Слава в Канаді 🇨🇦

Поїхали в Торонто! Не встигли ми як слід відпочити після нашої пригоди на 5800 км через усю Канаду, як уже за тиждень довелося знову збирати валізи. Цього разу полетіли в Торонто, до посольства України, щоб оформити паспорти. Тепер я офіційно можу сказати, що побачив майже всю Канаду. А Торонто залишив на десерт, як вишеньку на торті. У цьому місті живе багато моїх друзів, знайомих і родичів, але за весь час у Канаді я так жодного разу туди й не дістався. Якщо чесно, летів я туди з досить низькими очікуваннями. Чув багато різного про Торонто, але нічого такого, що змусило б мене терміново купувати квитки. Але реальність виявилася зовсім не такою, як я очікував. Торонто реально змінило мою думку про себе. Але про це розповім уже в наступних постах 😉

День 8: Ванкувер 5800 / 5800 км Нарешті вдома! ❤️ Я дуже люблю подорожі, після яких повертаєшся додому і ще більше переконуєшся, що місце, яке ти обрав для життя, саме твоє. За ці 8 днів ми проїхали через всю Канаду і побачили дуже різні міста та провінції. Після всього побаченого я можу з повною впевненістю сказати: Британська Колумбія — найгарніша, найбагатша і, на мою думку, найрозвиненіша провінція Канади. Навіть коли проїжджаєш через маленькі містечка, тут немає того відчуття безнадії, яке я відчув у деяких інших місцях. А Ванкувер… Я і до цієї подорожі його любив. Але тепер, після того як побачив стільки іншої Канади, буду цінувати його ще більше. Він далеко не ідеальний. Тут вистачає проблем, речей, які мене можуть бісити. Але він своєрідний, живий і дуже різний. І саме такий, який підходить мені. Я продовжу постити ще багато чого цікавого і різного з цієї подорожі. Так що не перемикайте 😎

День 7: Калгарі, Альберта 4800 / 5800 км Траса після Реджайни була досить цікавою. Нарешті почалися гарні краєвиди та пагорби. А от сама Альберта, якщо говорити саме про природу вздовж дороги, поки що виявилася найнуднішою провінцією нашої подорожі. Великі поля, рівнини. І так сотні кілометрів. Як то кажуть: якщо півень з вашої ферми збіжить, то його ще буде видно кілометрів 200. Зате Калгарі здивував. Це реально велике, чисте й сучасне місто. Калгарі часто потрапляє в різні рейтинги міст із високою якістю життя, але для мене тут є багато «але», з якими після Ванкувера я б, мабуть, не зміг миритися. Архітектура місцями навіть нагадує Ванкуверську, але атмосфера зовсім інша. І ще кумедний момент: Калгарі часто називають одним із найсонячніших міст Канади. І саме сьогодні воно вирішило зустріти нас дощем 😂 Завтра останній і найважчий день нашої подорожі. Зате саме завтра має бути НАЙКРАСИВІША дорога за всі 5800 км 🏔️ Тож очікуйте круті фотки. Це має бути фінал, заради якого ми стільки їхали.

День 6: Реджайна, Саскачеван 4000 / 5800 км Зранку у Вінніпезі було капець як холодно та вітряно🥶 І я весь час думав тільки про одне: А що тут взимку відбувається?! Ми вирушили далі, у наступну провінцію, Саскачеван, і зупинилися в її столиці Реджайні. Вся дорога - пряма траса в полі. Абсолютно нічого немає. Саме місто досить миле: чисте, доглянуте, спокійне. Але… Тут тупо нічого робити. Ми заїхали по морозиво в Elle’s Ice Cream, яке стало досить популярним після одного відео, а ще відвідали Royal Canadian Mounted Police Heritage Centre — музей, присвячений канадській кінній поліції. І на цьому, власне, наша програма в Реджайні закінчилася 😅 Але тут хочу зробити важливе уточнення. Мої враження від усіх цих міст дуже суб’єктивні. Ми не живемо в кожному місті тиждень і не намагаємося зрозуміти його з усіх боків. У нас є приблизно 5 годин, щоб погуляти, щось побачити, поїсти і скласти перше враження.

