Archive artifacts

«Антирадянське збіговисько в Канаді» – так у 1983-му чекісти назвали науковий симпозіум, присвячений 50-м роковинам Голодомору. Лапки – чи не головний розділовий знак цього архівного документа. У них КДБ УРСР взяв і сам симпозіум, і штучний голод, і навіть назву Canadian Institute of Ukrainian Studies (Канадського інституту українських студій) – організатора події в Монреалі. КГБ ретельно стежив за підготовкою конференції – фіксував дати, місце проведення, імена доповідачів. Серед них – відомий дослідник Голодомору Джеймс Мейс та український мовознавець Юрій Шевельов. Про симпозіум чекісти відзвітували в москву. Тональність доповіді – відповідна. Минуло понад 40 років. Той самий інститут – тепер разом із ГДА СБУ – відкриває документи радянських спецслужб для широкої аудиторії. На cius-kgb.com (!!!) опубліковано оцифровані матеріали операції з промовистою назвою «Возмездие». Саме так КГБ зашифрував у секретних зведеннях комплекс заходів, спрямованих на розкол еміграційних організацій, дискредитацію українознавчих осередків за кордоном і протидію вшануванню пам’яті жертв Голодомору. Тепер ці документи доступні в оригіналі та в англійському перекладі. До них також додано аналітичні інструменти на основі штучного інтелекту.

Коли багато всього на голові і треба відволіктися, то у мене є класне заняття - реставрація каппенабцайхенів. Це такі собі значки на головні убори, котрі носили вояки цісарсько і королівського війська Австро-Угорщини. Я їх колекціоную і коли попадаються у поганому стані, то й реставрую. Цього разу реставрував доволі не частий каппен Галичини і Буковини. Музика до відео, мій улюблений австрійський марш - «Prinz Eugen, der edle Ritter». а відео зліпив на коліні, то не судіть строго)) 📜Канал "Архівні Артефакти"

Сьогодні на Патреоні дещо цікаве. Усе дослідити не реально, але може хтось і візьметься за цей цікавий кейс. Справа вояка 102 батальйону ШУМА, та полку імені Івана Богуна Історія одного хлопця із Рівненщини, котрий був вояком у 102-му шуцманшафтбатальйоні, а коли його частину перекинули на Західний фронт він із іншими вояками не маючи бажання воювати проти альянтів перешли на бік французького руху опору, приєдналися до нього та почали боротьбу проти німців. Нова частина мала назву - Полк імені Івана Богуна. Цікаво, що прізвище цього хлопця - Добродій Дмитро. Джерело: ГДА СБУ, Рівне, Ф. 4(Р), оп. 6746, спр. 886 Загалом 121 фото та документи. Фото у справі набагато більше, тут лише деякі. - https://www.patreon.com/archive_artifacts/posts/sprava-voiaka-ta-164642161 Якщо Ви стаєте патроном, а найнижча підписка 3 долари в місяць (120 грн, а хто хоче, то може й більше☺️), то Ви автоматом отримуєте доступ до усіх попередніх колекцій, а там вже десятки тисяч фото і документів. (всі колекції дам в коментарях). Усі кошти з Патреону я перекидую пацикам зі своїх підрозділів на фронті. Наголошую (!!!), що це ніякий не продаж документів, у більшості дописів і вже точно на усіх колекціях ви можете знайти архівну легенду і самі замовити ці справи у архіві. Для тих, хто підтримує канал і українське військо, себто для патронів вони є у вільному доступі. Підписки різні від 3 до 25 доларів, хто скільки бажає і може. (там же ж і є певні плюси для активних патронів) 📜Канал "Архівні Артефакти"

У липні 1921 року - 105 років тому - у Львові почали організовувати Український таємний університет. Заклад мав свій статут, розроблену навчальну програму, свою систему фінансових доходів, студентську раду. Українські культурні заклади надавали свої приміщення для викладів, українські науковці погодилися у вечірні години після роботи проводити лекції і практичні заняття, а головне – була молодь, яка мала бажання здобувати освіту. Університет проіснував тільки до 1925 року, бо умови невизнання з боку офіційної влади, часті зміни розкладу занять, продиктовані умовами конспірації, постійний тиск зі сторони поліції на викладачів і студентів, а також арешти унеможливили подальше існування цього закладу. Проте навіть за такий короткий період ця альма-матер встигла підготувати нові освітні кадри, які забезпечили розвиток української науки і освіти у ще складніший період, який чекав на Україну в майбутньому. Увесь фонд 310 "Український університет у Львові" оцифровано та розміщено в "Е-архіві" на сайті ЦДІАЛ України. - https://tsdial.archives.gov.ua/index17.html На фото: Адрес Комітету української академічної молоді, що організовує віче у справі заснування українського університету, від учнів Академічної Гімназії (1899 рік, Львів). Джерело: ЦДІАЛ, Фонд 310, опис 1, справа 1, аркуші 90-91 📜Канал "Архівні Артефакти"

