати право на великі бої, без популярності не обійтися. Чи цікаві українські боксери американським глядачам?
— Американцям цікавий бокс як шоу. Ось росіянин Руслан Проводніков сподобався місцевим глядачам: він, хоч і програв чемпіонові світу Тімоті Бредлі, однак показав видовищний бокс і дуже добре себе зарекомендував. Тому в його наступних боях тепер зацікавлене телебачення, а це вже зовсім інші гонорари. Головне — показати себе. Навіть якщо твої поєдинки наразі не показує ТБ, потрібно боксувати якомога краще й видовищніше. Адже телеканали часто відправляють на вечори боксу своїх людей, які спостерігають за спортсменами.
— Брати Клички билися в Америці, але не стали там популярними. Виступали там і Сергій Дзінзірук, і Володимир Сидоренко. Закріпитися їм також не вдалося. Навіть Андрій Котельник, якого засудили в бою з Девоном Александером, здавалося б, показав хороший бокс, але в Америці, так би мовити, не мав попиту…
— Щодо Котельника, то все пов’язано з його промоутером Доном Кінґом, якого вже не вважають супер-зіркою. Андрій справді дуже добре боксував з Александером, виграв у нього. Але Дон Кінґ не був зацікавлений у Котельникові. Він його використав, як гарматне м’ясо. Дону Кінґу потрібно було заробити грошей на цьому поєдинку, і він це зробив.
— А чому Клички непопулярні в Америці?
— Вони хороші боксери, але їхній стиль не цікавий американцям. Їм більше до вподоби манера введення бою Кріса Ареоли, який є агресивним панчером. А Клички не люблять битися відкрито, вступати в «рубку». Вони завдають ударів на дистанції, багато працюють джебом. Клички перемагають, але не дають публіці головного — видовища.
— Судячи з Вашого рекордсу (кількість перемог, зокрема нокаутом, поразок та нічиїх), Ваш стиль мав би сподобатися американцям?
— Стараюся… Усе залежатиме від мого промоутера Лу Ді Белли. Телеканал Showtime був зацікавлений у поєдинку за моєю участю, але тоді не вдалося домовитися. Зараз ведуть перемовини про трансляцію мого бою на HBO. Це — дуже серйозно.
— А коли Ви битиметеся за титул?
— Думаю, через один-два бої. Зараз головне — добре проявити себе у найближчому поєдинку, який транслюватиме телебачення. Тоді матиму можливість проводити хороші бої.
— Після Ігор-2012 у професіонали перейшов тільки Тарас Шелестюк, який також підкорює американський ринг. Якщо інші олімпійці нарешті наважаться стати профі, що їм порадите: залишатися в Європі чи летіти за океан?
— У кожного своя дорога, ситуація, вподобання, а тому узагальнювати не можна. До речі, мене запитували журналісти, чому Василь Ломаченко не переходить у професіонали. Мені здається, наразі Василя усе влаштовує в любителях: він здобуває титули, за це йому дають хороші гроші, дарують квартири чи автомобілі. Навіщо йти в професіонали, не знаючи, що там буде? Є ж чимало прикладів, коли успішні любителі програвали в професіональних поєдинках. Ці два види боксу відрізняються, потрібно це розуміти.
Розмова з Іваном Редкачем, боксером-професіоналом
В українському професіональному боксі назріла зміна поколінь. Більшість спортсменів, з якими у світі упродовж багатьох років асоціювався вітчизняний бокс, припинила виступи або близька до цього. Їхнє місце повинна зайняти нова плеяда талановитих атлетів, за яких ми уболіватимемо та радітимемо їхнім успіхам.
Одним із найперспективніших українських боксерів-професіоналів у легкій вазі (до 61 кг) вважають Івана Редкача. Уродженець Сумщини живе та тренується в Лос-Анджелесі. Він дебютував на професіональному рингу восени 2009 року. Відтоді українець здобув 14 перемог,
12 з яких нокаутом. Про себе та свою кар’єру Іван Редкач розповів в ексклюзивному інтерв’ю «Газеті».
— Іване, як оцінюєте свою кар’єру в любителях?
— Протягом шести-семи років був у збірній України другим номером. На Олімпіаду не поїхав, оскільки програв у фіналі чемпіонату України Олександрові Ключку. Ми п’ять разів з ним зустрічалися у вирішальних поєдинках національного турніру, й в усіх я йому поступався: коли засуджували, коли програвав тільки одне очко. Мені постійно чогось не вистачало у поєдинках із Ключком — не знаю, чи фізичної, чи психологічної форми.
