Pagan folklore

Галицкая пословица выражается: «мисяць нашь божокъ, а кто-жъ намъ буде боговати, якъ его не стане?» 2) Увидевши молодой месяцъ, простолюдины наши до сихъ поръ крестяться и сопровождаютъ этотъ обрядъ различными причитаньями на счастье и здоровье 3); 2) Архивъ ист.-юрид. свъд., ІІ, ст. Бусл., 33. — 3) Маякъ 1843, VI Афанасьевь, том 1, с. 72

Ось наприклад нуристанські боги

Ну і багатоголовість для західнослов'янських богів

До речі, щодо іконографії: шапка — це хороший і автентичний атрибут богів

#міфи Даждьбог Слов'янський бог сонця, світла, дня, багатства та родючості, можливо, прародитель князів. Згідно з «Повістю минулих літ», його ідол стояв на пагорбі поруч із ідолами Перуна, Хорса, Стрибога, Симаргла та Мокоші. У «Слові о полку Ігоревім» русичі (військо князя Ігоря) кілька разів названі даждьбожими внуками, а князі порівнюються з сонцем:

«Тогда при Олзѣ Гориславличи сѣяшется и растяшеть усобицами, погибашеть жизнь Даждь-Божа внука, въ княжихъ крамолахъ вѣци человѣкомь скратишась». «Въстала обида въ силахъ Дажь-Божа внука, вступила дѣвою на землю Трояню, въсплескала лебедиными крылы на синѣмъ море у Дону, плещучи, убуди жирня времена»

У слов'янських глосах до хроніки Малали, поміщених в Іпатієвський список «Повісті минулих літ», грецького бога сонця Геліоса замінили на Даждьбога:

«І по сєм царьствова син єго, імєнєм Солньцє, єго жє наріцьають Дажьбог Солньцє царь, син Сварогоу, єжє єсть Дажьбог, бє бо мужь сілєн».

«а другие веруют в Стрибога, Дажьбога и Переплута…» («Слово отца Иоанна Златоуста о том, како первое погании веровали в идолы»

У фольклорі Сонце їздить по небу на колісниці або на крилатому коні, має власний дім за морем на тому світі, куди воно повертається поснідати їжею, яку йому приготувала рідна мати, а потім знову відправляєсь у путь, об'їжджаючи небо, ніби цар свої володіння. Місяць є його братом, а Зорі служать йому: ранкова Зоря поїть його коней і відчиняє ворота для нього, а вечірня Зоря зустрічає коней і зачиняє ворота. Увечері Сонце спускається під землю, за море, у світ мертвих, де світить для покійників. Окрім цього є веснянка у якій прямо згадується Дажбог, правда не зовсім ясна її природа і її автентичність:

Ой, соловейку, ти ранній пташку, Ой чого так рано із вир'їчка вийшов? Не сам же я вийшов, Дажбог мене вислав — З правої ручейки — літо відмикати, З лівої ручейки — зиму замикати… Ошуркевич О. Ф. Пісні з Волині. К., 1970. С. 31—32.

Ограничивая этими выписками, где упоминается о Роженицах, позволю себе еще остановить внимание читателя на некоторых толкованиях этого слова, помещенных в старинных азбуковниках и в других памятниках: — Роженицы — кумирьі при еллинстве, их же поганые волхвованием рождения нарицами быти. — Роженицы — свято дня рождения младенца, в кои же день кто родится, тот нрав и судьбу приемлет. — Рожаницами елинственно наричут звездословцы семь звезд, глаголемых планеты, и кто в какую планету родится, то по той планете любопрятся предвозвещати нрав младенца, или к каким похотям естественно склонен будет. И того ради рожденного тако же они мнят: в планете Арес предглаголют быти тяжела нравом, яра же и гневлива и дерзка в бранех; а в планете Афродите рожденного — сластолюбца предглаголют быти; и подобно на благое и на злое смещение. Так же и в прочих планетах рожденных предглаголют нравы, а по хотению писания звездословцы (закононики) разбирать, аки не по естеству в человецех лежит злое, но по произволению. Бог бо зла ни сотвори, ни созда; добродетели же многи по естеству сего Бога насаждены быша в нас… — Роженица — стение, им же очи украшают, еже есть чертов камень, им же мазаху очи и лица.