До 85-х роковин розстрілів політичних в’язнів у львівських тюрмах у Національному музеї-меморіалі «Тюрма на Лонцького» відкрилася виставка особистих документів та фотографій Богдана-Лева Єднорога (1919 – 1941). Цей 22-річний студент-історик Львівського університету був розстріляний співробітниками НКВД в «тюрмі на Лонцького» у червні 1941 р. Серед документів Богдана Єднорога, що зберігаються у фондах Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» є посвідчення студента Університету Яна Казимира у Львові, видане у Львові 1939 р. в останні довоєнні місяці. Серед наявних документів цей – хронологічно останній із збережених, прижиттєвий документ із невеличким фото красивого й елегантного юнака. Життєвий шлях Богдана Єднорога був типовим для багатьох представників його покоління – навчання, робота над своїм розвитком й зростанням, діяльність в ОУН, боротьба з окупантами, насильницька смерть в катівні НКВД. Навіть на показовому політичному судилищі він не зрікся своїх переконань, не каявся й планував продовжувати свою боротьбу в подальшому. 📜Канал "Архівні Артефакти"

Державний архів Хмельницької області зробив дуже цікавий фонд і оцифрував його. Відтепер користувачам доступний фонд № 6671 Колекція документів «Крізь історію весільної моди». Ця колекція – не лише про весільне вбрання. Це історія родин, сімейних традицій, кохання та пам'яті, що передається з покоління в покоління. Архів запрошує жителів Хмельниччини долучитися до формування архівної колекції. Більше фото тут - https://archium.dahmo.gov.ua/inventories/11048/?Limit=10&Page=1 📜Канал "Архівні Артефакти"

Чернівці, кінець 1945-го. Паперу бракує, тому НКГБ друкує на зворотньому боці румунських документів (так само, звісно, було і з німецькими - вони трапляються частіше). ЦДАГОУ.

Кілька повстанців із сотні УПА командира "Кордуби", котра діяла на Львівщині, зокрема у прикордонних із Польщею районах. Входила до Воєнної округи "Буг", Равської округи "24". Звернув увагу на вишиванку і мазепинку з тризубом. Один вояк у дивізійній уніформі. Джерело Архів СБУ 📜Канал "Архівні Артефакти"

Товариство, можливо буде цікаво. Вчора із Великими задоволенням дочитав книгу Ервіна Роммеля. Піхота наступає. Це спогади лейтенанат, а згодом оберлейтенанта німецької армії про бої на фронтах Першої світової війни. Франція, Румунія та Італія. Саме тоді майбутній генерал-фельдмаршал проявив себе як дуже талановитий командир і виріс від командира взводу до командира половини батальйону, а згодом штабного офіцера.

"Завдяки обачності, чітким наказам, постійній турботі про довірених тобі людей, суворій вимогливості до себе і спільному життю в умовах, позбавлених зручностей, командир може дуже швидко завоювати довіру своїх підлеглих. Як тільки це стається, вояки йдуть за ним хоч у пекло."

Дуже мудро і влучно писав Роммель. Сам огляд тут - https://www.istpravda.com.ua/columns/2026/07/21/166034/ 📜Канал "Архівні Артефакти"

Цього дня 120 років тому народилася Олена Теліга (1906–1942) – українська поетеса, публіцистка і громадська діячка. У ЦДАГОУ зберігаються різноманітні за своїм видовим складом та змістовою наповненістю документи, пов’язані з постаттю Олени Теліги, зокрема ті, що висвітлюють її творчу та громадську діяльність, спогади друзів та соратників, статті у діаспорній пресі, збірки творів, документи про вшанування її пам’яті вже після відновлення Україною незалежності, світлини. До вашої уваги окремі документи: недатовану фотографію поетеси з батьком Іваном Шовгенівим, витяг із рукопису спогадів «Перша зустріч з Оленою Телігою» української письменниці та громадської діячки Галини Лащенко, а також обкладинку збірки поезій «Душа на сторожі», видану в 1946 році, та надруковані в ній вірші «Літо» і «Моя душа й по темнім трунку…». 📜Канал "Архівні Артефакти"

