ghost in the army

Друге питання - а як організувати вчасні виплати? Виплата ДВ проводиться наказом один раз в місяць, який формується на початку наступного місяця до 5го числа. Якщо у військовослужбовця, наприклад, є два виписних епікризи за періоди 13.12.2025 - 20.01.2026 та 21.01.2026 - 12.02.2026, то основним наказом йому буде виплачено ДВ за січень тільки за період 01.01.2026 - 20.01.2026, а за період 21.01.2026 - 31.01.2026 можна буде доплатити тільки сильно пізніше додатковими наказами. Можна було б платити на підставі проміжних довідок, але мудрі армійські керманичі випустили наказ, який забороняє вимагати у військовослужбовців довідки з будь-якого приводу. До того ж, довідки не є достатньо надійним документом, бо у підсумковій виписці наші професійні лікарі можуть написати зовсім інші речі - вже не раз бувало, що у довідці пишеться що військовослужбовець знаходиться на лікуванні з приводу ампутації, а у виписці потім пишуть основним діагнозом якусь вірусну хворобу. Тому що робити у випадку, коли військовослужбовця не виписують по декілька місяців - питання відкрите, і зараз найбезпечніша відповідь - це "не платити, поки не буде виписного епікризу". Коли військовослужбовець лікується за кордоном - це взагалі фантастичний цирк з конями, де навіть немає нормального пояснення, як військовослужбовцю родить "завірений у встановленому законодавством порядку" переклад своїх документів, які виглядають максимально рандомно. Розуміння, за які з них можна було б платити, ще менше, коли навіть поняття "стаціонарного лікування" в деяких країнах як такого не існує. Ще з таких питань можна згадати цирк з конями з "потребою в тривалому лікуванні", де різні суди та посадові особи мають різні погляди на питання, чи припиняється виплата тільки ОГЗ коли спливає 4 місяці, чи ДВ теж; цирк з конями з "дистанційним проведенням ВЛК", яке майже ніколи не працює так, як задумано; цирк з конями в питанні того, що "лікарні повинні відправляти всі документи в електронному вигляді у військову частину по СЕДО або самі, або через ТЦК", але коли вони не відправляють - ти на них ніяк вплинути не можеш. Якщо підсумувати всі ці нюанси, виходить дуже типова для нашої держави країна. Є дуже чутливе питання, яке врегульовано дуже погано, і якщо відповідальні за вирішення цього питання посадові особи не прикриються купою паперів, то їх же потім по судах затягають, звинувативши в безпідставних виплатах. В деяких організмах та навіть корпусах у посадових осіб є нормальна "криша" від пизданутих аудиторів, а десь посадові особи змушені спиратись лише на закон, який не дає жодних роз'яснень з приводу того, як посадовій особі не потрапити в боргове рабство за "безпідставні" виплати. В підсумку терплять і посадові особи, і звичайні військовослужбовці. Після чого пиздануті народні депутати, перевіряючі з ОП та інші "захисники прав військовослужбовців" отримують купу скарг, починають бігати по бригадах і безапеляційно вимагати терміново проводити виплати, за які вони ж потім тебе і спробують посадити як корупціонера, який безпідставно ці виплати здійснив. Круто!

