Pagan folklore

Продавання дитини - давній звичай на території Чернівецької области. Цей ритуал символізував певний оберіг від смерти. Такий обряд здійснювали тоді, коли немовля народилося хворе, або у сімʼї, де перед ним повмирали декілька дітей.👼 Продавали через вікно. Воно символізувало кордон між нашим й іншим світом, вірили, якщо це зробити, дитина нібито заново народиться і позбудеться хворіб, чи якоїсь напасти. 🤕 Покупець називав ту дитину своєю, міг дати зовсім інше імʼя, яке потім і призвичаювалося в родині. Продавали, переважно, родичам. Мати ніби відрікалася від дитини і наставляла покупця дбати за її немовлям, так хотіли обдурити смерть. 💀 Таких дітей на Буковині називали проданем. Мати перекуплювала ту дитину, коли заносила до хати, казала, що вона купила здорову. Вірили, що новий власник і принесе дитині нову долю. Заносили новокуплену дитину через двері, що символізували повернення в домівку.💫 #вірування_звичаї_традиції

ХТО УМРЕ НА РУСАЛКИ | чи житиме обряд з Чернігівщини https://youtube.com/watch?v=B8FhmP_ExwQ&si=ZrCoXZZTQD97kfHz

#міфи белорусы (Смоленская губ.) [Бог разгневался на одно из двух Солнц, послал змея, тот его высосал, оно стало Месяцем]: Добровольский 1891, № 13: 235.

Вчора погортав онлайн-каталог східнослов'янських казок і зрозумів, що я майже нічого про них не знаю:

Бой на калиновом мосту: победив одного за другим трех многоголовых змеев, герой подслушивает разговор их жен (дочерей) и матери, расстраивает колдовские козни, спасая тем самым братьев, укрывается от преследования в кузнице и с помощью кузнецов губит змеиху. - Последний эпизод - в кузнице Кузьмы-Демьяна - иногда получает самостоятельную легендарную разработку Русс. Тихонравов, III3 с. (8-15) (=Сказки XVI-XVIII в., 7); Афанасьев, 134 (Б.), 136-138; Худяков, 6, прил. II, .№ 1; Колосов, 2, с. 190-196 (=Карельск., 8); Садовников, 1; Иваницкий, 4(=Ив., 623); Резанова, (1); Записки Красн., 1, 34, (45); Ончуков, 27; Зеленин, Перм., 9; Соколовы, 37; Смирнов, 150, 183; Васильев, IV, 21; Карнаухова, 43, 163; Ник., 12 (=Никифоров, 66), 13 (=Никифоров, 51), 14, 15 (=Никифоров, 36); Вояжск., 3; Коргуев, 13 и кн. 2, с. 509- 521; Чернышев, 2, 82; Комовская, Ск., (16); Бараг, Башк.. 1975, (9); Митропольская, (33). Укр. Nowosielski, I, s. 254-277; Игн. з Никл., II (=Драгоманов, 4, с. 262-267); Рудченко, II, 23; Чубинский, II1, 51, 68, 69; RHiikowski, 10; Kolberg, Pokiicie, (18); Moszynska, 10: Манжура, 1890, с. 21-24, 24-26, 26-27; Rokossowska, 10; Гринченко, Из уст, (308); Lud, XIII, s. (212-215); Moszynski, 171; Кравченко, 130; Левченко, 477; Калин, 1955, с. 56-59 (=Чендей, с. 188-190); Ревть, с. (56- 63); Гиряк, II, 63: Калин, 1972, с. 106-108. Бел. Дмитриев, с. (146-162) (=Афанасьев, 134 =БНТ, II, 20); Романов, III, 12, с. 88-92 (=БНТ, II, 17), 15, с. 110- 120 (=БНТ, II, 14), 20, с. (154-164), VI, 27, с. 248-254.

🐺Pagan Esoteric Orden – це збірка каналів об’єднаних язичницькой тематикой, правим поглядом на світ і важкою музикою. Славимо Богів! Відродимо Славу Богів 🐺 Підписуємося ᛈᚢᛝᛒ'ᛟᚻᛞ ❄️ 🇺🇦Приєднатися🇺🇦 ❄️

🐺Pagan Esoteric Orden – це збірка каналів об’єднаних язичницькой тематикой, правим поглядом на світ і важкою музикою. Славимо Богів! Відродимо Славу Богів 🐺 Підписуємося ᛈᚢᛝᛒ'ᛟᚻᛞ ❄️ 🇺🇦Приєднатися🇺🇦 ❄️