ЦДАГОУ оновив базу даних «Український мартиролог ХХ ст.», розміщену на вебпорталі Державної архівної служби України. Базу поповнено відомостями про ще 1107 репресованих осіб та 162 фотодокументами з архівних кримінальних справ, що зберігаються у фонді № 263 «Колекція позасудових справ реабілітованих» ЦДАГОУ. Станом на сьогодні в онлайн-режимі вже доступна інформація про 28 181 особу, підготовлена за документами цього архіву. https://archives.gov.ua/um.php 📜Канал "Архівні Артефакти"

Давно нічого не було на Патреоні. Виправляюся. Облік з розшуку польських військовополонених із Рівного Це списки військовополонених Війська Польського, які втекли з Рівненського табору НКВД та до призову до польської армії проживали на території, котра відійшла до Третього Райху. Фактично - це люди, котрі втечею наймовірніше врятувалися від т.зв. Катинських розстрілів. Думаю, що ці списки будуть цікаві дослідникам, генеалогам, а можливо хтось й знайде свого родича. Джерело: ГДА СБУ, Ф.71, Оп.6, Спр.300 128 аркушів - https://www.patreon.com/archive_artifacts/posts/oblik-z-rozshuku-164353248 Ця колекція на патреоні відкрита абсолютно для всіх!!! Щодо інших колекцій. Якщо Ви стаєте патроном, а найнижча підписка 3 долари в місяць (120 грн, а хто хоче, то може й більше☺️), то Ви автоматом отримуєте доступ до усіх попередніх колекцій, а там вже десятки тисяч фото і документів. (всі колекції дам в коментарях) Наголошую (!!!), що це ніякий не продаж документів, у більшості дописів і вже точно на усіх колекціях ви можете знайти архівну легенду і самі замовити ці справи у архіві. Для тих, хто підтримує канал і українське військо, себто для патронів вони є у вільному доступі. Підписки різні від 3 до 25 доларів, хто скільки бажає і може. (там же ж і є певні плюси для активних патронів) 📜Канал "Архівні Артефакти"

Товариство! Дужжже і дужжже дякую усім. Загалом на банку для лікування друга зібрали 40 103 грн. + ще з PayPal трошки є, то перекину. Дякую!!! Нижче наша переписка після розбиття банки. Пробачте, його рішення поки не розповідати про цю хворобу я поважаю, тому його не ідентифікуєте. Всім безмежна подяка!!!

Газета Російської Фашистської Партії "Наш Путь". Публікується уперше з 1938 року. Схоже на сучасну символіку рф. Джерело: Сумський історичний портал 📜Канал "Архівні Артефакти"

КГБ намагався завербувати українського професора Юрія Бойка-Блохіна, а коли це не вдалося — вирішив його знищити репутаційно, а згодом навіть розглядав варіант фізичної ліквідації. Після Другої світової війни Бойко-Блохін став одним із найвідоміших українських науковців в еміграції, професором Українського вільного університету в Мюнхені та одним з ідеологів ОУН(м). Совєтські спецслужби роками збирали на нього досьє, перевіряли архіви ГПУ 1920-х років, шукали будь-які документи, які можна було використати для шантажу. Зрештою вони встановили, що в молодості його намагалися завербувати під псевдонімами «Курсант» і «Залізний». Але власні ж документи МГБ засвідчили: Блохін відмовлявся працювати, не приходив на явки, а жодних підтверджень його агентурної діяльності знайти так і не вдалося. Тоді чекісти вдалися до фальсифікації. Вони виготовили підроблене агентурне донесення, стилізоване під почерк Бойка-Блохіна, і відправили до нього в Мюнхен спеціального агента. Той пропонував співпрацю, погрожував оприлюднити сфальшовані документи, дискредитувати професора перед українською еміграцією та навіть репресіями проти його родичів у СРСР. Відповідь Бойка-Блохіна була категоричною: «Моя остаточна відповідь радянській розвідці: не намагайтеся мене переконувати, бо переконати мене неможливо жодними засобами». Джерело: Архів СЗРУ 📜Канал "Архівні Артефакти"