Виплати за поранення Питання виплат в армії стоїть дуже гостро, особливо коли мова йде за виплати пораненим за час лікування - ті самі 100 тисяч на місяць за кожен місяць стаціонарного лікування та відпусток за станом здоров'я після тяжкого поранення. Звучить дуже просто - військовослужбовця було поранено, після цього кожен місяць платимо йому, поки він знаходиться на лікуванні наслідків цього поранення. Але якщо почати задаватись питанням "а хто і як контролює, щоб ці гроші не виплачувались безпідставно, і хто відповідає за безпідставну виплату додаткової винагороди" - відкривається портал в пекло. Аргумент "ну ти ж не зі свого карману платиш" в армії не прокатить, бо за будь-які безпідставні виплати, які виявить СР, аудит і т.д., відповідає своєю сракою командир якогось з рівнів - командир роти, командир батальйону та начальник штабу батальйону, іноді навіть переплату вішають на начмеда, на розслідувача який прописав в результатах СР що в/сл має право на цю виплату і т.д. Тобто виплату 100к за кожен місяць лікування поранення можна проводити, тільки якщо у вас є повний набір документів, які підтверджують право військовослужбовця на цю виплату. Дуже розумним виглядає пропозиція "почитати керівні документи", але в керівних документах наші фахівці з МО та кабміну просто не прописали взагалі нічого про документальні підстави виплат! Серйозно, у наказі 260 та відповідній постанові кабміну лише є вказівка на те, що "підставою для виплати є довідка про обставини травми", але в той же час для підтвердження факту лікування наслідків поранення цієї довідки очевидно недостатньо - як ця довідка підтвердить, що ти надалі лікувався в умовах стаціонару, і лікував саме наслідки поранення, а не шизу або геморой? Ось тут вже починається більш глибокий рівень юридичної еквілібристики, де в деяких роз'ясненнях від МО прописано, що підставою для виплати за стацлікування є виписні епікризи з відповідних закладів охорони здоров'я. Але в той же час вносити ці уточнення в наказ 260 фахівці з МО не хочуть, бо це означатиме взяти на себе відповідальність, тому вони прописують ці вимоги в роз'ясненнях, які по суті є інформаційними писульками і покладають всю відповідальність на командирів на місцях. Добре, все ж ми погодились з тим, що потрібно брати виписні епікризи. Перше питання - а чим керуватись, щоб визначити, чи відповідають вказані діагнози і проведене лікування наслідкам поранення? Навіть у дуже очевидному випадку "відірвало ногу" це ніхуя не очевидно, бо будь-яке захворювання, навіть таке очевидне - це купа взаємопов'язаних станів. Чи можна платити ДВ за період стаціонарного лікування, якщо ампутант місяць лікував тривожно-депресивний синдром, який виник внаслідок ампутації, а сама ампутація була в цей місяць лише супутнім діагнозом? Чи можна платити військовослужбовцю, якому перебило руку добрячим уламком, за два тижні перебування його на лікуванні в іншому відділенні лікарні з приводу захворювання на ковід? Як не дивно, це питання теж не врегульовано взагалі нічим з законів, наказів та інструкцій, і держава пропонує посадовим особам визначати це на вайбах.

Всі обговорюють хто де спиздив. Але це наслідок. Причина – в існуванні атавізму під назвою "добровольчий підрозділ". Це не військове формування, тим не менш має парамілітарну структуру, всякі "штаби" й тд. Колись це було необхідністю в умовах паралічу держави та військової машини, але зараз це фактично шкідництво – концентрація великої кількості обмеженого ресурсу в руках приватних осіб на нібито неприбутковій основі. Замість бойових підрозділів люди каналізували свою допомогу цивільним, чиє перебування на лбз це взагалі-то злочин. В таких умовах зловживання – питання часу. Й те, що люди не хочуть цю структуру інтегрувати в тіло військової машини, свідчить про те, що вони хочуть залишити її своєю приватною організацією – й, відповідно, жити за рахунок неї. https://t.me/babel/81361

це пізда

(не трофеї!)

big things are happening

Тут ще відіграє роль підсвідоме уявлення про те, що колумбійці, африканці і т.д. - це унтерменші, яких ми, європейці, завжди можемо наїбати в достатніх кількостях для комплектації війська. Як тільки перша партія кокосів дізнається, що тут якась дуже небезпечна залупа відбувається, і краще звідси зпетляти поки є можливість - завжди можемо затягти сюди нових. При цьому це уявлення транслюється перш за все ліберальними технократами, у яких цивільна релігія - це "всі люди абсолютно рівні", поки зігометні расові реалісти визнають, що товарні кількості іноземців ми затягнути сюди не зможемо, бо вони розумніші ніж хотілось би шукачам простих рішень. Парадокс!