День 5: Вінніпег, Манітоба 3500 / 5800 км Ще 8 годин дороги і ми опинилися у Вінніпезі, провінція Манітоба. Про це місто я чув дуже багато поганого і майже нічого хорошого. Тому, якщо чесно, ми їхали сюди з досить невеликими очікуваннями. І тим приємніше було здивуватися. Вінніпег виявився реально цікавим містом. Тут купа муралів, красивих парків, дуже різноманітна архітектура і загалом відчувається, що місто живе. Можливо, на наше сприйняття трохи вплинув Thunder Bay😂 Після нього, можливо, будь-яке місто здається прекрасним. Але є ще одна причина, чому Вінніпег нам запам’ятався. Історично тут сформувалася дуже велика українська громада. Ми відвідали Canadian Museum for Human Rights, де є окремі експозиції про Голодомор, а потім поїхали в красивий парк, де побачили пам’ятники Тарасу Шевченку. Тому український слід тут відчувається дуже сильно. Загалом Вінніпег залишив після себе дуже приємне враження, чого ми, якщо чесно, зовсім не очікували. А от як люди тут переживають зиму, я знати не хочу 😂

День 4: Thunder Bay 2800 / 5800 км Вже третій день ми їдемо провінцією Онтаріо, а вона все ніяк не закінчиться! Але нарешті ми доїхали до нашого фінального міста в Онтаріо — Thunder Bay. Сама дорога від Sault Ste. Marie була дуже красивою. Ліси, озера, скелі. Онтаріо тут виглядає зовсім не так, як біля Торонто. А от Thunder Bay… Як би сказати ніжніше… Повна дупа 😂 Місто виглядає дуже депресивно й місцями занедбано. У нас залишалося ще 5 годин до вечора, але після кількох годин прогулянки ми зрозуміли, що найкраще, що можна тут зробити, це повернутися в номер і чекати наступного дня. Зате є один дуже цікавий момент: у Thunder Bay досить велика українська громада. Ми навіть пообідали в українському ресторані, а по дорозі зустріли кілька українських церков. Тепер головне це пережити ще одну ніч і нарешті виїхати з Онтаріо.

День 3: ще 800 км і ми в Sault Ste. Marie 2300/5800 км Ще один день нашої канадської пригоди позаду. Сьогодні знову було багато дороги — приблизно 8 годин і 800 км. До Sault Ste. Marie приїхали вже пізно, тому саме місто (перше фото) нормально подивитися не встигли. Та й, якщо чесно, поки що нічого такого, від чого хочеться сказати "ВАУ" 😅 Тому сьогодні замість міських фото покажу те, що назбиралося за останні дні: водоспад біля Квебек-Сіті, музей авіації в Оттаві і, звичайно, нашу головну пасажирку — кішечку Муму, яка теж проходить цей квест 5800 км через всю Канаду.

День 2: Столиця Канади 1500 / 5800 км Сьогодні в нас була вже значно коротша дорога – всього близько 4 годин, і ми прибули в Оттаву. І оскільки це столиця Канади, тут дуже сильно відчувається її двомовність. Чесно кажучи, я очікував від Оттави трохи іншого. Уявляв собі типову столицю: холодний адміністративний центр, купа урядових будівель, люди в костюмах і після 4 вечора місто вимирає. Але історичний центр виявився набагато живішим. Є цікава історія з тим, чому столицею стала саме Оттава. У XIX столітті між Торонто, Монреалем, Квебеком та іншими містами точилися суперечки, де саме має бути столиця. У 1857 році королева Вікторія обрала Оттаву. Однією з причин була її позиція між англомовною та франкомовною частинами тодішньої Канади. Ідея була приблизно така: "Ні вашим, ні нашим. Давайте десь посередині". З цікавого, тут величезна концентрація музеїв: 7 із 9 національних музеїв Канади знаходяться саме в Оттаві. Але я часто чув думку, що в Оттаві, крім музеїв, особливо нічого робити. Не знаю 🤷‍♂️