Под формою старославянской этого слова легко могла скрыться и форма сербская Rodjenice — Роженице, как это было и с другими словами. А что это слово было распространено и далее на славянском западе, это доказывается народным преданием хорутанских словенцев, которое до сих пор с именем Pojenice сохраняет и некоторые подробности древнего верования и обряда. Хорутанские словенцы не только в Нижней Краине, но и в Каринтии, а вероятно и в других краях, остаются при веровании, что всякий человек, как только родится, получает себе звезду на небе и свою Pojenicu на земле, которая прорекает ему судьбу. Вместе с тем они рассказывают, как мне самому случалось слышать, что чуть родится дитя, три или две Роженицы входят в избу — Бог знает откуда и как — и определяют судьбу младенцу; их видит иногда родильница, когда они уже уходят, и если светит сквозь окно месяц, то в лунном свете ясно видны их радужные покровы. Эти девы жизни у хорутан верхнекраинских называются чаще чистыми или белыми девами, или женами — čiste, bele deklice или žene. В Каринтии западной, ныне в Зальцской долине, их зовут желькини, по выражению «železne žene» — от željeti: желать, заботиться. В некоторых хорутанских краях они же слывут под именем живицы — девы жизни, суденицы — девы судьбы, пряслицы, как девы, которых можно видеть всем во время кресa — праздника Купалы (24 июня). Эти сестры Pojenice — по поверьям Истрии, (*) — ходят по пещерам и по трое приходят к людям помогать им в работе. Люди приносят им в честь хлеб и кладут у входа, но не руками, а чем-нибудь; иначе Pojenice хлеба не берут. У болгар Роженицы известны под именем Орисницы — мораницы (**) . Эти девы-пряхи являются после рождения младенца и предвещают ему судьбу, его счастье и несчастье. Их две или три; одна из них старшая, которая и произносит слово судьбы. Приходят они иногда и к взрослому человеку с предсказанием какого-нибудь счастья или несчастья. Всех их много; живут они на небе, всегда юны и прекрасны собою. Большею частию они остаются невидимы; но некоторые из родильниц уверяли, что после родов видели их близ постели, как одна из них пряла нить, а другая резала; иные видали их и не при постели родильниц. Это поверье распространено во всей Македонии. Подобное поверье существует у словаков, которым страшны их судицы, как предвестницы будущего, без сомнения, те самые, которые известны были в старину и чехам (Sudice, Sudicky), и сербам-лужичанам (Sudzicke), смешавшим уже свое представление о девах жизни с представлениями о других существах мира фантазии под общим названием девиц (dzivice). И. И. Срезневского «Роженицы у славян и других языческих народов»

Також раджу почитати статтю "Судженицы", СДЭС, том 5, ст. 199

#міфи Род — міфологічний персонаж, пов'язаний з рожаницями, східнослов'янський аналог Усуда і судениць. У джерелах згадується, що на честь Рода і рожаниць накривали трапези і приносили безкровні жертви. Звернемося до джерел:

«...проклятого же осирида. рожение. мати бо его ражающи оказися. а того створиша богомъ… и от техъ извыкоша древле халдеи, и начаша требы творити своима богома родоу и рожаници. по того рожеию. проклятого. и сквьрнаго бога ихъ. осирида того же оирида скажеть книга лъживая и сквьрньная. срачинскаго жьрца. моамеда. и бохмита проклятаго. яко нелепымъ проходомъ проиде, рожаяся. того ради и богомъ его нарекоша… оттоуда же начаша елини. ставити трапезоу. родоу и рожаницамъ. таже егюптяне. таже римляне. даже и до словенъ доиде. се же словене начали трапезоу ставити родоу и рожаницамъ…» «Слова Св. Григорія об ідолах» (XII ст.)

«Комментарий к Евангелию» (XV ст.), «О вдуновении духа в человека» «То ти не Род, седя на воздусе, мечет на землю груды и в том ражаются дети… Всем бо есть Творец Бог, а не Род».

«Вопрошание Кириково архиепископу Нифонту» (XII ст.) «33. Где Роду и Рожаницам крошат хлебы, сыры и мед – возбраняй весьма, ибо негде написано: горе пьющим в честь Рожаниц!»

