1 042
订阅者
-124 小时
-47 天
-430 天
数据加载中...
相似频道
标签云
进出提及
---
---
---
---
---
---
吸引订阅者
九月 '26
九月 '26
+4
在0个频道中
八月 '26
+33
在1个频道中
Get PRO
七月 '26
+56
在2个频道中
Get PRO
六月 '26
+41
在4个频道中
Get PRO
五月 '26
+24
在3个频道中
Get PRO
四月 '26
+20
在1个频道中
Get PRO
三月 '26
+42
在4个频道中
Get PRO
二月 '26
+19
在5个频道中
Get PRO
一月 '26
+27
在0个频道中
Get PRO
十二月 '25
+48
在4个频道中
Get PRO
十一月 '25
+16
在0个频道中
Get PRO
十月 '25
+24
在3个频道中
Get PRO
九月 '25
+39
在4个频道中
Get PRO
八月 '25
+26
在2个频道中
Get PRO
七月 '25
+178
在1个频道中
Get PRO
六月 '25
+19
在3个频道中
Get PRO
五月 '25
+41
在5个频道中
Get PRO
四月 '25
+18
在1个频道中
Get PRO
三月 '25
+19
在1个频道中
Get PRO
二月 '25
+14
在1个频道中
Get PRO
一月 '25
+38
在2个频道中
Get PRO
十二月 '24
+342
在5个频道中
Get PRO
十一月 '24
+35
在3个频道中
Get PRO
十月 '24
+39
在4个频道中
Get PRO
九月 '24
+43
在3个频道中
Get PRO
八月 '24
+123
在2个频道中
Get PRO
七月 '240
在1个频道中
Get PRO
六月 '24
+24
在3个频道中
Get PRO
五月 '240
在1个频道中
Get PRO
四月 '240
在4个频道中
Get PRO
三月 '24
+81
在5个频道中
Get PRO
二月 '240
在0个频道中
Get PRO
一月 '24
+37
在2个频道中
| 日期 | 订阅者增长 | 提及 | 频道 | |
| 10 九月 | 0 | |||
| 09 九月 | 0 | |||
| 08 九月 | +1 | |||
| 07 九月 | 0 | |||
| 06 九月 | 0 | |||
| 05 九月 | 0 | |||
| 04 九月 | +1 | |||
| 03 九月 | 0 | |||
| 02 九月 | +1 | |||
| 01 九月 | +1 |
频道帖子
+1
Кормак Маккарті під час своїх подорожей Америкою завжди возив із собою 100-ватну лампочку (часто в футлярі від об’єктива), щоб забезпечити собі нормальне освітлення для читання та письма в будь-якому дешевому притулку, де зупиниться. Нерідко він жив у мотелях й мав із собою небагато коштів, але завжди хотів бути впевненим, що зможе працювати з комфортом.
| 2 |  +1У ранніх чернетках «Володаря перснів» Дж. Р. Р. Толкіна головного героя, якого ми всі знаємо як Фродо Беггінса, спершу звали Бінґо (іноді навіть Бінґо Болдер-Беггінс). Спочатку Толкін уявляв його сином Більбо, а вже згодом — його прийомним племінником.
Ім’я Бінґо, ймовірно, було натхнене серією іграшкових коал «Бінґо», якими гралися діти письменника.
Але як же нам тепер не вистачає цієї епічної фрази з родовіду гобітів: «Бінґо Болдер-Беггінс — син Більбо Беггінса»😅 | 337 |
| 3 |  没有文字... | 433 |
| 4 |  +8Що обʼєднує всіх цих людей: драматурга Роберта Фроста, рестлера Джону Сіна, письменника Генрі Девіда Торо, президента США Франкліна Рузвельта, співачку Тейлор Свіфт, поета Езру Паунда, актора Крістофера Ллойда, Білла Гейтса й сера Вінстона Черчилля?