У всьому прогресивному світі зараз так чи інакше звучать пропозиції закривати безпекові потреби найманцями-імігрантами, наприклад в Європі [1] [2] або Канаді [1] [2]. Михайло Федоров тут зовсім не унікум, а просто намагається адаптувати вже існуючі ідеї та експериментальні проєкти до нашої війни. На прогресивному заході дві основних причини для того, щоб розглядати подібні пропозиції - прогресивні уряди не хочуть нормально платити корінному населенню за службу в армії, а також, що важливіше - не хочуть давати корінному населенню відповідь на питання "why do we fight", яка включала б в себе досить радикальну зміну багатьох політик. У нас набір причин трохи інший - наші керманичі були б і раді заплатити аборигенам, але грошей нема. Ну і так як мова йде про ніхуйовий шанс вмерти нахуй, а не просто про службу мирного часу, то навіть залити все поле бою баблом допомогло б дуже слабо для залучення нових добровольців на критичні посади. Європейські полісі та проблеми, які демотивують корінне населення йти захищати свої країни, в нас теж відсутні. А ось що присутнє - це панічний страх наших керманичів перед мобілізацією суспільства, і бажання нікого ні до чого не змушувати, бо вибори ж колись будуть! Не враховуючи деяку кількість "ідеологічних", які і так всі уже у нас воювали або воюють, основна маса іноземних кандидатів на службу будуть просто заробітчанами. І хоч причини і обставини у Заходу і у нас для втілення таких ідей дуже різні, висновок можна зробити загальний для всіх подібних спроб замінити своє населення в армії більш дешевими заробітчанами. Ось таких людей:

the whole platoon lie down except the platoon leader and three or four gutful men

у вас не буде в принципі. Підказати, який буде результат?

Атомний проєкт і кадрова політика [3/3] [prev] У нас, звісно, не поспішають переймати практики брудного совку, і демобілізація або хоча б переведення тих, хто міг би в розробці чогось більш технологічного ніж фпв-дрон допомогти, у нас не розглядається взагалі. Тим не менш, це не заважає в той же час відірваному від реальності перемогойобству про розробку орбітальних бомбардувальників, астрального діпстрайку, балістичних дронів і подібної езотерики, а також непублічним хрюкам про те, як ми і ядерку вже можем почать піліть непублічно, якщо треба (подібні хрюки я чую особисто від деяких вітчизняних ОПК-нанотехнологів, вже втретє від трьох різних людей за останній рік). По класиці, права рука не знає що пиздить ліва, тому одночасно з невпинними перемогами йде і невпинний стогін, як нам не вистачає в ОПК будь-яких людей, які вміють читати, писати і хоча б колись бачили матан або вакуумний насос:

Молоде покоління українців необхідно готувати в університетах для того, щоб вони були готові працювати в оборонній сфері. Таку думку висловила новопризначена очільниця Альянсу європейських виробників дронів, ексголова Технологічних сил України Катерина Михалко. Вона вказала на «непросту ситуацію» з кадрами та необхідність залучати більше людей із цивільних сфер до сектору оборонно-промислового комплексу. «В університетах мають бути програми, спеціалізовані на дронах. Ми маємо працювати глобально з освітнім ринком, бо це не тільки про підготовку інженерів, хоча це важливо, але й про постачання, про обслуговування техніки, про відносини з державою, про комунікацію в цій сфері. Нам треба готувати молоде покоління в університетах для того, щоб вони були готові приходити й працювати в оборонній сфері», — вважає Михалко.