Средняя Европа. Украинцы: Белова 2004a, № 535 (Волынь) [ногти надо собирать, чтобы после смерти влезть с их помощью на гору]: 240; Лепкiй 1888 (Рудецкий, Самборский, Равский, Жовковский у.) [В самой середине моря возносится огромная золотая (местами меловая) гора, по которой души покойников должны добираться на тот свет. Которая душа на земле не чтила свои ногти и, срезая их, не прятала за пазуху, так скоро не вылезет на ту высокую гору]: 142; Федоров 1903 (Воронежская, Землянский у., сс. Едовище, Латаное, Шумейки) [Отрезанные ногти кладут в рубашку (за пазуху), чтобы на том свете было чем держаться за гору, когда придётся на неё всходить]: 265; Шейковский 1860 (Подолия) [Когда умирает ребёнок, баба (повивальная бабка) его одевает и подпоясывает. Мать ребёнка просит бабу, чтобы та немного узлов вязала, потому что сколько она завяжет узлов, столько она ещё родит детей. Если у ребёнка уже срезали ногти, их кладут за пазуху, потому что на том свете спросят: «А где твои ногти?» Кто бросал их на землю и не прятал в пазуху, того пошлют собирать их. Рассказывают, что на том свете надо будет драться на стеклянную гору: для этого и нужны большие ногти]: 24; белорусы: Мошков 1901 [обрезки ногтей надо хранить, на том свете из них придется делать лестницу для восхождения на небо]: 49; Романов 1912 [остриженные ногти нужно хранить; старики и старухи носят их за пазухой; после смерти они все отрастут у них и при их помощи легко будет забраться на какую-то стеклянную гору; а кто разбросал свои ногти где попало, упадет в пекло]: 31; (ср. русские [то же, что про белорусов, но без ссылки на источник и без указания места записи)]: Мошков 1901: 49).

сербы [говяда-тучи – небесный скот; представление лучше всего сохранилось у сербов, но рудименты во всем славянском мире; небесным белым стадам противопоставлялись земные черные; предводителем грозовой тучи представлялся бык – первая белеющая туча, предвещающая грозу]: Толстой 1995: 504; сербы [женщины выходили на холм и кричали: «Ой, Милена-утопленница, не пускай своих белых говяд на наши зеленые поля! Гони их по горам и косогорам, гони их в синее море!» (архив)]: Толстая 2014b: 334. Средняя Европа. Чехи [когда на небе плывут небольшие белые облачка, говорят, что святой Петр пасет своих баранов]: Гробманн 2015, № 178: 54; украинцы (Ровенская) [«Черная корова идет впереди стада – будет дождь, светлая – будет погода» (рус., смолен., укр., ровенск.)]: Толстая 2014b: 334; русские (Вологодская) [«Вон какой бык-от из-за лесу-то вылазит»]: Толстой 1995: 504; русские (Владимирская) [«Во Владимирской губернии передовые ряды темно-красноватых, грозовых туч, выплывающих из-за горизонта, до сих пор называются быками»]: Афанасьев 2008: 39; русские (Ярославль) [По небу бычки заходили; Вчера набежал бычок, все сено обмочил; и т.п.]: Толстой 2003: 257 в Лаурикене 2019: 299; русские (Смоленская) [«Черная корова идет впереди стада – будет дождь, светлая – будет погода» (рус., смолен., укр., ровенск.)]: Толстая 2014b: 334.

Сонце, [Грубешівський повіт]. Сонце, за уявленням одних, є вогонь, що підтримується дідом, за волею якого починаються день і ніч. За уявленням інших, причина сонячного світла невідома; відомо лише те, що сонце, йдучи по небесному склепінню, освітлює наш світ і при своєму заході опускається в інший світ, що знаходиться під землею. [Холмщина]. Про сонце думки розходяться: одні називають його оком Божим і таким чином пояснюють всевідання Бога, інші ж бачать у ньому світило, складене з вогню. [Луцький повіт]. Сонце влаштоване Богом так, що воно ходить по небу і освітлює нашу землю. Сонце — „цар неба“, який освітлює і зігріває землю вдень, а вночі ховається за землю, „обходить“ її і на ранок з’являється на сході. Сонце уявляється як живе істота, але в невідомих формах. Сім’ю сонця складають Місяць і Зорі. [Уманський повіт]. Сонце є відблиском Божого лиця, і тому воно таке яскраве; його призначення — освітлювати землю і давати їй родючість. ••• [Новоград-Волинський повіт]. Про сонце відомо таке: сонце ходить по хмарах. Сонце уособлюється в образі жінки. Створене воно Богом для освітлення і нерухомо стоїть у повітрі над хмарами, над святим містом Єрусалимом. Вночі земля повертається і закриває сонце. [Старокостянтинівський повіт]. „Сонечко опівдні не йде по небі, а трохи спочиває; під вечір іде на спочинок, уночі спить і ранесенько встає. На сході колись жила дуже гарна панна, і як тільки сходило сонечко, вона його вмивала, витирала гарненько, від того сонечко спочатку було лише світлом, як тепер.“ [Вінницький повіт]. Сонце уявляють у вигляді людини з ясним обличчям, промені якої освітлюють увесь світ. Сонце є великий круг або колесо. Коли воно йде по небу, у нас у цей час буває день; коли ж воно спускається вниз, його можна дістати навіть рукою; нарешті воно ховається за гору, і тоді у нас настає ніч, а в інших людей, які живуть під землею, — день. Пройшовши під землею, сонце знову з’являється до нас; але вийти звідти своєю силою воно не може, а викочують його чорти, яких воно своїм жаром при кожному виході спалює велику кількість. [Чубинський, том 1, ст.4]



По данным сербских песен, южные славяне также представляли, что Солнце (Сунце) ездит по небу на телеге, запряженной конями. По вечерам оно опускается в море, а по утрам оттуда поднимается (Кули- шић, Петровић, Пантелић 1970: 294).

