until august

Виявляється, сьогодні День читання книг! Вітаю ✨ Хочу показати вам одну бібліотеку. Можливо, її не можна назвати найграндіознішою у світі, та вона все одно чудова! Я натрапила на неї зовсім випадково. Це так звана «пляжна бібліотека» — невеличка хатинка з книжками прямо на березі моря. Книжки (в більшості французькою, проте були також італійською, німецькою та англійською) безкоштовні, ніякої реєстрації — просто приходь і читай! Єдина умова — робити це можна лише на спеціальних стільчиках і шезлонгах неподалік. Майже всі вони були зайняті читачами від трьох до ~70 років. Сусідами їм були чайки (одну з них встигла зловити на шостому фото). Забирати книжки з собою не можна, проте мила дівчина-бібліотекар розповіла мені, що вони відкладають твори, який ви почали читати, щоб наступного дня ви могли продовжити читати з того місця, де зупинилися. Як на мене, це просто чудова ідея. Якщо і вчитись романтизації життя — то у французів. Посиділи б з книжкою з таким видом? 👀 until august | #бібліотеки

У Донни Вулфолк Кросс є роман «Папесса Іванна», який розповідає історію цієї міфічної жінки.

Протягом тисячі років церква заперечувала її існування. Та легенда жила — про жінку, яка в IX столітті переодяглася чоловіком і сіла на трон Святого Петра. Донна Вулфолк Крос створює захопливий портрет Іванни — блискучої й талановитої дівчини, що відмовляється миритися з обмеженнями доби, яка забороняла жінкам учитися. Після загибелі брата від рук вікінгів вона надягає його плащ і приймає нову особистість — брата Івана. У монастирі Фульда дівчина швидко здобуває славу вченого й цілителя. Її шлях веде до самого серця Риму, де на неї чекають небезпечні випробування: любов, пристрасть, інтриги та боротьба за владу. Здолавши всі перешкоди, вона піднімається на найвищу посаду християнського світу — і стає першою та єдиною жінкою-папою. Але влада завжди має свою ціну…

Звучить цікаво! until august | #книги

Сьогодні дізналась одну цікаву історію і вам про неї розказую! 🕯 Отже, уявіть собі Рим IX століття. Суворі часи, коли освіченість була рідкістю, а влада церкви — абсолютною. Темні часи Середньовіччя. Саме тоді, за легендою, сталося нечуване: на Папський престол зійшла... жінка. Вона нібито народилася в Майнці (за іншими версіями — була донькою англійського місіонера). Змалку мала гострий розум, але щоб здобути освіту й пробитися в церковну ієрархію, прикидалася чоловіком. Під іменем Іван Англік (Іван Англійський, хоча варто було б назвати її Іванна) дівчина стала монахом, згодом кардиналом, і зрештою — Папою Римським. І все йшло добре, доки під час урочистої процесії Іван раптово не зомлів. А разом із цим — народив дитину. Легенда каже, що натовп обурився й закидав «перевертня» камінням. Виявилось, що два роки на папському престолі сиділа жінка, переодягнена чоловіком. Кажуть, з того часу офіційні ходи Ватикану ніколи більше не йшли тією вулицею. У середньовічних хроніках XIII століття історія Папесси Іванни подавалася цілком серйозно, її згадували знову й знову. Аж до XVI століття багато хто вважав її реальною історичною постаттю. Пізніше Ватикан оголосив: усе це вигадки й наклеп, адже між Львом IV та Бенедиктом III, де нібито правила Іванна, не було жодної перерви. Монети й документи підтверджували безперервність понтифікату. Але попри офіційні спростування, легенда виявилася живучішою за факти. Впродовж сторіч у цих вигадках ніхто не сумнівався; у них вірили і Петрарка, й Бокаччо. Коли на Констанцькому соборі реформатор церкви Ян Гус посилався на неї як на приклад церковних неподобств, його ніхто не виправив. У Сієнському соборі навіть стояв бюст Папесси Іванни — аж доки його не «переписали» під іншого понтифіка (якщо комусь цікаво — на Папу Захарія). Історики сходяться в думці, що Папесса Іванна, найімовірніше, ніколи не існувала. Скоріше за все, це був міф, затверджений у пізніх хроніках для сатири й критики церковної влади. Але легенда була настільки правдоподібною, що довгий час жила у релігії, літературі, скульптурі, і навіть сьогодні залишається одним із найбільш інтригуючих міфів Середньовіччя. until august | #цікаве