І ось всю цю кадрову шизофренію мені ось довелось відчути на собі. Після закінчення лікування наслідків контузій в кінці 2024 року я почав думати, куди б приткнутись далі, і розглядав перш за все більш інтелектуальні задачі, ніж дрочить ексель або бігать з кулеметом - хоч я і пішов бігать з кулеметом добровільно, але розраховував що колись це закінчиться, тому, думаю, мав повне право розраховувати на адекватне переведення. Не те щоб я був ахуєнним спеціалістом, але шось таки бачив і навіть вчив на досить різні цікаві теми, включаючи і посильне ознайомлення з більш актуальними технологіями. В підсумку всі армади вітчизняних ідіотів, які стогнали про вічну нестачу людей з нефіктивною технічною освітою і казали як їм будь-які люди потрібні, змогли народити для мене лише одну конкретну пропозицію, яка полягала в наступному: десь півроку-рік переводитись в ПС, щоб там два роки сидіти на 20к в задрипаному селі охоронять туалет і пачку курсантів, щоб може через пару років мене за ті ж 20к пустили шось там крутить вєртєть в лабораторії. Звісно, я відмовився від такої шикарної пропозиції, замість якої ось вже більше року займаюсь тим, чим міг би займатись і мій Сірожа-кулеметник без технічної освіти взагалі. Був би я зйобком, який би повертався в Україну в 2026 році - мені б вже на кордоні хуй відсосали, бронь видали і на оборонний завод відвезли працювать за 300к/наносєк. А так як я повернувся в Україну в 2022 і пішов в армію добровольцем - то буду і далі хуй сосать на кулеметних та ексель-фронтах, поки наш величний нарід розповідає, як йому не вистачає кваліфікованих людей на різноманітні нанотехнології. ————— Враховуючи як наведений вище історичний контекст, так і сучасний досвід всіх своїх пригод, можу зробити єдиний логічний висновок - поки у нас не відкриють заново хоча б радянського рівня послідовну кадрову політику, йти працювати в інтересах української держави це означає просрать своє життя максимально ідіотським та нелогічним чином. Сподіваюсь, читачів це дуже замотивує мобілізуватись 🙏

Атомний проєкт і кадрова політика [2/3] [prev] Їх біографії складались по-різному, хтось і справді загинув - як от сам 24-річний Маслов, автор тієї самої харківської пропозиції старту атомного проєкту:

Но судьба самого Виктора Маслова сложилась трагически. С началом войны он был призван в РККА и попал на курсы воентехников при Артиллерийской академии в Москве. По их окончании в ноябре 1941 года техника-лейтенанта Виктора Маслова направили в зенитную артиллерию действующей армии, затем он служил в должности артиллерийского техника в 180‑м запасном стрелковом полку, который в 1942 году держал оборону у реки Северский Донец в Ростовской области. Что это были за бои, свидетельствует, например, вот эта выдержка из боевого распоряжения командующего 24‑й общевойсковой армией генерал-майора Владимира Марцинкевича (июль 1942 года): «Обращаю внимание командира 180‑го запасного стрелкового полка на особую важность прочности обороны участка полка для войск Южного фронта. Мосты и переправы по реке Северский Донец немедленно взорвать. Каждый боец и командир должны лечь своей грудью, не допустить ни одного фашиста на наш берег». Враг рвался к Сталинграду и на юг, к бакинской нефти. Осенью 1942‑го Виктор Маслов был тяжело ранен и эвакуирован в тыловой госпиталь в Баку, где и скончался от ран в декабре того же года. Так оборвалась короткая жизнь (родился он в 1919 году) создателя первого отечественного и одного из первых в истории ядерной физики проекта атомной бомбы. Жизнь гения, вполне возможно, равного Игорю Курчатову.