Так, ви праві (або ні😅) — усі вони далекі родичі Стівена Кінга
Якщо вірити досліднику з цього сайту😅 | 531 |
| 5 |  +1У 1703 році Даніеля Дефо засудили до ганебного стовпа за сатиричний памфлет «Найкоротший спосіб розправи з дисидентами», у якому він критикував переслідування релігійних інакодумців (як іронічно). Письменника тричі виставляли на публічне покарання в найлюдніших місцях Лондона. Проте на відміну від бажання влади засудити норовливого автора, народ був усе ж на його боці. Зазвичай, щоб посилити покарання, у таких випадках в засуджених кидали камінням, гнилими фруктами чи усіляким іншим сміттям, проте хтось десь прорахувався.
Прихильно налаштований до письменника натовп, замість звичних «снарядів» закидував його квітами (щоправда не уточнено чи то не були троянди з шипами😅).
Цікаво, що друзі Дефо додатково між людьми ще розповсюджували написаний ним же «Гімн ганебному стовпу», і народ замість викриків «бууууу» (чи що вони там у ті часи кричали?😅), приходив на площу і скандував рядки з нього. | 456 |
| 6 |  没有文字... | 519 |
| 7 |  +13.
Тож якщо прибрати всі ці запозичення — що залишиться в залишку? Голий роман? Як і його король (ну або блідий 😅).
Бо що таке «Нескінченний жарт» без Делілло, Пінчона та інших першопрохідців? (Нехай ці діди і не з таким цікавим волоссям😅) Можливо, саме тому свого часу в Kirkus Reviews Воллеса називали «Пінчоном для дітей» і «дешевою копією Делілло».
Сам же Девід Фостер Воллес — автор непоганий. Я читав значну частину його доробку. Він чудовий стиліст, ерудований, смішний і, на мій смак, узагалі найкращий у світі есеїст. У нього є справді оригінальні й чудові твори. Навіть «Жарт» є за що полюбити, і недарма ця книга так сильно відгукується багатьом читачам. Воллес у щось влучив — можливо, в нерв суспільства через свою своєрідну антисповідь у формі роману. А може, навіть у щось внутрішнє й особистісне. Не знаю, не знаю. Але точно не в добу — бо ця доба вже була розстріляна іншими постмодерністами.
«У тенісі я люблю теніс», як казала одна сеньйорита з мемного відео. А може, й Воллес так казав — хто знає😅.
Але в «Жарті» Воллеса ми все ж підсвідомо любимо й Делілло. | 526 |
| 8 |  +12.
Іронії додає й те, що в цей період Воллес листувався з самим Делілло — буквально вчився в нього, отримував поради й ділився власним досвідом. В одному з листів Воллес зізнався:
«Здається, багато ваших голосів та ідей застрягають у моїй голові й перемішуються з іншими переживаннями, ідеями, голосами тощо [...] в одному довгому тексті, над яким я зараз працюю, є фрагмент, який, як я пізніше перечитав, досить неприємно нагадує деякі діалоги між Гері Харкнессом і майором Стейлі в „Кінцевій зоні“».
11 червня 1992 року.
Назва ж «Нескінченний жарт» (взята з «Гамлета» Шекспіра, що вже зовсім не дивно в контексті запозичень😅) — це назва напівміфічного фільму, за яким полюють кілька людей та угруповань. Подібний троп із пошуком загадкового фільму Делілло використав у романі «Собака-посіпака», де кілька груп полюють за таємничою кіноплівкою існування якої постійно піддається сумнівам (порно із Гітлером в останній день у бункері. Ну що тут додати 😅).
Фільм Воллеса настільки захоплює глядача, що той перестає хотіти чогось іншого, крім продовження перегляду. Увесь «Білий шум» значною мірою побудований навколо подібного впливу медіа. Та й загальний ефект від цього фільму — впливу, який буквально руйнує здатність людини діяти й мислити, — перегукується із секретним наркотиком із «Ґрейт-Джонс-стріт», від якого людина може втратити здатність формувати слова. І там, і там ідеться про руйнування свідомості.