А на міжнародній арені не щастило з жеребом, адже вже на стартових етапах турнірів зустрічався з лідерами світового боксу. Останні мої змагання серед любителів відбулися у Маріуполі. Боксував з фіналістом чемпіонатів Європи та світу. Свого суперника я перебоксував, відправив у нокдаун, зламав йому ніс, але перемогу з різницею в один удар чомусь віддали йому.
— І Ви вирішили перейти у професіонали?
— Так, відразу після бою сказав тренерові, що хочу спробувати себе у професіональному боксі. Він відповів, що може посприяти у переговорах з промоутерською компанією братів Кличків. Але в Україні я починати кар’єру боксера-професіонала не хотів. З дитинства мріяв потрапити в Америку, саме там хотів спробувати свої сили.
— Щоб боксувати в Америці, одного бажання замало. Як Вам вдалося потрапити на заокеанський ринг?
— Мене познайомили з менеджером Едуардом Гумашяном. З ним ми спершу поспілкувалися інтернетом, після чого Едуард запросив мене на збори в Америку. Приїхав, потренувався у «мексиканських» залах, багато спарингував. Мені часто діставалося, адже мексиканці вирізняються величезним бажанням битися. З ними в рингу — те саме, що потрапити в клітку до тигра. Тим паче, мене від початку ставили в пари з досвідченими боксерами, чемпіонами світу. Було непереливки: в одному зі спарингів частину язика відкусив через те, що пропустив аперкот, на обличчі постійно були синці. Все-таки, щоб перелаштуватися із любителів у професіонали, потрібно багато часу. Потроху почав битися краще, перестав бути «мішком для биття», мене почали поважати, прийняли. В Америці можу в будь-який зал зайти, й мене усюди впізнають як хорошого боксера. Добитися цього було важко. Дуже багато боксерів їде в Штати й через деякий час, нічого не досягнувши, повертається.
— В Америку полетіли за свої кошти?
— Ні, всі витрати взяв на себе мій менеджер — дорога, харчування. Після двох місяців тренувань, я провів свій дебютний бій на професіональному рингу. Виграв його нокаутом у першому раунді. Повернувшись на Батьківщину, розповів усе тренеру, сказав, що в Америці мені дуже сподобалося, хочу туди знову. А він образився, ми й досі спілкуємося не так щиро, як раніше. Прикро, він же мені — другий батько.
— Тренер хотів, щоб Ви залишилися в любителях?
— Можливо. В любительському боксі я вигравав у призера Олімпіади Тараса Шелестюка, фіналіста Ігор Дениса Берінчика. Але не міг чекати, прагнув боксувати, прогресувати. Шість років другим номером — мені це не подобалося, відчував, що мушу щось змінити. В любителях мені щось не вистачало — не таланило із жеребкуванням, сам десь недопрацьовував. З часом ті боксери, яких перемагав в аматорах, досягли хороших результатів. Я ж вибрав інший шлях.
— До чого найважче було звикнути в Америці?
— Після перших тренувань, бувало, лежав уночі в ліжку, дивився у стелю і думав: «Що я тут роблю, для чого сюди приперся?».
если душа нараспашку - может быть наплюют,
если обещали однажды - думаешь снова врут?
если ушли – вернутся, пусть это тяжкий труд,
если принять, поверить - заново заберут?
если любил когда-то – сложно решиться вновь?
если любовь проходит – это была любовь?
если оставить дом и уехать искать себя?
если нашел – отлично, если вернулся – зря?
если искать идеальное – можно и не найти,
если закрыть глаза – легче сойти с пути?
если упали в бездну, так, что совсем не встать,
если вставать не хочется – нужно ли отступать?
если увидел взгляд и земля ушла из-под ног,
если распятый – сын или сразу бог?
если запах волос может свести с ума,
если бросает мама, которая родила?
если вопросов море, а плавать совсем невмочь,
если мы любим тех, что когда-то послали прочь,
если сегодня горе – завтра улыбке быть?
если можем простить – как суметь не любить?
если весь мир сквозь серую призму снов,
если проснулся с мыслью, что все это было зря,
если ты правда можешь, если готов
- прошу, загляни в себя.
Repost from а вот мой яндекс кошелек
❗️Скандал на конкурсе Евровидение 2024. Один из участников оказался скрытым гетеросексуалом.
00:44
Video unavailableShow in Telegram
This is child abuse. Это пиздец конечно что происходит в мире