«Не сблудила ли с бабами богомерзкие блуды, не молилася ли вилам, или Роду и рожаницам, и Перуну, и Хорсу, и Мокоши, пила и ела?» «Устав преподобного Саввы», 16 век.

Обращая вниманіе на памятники, гдѣ упоминается о Родѣ и Роженицахъ, А. Х. Востоковъ отмѣтилъ, кромѣ Слова Хри-столюбца, еще въ одномъ Цеѣтникѣ, въ числѣ замѣчаній о разныхъ суевѣріяхъ, и то, что: - съ робать первыя волосы стригутъ и бабы каши варять на собраніе рожаницамъ И. И. Срезневского «Роженицы у славян и других языческих народов»

Рожаниці - покровительки породіль, сім'ї, дітей, пряхи долі.

Выписка из Устюжского списка буквально повторяется в другом списке Кормчей (из собрания Московской Духовной академии), но в третьем спис-ке, Рязанском 1284 г., фраза «иже въ стрѣчю вѣрують и в рожѣницѣ» заме-няется на следующую фразу: «иже въ получаи вѣрують и в родословие, рекже въ рожаница», т. е. слово «рожаница» отождествлялось со словом «родословие», которое, по И. И. Срезневскому, совпадает ο «γενεαλογία» в греческом языке и «genealogia» в латинском. Ученый определяет смысл этого слова как «предсказание судьбы при рождении». 27 Таким образом, можно сделать вывод, что в Кормчей «рожаница» обозначает «судьбу, дан-ную новорожденному». Рассмотрим употребление слова «рожаница» в Паремейнике сборни-ке церковных чтений преимущественно Ветхого Завета на весь годичный круг церковных служб с соответствующими богослужебными песнями и стихами. 28 В конце ХІХ в. И. Е. Евсеевым были тщательно изучены сохра-нившиеся списки Паремейников; по его разысканию нам известен 41 спи-сок памятника. 29 В одном из таких Паремейников, а именно в «Захарьин-ском Паремейнике» 1271 г. (РНБ, Q.п.1.13), в отрывке, почти дословно взятом из 65-й главы Книги пророка Исайи, встречается слово «рожаница». Сопоставим тексты Паремейников и греческого текста Книги пророка Исайи 30 (табл. 2). Фраза «И готовающей рожаницямъ тряпезу и испольняющеи дѣмонови чьрпание» в греческом оригинале выглядит следующим образом: «Εποιμά-τοντες τώ δαίμονιω τράπεζαν και πληφουτες τή τύχη κέρασμα». И здесь мы ви дим следующий эквивалент: δαίμων-дѣмон, τύχη-рожаницы. В этом тексте слово «рожаницы» соответствует греческому «τύχη» (божество судьбы). Таким образом, в рамках древнерусских переводных памятников церковно-го обихода до XV в. рожаницы появляются отдельно от Рода, и в таких при-мерах слово «рожаницы» обозначает божество судьбы, неизменяемой во-лей человека К. Миура, Языческий культ Рода и рожаниц в Древней Руси по памятникам учительной литературы

В древнерусских Азбуковниках находятся следующие тексты: «Роженицами еллинстии нарицают седмь звѣздъ, глаголемыхъ планиты. И кто въ кую планету родится, то по тои планете любопрятся предвозвѣшати нравъ младенца или къ коимъ похотемъ естествомъ уклонителенъ будетъ»; «Рожаницы кумиры елленистии, ихъ же погани влъшвениемъ рождениа нарицаху быти»