У Воллеса за фільмом полюють дещо карикатурні, але не менш жорстокі канадські терористи. І вони дуже нагадують терористів із романів «Гравці» та «Ґрейт-Джонс-стріт». Тероризм у Делілло взагалі є однією з наскрізних тем його творчості. А змінити національність і посадити терористів у візки якось стає ніби недостатньо.
Сам Гел Інканденца дуже нагадує вундеркінда Біллі Твілліга з надскладного роману Делілло «Зірка Ратнера». Обидва — геніальні підлітки з роздробленим «я», і мова обох значно більше математично-наукова й аналітична, ніж просто зрозуміла.
У якийсь момент Гел втрачає здатність бути зрозумілим для інших і починає говорити так, що його ніхто не розуміє. Це майже буквально повторює епізод із «Ґрейт-Джонс-стріт», де герой також перестає бути зрозумілим і для інших видає щось схоже на тарабарщину.
До речі, у «Ґрейт-Джонс-стріт» є персонаж — хворий хлопчик з інвалідністю. У Воллеса є Маріо, брат Гела. В одного м’який череп, в іншого непропорційно велика голова. Обидва не можуть нормально ходити: один пересувається лише з важкими фіксаторами для рівноваги, про іншого взагалі невідомо, чи він навіть здатен повзати.
І навіть роки, викуплені й названі брендами, — це знову ж таки перегук із надмірністю впливу реклами в «Білому шумі».
Відомо й те, що значну частину матеріалу про збори АА Воллес узяв із власного досвіду відвідування таких зборів. Деякі чужі історії він буквально переносив у роман, привласнюючи їх. Так само як він привласнив й історію про цеглини та людину, яка завдяки неправильно розрахованій противазі переміщувала їх, — історію-мем, відому щонайменше з 1980-х.
І так далі. І так далі. І так далі.
Я зовсім не проти алюзій. Один автор може продовжувати життя іншого, вступати з ним у діалог, переосмислювати його тексти, красти в нього — зрештою, вся історія літератури значною мірою складається з таких запозичень. Але тут постає питання: у який саме момент алюзія перетворюється на плагіат?
Бо межа справді стає розмитою. Надмірність запозичень ніби навіть нівелює саме поняття викрадення ідей. Дуже зручно сховатися за маскою (чи банданою?😅) постмодерніста, якому все дозволено, адже це нібито лише умовний діалог із попередниками.
І «Жарт» насправді значною мірою є книгою, написаною Воллесом для самого Воллеса, у якій читач місцями навіть видається зайвим. | 417 |
| 9 |  +11.
Для початку замість традиційного вступу хотілось би просто пригадати скандали навколо вкрадених жартів у стендап-комедії. Показовою тут є історія відомого коміка Карлоса Менсії. У 2000-х він був справжньою рок-зіркою комедії, збирав стадіони й користувався шаленою популярністю. Однак за ним водився один грішок: він систематично привласнював жарти інших коміків, але через його популярність на це довгий час заплющували очі. Аж доки одного разу його не звинуватили в цьому публічно. Після цього почалося переосмислення Менсії як коміка: його шоу закрили, великі майданчики розірвали з ним контракти, а його ім’я стало мало не загальним для позначення плагіатора.
Найіронічніше цю історію обіграли автори «Південного парку». В одному з епізодів вони показали Менсію, який стверджував, що саме він придумав «найсмішніший жарт у світі», але не зміг пояснити його значення, й потім зізнався, що просто бере чужі жарти й розповідає їх із мексиканським акцентом.
Так я до чого: а що, як раптом постать автора вагоміша за Менсію, а вкрадений жарт розміром із Біблію?
Девід Фостер Воллес постійно спирався на попередників-постмодерністів — Делілло, Пінчона, Барта, Бартелмі — і, здається, дуже хотів опинитися серед них. Можливо, навіть похитнути постать самого Пінчона. Але прийти туди не так уже й просто, тому він обрав шлях найменшого спротиву й працював із їхніми методам їхніми ж ідеями.
