until august

Джозеф Конрад просто взяв і розсекретив мої думки про роботу в книжці 1899 року написання 🫠 Джозефе, що ж ти робиш, ніхто не мав про це знати...... until august | #книги

📚 Суб'єктивно найкращі книги цього року: «Книга для дітей», «Hello Beautiful», «Девід Копперфільд», і аж два твори Кутзее — «В очікуванні варварів» й «Безчестя». Довго-довго думала над тим, що ж обрати, бо більшість прочитаних цьогоріч книг були чудовими і виділити лише декілька з них стало важкою задачею! 📚 Суб'єктивно найгірші книги цього року: Трилогія «Одного разу розбите серце» Стефані Ґарбер, яку я почала через гарні відгуки. А ще оформлення таке гарне, і хотілося чогось легкого й казкового. Перша частина вже показала, що в нас з книгою missmatch, проте я не здавалась! Продовжила, бо в наступних частинах мали дати відповідь на деякі питання (спойлер: краще б не давали). Відчувалось це все як погано написаний фанфік. Судячи з усього, це просто не мій жанр, і це нормально. Впевнена, що трилогія має свого читача і принесе багато позитивних емоцій в потрібний час :) «Листи з холодного краю» Каролін Ламарш — той момент, коли не ясно, для чого книга була написана і що вона має символізувати. Страждання заради страждань, історія того, як бути творчою особистістю з кризою в стосунках, кризою в творчості, кризою у дружбі... та й в принципі, в якійсь суцільній кризі. Всім героям книги сумно і треба на терапію. Можливо, це було б цікаво читати в інших умовах, але мені не зайшло абсолютно. 📚 Книги, які до певного моменту були дуже класними, але врешті не виправдали моїх сподівань: «Wicked: The Life and Times of the Wicked Witch of the West» Грегорі Магвайра — гарна книга, але під кінець в мене накопичилось багато негативних емлоцій про деякі з описаних речей. Написано фантастично (навиділяла купу цитат! Стиль у автора чудовий), підіймається багато цікавих тем, але загальний післясмак все ж якийсь неприємний. Продовжувати цикл не буду. «Шість багряних журавлів» Елізабет Лім — ретеллінг казки братів Грімм «Шість лебедів» у азійських декораціях... Ну, світ доволі цікавий, було декілька непоганих моментів, але книжка провисає і сюжетно, і стилістично. На жаль, не зачепило. «Сім чоловіків Евелін Г'юґо» Тейлор Дженкінс Рід — читала на пляжі, тому в принципі питань по книзі нема, по атмосфері все підходило. Спочатку було дуже стильно й цікаво, але під кінець гламур заради гламуру трошки втомив. 📚 Книги, які я не дочитала: «Дар Гумбольдта» Сола Беллоу — колись я її дочитаю! Це вже моя третя спроба осилити цю книгу з... 2018 року... 🥲 Я не знаю, що зі мною не так, але ми ніяк з цим романом не знайдемо один одного. Поки відклала, спробую ще раз і колись — обіцяю! — я таки її дочитаю. Ось такий вийшов читацький рік. Питання й обговорення вітаються! І, якщо ви хочете покричати на мене, тому що я не оцінила котрусь з книг по справедливості — коментарі відкриті 👀 until august | #книги

📖 Список улюбленого за 2025 рік! Думала про кращі книжки 2025 року два тижні і вирішила, що вже нема куди далі тягнути 😆 Вважаю, що рік був вдалий, прочитала трохи більше ста книг і майже нічого не закинула. Більшість з прочитаного була дуже якісною. А ще ви багато порадили на новий рік, хе-хе! Книги вказані не в порядку рейтингу (бо я не вмію їх складати), а довільно; якщо на книгу є відгук — то вона виділена як посилання. Художні: «Книга для дітей» «Безчестя» «Майстер корабля» «Ловець повітряних зміїв» «Вільєтт» «Тлумач тіл» «В очікуванні варварів» «Hello Beautiful» «Те, що видно звідси» «Девід Копперфільд» Книги про жіночий досвід: «Безбратня ніч» «The Buddha in the Attic» «Оповідь служниці» «Мемфіс» «Beloved» Нон-фікшн: «Світ, повний демонів» «Російсько-українська війна» «Як бути досконалим» «Guns, Germs and Steel» Фентезі/Казки/Коротка проза: «Затруєна чаша» «Усі вогні — вогонь» «Плавання до Сарантію» та «Владика імператорів» — відгук на дилогію ось тут. until august | #книги