#міфи Стрибог Слов'янський бог вітру і війни. В Повісті Минулих Літ згадується, що його ідол стояв у Києві біля ідолів інших богів: Перуна, Дажбога, Хорса, Симаргла і Мокоші. В «Слові о полку Ігоревім» вітри названі його онуками: «Се ветрьі, Стрибожи внуци, в'ютъ съморя стрілами на храбрыя плъки Игоревы». У фольклорі вітри також пов'язані зі злісною, лихою і потойбічною, але при цьому поважною силою. Так, наприклад, до вітрів звертаються у замовленнях, аби вони перенесли щось, вдунули або направили стрілу на ворогів. Вітер могли годувати і приносити йому жертви: «Ветер — это старик очень сердитый, живущий где-то далеко за морями» (Чубинский 1, с. 33). «Борода у него сива, наче молоко, и сягає аж по самі коліна; волосся довге, наежене (побурене)» (Лепкий с. 369). Він бігає світом і моргає одним вусом, від чого настає вітер. Коли б він моргнув обома вусами, то повстала б така буря, що перевернула б увесь світ догори ногами (П. Чубинський, Труди, І, с. 32). Старий Вітер сидить із закованими устами. Що тепер Вітри є, то молодь шастається, старий же тільки іноді в щілинки поміж губів дмухає, і ото бурі бувають. А якби йому губи розкувати, і він дмухонув увесь рот, все б поздував на світі, гори з долинами порівняв, кінець світові був би. Отже, колись таки йому розкують губи (Номис, с. 285). Самих вітрів багато і їх можуть ділити на злих і добрих, головними з яких є четверо: На чотирьох супротилежних кінцях світу стоять чотири великані з величезними вусами й губами і дають ненастанно один до Другого по приказу головного Вітродуя. Коли котрий з тих великанів дує сильніше, тоді з тої сторони буває вітер. Вітри приковані сильними ланцами за руки й ноги до скали. Поривистий вітер — се сильніший віддих, що повстає при пробі Урватися з ланцюгів і порвати їх (П Чубинський, Труди, І, с 33). "Граде лукавый, рабе лукавый! Нехай тебе хмары не носять, бо тебе люде не просять. Буйные ветры! возмить вы цю хмару на свои тонки крыла, занесить за Океянъ-море, за теплі воды, за круты горы, за жовты піски, шобъ винъ тамь розтавь и пропавь ныні прісно и во векі вековъ, аминь. Аминь, аминь, аминь! Тьфу. тьфу, тьфу! Счезны, пропады отъ лыця Божого и одъ мене гришного!“ Это все повторяется три раза, и туча переходить въ другу мЪстность" (Чубинський, том 1, ст 29)

Господи, благослови, отче. Во имя Отца и Сына и Святаго Духа, святый Петр и Павел, верховные апостоли. Здуни же, Боже, с небесь ветри своим Святым Духом за святое море Окиян, ко царю ко Трояну, по те по тридевят ключей морских святаго моря Окияна и царя Отрояна, и емли ту тридевят ключев святаго моря Окияна и царя Трояна. Великий Никола, замыкай же ты челюсти, и зубы, и языки у ведунов и у ведуней, у колдунов, и у колдуней, и у скимников, и у скимниць, у чернцев, и у черниц, у вдовцов, и у вдовиц, и у отроков, и отрочиць, и девиць, и двоеженцов, и у троеженцов, и у попов, и у попадей, и от дияков, и от диякониц, и от пономарев, и от пономариц, и от проскурниц, и от проскурней, и от выблятков, и двоезубов, и от троезубов, и хто ся на сем свете родилися, пол муской и пол женьской. Господи, благослови, отче. Во имя Отца и Сына и Святаго Духа. Государыни царица, Пречистая Мати Божия, небесная и земная, закрой и защити своею ризою нетленою от востока и до западу, от земля до небесь и со все четыре стороны на сем беле свете, от всяково зла человек лихих, и от их плоти, и их лихие крови, и завидости. Святый Михайло и Гаврил, и святый Никола, скорой помощник, помолюся яз вам, раб Божий имярек, трем святителем, Михаилу и Гаврилу, и святому Николе, скорому помощьнику. И поставьте вы круг меня, раба Божия имярек, булатен тын от востоку и до западу, от земля и до небесь, и со все четыре стороны, ззаде и спереде. Отче святый Никола, наряди круг меня, раба Божия имярек, булатен тын и двор, и постави вереи булатные, и врата. И, затвори меня, раба Божия имярек, в булатне дворе, и булатны врата замыкай, меня, раба Божия имярек, тридевятью немецкими замки в булатне дворе от всякого лиха человека, от ведунов, и от ведуней, и от колдунов, и от колдуней, и от скимников, и от скимниц, и от чернцов, и от черниц, и от вдовца, и от вдовиц, и от троков, и от трочиц, и девиц, и двоеженцев, и троеженцев, и от попов, и от попадей, и от дьяков, и от диячиц, и от пономарев, и от пономариц, и от проскурней, и от проскурниц, и от выблятков, и от двоезубов, и от троезубов, и хто ся на сем белом свете народился плотию, муской пол и женской. Замкни меня, раба Божия имярек, тридевятью булатьными ключи от седмидесят язык и дву. И отпускает те тридевет ключев во святое море Окиян под синь камен во веки веком. Ведуном и ведуниям в век века Окияна моря не пожирывати, и ведуном и ведуньям около моря песку не призобати. И от моих уст, и от моих словес, и от меня, раба Божия имярек, буди ежев кожух, норицею строчен, тресцею пушен, и до пят спущен, ведуном и ведуниям, колдуном и колдуниям, во веки. Аминь. Источник: Отреченное чтение в России XVII-XVIII веков / Отв. ред. А.Л. Топорков, А.А. Турилов. М.: Индрик, 2002.