Цікаве інтерв'ю із професором Ігорем Галагідою про проєкт "Жертви польсько-українського конфлікту 1942-1947". Хто має час, то прочитайте увесь матеріал. Я зробив для Вас лише короткі витяги. Професор Ігор Галагіда наголошує, що головна мета міжнародного проєкту — не сперечатися про кількість жертв польсько-українського конфлікту 1939–1947 років, а встановити особу кожної загиблої людини. Для цього дослідники працюють із церковними метричними книгами, архівними документами, матеріалами польського й українського підпілля, судовими справами, документами окупаційних адміністрацій, німецькими поліцейськими рапортами та свідченнями очевидців, зіставляючи інформацію з різних джерел. Уже вдалося поіменно встановити понад 20 тисяч українських жертв, а їхня загальна кількість, за попередніми оцінками, становить близько 30 тисяч, якщо враховувати також українців, убитих поляками, які діяли у складі німецьких або радянських формувань. Одним із принципів проєкту є застосування однакових критеріїв до обох сторін конфлікту. Галагіда наводить приклад Гути Пеняцької, де головним виконавцем злочину був 4-й поліцейський полк СС, сформований з українців, але під німецьким командуванням. Водночас у публічному просторі цей злочин часто називають просто «українським», не згадуючи про німецьке командування. На думку історика, якщо до польських жертв зараховують людей, убитих українцями на службі в німецькій поліції, то так само слід враховувати українців, убитих поляками, які служили в совєтських чи німецьких структурах. «До обох сторін потрібно застосовувати однакові стандарти», — підкреслює він. Окрему увагу дослідники приділяють подіям вересня 1939 року. За словами Галагіди, архівні дослідження показали цікаву закономірність: більшість встановлених польських жертв цього періоду припадає не на перші два тижні німецько-польської війни, а на час після 17 вересня, коли до Польщі увійшла Червона армія. Історик не робить із цього остаточних висновків, але вважає, що роль радянського чинника в розвитку польсько-українського конфлікту є значно складнішою, ніж це зазвичай подається, і потребує подальших досліджень. Загалом він песимістично оцінює сучасний польсько-український історичний діалог, називаючи його «двома паралельними монологами», та вважає, що замість суперечок про цифри слід зосередитися на встановленні імен усіх загиблих. Матеріал тут. 📜Канал "Архівні Артефакти"

Невеличке пояснення, де я пропав на два дні))) У четвер, 16 липня, був дуже світлий, теплий і важливий день. Почалося все ще у березні 2022 року. Мене тільки перевели із зенітників у тернопільському аеропорті у роту контррозвідувальної боротьби у Тернопіль. Серед сірого і дуже невизначеного березня 22-го я вперше побачив Світлану. Вона дуже багато допомагала нашому підрозділу, як волонтер. Ми коротко познайомились, обмінялися кількома словами і попрощалися. Ще тоді собі подумав, що така красива дівчина!!! Я поїхав на Донеччину до нашого, справді рідного мені підрозділу – 83/3/3. Ми почали спілкуватися набагато частіше. Вона хвилювалася, це було зрозуміло. А ще, хоча й не казала, але я знав, що дуже багато молилася, за мене і всіх нас. Я десь вже восени 2022-го почав розуміти, що вона дуже близька за духом мені людина. Часами, коли на позиціях були «чудеса», то можна було поспілкуватися із нею. Військові завжди все тримають у собі, але зі Світланкою я міг поговорити і поділитися. Очевидно, що не всім... Світланка багато, дуже багато допомагала із одужанням та консультаціями в лікарів після першого й після другого 300. З літа 20224 року ми вже були разом, а 13 вересня я попросив її руки. 13 - дуже щасливе число для нас! А далі знову був Схід, тільки цього разу вже Харків, Харківщина і Січеславщина. Так ми поступово підходимо й до сьогодні. Я дуже вдячний Богу та усім випадковостям і збігам обставин за те, що ми зустрілися. У мене прекрасна, ніжна, турботлива і любляча дружина. Вона водночас і є дуже добрим і близьким другом і надіюся, що у скорому часі стане мамою наших дітей. Кохана, дякую Тобі за все і за Твоє ствердне «угм»!!! П.С. У нас було дуже камерне святкування і ми не змогли запросити усіх близьких нам людей та друзів. Але нагода ще обов'язково буде!!! Той, хто захоче нас привітати, то я залишу посилання на банку і PayPal. Мого дуже доброго Друга і побратима у війську спіткала паскудна хвороба. Він вже переніс операцію із видалення легені, а зараз проходить курс хіміотерапії. Його прізвища я не називаю, бо так він попросив. Хто буде мати можливість допомогти його одужанню, то ми будемо безмежно вдячні. Банку розіб'ю у понеділок (20.07) ввечері. Банка - https://send.monobank.ua/jar/4SmQutfaJ3 PayPal: birchak87@gmail.com