Нарешті я принесла вам підсумки свого минулого читацького року 👀

Дніпро й Запоріжжя 💔

✍️ І, мабуть, моє улюблене:

Люди мають жити, як янголи: з любов’ю одне до одного, з почуттям, що всi люди брати, рiвнi, чеснi, богоподiбнi, всесильнi, незламнi, кришталевi. Свiт - це таночок усiх людей, що взялися за руки i чаються братами, просвiтлими душами, що ширяють межi небом i землею — як степовi жайворонки, спiвом славлячи сонце i дощ, i снiг, i бурю, i рiчку, i дерева, i птаство, i метеликiв, i тигрiв, i щедрикiв (сонечка!), i вовкiв. Бо все — живе i хоче жити. Тож хай живе — усе, що росте, цвiте, пасеться. А ми, брати-люди, - посеред квiтiв, птаства, i звiрини, i дерев. Усе, що ми зробимо доброго, пiднесе небо ще вище, вiд нашої добротностi хмари стануть бiлiшi, а небо — голубiше, а сонце — яснiше. Бач, сину, я хочу, щоб Ти вирiс чесним, мужнiм, мудрим чоловiком. Бо людина буває тiльки така. Інша проживе, проскнiє, прожере не з одного єгипетського глечика — поки й гегне. А чи була вона людиною? Чи було в неї життя? Чи залишила вона по собi добрий слiд?

❤️‍🩹❤️‍🩹 until august | #цікаве

💌 З листів Василя Стуса, адресованих сину Дмитру:

Любов — то, може, єдина справжня квітка, подарована людині Богом. Тільки в любові людина розумна. І навіть: що більше, дужче любиш — то розумнішаєш. Інших квіток, кращих за цю, квітку любові, я не знаю.

Буває часто: людина знає бозна-скільки, але розмовляти з нею вкрай нудно, бо вона нічого не тямить розповісти цікаво: в неї нема свого стержня, хребта, до якого кріпиться вся кісткова система. Тобто, така людина не має самої себе (все інше — телевізор, машину, дачу, штани, професію — має!)

Не знаю, чи є в Тебе дівчина. Коли є (чи — коли буде) — намагайся, щоб вона була вища за Тебе. Тобто, щоб Ти дотягався до неї, а не опускався. Коли ж вона надто земна, то вигадай її — небесною, і вона стане небесніти... Дівчина має надати Тобі змогу — кращати, а не гіршати.

Ти повинен мати міцне тіло. Для цього тобі потрібно: розвивати ноги (вони в Тебе слабкі), виправляти поставу (Ти горбишся). Допомагати мамі в домашній роботі.