[Холмщина]. Зміну дня і ночі пояснюють відсутністю сонця, яке, йдучи під землю, купається там у морі, а потім за допомогою двох якихось невідомих істот знову з’являється на сході з протилежного боку. [Житомирський повіт]. Зміну дня і ночі пояснюють лише сходом і заходом сонця, яке вночі із заходу на схід проходить під землею в незрозумілому для народу просторі, наповненому вогнем і водою. [Канівський повіт]. „Сонце заходить за гори, і коли у нас день, то за горами ніч, а коли у нас ніч, то там уже день“. [Луцький повіт]. Походження ночі пояснюють заходом сонця на той світ, а походження дня — сходом сонця на цей світ; але про вигляд того світу і про те, чи є там щось, у народі не існує жодних оповідей. Зміну пір року пояснюють поступовим віддаленням і наближенням сонця.[Чубинський, том 1]

Сонце пробуває постійно на земли на краю світа і в день ходить по небі в ризах, новних світла й тепла, які в дома скидає в себе й розвішує, а в ночи спить. Воно має маму, а жінок пориває з землі. В часї ходу на небі має пристанки, де віддихає й покріпляєть ся наїдками та напитками. На небо виходить рано по драбинї в однім, а в вечер по другій сходить у другія кінци. В його ризах може і хто инший повнити його службу. Одному парубкови удало ся відобрати украдену сестру і втекти з нею в ночи, коли Сонце спало (Чубинський, І, 5-6). Сонце товаришує з Місяцем, Вітром і Морозом. Раз здибали вони мужика, що їх поздоровив і на запит, кому кланявся, вказав на Вітра. Тавті образили ся і погрозили мужикови, але Вітер запевнив його, що не має чого боятися, бо як Сонце припече, він подує холодом; як Місяць сховається, він розжене хмари; як Мороз потисне, він не буде дути (Чубинський, 1, 31; В. Лесевич, Оповід. Р. Чиахала, ч. 37)

Сузір'я мають такі назви: „віз, квочка, чепіга, ковш, дівка воду несе, пава, хрест, світова і вечірня зоряниці“. Уособлюючи Сонце і Місяць, народ так само уособлює й Сузір’я в образі хлопців, які невтомно служать Сонцю і Місяцю. [Луцький повіт]. Зорі — „діти сонця“, нерозривно пов’язані з людиною. При народженні дитини з’являється і нова зоря, і протягом усього життя вона має вплив на її долю. Кажуть: „така моя планета“. [Житомирський повіт]. Зорі — одні вважають їх дітьми Сонця і Місяця. [Чубинський, том 1] Місяць молодший брат сонця, що має світити лише вночі. Коли з'являється повний місяць, чоловіки кланяються йому і моляться (Н. Чубинський, Праці, I, 9-11).

Ішли Вітер і Мороз, і Сонце, аж іде Дівка і каже: «Дзень добрий!». А ни каже кому, тилько «дзень добрий» сказала дай пошла. А вони говорать їден до другого: «Кому вона сказа- ла?». Сонце каже: [«]Мині[»], а Вітер каже: [«]Мині[»], а Мороз каже: [«]Мині[»]. Ну, доганяють єї і кажуть: «Кому ти, Дівко, сказала [“]дзень добрий[”]?». А вона стала, подивилась, поди- вилась: «А кому я сказала? Отому чубатому». То Мороз каже: «Я‑ж її зморожу!» Дівка йде, а Мороз морозить, а Вітер – ни шивельне(ть)ця! А Дівка йде, загриваї(ть)ця. І їй нима ніякого вреда. А Сонце каже: «То я її спечу!» Дівка йде, нап’ялася платком, а Вітер– дує. Сонце– пиче, а Вітер– дує!.. Тай вони їй ничо- го ни зробили, – вона осталася безвредная, – Вітер її оборонив. «Отъ Сидоренка, с. Тимошивка Чигиринскаго уезда». 1889 р. Од. зб. 186‑б, арк. 104 зв.–108 зв.

Як великий вітер дує, то кажуть: «О, розмордувало тибе! Роспустив губи!». Зап. в с. Солотвин. 1926 р. Од. зб. 206, арк. 94 зв. (також див.: од. зб. 252, арк. 40)

Вітер– чоловік-велетень, з великими губами, що ними він дме. «Етнографічні матеріяли, зібрані В. Кравченком <…> у с. Дворці Троянівського р‑ну Житомирської окр., від Семена Даниловича Пуздрача, діда 80 років, письменний, 4 роки був волосним старшиною». 1923 р. Од. зб. 234, арк. 44