Найбільше під каток «Жарту» потрапив саме Дон Делілло (і це вже не жарти 😅). Значна частина роману Воллеса так чи інакше побудована на перших шести романах Делілло — від персонажів і фабули до окремих сюжетних деталей.
Цікаво, що «Нескінченний жарт» частково й почався саме з «Американи» Делілло. В примірнику роману, який належав Воллесу й нині зберігається в Центрі Гаррі Ренсома, залишилися його численні примітки на полях (а примітки він любив, це ми знаємо😅). Зокрема, Воллес розписував сюжетну лінію Оріна як серійного спокусника саме на тих сторінках, де Делілло описує техніку зваблення жінок своїм героєм.
Та все ж найбільше «Жарт» завдячує саме «Кінцевій зоні» (не звертайте увагу на омажі😅) Загинаймо пальці.
У центрі сюжету — спорт: американський футбол і теніс. Причому тенісна академія Воллеса подекуди нагадує коледж «Логос» Делілло більше, ніж сама себе. В обох романах спорт має значно більше символічного навантаження, ніж може здатися спочатку: це і мова, і система впливу, і форма насильства, і модель споживання.
Є й напрочуд схожі персонажі. Реймонд Тун, студент, який готується до кар’єри спортивного коментатора, він вмикає телевізор, вимикає звук і сам коментує те, що відбувається на екрані. У «Нескінченному жарті» майже те саме робить Джим Тролч, який також готується стати коментатором. Гела Інканденцу можна порівняти з Гарі Харкнессом — обоє вони ерудовані відлюдники, які навіть схоже розмірковують і чиї історії мають споріднені ідейні завершення. Небагатослівний тенісний вундеркінд-аутсайдер Джон Вейн, своєю чергою, виглядає переосмисленням Тафта Робінсона — небагатослівного футбольного вундеркінда-аутсайдера.
Ну й моє улюблене — «Есхатон». Це гра, у якій спорт буквально поєднується з війною: гравці моделюють стратегічний військовий конфлікт. «Найоригінальніша» частина книги надзвичайно схожа на гру у війну у романі Делілло, де головний герой грає в неї з майором ВПС. Причому збігається не лише саме поєднання спорту й моделі війни, а й ядерна стратегія, система правил, мова військових скорочень тощо. Навіть початок гри побудовано за схожим принципом: спершу повідомлення про міжнародну обстановку, потім ланцюг військових подій із ракетами, авіацією, державами, що вступають у конфлікт, і так далі. | 407 |
| 10 |  +1І пропоную невеличкий інтерактивчик — поділитись своїми улюбленцями в коментарях. Най прекрасне буде тут останнім🙂
Не книжками ж єдиними ділитись)
Мої дві мордасі: Моллі і Макс😸 | 642 |
| 11 |  Друзі, сталось непередбачуване — я беру перерву і трошки в серпні відпочину від книжок, інформації й каналу. Час погладити траву😅 До зустрічі восени з новими цікавинками й новим запалом та настроєм. | 593 |
| 12 |  没有文字... | 558 |
| 13 |  +1У 1970 році Майкл Крайтон у співавторстві зі своїм молодшим братом Дугласом Крайтоном написав роман під спільним псевдонімом Майкл Дуглас. Книга вийшла друком під назвою Dealing: Or the Berkeley-to-Boston Forty-Brick Lost-Bag Blues. І як для співавторства, брати працювали незвично — спершу Майкл написав рукопис від початку до кінця, потім Дуглас повністю його переписав, а після цього Майкл ще раз відредагував текст.