until august | #цікаве

〰️ Працював учителем української мови та літератури в Горлівці у час, коли українську системно витісняли з освіти. На уроках не лише викладав програму — читав тексти українських письменників, розповідав історії з минувшини, заохочував дітей думати. Згодом працював на шахті, залізниці, на будівництві, в котельні та метро. 〰️ 4 вересня 1965 року під час прем’єри фільму «Тіні забутих предків» встав у залі й виголосив: «Хто проти тиранії — встаньте!». Піднявся майже весь зал. 〰️ Говорив виключно українською — навіть тоді, коли це викликало агресію. Одного разу в їдальні його ображали за мову й назвали «бандерівцем» — конфлікт дійшов до бійки. 〰️ Двічі був заарештований за «антирадянську діяльність». Загалом радянська влада присудила йому 23 роки таборів, заслання й примусових робіт. Із 47 років життя 13 він провів у тюрмах і таборах. 〰️ Свого єдиного сина Дмитра виховував практично дистанційно: через арешти вони бачились дуже рідко, проте Стус писав сину багато листів, де давав поради, допомагав вирішити проблеми, радив книги. 〰️ У таборах не зламався, навіть важко хворим і виснаженим зберіг гідність і внутрішню силу. Сучасники згадували його сталевий характер і колосальну ерудицію. 〰️ Під час ув’язнення отримав поранення заточкою. Відкрилася внутрішня кровотеча, і Стус втратив свідомість, проте медичну допомогу йому не надавали. Тільки після голодування, організованого у жіночій зоні Іриною Калинець та Надією Світличною до поета, що вже помирав, прислали лікаря. 〰️ У 1983 році йому вдалося передати на волю збірку «З таборового зошита». Після публікації на Заході та спроби висунення Генріхом Бьоллем його творчості на Нобелівську премію тиск на Стуса ще більше посилився. 〰️ Помер у концтаборі за нез’ясованих обставин. Офіційна причина — зупинка серця, неофіційно ж існували підозри насильницької смерті. Навіть після смерті влада намагалася його контролювати: родині не дозволяли забрати тіло, бо в’язень мав відбути термін до кінця — навіть мертвий. 〰️ У незалежній Україні книгу «Справа Василя Стуса» з документами про його переслідування намагалися заборонити через суд — що спричинило зворотний ефект і зробило ім’я Стуса ще відомішим. А адвокатом поета в тій справі був Медведчук. 〰️ Перепоховання Василя Стуса (та Юрія Литвина і Олекси Тихого) відбулося 19 листопада 1989 року в Києві на Байковому цвинтарі. Подія зібрала десятки тисяч людей: повз КДБ, яке нищило дисидентів, пропливло справжнє синьо-жовте море. until august | #цікаве

Сьогодні день народження Василя Стуса, тому пропоную вам декілька цікавих фактів з його життя: 〰️ Василь Стус народився 6 січня 1938 року на Вінниччині, у селянській родині. Дитинство письменника минуло на Донбасі, куди сім’я переїхала в пошуках роботи. 〰️ Читати навчився надзвичайно рано й читав запоєм — до головного болю. Батько платив йому по 10 копійок за кожну прочитану книжку, і ці гроші хлопець витрачав виключно на книги. Так у нього з’явилася перша власна бібліотека. 〰️ До школи пішов раніше дозволеного віку: у 6 років потайки почав ходити на уроки разом зі старшою сестрою. Декілька місяців батьки про це не знали. Правда відкрилась лише тоді, коли з настанням холодів шкільна вчителька запитала у мами, чому Василько ходить на уроки босоніж. 〰️ Досконало знав німецьку мову, самостійно опанував латину. Перекладав з німецької, французької, італійської, іспанської, англійської та слов’янських мов — але принципово творив і спілкувався виключно українською. until august | #цікаве

Ніколи не думала, що буду заздрити юним семінаристам з 1960-тих, але життя непередбачуване... 🙂‍↕️ Подивіться лише, як вони радіють снігу! Це відома серія фотографій італійського фотографа Маріо Джакомеллі — «Pretini» («Маленькі священники»). У 1961 — 1963 роках він документував католицькі семінарії в післявоєнній Італії. Молоді студенти та їхній життєвий уклад зворушили фотографа, й він почав знімати їх у моменти дозвілля. Ці фото були зроблені у семінарії у Сенігалії: Маріо з даху побачив семінаристів, які гралися в снігу. Чорні силуети фігур на білому тлі можуть здатися постановочними, проте вони повністю спонтанні: юні священики щиро раділи снігу, бігали, грались у сніжки і танцювали. until august | #мистецтво

Наразі читаю «Епоху невинності» Едіт Вортон, навиділяла десь 30 цитат за 200 сторінок. Так гарно написано! Оскільки я не дивилась відомої екранізації, для мене сюжет новий і цікавий. Перед цим закінчила дві книги з попереднього року, але мало що про них можу сказати 😆 А ви з якої книги розпочали новий рік? 👀 until august | #поговорити

Ілюстраторка, що працювала над обкладинкою до книги «Якщо зі світу зникнуть коти» Ґенкі Кавамури, поділилася цікавим з етапів розробки дизайну. Вирішили, що раз зі світу зникають коти, то й на обкладинці їх не буде:

- пані редакторки, раз коти зникнуть, то й обкладинка буде без кота 🤌 - 👀😱😳 - та буде прикольно - аня, ніііііі - та дослухайте. кота не буде, але буде «дірка» в формі кота - хух 😅

Оскільки головний герой книги — листоноша, то використовувалась "поштова" тематика. До речі, синя печатка на корінці реально існує в тому японському містечку, де відбуваються події роману. Мило! until august | #книги

Але сьогодні настрій на картини, тому хочу розказати вам про мексиканського художника ХХ століття. Альфредо Рамос Мартінес (12 листопада 1871 — 8 листопада 1946) — художник, монументаліст і педагог, який жив і працював у Мексиці, Парижі та Лос-Анджелесі. Рамос Мартінес, якого багато хто вважає «батьком мексиканського модернізму», найбільш відомий картинами, що зображують традиційне життя мексиканців. Відомий нікарагуанський поет Рубен Даріо говорив про нього так:

Рамос Мартінес — один з тих, хто малює вірші; він не копіює, він інтерпретує; він розуміє, як виразити смуток рибалки і меланхолію села.

Гарно ж! Мені він трохи нагадує Гогена. until august | #мистецтво

Добре, я вас почула! 🤝

Дайджест дописів за грудень ❄️📖 Щось про книжки: 〰️ Рецензія на «В очікуванні варварів» + цитати. 〰️ Про «I, Lalla: The Poems of Lal Ded» + цитати з книги. 〰️ Кращі книги 2025 року за вашими відгуками. 〰️ Відгук на «Вегетаріанку» й «Доктора Серафікуса». 〰️ Анонси від Ще одну сторінку, Artbooks і книголаву. 〰️ Анонс на книгу «The Beauty Myth». 〰️ Відгук на «Усі вогні — вогонь» та «Людину у високому замку». 〰️ Рецензія на дилогію «Сарантійська мозаїка». Щось для очей: 〰️ Найгарніші обкладинки вересня. 〰️ Підбірка культових мап. 〰️ Скульптура Ґуаньїнь Південного моря. 〰️ Книгарня у скелях. 〰️ Про книгу «Дерево до неба». Щось цікаве: 〰️ Чому читати знову стало модним. 〰️ Толкін, нумерологія і персні. 〰️ Знайомимось з кашмірською святою Лаллешварі. 〰️ Лист Фіцджеральда. 〰️ Підбірка навколокнижкових подарунків. 〰️ Йольський кіт, або Чому вам потрібні нові речі на Різдво. 〰️ Про бога/богиню Ґуаньїнь. 〰️ Довгочит про Візантію та мозаїки. Щось болюче: 〰️ Японські «наречені по фото». until august | #дайджест

Друзі, вітаю вас з прийдешнім новим роком! Дякую, що цього року ви були зі мною — читали рецензії, ділілися враженнями, розглядали картини, рекомендували книжки і створювали чудову атмосферу 💛 Впевнена, що в новому році на нас з вами чекає ще більше гарних книг і гарних новин (включно з втіленням головної мрії, спільної для нас всіх). Бажаю вам зачитуватися до світанку, знаходити своїх авторів, переживати книжкове похмілля (в хорошому сенсі) та ніколи не ловити нечитун. Читаймо далі! 📖🎄