Сьогодні ж День Державності!

«Українці! У велику і відповідальну годину пора нам чинами і розумом засвідчити святість наших почувань. Як в труді і в крові найкращих синів відроджених народів гартується нове життя, нова мораль і нові закони, наближається день, в якому Україна стане запорукою ладу і спокою на Сході Європи… Добро Нації для нас є і буде найвищим наказом і висказом найглибших мрій, що вели і ведуть на бій і сил дають на жертву. Слава Україні!»

- із звернення української інтелігенції до народу, 22 червня 1941 року. Героям Слава! Джерело: ЦДІАЛ, фонд 358, опис 1, справа 11, аркуші 5-5зв. 📜Канал "Архівні Артефакти"

ЦДАГОУ виставивив онлайн ще 58 томів архівних кримінальних справ фонду 263 «Колекція позасудових справ реабілітованих» щодо 113 осіб (майже 15 тис. сканкопій). Серед оприлюдненого масиву документів на окрему увагу заслуговує архівна кримінальна справа у трьох томах стосовно двох яскравих представників українського графічного мистецтва – художників Гаврила Пустовійта й Олександра Рубана, які були учнями Михайла Бойчука, Софії Налепинської-Бoйчук та Іларіона Плещинського. Хвиля репресій докотилася до обох митців уже під час Другої світової війни – у вересні 1942 року. Їх заарештували за обвинуваченням у «антирадянській націоналістичній агітації» й засудили до 10 років відбування покарання в Астраханському виправно-трудовому таборі НКВД. Під час ув’язнення Гаврило Пустовійт захворів на туберкульоз, хвороба прогресувала, тому в жовтні 1943 року його як смертельно хворого звільнили. 20 березня 1947 року він помер в Києві. Реабілітований у 1958 році. Життя Олександра Рубана обірвалося ще до відправлення в табір – у лікарні Саратовської в’язниці 17 червня 1943 року, а реабілітували його тільки у 1992-му. Архівна кримінальна справа містить не лише стандартні процесуальні документи слідства, але й унікальні особисті документи, листи, фотографії, а також створені художниками оригінальні ескізи та замальовки. Детальніше ознайомитись із цією та іншими архівними кримінальними справами фонду 263 ЦДАГОУ можна за покликанням: https://e.tsdahou.archives.gov.ua/tags-type/4/ 📜Канал "Архівні Артефакти"

Мені можуть не подобатися деякі ідеї Донцова. Але гумор, 1918 року - вишуканий 🙃 Трошки історичного стьобу від Дмитра Донцова. Попри все, дядько був з гумором (уривки зі щоденника за 1918 рік) На виході запитався з Мануїльським. "Донцов. Ви ж порядна людина, чому ви не є більшовиком?" "Як раз тому, Мануїльський" - відповів я. "Тяжко розуміти наших земляків. Запалиться, впаде в патос, здається - гори перевернув би. А потім нагло кине все і поїде на огірки в село" Увечері в клюбі обід на честь Гумеруса. Були й Палтов, і Дорошенко. Палтов був знову дуже чемним. Гумерус запитався мене, чи я говорю по-російські? "Тільки з дамами" - відповів я. В день в'їзду до міста Директорії сидів з В. Садовським та іншими в "Празі", на долі, дивлячись крізь вікно. Сніг на вулицях. Був пригноблений настрій, не хотілося ні про що говорити. Тому, коли мене запитали - на кого я орієнтуюся? - я відповів, що на свою сусідку. А якщо їх дві? - тоді на сусідок. Більше про політику мене не питали. Відібрав: Олександр Сапронов