День 1: 11 годин дороги. 1000/5800 км. Ми вирушили з Галіфаксу і приблизно за 11 годин вже були в Квебек-Сіті — столиці франкомовної провінції Квебек. І це, мабуть, одне з найбільш неочікуваних міст Канади. Ти їдеш через Канаду, навколо величезні простори, а потім раптом опиняєшся в місті, де бруківка, старовинні будинки, вузькі вулички, французька мова і справжня фортеця посеред міста. Звичайно, пройти повз круасанів ми не могли 😋 До речі, Квебек-Сіті це єдине місто на північ від Мехіко, яке досі має збережені міські укріплення. Коли гуляєш цим містом, то іноді реально забуваєш, що ти взагалі в Канаді. Особливо коли бачиш Château Frontenac, той самий величезний готель, який став одним із символів міста. Дорога видалася легкою і без якихось сюрпризів. Завтра вирушаємо в Оттаву. Їхати всього близько 4 годин, тому цього разу буде значно більше часу погуляти містом.

🇨🇦 5800 км через усю Канаду. Поїхали! Постів давно не було, тому я вирішив викотити щось дійсно круте. Мій друг зараз живе в Галіфаксі (фото звідти) — буквально на іншому кінці Канади від Ванкувера. І він переїжджає до Ванкувера. Ми вирішили сісти в машину та проїхати через усю країну 😎 Попереду приблизно 5800 км дороги, купа маленьких міст, природа, гори, озера, прерії, і я навіть не знаю, що ще зустрінеться по дорозі. Маршрут приблизно такий: Галіфакс → Квебек Сіті → Оттава → Солт Марі → Тандер Бей → Вінніпег → Реджайна → Калгарі → Ванкувер. Кожного дня буду показувати, де ми опинилися, що побачили і які пригоди сталися по дорозі. Звичайно, 5800 км це не жарт, тому будемо максимально обережними. Ніяких марафонів за кермом заради красивого контенту. Але якщо вже їхати через усю Канаду — треба отримати від цього максимум. Побачимо Канаду разом. Від Атлантики до Тихого океану 🇨🇦

Квартира мрії… поки не побачиш ціну 😅 Сьогодні ходили дивитися квартири в новому комплексі Sen̓áḵw. Перше, що кидається в очі — це вид. Ти заздалегідь ставиш собі максимальний бюджет на оренду. Потім виходиш на балкон, дивишся на океан, гори, парк і думаєш: "Ну добре… за такий вид можна й переплатити доларів 500" А потім тобі кажуть: комунальні ще мінімум $200, інтернет $65, паркінгу немає. І ти вже сидиш та думаєш, чи готовий перейти на локшину тричі на день 🤣 Ні, сорі. $3400 на місяць за 50 м² — поки що не мій рівень фінансової просвітленості. До речі, сам Sen̓áḵw — дуже незвичайний проєкт. Він будується на землі народу Squamish і близько 1200 квартир будуть доступні за нижчими цінами для членів цієї громади. Стилістика комплексу відповідна. Але якщо чесно… Після такого виду дуже важко повернутися додому і сказати собі: "Та мені й моя квартира подобається" 😂 А ви хотіли б прокидатися з таким видом?