Рукописні заговори 17го століття зі згадкою Трояна: Молитва на свадбу ехати Господи, благослови, отче. Здыни же, Боже, ветри за святое море Окиян ко царю ко Трояну по тридевять ключев морских. Святый отець Христов Никола, и тебе ся молю по утру рано и по вечеру поздо, и середи белого дни. Замкни же теми ключями щеки и зубы у ведунов, и у ведуней, и у скимников, и у скимниць, и у попов, и у дьяков, и у пономарей, и у попадей, и у дьякониць, и у дьяконов, и у дьячиць, и пономариць, и у проскурниць, и проскурни, и у колдуника, и у колдуниць и у черницы, и у вдовца, и у вдовицы, и у кузнеца, и у кузнечихи, и у купца, и у скоморохов, и у проходца, и у проходицы, и у калики, и у каличицы, и у выбьлядка, и у выблядчици, и у троезубого, и у двоезубого, и у желтозубого, и у киловатого, и у слуковатого, и у горбатого, и хто на сем свете родился, мужеской пол и женской, и у всякого лихаго человека и отметника, и у терезвого, и у пьяного, да ничесо ж лиха не молвит на князя молодого, и на княгиню молодую, и на их поежан. А будет хто почнет говорити, добро или зло, ино им своя к собе кождо, добро и лихо. Государыни Пречистая, свята Мати Богородица, закрой меня и защити своею нетленою ризою, князя молодого, и княгиню, и княжих бояр. Святый сам Христось, царь небесный, и отець небесный, помилуй мя, Господи, тебе ся молю и поклоняюся. И посьтави, Господи, круг меня, и круг князя молодово, и круг княгини молодые, и около поежан княжих и княининых, и около всякого человека, и около тысецкого, и около двух свах, и около коней, и около повозников княжих, и коней, и снастей, и поездные збруи княжие всякие, булатен тын от востока и до западу, со все четыре стороны, снизу ото дна морскаго, а верх до седма небеси, до престола Христова. И постави, государь, сам Христось царь небесный и отець небесный, со всеми небесными аггели и с воеводы, с Михаилом архистратигом, булатные вереи, и вставите ж, Господи, врата золотые, и пристави, Господи, к тем вратам. Замкни же ты, апостол Христов Петр, своими тридевятью замки небесными и тот город, и тын булатен, и те врата золотые, и князя молодово со всеми поездными бояры, и постави ж, Господи, у тех врат своих сторожев, небесных сил воевод, и великого Георгия, и святых апостол Петра и Павла, и святых исповедник Гурья, и Самона, и Авива диякона, Кира, Ивана, Флора и Лавра, Козмы и Домьяна. И чтобы в том ограде никоторому ведуну и ведунье приступу не было. И поставите ж, Господи, сам Христось отець небесный, в том же тыне и ограде булатен тын и двор круг князя молодово и княгини молодые. И укрепи же, Господи, сам Исус Христось, тот булатен двор, и крепко со все четыре стороны, чтобы нам никоторые пакости не было по всему белому свету: у князя молодово и у княгини молодые, на пиру, за посадом, и на дороге, и у венца, и у собя на пиру за столом, и на подклете, и в бане, из бани, на тридевят дней и ночей, и сколко в тех днех часов. И случи нас жити до века, во веки. Аминь. Буди от моих усть, и от моих словесь, и от меня, раба Божия имярек, буди ежев кожух норицею строчен, трясцею пушен, и до пят спущен, ведуном и ведунием, колдуну и колдуние, во веки. Аминь. Источник: Отреченное чтение в России XVII-XVIII веков / Отв. ред. А.Л. Топорков, А.А. Турилов. М.: Индрик, 2002.