Але ось вже в перший рік війни перших спеціалістів почали витягувати із РККА. Спочатку це були індивідуальні ходатайства, які в вересні 1942 року ще й отримали додаткову правову основу у вигляді епохального документу під назвою "Распоряжение Государственного Комитета Обороны от 28 сентября 1942 года № ГКО-2352сс":

Осенью 1941 года Флёров ушёл добровольцем на фронт, где служил техником-лейтенантом 900-й разведывательной авиационной эскадрильи. На фронте написал несколько писем Верховному главнокомандующему И. В. Сталину, в которых доказывал необходимость создания советской ядерной бомбы: он был уверен, что над ней работают западные учёные, поскольку они прекратили публиковать свои статьи на тему ядерного распада в научных журналах. В 1942 году Флёрова в числе других советских учёных отзывают из действующей армии и направляют для работы в команде Курчатова.

Младший лейтенант запаса Константин Петржак получил повестку из военкомата вечером 22 июня 1941 года и уже 28 июня в составе 225‑го отдельного зенитного артиллерийского дивизиона Ленинградского фронта принял участие в обороне Карельского перешейка. Затем воевал в составе войск Волховского фронта. Командовал взводом управления дивизиона, дослужился до звания лейтенанта. В марте 1942‑го приказом по Наркомату обороны его отозвали с фронта, демобилизовали и направили в Казань в распоряжение Академии наук: страна собирала, в том числе по фронтам, ударный отряд физиков-ядерщиков, которым предстояло принять участие в атомном проекте.

На третій рік війни, в 1944 році, вийшла ще одна постанова під говорящою назвою "Распоряжение ГКО СССР № 5348 с о демобилизации из Красной армии и направлении в распоряжение лаборатории № 2 Академии наук СССР 25 специалистов и 20 квалифицированных рабочих" - назва говорить сама за себе. Коротше кажучи, навіть такий чисто теоретичний vaporware як атомний проєкт, який на момент 1942-1944 років був чистою теорією штибу плазменних підземних тунелепрохідних комбайнів Залужного, отримав підтримку у вигляді спочатку точкової, а потім і масової демобілізації тих, хто був потрібен для його реалізації. Що уж казати про більш наближені до потреб фронту сектори науки та промисловості, куди робочих, спеціалістів та студентів демобілізували сотнями і тисячами. [next]

Атомний проєкт і кадрова політика [1/3] З приводу 24 лютого зараз згадали ще одну цікаву річ - що одним з головних офіційних приводів для початку "СВО" були заяви Путіна і Шойгу про те, що Україна ось-ось знову запилить ядерну бомбу. Коли вони думали, де ж саме в Україні міг би здійснюватись гіпотетичний атомний проєкт, відповідь була очевидною [1] [2]:

Участники территориальной обороны в Харькове взорвали корпус Физико-технического института, под завалами могут быть 50 сотрудников. Об этом 11 марта заявил начальник Национального центра управления обороной России генерал-полковник Михаил Мизинцев. ... С целью сокрытия исследовательских работ по ядерной тематике боевиками батальонов территориальной обороны на улице Академическая взорван один из корпусов Физико-технического института

Кириллов также рассказал, что Украина обладает научной базой для создания такого оружия – это Харьковский физико-технический институт (ХФТИ), специалисты которого в своё время участвовали в советской ядерной программе.

Не допомагали розвіяти ці шизофренічні заяви, звісно, і потужні передвоєнні натяки нашого величного нацлідера про те, як ми зараз зробимо собі ядерний арсенал, тільки політична воля потрібна, щоб відмовитись від Будапештського меморандуму. Кінець лютого ще й майже попадає на інший ювілей - приблизно 85 років тому, в лютому 1941 року (точна дата невідома), саме в Харкові відбулась перша спроба розпочати радянську атомну програму:

Письмо В.А. Маслова Наркому обороны СССР «О необходимости организации работ по использованию атомной энергии в военных целях» Не ранее 3 февраля 1941 г. Наркому обороны СССР Герою и маршалу Советского Союза т. Тимошенко ... Результаты многочисленных исследований последних лет, главным образом, иностранных, а также и советских физиков привели к выводу, что в одной из разновидностей элемента урана (изотоп с массовым числом 235) и даже в природной смеси уранов, обогащенной этой разновидностью, может быть осуществлена так называемая цепная реакция. ... По всей вероятности, вышеуказанная разновидность урана сможет быть применена и в качестве взрывчатого вещества неслыханной до сих пор силы, продукты которого к тому же будут являться сильнейшими и специфически действующими отравляющими веществами. ... Адрес: г. Харьков, проспект «Правды», дом «Красный промышленник», подъезд 1, квартира 4. Виктор Алексеевич Маслов.