Чому $30/год на повну ставку ≠ $30/год на себе Багато хто думає: "Якщо на роботі мені платять $30 за годину, то працювати на себе за $35–40 вже вигідніше." Насправді ні. Давайте порахуємо. Коли ви працюєте на повну ставку, то разом із зарплатою отримуєте ще купу речей: ▫️ медичну страховку; ▫️ оплачувані державні свята; ▫️ оплачувані лікарняні; ▫️ оплачувану відпустку; ▫️ пенсійні відрахування; ▫️ компенсацію при звільненні; ▫️ виплати по безробіттю; ▫️ стабільну зарплату, навіть якщо сьогодні немає роботи; ▫️ працівника не мають права фінансово штрафувати.. А тепер уявімо, що ви працюєте на себе. Усього цього НЕМАЄ! Якщо сьогодні немає клієнта, то немає і зарплати. Якщо захворіли – не заробили. Потрібно оплачувати рекламу, інструменти, бензин, страховки, бухгалтера, телефон, машину… І найголовніше, що є купа роботи, за яку вам ніхто не платить. Відповісти клієнту. Порахувати кошторис. Виставити рахунок. Налаштувати рекламу. Закупити матеріали. Заповнити документи. Тому, якщо employee отримує $30 за годину, то людина, яка працює на себе, повинна брати значно більше (в моєму випадку не менше $60 за годину), щоб у підсумку залишитися приблизно на тому самому рівні доходу. І саме тому не варто дивуватися, коли handyman, сантехнік чи електрик бере $100–150 за годину. Це не означає, що він кладе ці гроші собі в кишеню. Це означає, що він оплачує всі ті витрати, які за звичайного працівника оплачує роботодавець. А ви б що обрали: стабільну роботу чи працювати на себе?

Я змінив орієнтацію… Не ту, про яку ви подумали 😄 Я про професію. Я не раз писав на каналі, що багато років працював маркетологом. Загалом майже вся моя робота була офісною. Останній рік для мене став справжньою боротьбою із самим собою. Працювати онлайн мені набридло настільки, що я вже просто не міг цього терпіти. Єдине, що мені подобалося – це свобода. А з розвитком штучного інтелекту в голову все частіше лізли екзистенційні думки: "А де я взагалі буду через два роки?" Потім я усе зрозумів. Увесь цей час я тікав від себе. Бо з самого дитинства мені найбільше подобалося щось створювати руками, ремонтувати, майструвати і вигадувати різні штуки. І тут ніби зійшлися всі зірки. Я випадково поговорив з другом (якого зустрів через цей канал), і він запропонував спробувати себе як handyman (майстер на всі руки). А вже через тиждень я знайшов партнера (з яким я теж познайомився через цей канал). За два тижні ми купили трак, інструменти, зареєстрували компанію, зробили сайт, логотип, візитки, футболки, брендинг — усе те, що я вже добре вмів робити. І знаєте що? Справа швидко пішла. Чесно кажучи, я навіть не очікував, що настільки. І найцікавіше, я вперше за довгий час відчуваю, що займаюся саме тим, що мені подобається. А скільки цікавих історій назбиралося за місяць, то капець. В офісі такого точно не буде 😁 Якщо вам цікава ця тема, то можу детально розповісти: — як ми відкривали компанію; — як знаходили перших клієнтів; — які ціни на цьому ринку; — що ми взагалі робимо; — скільки коштував старт; — які були помилки. Пишіть у коментарях, що цікаво найбільше. Із задоволенням розкажу.

Ця історія — жесть… Сумували за історіями про мого колишнього боса? Тримайте ще одну. Нещодавно ходили з друзями в ресторан, і там я зустрів свою колишню колегу. Розговорилися, і вона розповіла історію, про яку весь цей час мовчала. І даремно! На той момент вона пропрацювала в компанії всього кілька тижнів. Бос запросив її на якусь бізнес-зустріч далеко від офісу. Після роботи вона попросила підвезти її додому, і він погодився. Через деякий час вона помітила, що вони їдуть зовсім не в той бік. Каже, що злякалася, але нічого не сказала. Виявилося, він вирішив показати їй своє улюблене місце. Це був якийсь трейл, по якому було не дуже зручно ходити в підборах. За її словами, в якийсь момент він без попередження підняв її на руки і поніс. Вона розповідала, що була дуже налякана і не знала, як на це реагувати. І це при тому, що в нього вже тоді були дружина і двоє дітей (вже троє). Найсумніше, що про такі історії часто мовчать. А мовчання, на жаль, дає таким людям відчуття безкарності. Подібних ситуацій було чимало, але усі були замовчені. Якщо людина переходить межі, про це потрібно говорити. Не через роки, а одразу! До речі, колись я випадково натрапив на його пост у Facebook, де він шукав нового працівника в офіс. І одна жінка в коментарях написала: "По ньому плаче в'язниця." Тоді я взагалі не зрозумів, про що вона говорить. Зараз багато речей стали значно зрозумілішими. І, на жаль, ця людина досі продовжує керувати бізнесом і негативно впливати на життя інших людей. Якщо таке сталося з вами або з вашими знайомими, то шукайте інстанції, де можна подати скарги. У Канаді для таких випадків існують HR-відділи, WorkSafeBC, Human Rights Tribunal та інші механізми захисту працівників. Чим раніше люди повідомляють про подібну поведінку, тим менше шансів, що вона повториться з кимось іншим. Чи були у вас схожі ситуації? Що робили?