Отож, підсумовуючи можна сказати, що Триглава шанували жителі Щецину і Воліну. Він наглядав за трьома світами і по всій видимості був якось пов'язаний з морем(судячи з того шо Герман пішов робити йому підношення після морської подорожі). На ньому була пов'язана аби він не бачив людських гріхів, у нього був кінь, сідло і доволі багато атрибутів, храми і пагорби присвячені саме йому.

А коли благочестивий Оттон зруйнував храми та зображення ідолів, язичницькі жерці вкрали золоте зображення Триглава, якому вони поклонялися як найважливішому, таємно вивезли його з провінції та передали на зберігання вдові, яка жила на скромній фермі, де не було жодної небезпеки, що хтось прийде його шукати. Принісши їй цей подарунок, вона доглядала за ним, ніби це була зіниця ока, і охороняла цього язичницького ідола таким чином: зробивши отвір у стовбурі великого дерева, вона поклала туди зображення Триглава, загорнувши його в ковдру, і нікому не дозволялося бачити його, а тим більше торкатися; У стволі залишався відкритий лише маленький отвір, через який можна було вставляти жертву, і ніхто не входив до того будинку, хіба що для здійснення ритуалів язичницьких жертвоприношень [...] І так Герман купив собі шапку та туніку в слов'янському стилі і, після багатьох небезпек на важкій дорозі, коли дістався до будинку тієї вдови, заявив, що йому нещодавно вдалося втекти з бурхливих морських щелеп завдяки заклику свого бога Триглава, і тому він хоче принести йому жертву, обіцяну за його спасіння, і що він прибув туди, очолюваний ним, виконуючи дивовижний наказ через невідомі ділянки дороги. А вона каже: «Якщо він послав тебе, то в мене тут жертовник, на якому знаходиться наш бог, замкнений у отворі, зробленому в дубі. Ти не можеш його бачити чи торкатися, а радше, впавши ниць перед стволом, зверни увагу з розсудливої відстані на маленький отвір, куди ти повинен покласти жертву, яку хочеш принести. А після того, як принесеш її, як тільки отвір буде шанобливо закритий, йди і, якщо тобі дороге життя, нікому не розкривай цієї розмови». Він радісно увійшов туди й кинув у отвір срібну драхму, так що, судячи зі звуку металу, він приніс жертву. Але, кинувши її, він вийняв те, що кинув, і, на знак поваги до Триглава, приніс йому приниження, а саме велику порцію слини як жертву Після цього він уважно подивився, чи є якась можливість виконати місію, для якої його туди послали, і зрозумів, що зображення Триглава було поміщено в скриню так дбайливо та міцно, що його не можна було вийняти чи навіть перемістити. При цьому, сповнений немалого горя, він тривожно запитав себе, що йому робити, кажучи собі: «Горе! Чому я так марно пройшов таку довгу подорож морем! Що я скажу своєму панові, або хто повірить, що я був тут, якщо я повернуся з порожніми руками?» І озирнувшись навколо, він побачив сідло Триглава, що висіло неподалік на стіні: воно було надзвичайно старе і тепер не мало жодної користі, і, негайно кинувшись до нього, він зірвав зі стіни нещасний трофей, сховав його і, вирушивши рано ввечері, поспішає назустріч своєму пану та його людям,розповідає їм, що він зробив, і показує сідло Триглава як доказ своєї вірності. І таким чином, апостол Помор'ян, порадившись зі своїми супутниками, дійшов висновку, що вони повинні утриматися від своєї справи, якщо тільки не виявиться, що ними рухає не стільки жага до справедливості, скільки жага до золота. Скликавши та зібравши вождів племен та старійшин, вони за допомогою урочистої клятви зажадали відмовитися від свого культу на користь Триглава, а після того, як зображення буде розбите, все його золото буде використано для викупу полонених. – Ебо, « Життя святого Оттона, єпископа Бамберзького»