Згадавши всі ці історичні цікавинки і паралелі з нашими питаннями розвитку військових технологій під час важкої війни, мені стало цікаво - а як же радянський атомний проєкт проходив через другу світову? З початком великої війни всі хто міг взяли гвинтівку в руки і пішли воювати, в тому числі і студенти, і вже сформовані спеціалісти з ядерної фізики. Для контексту варто ще згадати, що в тридцятих - на початку сорокових ядерна фізика була ділом молодих - і по суті, і по духу, і по середньому віку це було по вайбу щось типу сучасного стильного модного молодьожного айті або дронобудівництва. Що з далі було з цими студентами та науковими співробітниками, які пішли на фронт? Невже топали до 1945 року до Рейхстагу з трьохлінєйкою, навіть якщо вдалось пережити перший рік війни? [next]

Рахимов Ильяс Ирекович, 17.10.1994 В честь четвертої річниці початку війни Медіазона випустила проєкт з базою даних мертвих русліків, появи якого я давно чекав, бо сподівався там знайти одного конкретного піхотинця, але там його не виявилось. Влітку 2023 року за обставин, які я вже згадати не можу, під час контрнаступу я чи то зняв з трупа, чи то знайшов в захопленому бліндажі лист, очевидно складений зеком зі складу Шторм Z / V, яких теж тоді активно кидали зупиняти наш наступ. З тих пір цей дуже смішний лист (обов'язково прочитайте!) в мене залишився, і згодом вдалось дізнатись, що це взагалі був за зек. Як виявилось, цей базюк прийняв участь в расовій війні на боці поневолених народів проти росіян, і зарізав етнічного русіча як собаку:

Как установлено судом и следует из вступившего в законную силу приговора, в ходе ссоры Рахимов И.И. кулаком правой руки нанес не менее 4 ударов по лицу Левшина В.Л., после чего, схватил правой рукой со стола кухонный нож и, используя его в качестве оружия, выйдя на веранду указанного дома, куда проследовал Левшин В.Л., со значительной силой нанес множественные удары (не менее 31) острием указанного ножа Левшину В.Л. в область расположения жизненно – важных органов человека – туловища Левшина В.Л. Причиненные телесные повреждения согласно заключению эксперта состоят в прямой причинной связи со смертью Левшина В.Л.

Але, на жаль, про долю цього татарського (башкірського?) воїна в нашій війні дізнатись нічого так і не вийшло. Чи вбили ми його тоді, чи він зміг відійти? Може зараз сидить десь у нас в полоні? Або його обнулив полковнік пузік і подав в СЗЧ? Посилання, які точно відносяться до нього: [1] [2] [3] [4] Розповсюдьте цей пост, можливо сила колективного розуму УкрТг зможе знайти всю правду і додати ще одне ім'я в список тих, хто вмер за пипу 🙏

пошел уже пятый год вечного 24.02 главный практический вывод - не верить никому, кроме нескольких ближайших единомышленников которые с тобой абсолютно точно в одной лодке все группы больше, включая разнообразные национальные и имперские проекты, работают по принципу "в сложное время бросаем под поезд тех, кто повелся на псиоп о необходимости вклада в наше общее дело" в общем, с праздником вечной войны всех!

хто більш в темі - поясніть, в чому сенс цього формулювання? наказати щось зробити, але не брати на себе відповідальність?

судячи з усього, інженерна підготовка у банд торговців кокаїнумом організована краще, ніж у друзів Залужного