Ця дилогія нагадує мозаїку, й не лише через те, що головний герой є мозаїстом. Більшість сучасного фентезі можна віднести до декількох категорій. Епічне фентезі зазвичай подібне до «Володаря перснів», темне нагадує «Пісню льоду й полум'я», міське — «Лазарус», романтичне навіть представляти не буду, настільки воно зараз популярне :) А Кей — один із небагатьох сучасних авторів, що черпає натхнення з реальної історії. «Сарантійська мозаїка» більше нагадує історичну прозу. Світоустрій будується на Візантії часів Юстиніана I. І при цьому він дуже реалістичний: ми наче переносимось у Константинополь V століття з його способом життя, технологіями, розвагами і звичками. Надприродні елементи у дилогії є, проте їх дуже мало й використані вони радше в дусі магічного реалізму. Письменник бере просту історію ремісника, який їде у столицю працювати, і перетворює її на надзвичайно строкату розповідь, наповнену життям. Очима героїв ми споглядаємо за релігією, владою, звичаями і забобонами різних країв. А в центрі оповіді — Сарантій, Місто Міст, населене тисячами людей. Ми знайомимось з візничими та лікарями, кухарями та охоронцями, танцюристами та солдатами, істориками та архітекторами; кожен зі своїми мріями та цілями, змовами та секретами. І все це складається у велику різнобарвну мозаїку. Те, як автор з любов'ю змальовує не лише великі події, а й долі маленьких людей, змушує переживати за кожного. Митець, що працює над своїм magnum opus, поки можновладці плетуть інтриги. Колісничий, що виходить на двобій зі смертю. Імператор, що мріє залишити по собі пам'ять. Лікар, відправлений до Міста Міст з місією з далекого краю. Кухарі, раби, сенатори, солдати... У книгах багато політичних маневрів: фрази подвійними значеннями, використання всіх і кожного, діалоги з підтекстом. Єдине, що мене трохи збивало, це декілька жіночих персонажів. Вони розумні і прекрасні, і кожна, здається, має свій характер, проте мене не покидало відчуття, що Кей писав їх з однієї людини. Історія повільна, майже без різких поворотів, але це не недолік. Сюжет покладається на персонажів та світобудову. І вони чудово справляються з тим, щоб тримати увагу :) Особисто для мене лейтмотивом дилогії стала тема ремесла, мистецтва. Створення чогось, що може простояти віки, а може розвіятись за секунду після втілення. Звичайно, головний герой-мозаїст є основним втіленням цієї теми, проте ми зустрічаємо архітекторів, колісничих, кухарів й можновладців, не менш одержимих у прагненні вдосконалити своє ремесло. «Сарантійська мозаїка» — гарне фентезі. І так, вона дійсно схожа на мозаїку — таку, яку хочеться розглядати. until august | #книгоогляди

Ну і на чудовому фоні візантійських мозаїк влітаю в останній день року останньою на цей рік рецензією :) Це буде відгук на дві книги Ґая Ґевріела Кея: «Плавання до Сарантію» (в якому — сюрприз — майже немає плавання) та «Владику імператорів» (тут все є). Каюсь: я не знаю, з чого почати. Якщо почну з переліку окремих сюжетних ліній і структурних рішень роману, то ви, ймовірно, вирішите, що це якась геть нудна дилогія. Тут є довжелезний пролог з купою персонажів і разними точками зору. Є декілька головних ліній, які не то переплітаються, то розходяться настільки далеко, наскільки це можливо. Сюжет, здається, фентезійний, проте головний герой — не воїн, не аристократ, не злодій і навіть не обраний, а... ремісник. І без магічних здібностей. Половина першої книги — це подорож. Половина другої книги — це інтриги. Але при цьому це все чудово працює. until august | #книгоогляди

Мозаїки та фрески на склепіннях Софійського собору страждають вже не вперше (навіть не рахуючи кількох великих землетрусів). Будівництво собору завершили в 537 році; тоді майже вся базиліка були покрита мозаїками. Якщо серед них були фігурні, то вони їх знищили в першій половині VIII століття, за правління імператора Лева III, відомого іконоборця. Усі фігурні мозаїки, які дійшли до наших днів, були зроблені вже після 842 року. У XV столітті завойований собор перетворили на мечеть, збиваючи і зафарбовуючи безцінні твори мистецтва. У XX столітті мечеть переробили на музей, очищаючи мозаїки від шарів фарби та штукатурки. З 2020 року більшість мозаїк закрили завісами й спеціальною підвісною стелею, а орнамент на підлозі застелили килимами. Деякі покриття знімаються на той час, коли в будівлі немає богослужінь, але частина зображень стала повністю недоступною для відвідувачів. Проблема навіть не в туристах: за станом захованих мозаїк і фресок набагато складніше стежити. until august | #мистецтво