Pagan folklore

Мені вже набридло повторюватися, тому це буде останній пост на цю тему. Я навів чимало матеріалу, який це спростовує. Наші предки не були натуралістами: вони вірили, що Цар Огонь чи Господар Вітер, так само як і будь-який інший Бог, має сім’ю і може діяти так само, як людина. Серби наприклад вірили що Південний Вітер одноокий. Я думаю, що якби ми не мали історичних джерел, де згадується Перун, то сьогодні знайшлося б багато людей, які стверджували, що це лише персоніфікація, і що насправді ніхто не вірив у те, ніби він дарує мисливцю рушницю чи вбиває чортів. Тим більше, що в деяких слов’янських мовах збереглася загальна назва — “перун”, а в казках і замовляннях Перуна нерідко називають Царем Громом (що, на мою думку, пов’язано з табу на часте вимовляння його імені).

ЗЕМНИЙ БОГ У гуцульських та бойківських говірках на позначення загального поняття "людина, яка володіє особливим даром, за допомогою якого приносить людям користь чи завдає шкоди вживаються словосполучення бог земений (земл 'їний, земн"їний, зе"миний, рідше земний) (КСГТ ЗлН, Врхн], земск ї боги [Пн, LAHD 303]; бог земний [Бітля, Онишкевич 1, 62] Гуцули вірять, що поміж людьми бувають боги земні, непрості (люде), котрі знають цілий сьвіт духів і можуть ворожити будуще [Шухевич 1, 43), Пан-Бог, тот, шо сьвіт увес тримає, тот, шо над нами, ни годен сего зробити шо лиха душе, тикі є знахорі Се Зелена уже має тих Землених богіў Туй самі Чьиріўники та Тарахтерники Боже прости [ЗлН, Онищук 1909, 103-104] Словосполучення може вживатися й на позначення видового поняття, напр ворожбит", "знахар", "чарівник Боги земин'і цесе так'е, шо шос ворожиў, шош вигадуваў, Бог земн'їний, тот, шо ворожит [КСГГ Врхн], водночас може належати до інших семантичних парадигм, наприклад, слів зі значенням "чорт (хованець) УСиготі мож упитати такого земльиного бога, шо може не знати шо робити, шо чоловік забагне, то зробит [ЗлН, Онищук 1909, 73] Із позначкою «іронічне» словосполучення земліний бог (до бога) (Бт) та (землений) бог (= ворожбит) (Л) фіксує атлас Я Pirepa [LAHD, к 53, 303] Однак в інших джерелах така ремарка відсутня, етнографічні матеріали ХІХ — поч ХХ ст, як і сучасні польові записи, фіксують цю назву як нейтрально марковану Спорадично в бойківських та гуцульських говірках виявлено назву боги 'знахарі, ворожки' [Кміт, 17, LAHD, 303), а в гуцульських та покутських божок божок то йе примівник [LAHD, 303], божок то йе ворожбит [LAHD, 303] Очевидно, відгомін давнього міфологічного значення має слово бог у приповідках лемк за старого бога Хобзей Н. Гуцульська міфологія (2002)

#міфи У восточных славян олицетворение понедельника появляется и в заговорах — знахарка обычно обращалась к Понедельнику за помощью: «Святому понедельничку преклонюся» (...) (Толстая 2009б: 171). Обращение к дням, т.е. олицетворение отдельных дней в заговорах, всё же, не редкость ни у южных, ни у восточных славян, но поэтому обращает на себя внимание призывание Понедельника (персонификации дня) в украинской свадебной песне. А именно, Волков сообщает, что на указанной территории в одной из свадебных песен, которая поётся накануне понедельника, и относится к первой брачной ночи, т. е. дефлорации невесты, призываются на помощь Господь и Святой Понедельник (Волков 1891: 217). Обращение к понедельнику мотивировано, прежде всего, моментом пения, то есть события (поётся накануне понедельника, следовательно, в период времени, который принадлежит понедельнику), но имеет немаловажное значение и тот факт, что это, по сути, «мужской» день. [Dragana S. Đurić. Dani u nedelji u narodnoj kulturi Južnih i Istočnih Slovena. Beograd, 2020. Str. 42-43.]

При сборе дедовой брады 2 (текст нач. ХХ в.) говорили: “Мать-сыра-земля, ты всем добра, так и мне рабу, дай власть над духами повелевать”. [Ипполитова А. Б. Русские рукописные травники XVII — XVIII вв.: исследование фольклора и этноботаники. М.: «Индрик», 2008. Стр. 147.]