Футбол ненадовго перетворив Ванкувер на Європу ⚽ Цього року Ванкувер приймає частину матчів чемпіонату світу з футболу. Я не фанат футболу і за клубами майже не слідкую, але чемпіонати світу дивлюся. Звісно, в місто приїхало багато туристів і вболівальників з різних країн. Місто дуже круто підготувалося до такого напливу людей: навігація, транспорт, тимчасові обмеження руху, фан-зони – все працює досить організовано. Але не без ексцесів - блок з безхатьками рекламують для туристів як Мексиканський Район 🤣 Звідки вони там взялися — невідомо. Ванкувер зазвичай досить спокійне місто, але не буде таким ще місяць. Якщо чесно, весь цей двіж трохи нагадав мені Європу 😄 І що ще приємно, футбольні фанати виявилися дуже чілловими (поки що). Атмосфера в місті зараз дуже цікава, і такі події добре нагадують, наскільки по-різному може виглядати одне й те саме місто.

Ви не повірите скільки їй років! Сьогодні гуляли районом і звернули увагу на цікавий будинок з явним закосом під італійську архітектуру. Власниця працювала в саду і запитала, чи подобається нам її будинок. Ми відповіли, що так. Виявилося, що їй вже за 80 років, і працювала архітектурним дизайнером. Мені завжди цікаво слухати таких людей і думати: скільки всього вони бачили за своє життя? Через деякий час вона запросила нас зайти всередину. Одразу перепрошую за якість фото, знімати в чужому домі незнайомої людини було трохи незручно 😄 Будинок виявився неймовірним. Безліч дизайнерських елементів, картини талановитих художників, розписи на стінах, цікаві архітектурні рішення і дуже крута музична система. Вона розповіла, що обожнює влаштовувати великі вечірки для друзів. І знаєте, що мене найбільше вразило? Не сам будинок. А те, скільки в ній було енергії, цікавості до життя і бажання спілкуватися з людьми. Я ніяк не міг повірити, що їй за 80. На 100% впевнений, що про її життя можна написати цілу книгу!

В мене є дивне хобі. Я дуже люблю системи і розбиратися, як вони працюють. Особливо державні. Коли люди говорять про рівень життя, то часто зводять все до зарплат. Мовляв, висока зарплата = високий рівень життя. Мене завжди дратувало таке спрощення. Насправді рівень життя складається з тисяч маленьких систем, про які ми навіть не задумуємося. Наприклад, вчора я зайшов у магазин і побачив цю наліпку на вагах. Вона означає, що державна інспекція перевірила ваги і підтвердила, що вони показують правильну вагу. Здавалося б, дрібниця. Але ця дрібниця захищає і продавця, і покупця. Те саме стосується бензоколонок. Якщо на табло написано 40 літрів, то система перевірок існує для того, щоб ви були впевнені, що в бак потрапило саме 40 літрів, а не 37. І ось таких маленьких механізмів навколо нас тисячі. І головне, що вони ПРАЦЮЮТЬ, а не існують на папері. Думаю, буду періодично ділитися подібними спостереженнями про системи, які роблять життя кращим. Що думаєте?

