Рідний мій Кривий Ріг!

Шановні наші підписники, наші друзі та члени нашої криворізької родини! Раніше ми писали новину, про те що важливий член нашої команди мобілізувався до лав Сил оборони України! У зв’язку з цією подією, ми тимчасово вимушені поставити наш канал на паузу. Так склалося, що наша команда ентузіастів складається з дуже вузького кола осіб, тому ми швидко не можемо замінити нашого автора. Ми вдячні кожному за ваші коментарі та переживання. Окрема подяка тим хто пропонує допомогу та донати. Поки в цьому немає потреби, але все таки дякую. Ми отримуємо пропозиції та кандидатури на автора від незнайомих нам людей, але наші критерії мають не тільки фаховість, дуже важливо для нас розуміти світогляд людини яка пропонує нам власну допомогу і хоче стати членом нашої родини. Ми не можемо Вам нічого обіцяти, дуже мало прогнозована ситуація в країні, але можливо вже в травні ми відновимо нашу роботу. Дякую кожному за те що залишаєтесь з нами! Нашому автору точно приємно читати ваші коментарі. Якщо ви залишаєтесь з нами, значить нам з вами по дорозі. Гарного вечора та тихої ночі!

Аптека Руттера на Поштовій На фото — аптека Руттера, що діяла у будівлі на вулиці Поштова, 20. Цей двоповерховий будинок був зведений у 1910-х роках. Уже в 1914 році на його першому поверсі працювала аптека Руттера — одна з найбільших у тодішньому Кривому Розі. Саме при цій аптеці функціонував єдиний у місті хіміко-бактеріологічний кабінет, що робило її важливим осередком не лише торгівлі ліками, а й медичної справи загалом. У 1975 році на місці цієї будівлі звели універсам «Пасаж». Фото з експозиції Криворізького історико-краєзнавчого музею. Рідний мій Кривий Ріг!

Вулиця 23-го Лютого у 1960-х На фото — вулиця 23-го Лютого, нині Сергія Колачевського, на ділянці між шахтою «Гвардійська» та зупинкою «17-й квартал». У кадрі — компресорна станція централізованого повітрозабезпечення №1, яка забезпечувала роботу одразу кількох рудників: імені Орджонікідзе, імені Рози Люксембург та імені XX партз’їзду. Рідний мій Кривий Ріг!

Шахта ім. Комінтерну, 1949 рік. Автор - С.Вільтман. ЦДАЕА. Рідний мій Кривий Ріг!

Ювілейна у 1970-х На фото — мікрорайон Ювілейна, житловий масив рудника імені Карла Лібкнехта. У кадрі — вулиця Содружества, нині Олексія Різниченка. Попереду видно будинки №74 та №60. Світлина добре передає атмосферу того часу: свіжозбудовані будинки та ще незвично пусті вулиці через відсутність дерев. Фото 1970-х років. З фондів Криворізького історико-краєзнавчого музею. А 4 квітня 2025 року світлини з цієї вулиці побачив увесь світ. Світла пам’ять загиблим. Рідний мій Кривий Ріг!

Початок ХХ століття. На фото — мандрівний артист, який розважав робітничі поселення виступами з бубном і дресированою мавпочкою. Подібні вуличні вистави були звичним явищем у промислових селищах того часу. На задньому плані можна побачити другий поверх рудничної казарми. Ця будівля, збереглася до наших днів. Світлина Едуарда Фукса. Скан із фотоальбому Ігоря Рукавіцина «Криворізький альбом за фотографіями Едуарда Фукса початку ХХ століття» (Київ, 2015). Рідний мій Кривий Ріг!

Перші археологічні згадки про Криворіжжя Перші відомості про археологічні пам’ятки Криворіжжя з’явилися ще в першій половині ХІХ століття. Саме тоді фольклористи та дослідники почали записувати місцеві легенди, перекази й описувати місцевість та її населення. Одним із таких ранніх свідчень стало повідомлення Афанасія Коваленка, надруковане у 1857 році в праці «Очерки Александрийского уезда». У ньому згадуються відомі кургани нашого краю — Царев курган, Брилєва могила та Ляхова могила. Саме з таких записів і починалося вивчення давньої історії Криворіжжя — ще задовго до появи професійної археології. Рідний мій Кривий Ріг!