#міфи Місяць як воїн

Місяць у народних віруваннях має особливе «королівське» значення. Він у народних піснях досить часто оспівується разом із зорею, але вказується на його більшу владу: «Не гордуй ти мною, як місяць зорою…» [1, с.138]. У народних творах він «ясний», «золотий», скоріше за все, ці епітети тут означають не стільки світло, як царський блиск. Його у народі називають «князь», «княжич», «пан Володимир», «Адам» (означає первісність місяця у світобудові): «...Ой там за горою та за кам’яною … Там пан Володимир коника сідлає…» [1, с.24]. 1. Леонтович М.Д. Хорові твори / Редактор-упорядник Кузик В.В. – К., 2005. – 375

В іншім варіанті Місяць говорить: ....Нема над мене. Як же я зійду разом з Зорями, Урадуються гості в дорозі Гості в дорозі, войско в обозі Нарис української міфології, В. Гнатюк

«Молодчику, ти красний паничику, вас є аж три. Один – на морі, другий – на войні, третій – на землі. Як вам усім трьом разом за одним столом не снідати, не обідати, не повечеряти, так нас нікому не розлучити, ні старому, ні молодому, і не тоді, як будуть кості трощити» [3, с. 77 – 78]; 3. Словесна магія українців [Текст] / упоряд. В. П. Фісун. – К. : Бібліотека українця, 1998. – 104 с.

Найстаріше дерево України — дуб Максима Залізняка. Цьому дубу понад 1100 років. Він бачив хрещення Русі, Батия, козаків і смартфони. Дуб Максима Залізняка росте в селі Буда на Черкащині, посеред Холодного Яру. Його обхват — 9 метрів. Це не просто дерево — це жива пам’ять, що вросла в землю глибше за будь-яку історію. Згідно з переказами, під ним збиралися гайдамаки, в тому числі сам Залізняк. У нього дивна тиша — ніби навколо нього час сповільнюється. Люди приїжджають до нього не як до пам’ятки, а як до старого, мовчазного дідуся на пораду. Дуб досі живий, хоч частину його гілок уже підтримують металеві підпори. Але серцевина — жива. І це, здається, головне: навіть коли навколо міняється все — дерево стоїть. І нагадує, що ми — гілка від старого стовбура. Пошук Скарбів України / Цікаві Історії, Факти #історія #дуб #дерево

Віра Кров Земля

Про рідновірське поклоніння святим Я, наприклад, не вважаю, що наші предки помилялися, коли поклонялися святим — у них просто не було вибору. Але в нас зараз вибір є, і попри це ми продовжуємо поклонятися святим. Це може привести лише до поступового вимирання традиції. Згадайте, кому сьогодні поклоняються сучасні українці — Пану Морозу чи Святому Миколаю? Насправді ми можемо на пальцях перерахувати тих святих, яких точно ототожнювали з богами, і то лише в певному контексті. Я навіть більше скажу: у цю гру можна грати удвох. Мені якось християнин доводив, що фольклорний Перун та бог і богиня Купала не мають нічого спільного з давніми богами. Нібито Перун — це перероблений Ілля (адже ідея про Іллю-громовика виникла ще в Греції, а не на Русі), а Купала — це Іван і якась там свята. А Масляна чи Коляда — це тоді які святі? І якщо слідувати вашій логіці, то виходить, що той християнин був би правий, адже він просто порівнює схожість образів. Для нього це лише ідеї, йому байдуже до того, що немає історичних джерел чи інших матеріалів, де можна прослідкувати чітку еволюцію від Іллі до Перуна. Християнинові буде все одно на будь-який аргумент, бо він серйозно ставиться до своєї віри — адже, на його думку, після суду Божого він потрапить до Раю. У литовців, наприклад, також є бог свята Куполе, богиня Габія та Дієвас, і християни так само намагаються довести нашим братам-балтам, що їхні боги — це всього лиш християнські святі. Те саме християни говорять осетинам і марійцям, хоча ті зберегли свої народні вірування до сьогодні (хоча в їхньому пантеоні є і давні божества, і християнські святі). Поклоніння святим — незалежно від того, вважаєте ви їх давніми богами чи просто не бачите проблеми в такому поклонінні — це шлях у нікуди, який веде до занепаду традиції. До речі, я не проти використовувати замовляння зі зверненнями до святих, але адресувати їх богам — це звичайна справа. У замовленнях часто не змінювали текст, але зверталися до різних покровителів (наприклад, у замовляннях просити «обмінятися дітьми» могли і в Лісового діда, і в Зорі-Зоряниці). Не поклоняйтесь Тору з фільмів Marvel — поклоняйтесь СПРАВЖНЬОМУ Тору ©

«В белорусском Полесье и на Волыни крестьяне верили, что особенно тяжелый грех — бить чем-нибудь землю весной, в частности до 25 марта, ибо в это время земля беременна. «На весни грех землю биць: она беременна на весни, пускае плод, рож расце, цветы, усекая трава»». [Токарев C. А. Религиозные верования восточнославянских народов XIX — начала XX века. М.: Либроком, 2012. Стр. 75.]