#міфи Триглав - західнослов'янський бог, що наглядає за трьома світами. Звернемося насамперед до джерел:

Штеттин, велике місто, більше за Воллін, мав у своїй юрисдикції три пагорби; середній з них, який також був найвищим, був присвячений Триглаву, найважливішому богу язичників. Його статуя мала три голови, а очі та губи були покриті золотою пов'язкою. Про ідолів жерці казали, що їхній найважливіший бог мав три голови, бо правив трьома царствами, а саме: небом, землею та пеклом, а його обличчя було покрите пов'язкою, щоб він міг ігнорувати гріхи людей, оскільки не бачив їх і мовчав. – Ебо, « Життя святого Оттона, єпископа Бамберзького»

За словами Герборда(почитати можна тут), у Щецині було чотири храми, зокрема один, багато прикрашений зображеннями людей і тварин, присвячений Триглаву. Золоті та срібні посудини – бичачі роги, прикрашені дорогоцінним камінням, з яких пили воду або використовували як інструменти, а також мечі, ножі та меблі – були присвячені богу. Кінь, якого використовували під час ворожіння, був чорного кольору

«Так, болгарские или русские женщины в разговорах с малыми детьми употребляют выражение «бог» (обычно в уменьшительных формах) не только в обычном понимании: бог, святой образ, крест, но также в смысле: солнце, луна и огонь. Мать-русинка, показывая, например, ребенку огонь, объясняет, что это бог; или когда ее спрашивают, где бог, показывает на солнце, и т. п.», — писал по другому поводу К. Мошыньский (1967, с. 443). М.В. Попович. Мировоззрение Древних Славян, ст. 46-47

Бог придумав навушники, а чорт — колонки

#міфи Особая значимость «юрьевской росы» связана с представлениями о том, что св. Юрий отмыкает весной землю (или небо) и выпускает на волю Р., а вместе с ней и первую зелень, теплое лето (в.-слав.). В белорусских весенних песнях к нему обра- щаются с просьбой: «Ю р’я, вазьмі ключы, / Ю р’я, ідзі у поле, / Ю р’я, адамкні зямлю, / Ю р’я, выпусці расу» (Весн.п.:159). В вес- нянке Юрий просит свою мать дать ему ключи, чтобы отомкнуть небо: «Відімкнути небо — випустити росу, / Випустити росу - дівочу красу» (укр., Вор.ЗНН 2:59); либо Юрий обращается к самому Богу с просьбой дать ключи «адамкнуці неба і зямлю» (Весн.п.:167). я з ь р о с ы с у р о ж а е м з л а к о в . По верованиям вост. славян, обилие Р. в Юрьев день означало хороший урожай зерновых: «Як на Юрья роса, то будуть проса» (бел. бреет.), «Юрьевская роса дороже овса» (бел. гомел.), «На Егорья роса — будут добрые проса» (рус.). В этот день рано утром выхо- дили в поле сбивать росу — росу гонять, росу трусыты (з.-полес.), росу топтать (бел. витеб., рус. смолен.) в уверенности, что это обеспечит хороший урожай хлеба: «На Юрья до солнца, коб роса була, идуть в жыто росу обтэрусиваты, росу тэрусить. Обходять укру- говую жыто...» (ПА, бреет., Ковнятин). СДЭС, стаття «Роса»

Герборд XXVI [Невтішне прибуття до Щецина] «…Ми наблизилися до міста в сутінках і, залишивши човни, увійшли до двору, наданого герцогом. Вранці Павліцій та старости, які виконували роль послів, заявили, що їх послали герцоги з єпископом, і пояснили, що метою їхньої подорожі було проповідувати Євангеліє. Водночас вони радили, обіцяли та погрожували. Люди відповіли: «Що нам до вас? Ми не відмовимося від законів наших батьків і задовольняємося тією релігією, яку маємо . Серед християн є злодії та розбійники, і ті, кого (за їхні злочини) позбавили ніг та очей; серед них трапляються всілякі злочини та покарання, і один християнин проклинає іншого християнина. Нехай така релігія буде далеко від нас!»