Чому я більше не зможу жити без гарної природи? За майже 8 років у Канаді мені зовсім не набридла природа. Я буквально майже кожен день виходжу прогулятися біля океану і подивитися на гори. Цього разу вирішив залізти на одну з них. Хайк називається St Mark’s Summit. Я не супердосвідчений хайкер, тому було важкувато. Особливо враховуючи, що за два дні до цього я сходив на Grouse Grind 😄 (Хто знає — той знає) Але коли доходиш до фінальної точки… То просто відкриваєш рота і кілька хвилин стоїш мовчки. Бо важко повірити, що такі пейзажі взагалі існують. До речі, по дорозі зустріли багато українців 😄 І тут сталася дуже елегантна історія. Ми вже спускалися вниз, і якась пара нам каже: "ДОБРОГО ДНЯ!" Я подивився, хто це сказав. Підслизнувся. Вступив у величезну брудну калюжу. І з усієї сили плюхнув ногою прямо в неї. В результаті я залив болотом десь шість людей поруч. Я дико вибачався, але найсмішніше – всі просто почали сміятися. От такий вийшов єднальний момент між українцями в канадських горах 😄

Про масштаби дистанцій у Канаді 😄 Нещодавно їздив дивитися машину з маркетплейсу у Чіллівак. Це рівно 100 км від мого дому, або десь півтори години машиною. І поки їхав, зловив себе на думці: 100 км взагалі перестали відчуватися як якась серйозна дистанція. Типу їдеш півтори години туди, півгодини подивився машину, півтори години назад . І це не сприймається як "далеко". Просто як сусіднє місто. Я пам’ятаю, що коли жив в Україні, то такі поїздки вже здавалися прям маленькою подорожжю. Треба було морально налаштуватися, зібратися, підготуватись 😄 А тут можна поїхати 250 км на шашлики і в той самий день додому. І я от думаю: чи це я просто подорослішав і тепер час та дистанція сприймаються інакше? Чи Канада настільки велетенська, що тут реально змінюється саме відчуття масштабу? Як мінімум, дякую, що в нашій провінції чудові види і дорога цікава. Не уявляю, як нудно їздити степами Альберти чи Саскачевана. Мабуть, природа теж впливає. У когось, хто тут живе, є таке саме відчуття?

Ви б не повірили в ці історії, якби я їх вигадав По реакціях бачу, що вам зайшли пости про роботу, тому ще трохи розкажу про колишнього начальника 😄 Коли я розповідаю людям історії про нього, то багато хто дивується і каже: "Та бути такого не може". Він сам по собі був дуже дивний і соціопатичний персонаж. І, на жаль, цей кадр був з України. Історій там настільки багато, що хоч окремий канал створюй. Буду розповідати потроху. ▫️Найперший ред флег 🚩 був ще на співбесіді у 2021 році. Він спитав мене: "Ти взагалі віриш, що ковід існує?" Я відповів, що так, бо сам перехворів і вже 5 місяців не маю нюху. (До речі, повністю він повернувся тільки майже через 2 роки.) На що він сказав: "То не ковід. То якась інша хвороба." Цікаво яка 😄 ▫️Якось у нас працював один чоловік. Дуже відповідальний, працьовитий і просто хороший. Його всі любили. Він часто робив більше, ніж від нього вимагалося. І от одного разу в нього завагітніла дружина. Він попросив зустріч з босом, щоб поговорити про підвищення зарплати. Він пояснив що працює добре, скарг немає, робить більше, ніж потрібно. І додав, що скоро буде дитина. Реакція боса вбила: "Добре, що робите більше, але про вагітність можна було не казати. Мені не потрібні люди, які не можуть вирішити свої сімейні проблеми. Ви звільнені. Завтра не приходьте." Можете уявити настрій всієї команди після цього. ▫️А ще він дуже крінжово залицявся до молодої співробітниці. І це при тому, що був одружений і мав трьох дітей. Якось вона їла горішки, він підійшов щось сказав, а вона жартома відповіла: "Не хочете мої горішки?" Той розвернувся, підморгнув і сказав: "Спускайтесь вниз – покажу свої горішки." І це, чесно, десь 1% від всього, що там відбувалося. Там матеріалу вистачить ще дуже надовго 😄 Якщо хочете продовження – дайте знати.