З Днем Збройних Сил України! https://youtu.be/bhkNqGX3kpc?si=6OEHLo8AwPF3LYVB

А чому ви не написали про обряд закликання Мороза на різдвяний стіл і жертвопринесення йому? Я розумію совок це погано і хочеться від нього віддалитись, але не треба перетворюватися на антисовок і відмовлятися від своєї культури. В мене є підозри шо усю цю фігню про російського Мороза спонсорує церква

Варто згадати, що Постишев - один із організаторів Голодомору 1932–1933 рр. - став водночас “ідейним батьком” радянського Діда Мороза, хоча персонажа він підібрав невдало. У народній уяві Мороз був не веселим старцем із мішком подарунків, а велетенським духом холоду, що виморожував людей і худобу. На початку XIX ст. в українських селах дітей лякали крижаним велетнем у сніговій шубі. Неслухняних він забирав до свого мішка і ніс вовкам. Тож у ніч проти Різдва, коли за переказами з лісу мав з'явитися Старий, діти сиділи тихо, аби їх не викрав злий Дід. Називали цього Діда по-різному: Тріскун, Студенець, Зимник і Мороз. Найімовірніше, Постишев спирався на популярну російську казку “Мороз Іванович,” де суворий дід у льодяному будинку випробовує дівчинку на працьовитість і нагороджує її за старанність. Казка прижилася і саме її морально-виховний, “трудовий” дух влучно вписався в радянську ідеологію. Фото: 1 - П. Постишев в образі Діда Мороза. 2 - Мороз зі словʼянської міфології. #XX_ст

Підношення Весні Весна, ты, Весна, что ты нам принесла? — Одно угодье — воды половодье, Другое угодье — соху с бороною, Третье угодье — с конём вороным. В Демянском р-не Новгородской обл. женщины в день Сорока мучеников выходили за околицу с хлебом, клали земной поклон и говорили: «Вот тебе, матушка-весна, ржаного хлебца» [ИРЛИ, колл. 241, п. 1, № 29, л. 13]. Почти так же поступали в начале века и в Пензенской губ.: 1 марта, на Сорок мучеников и на Благовещение некоторые женщины на закате расстилали на проталинках свои холсты первой ткани, клали на них пироги и говорили: «Вот тебе, матушка-весна!». Приношения крестьянок оставались там на всю ночь [Н-лов 1891, с. 187]. Агапкина Т.А. Этнографические связи календарных песен. Встреча весны в обрядах и фольклоре восточных славян. - М.: Издательство «Индрик», 2000. Стр. 59.

Родина з Володимира на Волині, 1920-ті роки. 📲Більше ретро фото в нашому телеграмі за посиланням: https://t.me/volyncentre

#міфи «В славянской мифологии так же известен мотив священного брака неба и земли. Супружество рождающих ипостасей природы упоминается в загадках о земле и небе типа: «Мать – низко, отец – высоко» (русс.), «Высокий тятька, плоская мамка» (польск., серб.). В восточнославянском фольклоре чрезвычайно распространено архаическое обращение к земле и небу, как к отцу и матери, в том числе, в поговорках, заговорах и клятвах. Представление о великих родителях сохранились в следующей заклинательной формуле: «Ты, Небо – отец, ты Земля – мать!». Так, при сборе трав на Ивана Купалу говорили: «Земля мати, благослови меня травы брати, и трава мне мати!» Особенный приговор произносили при сборе трав для лечения от порчи: «Отец-небо, земля-мать, благослови свою плоду рвать!..» [5, С.254]. Для сохранения здоровья траву чернобыльник заплетали в косы и клали их «под Иванову росу» с приговором: «Мать земля, отец-небо, дайте рабам вашим от этой травы здоровья!»[5, С.255]. Интересно, что древняя формула «Земля мать, небо отец» использовалась и в заговорах более позднего происхождения, например, заговорах «на подход». Этот тип заговоров применялся для расположения кого-либо (власти, начальства, судьи и т. п.) в свою пользу». [Радченко О. Г. Дуалистичность рождающих образов в славянской мифологии (в аспекте гендера как культурного символа). Також болгарський фольклор:https://t.me/Danikacvlt/1106