Однак найцікавіше в цій історії інше. У 1994 році роман екранізували, і головну роль у фільмі зіграв хто б ви думали — саме актор Майкл Дуглас — повний тезка їхнього спільного псевдоніма. | 664 |
| 14 |  В 1950-х роках Кормак Маккарті під час служби у ВПС США близько двох років провів на Алясці. Його направили на базу Elmendorf AFB біля Анкориджа. Спочатку він виконував звичайні службові обов’язки, та згодом став ведучим нічного радіошоу на військовій станції, де крутив платівки й розважав слухачів довгими полярними ночами. (Лише уявіть Кормака саме в такій ролі — ото і я не можу😅)
Цікаво, що саме там він по-справжньому занурився в читання, щоб убити час і не з’їхати з глузду від нудьги. Він наздоганяв літературу, яку майже не брав до рук у юності. (Що ото ще робити на тій Алясці? 😅)
Після демобілізації він повернувся до університету в Теннесі, але, як стверджують дослідники, вже з іншим ставленням до книг і письма.
(Однак той університет він так і не закінчив) | 565 |
| 15 |  +1Справжнє ім'я письменника Льюїса Керрола — Чарльз Латвідж Доджсон. Утім, сам він називав себе Додо — так само, як і птаха. І навіть більше — він себе зробив героєм книги про Алісу, додавши у твір «Пригоди Аліси в Дивокраї»
За найпоширенішою версією, це прізвисько було пов'язане з його заїканням: через ваду мовлення Доджсон іноді вимовляв своє прізвище як «До-до-Доджсон». | 478 |
| 16 |  没有文字... | 662 |
| 17 |  +1Роберт Гайнлайн здобув значний успіх завдяки серії юнацьких науково-фантастичних романів, написаних спеціально для підліткової аудиторії в 1950-х — на початку 1960-х років. Останньою в цій серії стала «Марсіанка Подкейн» — історія про кмітливу марсіанську дівчинку Подкейн Фріз та її брата, які потрапляють у небезпечні пригоди на шляху до Венери та Землі.
У першій версії роману, яку Гайнлайн надіслав видавцеві, наприкінці книги головна героїня гине — вона повертається, щоб врятувати розумну венеріанську істоту, і помирає від вибуху, захищаючи її. Однак видавець відмовився приймати такий фінал для «дитячої» книги і зажадав переписати його, залишивши Подкейн живою — хай і з тяжкими травмами.
Гайнлайн таки пішов на поступку, але вкрай неохоче: порівняв зміну з переписуванням «Ромео і Джульєтти» зі щасливим кінцем і заявив, що це буде його останній роман для цього видавництва.
Утім оригінальний трагічний фінал усе ж було опубліковано 1993 року видавництвом Baen Books. І тепер, за наполяганням дружини Гайнлайна роман зазвичай видається з обома варіантами фіналу. | 632 |
| 18 |  +1Лемоні Снікет — літературний псевдонім американського письменника Деніела Гендлера, автора серії книжок «Лихо та й годі» (A Series of Unfortunate Events), яка багатьом відома завдяки екранізаціям — фільму з Джимом Керрі та серіалу з Нілом Патріком Гаррісом, виявляється грав на акордеоні в проєктах інді-гурту The Magnetic Fields, зокрема на їхньому напевне найвідомішому потрійному альбомі 69 Love Songs. Гендлер хоча й був лише у ролі запрошеного виконавця для кількох композицій, але це не завадило йому давати інтерв'ю для буклета альбому. Також виступав із гуртом на кількох концертах. | 606 |
| 19 |  没有文字... | 671 |
| 20 |  У своєму щоденнику Віктор Гюго стверджував, що в першу шлюбну ніч 1822 року він займався коханням зі своєю дружиною Адель Фуше дев’ять разів (sic!). І можливо він там і перебільшує (як і майже кожен чоловік😅), але факт є фактом, що ця ніч виявилась непростою для молодої Адель. Дослідники пишуть, що після цього її почуття до чоловіка кардинально змінилися, і сексуальне життя подружжя швидко охололо. Згодом Адель взагалі припинила інтимні стосунки (щоправда після народження п’ятьох дітей), а Гюго активно шукав задоволення в інших місцях — ставши почесним відвідувачем борделів. | 743 |