З персонажами розібрались, тому представляю вам рубрику — Письменники, з якими було б важко вижити в одній квартирі: 💀 Едгар Аллан По Приносить додому ворон і має звичку будувати додаткові стіни ВСЕРЕДИНІ квартири. Постійно бурмотить щось про смерть і закопані скарби. 🔮 Леся Українка Годинами грає на піаніно, поки у вас робочий дзвінок. Будить о 5 ранку і запитує: "А ти сьогодні боротимешся за свої ідеали?" 🌙 Говард Лавкрафт Ніколи не виходить на сонце, харчується лише консервами й хлібом. Тихий, але страшний: ви прокидаєтесь вночі, а він стоїть біля ліжка і мовчки дивиться на вас. 🌪 Вірджинія Вулф Може годинами записувати свої потоки свідомості... на шпалерах. Має звичку переставляти меблі посеред ночі, бо "так краще лине енергія простору". 🥃 Ернест Гемінґвей Постійно розповідає про війни, риболовлю і полювання, навіть коли ви не питали. Перетворює кухню на бар, а ванну кімнату — на місце для чищення риби. "Старий і море" — це про те, на що він перетворив вашу квартиру. until august | #цікаве

Мені нагадали про ось цей пост... а це означає, що скоро буде друга частина 👀

Читаю «Тлумача тіл» і розумію одне... Яким би поганим, важким чи сумним не був би мій день, у головного героя цієї книги він все одно буде гіршим 😮‍💨 until august | #книги

Дайджест дописів за серпень 🐚📖 Щось про книжки: 〰️ Книги, які смакують як останній тиждень серпня. 〰️ Анонс книг Ясунарі Кавабати. 〰️ Рецензія на «Походження видів». 〰️ Цікаве про «Віденський Генезис». 〰️ Рецензія на «Сім чоловіків Евелін Г'юґо». 〰️ Про книгу «Хіросіма». 〰️ Анонс «Тисячі осяйних сонць» + цитати з книги. 〰️ Міні-тест по класичним книгам. 〰️ Анонс новинки від Дженнетт Маккерді. 〰️ Рецензія на «Маленького друга». 〰️ Анонс «Золотого храму» + цитати з нього. Щось для очей: 〰️ Австрійська національна бібліотека. 〰️ Обкладинки «Походження видів». 〰️ Мандрівні замки від «The Folio Society». 〰️ Підбірка серпневих обкладинок «The New Yorker». Щось цікаве: 〰️ Факти про сестер Бронте. 〰️ Мем з Айн Ренд з книги «Як бути досконалим» + ще один мем про біг. 〰️ Неймовірне життя Діани Вінн Джонс. 〰️ Великий пост-конспект інтерв'ю Діани Вінн Джонс. 〰️ Порада від китайського імператора. 〰️ Рай з «Часослову Луї де Лаваля». Щось болюче: 〰️ Свідчення очевидців бомбардування Хіросіми. until august | #дайджест

«Казка про фурісоде» Ямакава Шухо, 1919. Ямакава Шухо (1898 — 1944) — японський графік і гравер. Назва цього диптиху взята з «Повісті про фурісоде». У ній розповідається про те, як молодий слуга (або ж самурай) і дівчина закохалися одне в одного. Оскільки вони не могли зустрічатися, вона пошила кімоно з таким самим візерунком, як і те, яке бачила на ньому. Одягнувши його, дівчина захворіла і незабаром померла. Прекрасне фурісоде було збережено і згодом одягнене трьома молодими жінками; одна за одною кожна з них померла при загадкових обставинах. Зрештою кімоно віднесли до храму, щоб позбутися його під час обряду спалення. Його підпалили, але полум'я перекинулося на храмові споруди, а потім і за їх межі. В результаті згоріло близько двох третин Едо. На першій гравюрі зображена дівчина у своєму нещасливому фурісоде, а на другій — три дівчини, які одягали його після її смерті. Місцезнаходження: Музей Фукуда, Кіото, Японія. until august | #мистецтво

А ще цю історію часто зображали (і досі зображають!) на гравюрах та картинах 👀 Зараз покажу!