Вид з мосту на вулицю Кокчетавську (нині — вулиця Романа Рибалки). Кривий Ріг, 1975 рік. Фото – Володимир Саяпін. Рідний мій Кривий Ріг!

Повінь у парку «Правди», 1978 рік. Міст, який видно на фото, вже розібрано. Рідний мій Кривий Ріг!

Нове лікарняне містечко рудника ім. Кірова, 1956 рік. На фото — новозбудований лікарняний комплекс, який сьогодні відомий як міська лікарня №4. У середині 1950-х тут формувався цілий медичний осередок для одного з великих рудників міста. Позаду лікарні можна побачити селище з одноповерхової забудови. Ці будинки звели того ж 1956 року на вулицях Дибенка (нині Панаса Саксаганського) та Дитинства. Ймовірно, це було житло для працівників лікарні. Рідний мій Кривий Ріг!

Макет майбутнього мікрорайону №4 рудника ім. Кірова — сьогодні відомого як Вечірній бульвар. Саме так архітектори бачили цей простір наприкінці 1970-х, ще до появи перших будинків. Забудова розпочалася у 1979 році. Втім, у процесі реалізації проєкт зазнав змін — частина рішень залишилася лише на папері, а район сформувався дещо інакшим, ніж планувалося спочатку. Проєкт створили фахівці інституту «Укргорстройпроект» під керівництвом С. Романовського, головний інженер — Г. Марголін. Фото з фондів Криворізького історико-краєзнавчого музею. Рідний мій Кривий Ріг!

Як створювалась вовнопрядильна фабрика. Частина 2 У 1980-х роках Криворізька вовнопрядильна фабрика стала одним із найпотужніших підприємств легкої промисловості. Щорічно тут виробляли понад 8 тисяч тонн пряжі, яку постачали більш ніж на 50 підприємств СРСР. Сировина надходила з Середньої Азії, Австралії та Аргентини. Асортимент налічував близько 50 видів пряжі у 60 кольорах. Лише у 1986 році обсяг реалізації перевищив 257 млн рублів. У 1989-му відкрили трикотажне виробництво, а вже наступного року фабрику внесли на Всеукраїнську дошку пошани. На підприємстві працювало близько 4 тисяч людей, десятки з яких отримали державні нагороди. У 1990-х фабрика пройшла реорганізацію, створивши дочірні підприємства “Трикотаж”, “Сердолік” і “Пряжа”, залишаючись важливою частиною промислової історії міста. У 2001 році Криворізька вовнопрядильна фабрика стала банкрутом. Рідний мій Кривий Ріг!

Як створювалась вовнопрядильна фабрика 1960–1970-ті роки стали періодом стрімкого зростання Кривого Рогу. Разом із новими мікрорайонами та інфраструктурою місто отримувало й потужні промислові об’єкти. Серед них — вовнопрядильна фабрика, яку почали зводити в середині 1970-х на вулиці Фабричній, на землях колишнього радгоспу ім. Карла Лібкнехта. Будівництво вів “Криворожіндбуд”, а монтаж обладнання здійснювали фахівці тресту “Союзмонтажлегпром”. Комплекс займав близько 70 гектарів. Восени 1976 року фабрика дала першу продукцію, а вже у 1977-му запрацювала друга черга. За кілька років підприємство досягло значних результатів: сім бригад отримали почесні звання за ефективність і якість праці. Від самого початку фабрика швидко перетворилася на одного з лідерів галузі. Продовження у наступних публікаціях. Рідний мій Кривий Ріг!

Шановна спільнота! Звертаюсь до Вас з поясненням про зниження активності на каналі. Вже тиждень як наш головний історик-публіцист знаходиться в статусі військовослужбовця, тому ми вимушені тимчасово знизити частоту публікацій. Наш історичний проєкт, про наше улюблене місто не закінчується, а продовжує існувати та ставати більшим. Але зараз ми вимушені зробити технічні зміни для продовження нашої справи! Бережіть себе та близьких!