У Японії було багато пожеж, але одна з найстрашніших сталась 2 березня 1657 року в Едо (нині Токіо). За три дні вогонь знищив 60-70% будівель столиці і забрав понад 100 тисяч життів. За офіційними даними, це була звичайна пожежа, що поширилася через сильний вітер і суху погоду. Дерев'яні будинки з папером замість скла, вузькі вулички, посушливий рік — ідеальні умови для катастрофи. Але японці досі пам'ятають цю трагедію під іншою назвою: «Пожежа через фурісоде» (фурісоде — кімоно з довгими рукавами, яке носять незаміжні жінки). За легендою, все почалося з прокляного кімоно, яке спробували спалити в храмі. Коли його вирішили знищити, вогонь перекинувся з шовку на дерев'яні стіни храму і вирвався з-під контролю. until august | #цікаве

А зараз я на роздоріжжі і мені треба ваша допомога! Отже, в мене є дві історії для посту, але немає часу (у найближчі дні) написати про обидві... тому давайте вирішимо разом, на чому сфокусуватися 😎 Оскільки ми живемо в демократичному суспільстві, то пропоную голосування. Тисніть: 🔥 — за історію про реальну пожежу в Японії (а їх було багато), і легенду навколо неї. Дякую «Золотому храму» Місіми за згадку. ⚡️ — за пост на тему відмінностей статусу темношкірих на Півночі та Півдні США XIX — XX століття. Дякую «Деревам» Еверетта за гіперфіксацію.

Цікавий анонс для тих, хто читав «Я рада, що моя мама померла» Дженнетт Маккерді. У січні авторка випустить нову книгу — «Half his age», і, здається, це буде трилер про дівчину та її стосунки з вчителем. Згідно з прес-релізом, роман обіцяє «вражаючу проникливість, їдку гумористичність і гостру зворушливість» Як каже сама авторка:

Написання «Half his age» стало найбільш творчим досвідом у моєму житті. Через 17-річну дівчину на ім'я Волдо я мала змогу дослідити складнощі бажання, споживацтва, класу, самотності, інтернету, гніву, залежності та (часто помилкових) зусиль, яких ми докладаємо, щоб отримати те, чого хочемо. Зрештою, історія Волдо — про пошук себе у світі, створеному для того, щоб ти загубився, і для мене було надзвичайно важливо написати про це. Я з нетерпінням чекаю, коли люди прочитають цей роман.

Буду чекати, бо попередня робота Дженнетт мені сподобалась! until august | #книги

🎐 Неочікувано вийшла невеличка підбірка цитат з «Золотого храму». І одразу захотілось перечитати! until august | #книги

⛩ Фоліо анонсували випуск «Золотого храму» Юкіо Місіми, і я не знаю, як ставитись до цього факту... 🫠 Роман розповідає про хлопця на ім’я Мідзоґуці, який усе життя почувався чужим: мовчазний, самотній, із заїканням, що відрізало його від світу. Золотий храм для нього — не просто будівля, а символ краси, що завжди лишається недосяжною. Чим досконаліший ідеал, тим більше він мучить: Мідзоґуці наважується знищити храм, який став для нього символом Прекрасного і водночас його неволі. При написанні Місіма надихався реальною подією 1950 року, коли молодий монах справді спалив Кінкаку-дзі. В результаті ми з вами отримали роман-роздум про те, чи можна жити без ідеалу, і що робити, коли краса стає тягарем. А ще «Золотий Храм» — один з найпопулярніших у світі творів японської літератури. until august | #книги

І знову страшна ніч ❤️‍🩹❤️‍🩹 Сподіваюсь, ви й ваші близькі цілі. Задонатьте на будь-який збір і почитайте щось хороше.