Будинок на проспекті Поштовому, 21. На початку ХХ століття ліворуч від Криворізького театру драми та музичної комедії ім. Тараса Шевченка стояла двоповерхова кам’на будівля домовласника Слобідського. У ній працювали Криворізьке купецьке товариство взаємного кредиту, аптекарський магазин, корсетна майстерня мадемуазель Мар’яш і перукарня. Поруч розташовувався ще один двоповерховий цегляний будинок — власність Давида Бронштейна. Тут діяв приватний зал-кінотеатр, який у газетах згадувався як театр ім. Комінтерну. У 1930 році будівлю зайняло управління міської промкооперації. У її залі виступав самодіяльний єврейський театр, а також влаштовувалися танцювальні вечори. До 1953 року тут працювали друкарня і редакція газети Червоний гірник. У 1980-ті роки будинок знесли. Сьогодні на цьому місці розташований Арт‑Майдан. Рідний мій Кривий Ріг!

Водонапірна башта на станції Вечірній Кут. Була збудована наприкінці ХІХ століття для потреб паровозів Катерининської залізниці. Вода з башти використовувалася для заправки локомотивів, що було необхідною частиною роботи залізничних станцій того часу. Башта не збереглася до наших днів, Фото 1893 року. Рідний мій Кривий Ріг!

Середня школа №32 Історія криворізької школи №32 бере початок ще з 1906 року. Саме тоді на Шмаківці відкрили трикласну школу. Після більшовицького перевороту її реорганізували: у 1922 році заклад став семирічною школою, а в 1923–1935 роках мав статус фабрично-заводської семирічки. У 1935 році навчальний заклад отримав статус середньої школи. Під час Другої світової війни стара споруда була зруйнована. Після війни школу відбудували. У 1967 році на її фасаді встановили меморіальну дошку, а рішенням Дніпропетровського облвиконкому від 8 серпня 1970 року будівлю взяли на облік як пам’ятку історії. До 1982 року школа розташовувалася в районі рудоуправління ім. Карла Лібкнехта. Того ж року заклад отримав нову будівлю на мікрорайоні Зарічний. У 1987 році меморіальну дошку зі старої споруди (вул. Озерна, 17) перенесли на нову будівлю школи №32 на 7-му Зарічному. Рідний мій Кривий Ріг!

Пам’ятник Богдану Хмельницькому на руднику імені ХХ-го Партз’їзду. Монумент створено за проєктом архітектора В. П. Кочко та встановлено у січні 1954 року. Його поява була пов’язана з відзначенням 300-річчя Переяславській раді — події, якій у радянські часи надавали великого ідеологічного значення. Саме тому в середині 1950-х подібні пам’ятники активно зводили в різних містах. Які саме домовленості були підписані, нині достеменно невідомо. Оригінальні документи, які могли б їх засвідчити, були втрачені або знищені. Рідний мій Кривий Ріг!

Піонерський парк У кутку між річками Інгулець і Саксагань, поруч зі школою №8, у 1936 році з’явився один із найулюбленіших дитячих куточків старого Кривого Рогу — Піонерський парк. Його облаштували на землях, що колись належали промисловцю Федору Мершавцеву. Парк відкрили 29 червня 1936 року. Тут стояли альтанки та літні «грибки», діяли спортивний і волейбольний майданчики, читальня. Для відпочинку придбали шість човнів і навіть спорудили вишку для стрибків у воду. Життя парку було насиченим: дітей навчали танцям, раз на кілька днів грав баяніст, працював фотогурток. У 1938 році тут створили танцювальний колектив «Дитячий гопак» і провели електричне освітлення. До початку Другої світової війни парк став місцем дитячих свят, спортивних змагань, шахових турнірів і зустрічей із відомими людьми — справжнім центром дитячого життя міста. Рідний мій Кривий Ріг!

Криворізький автовокзал і площа перед ним Будівлю автовокзалу звели наприкінці 1960-х років. Звідси щодня вирушали автобуси до міст і сіл Дніпропетровщини та сусідніх областей. Площа перед вокзалом була одним із найжвавіших місць міста — тут зустрічали, проводжали й починали подорожі. Фото 1972 року. Рідний мій Кривий Ріг!