Вчора дочитала «Вільєтт», тому настрій приблизно отакий. Чудова книга, дякую Шарлотті за страждання, проте... за що 🥲 Тепер піду у книжкову теку шукати рекомендації книг для розради. Ви теж підписуйтесь :) І порадьте мені щось добре і світле, будь ласка! until august | #книги

Спробую не спойлерити надто сильно! Тартт, як і завжди, демонструє неперевершену майстерність у створенні атмосфери. Світ «Маленького друга» — це вологий, задушливий Південь, де запахи формальдегіду, річкової води і магнолій просочують усе навкруги. Описи світла, погоди, інтер'єрів, кольорів і почуттів настільки деталізовані, що змушують відчути спеку Міссісіпі й побачити занепадаючі плантаторські будинки. Саме тут ми знайомимось з внутрішнім світом дванадцятирічної дівчинки. Гаррієт — дитина, що постійно переживає втрати: смерть брата (якого вона не знала), розлуку з батьком (який завжди був далеко), емоційну відсутність матері, звільнення прислуги, смерть улюбленої тітки... Проте Гаррієт зберігає свою наївність і певні дитячі погляди: вона зарозуміла, імпульсивна і вважає, що всі навколо мають танцювати під її дудку. У цьому романі немає симпатичних героїв (окрім Іди, єдиної дорослої, що справді піклується про дівчаток Дюфрен). Усі персонажі показані без прикрас: егоїстичні, жорстокі, расистські, класово упереджені. І майже всі вони — це діти в тілах дорослих, які досі переживають події минулого: від матері Гаррієт, що замкнулась в своєму горі, до бабці Денні, яка живе за законами, які зникли більше ніж півстоліття тому. Особливо яскравим виявляється протистояння двох світів: аристократичних Дюфренів, роки розквіту яких позаду, та Ретліффів — "білого сміття", що живуть в трейлерах і не вилазять з буцегарень. Перші сумують за втраченою величчю, другі — за можливостями, яких ніколи не мали. Не дивлячись на їх зовнішню протилежність, вони насправді дуже схожі. Це помітно у постійному протиставленні Денні та Гаррієт, змії та пташки. На початку роман розкручується як детектив, але швидко перетворюється на дослідження класових протиріч і родинних трагедій. Ми не отримуємо традиційного розслідування — Гаррієт не шукає підказок, а підганяє заздалегідь сформовану стереотипну картинку під реальність. Замість розв'язання загадки Тартт створює цілий світ, не соромлячись показувати огидні деталі: лабораторію з виробництва наркотиків, закинуті будинки, релігійних фанатиків, відсторонених батьків і побутовий расизм, що сприймається як щось само собою зрозуміле. Зрештою роман набуває власного життя, перетворюючись на безформну, клаустрофобну розповідь, що не соромиться викликати відразу. Читати цю книгу — як занурюватись у болото. Вона засмоктує, не дає відволіктися, залишає відчуття чогось липкого на шкірі. Тартт створила твір, який одночасно відштовхує і зачаровує, викликає огиду і захоплення. Це не книга для легкого читання і не детектив у традиційному розумінні. Це радше дослідження того, як трагедія формує нас, навіть якщо ми не були її учасниками; як соціальний клас визначає долю; як дитинство може бути одночасно невинним і жорстоким. Якщо ви цінуєте майстерно написану прозу, складних персонажів і атмосферність південної готики — читайте. Якщо готові занурюватись у багатошаровий твір, що залишить по собі більше запитань, ніж відповідей, — читайте швидше, цей роман стане для вас справжнім відкриттям. «Маленький друг» — той випадок, коли відсутність катарсису і стає найбільшим катарсисом. P.S. Мені дуже шкода всіх дітей у цій книзі, але особливо — Денні (після опису подій дитинства і дружби з Робіном з його боку... бідна дитина 🥲). until august | #книгоогляди

🐍 «Маленький друг» Тартт: роман без дорослих.

Південь 1970-х років. Дія розгортається в містечку Александрія, штат Міссісіпі, де дванадцять років тому загинув дев'ятирічний Робін Дюфрен. Його знайшли повішеним на дереві у дворі батьківського дому, і досі невідомо, хто його вбив. Молодша сестра загиблого — дванадцятирічна Гаррієт, розумна, рішуча і вперта дівчинка, вирішує самостійно знайти вбивцю брата.

Я дуже довго ходила навколо цього відгуку. Після прочитання опису може скластись враження, що це детектив, проте це зовсім не так. Це, як на мене, роман про дорослішання — і про те, що стається з дітьми в тілах дорослих. А ще — про те, що іноді в житті немає простих відповідей, найболючіші питання часто залишаються без розв'язання, а справедливість — ілюзія... Але про все по порядку. until august | #книгоогляди

👀👀 Виграє Тартт, я вас почула!