Американський 🚀 піхотинець

Притомні розуміють: справа не у Федорові і навіть не у Сирському. Федоров є більш-менш ефективним керівником, особливо на тлі тих єбанатів, яких преЗедент роками призначав керувати. Справа у всрато-корупційно-дегенеративному ланцюжку резніков – умєров - шмигаль, де кожен наступний мав зображати "перезавантаження", а на виході ми отримували те саме лайно, тільки в іншій упаковці. Це не кадрова політика. Це ліжкопересувництво. А коли ситуація стає зовсім критичною - велике ліжкопересувництво з телешмарафондом 24 на 7. Міняють прізвища, кабінети, таблички та єбальники. Але не міняють головного: системи, де лояльність до Зеленського важливіша за професіоналізм, а особиста відданість та коррупція важливіша за правду та результат. Про рейтинги навіть говорити не буду. Проблема в нарцисизмі, некомпетентності, самодурстві, жадібності, корупційному оточенні й ненависті до будь-яких демократичних процедур, які він, та його шобло з мусорів та ларьочників, міндічів та ригів, хламідій та котлєт, МінЄдів та гадалок - феншуїсток не контролює особисто. Маленький колгосп ніколи не переможе велетенський колгосп. Не можна перемогти підораху будуючи її зменшену копію: з брехнею та пропагандою, круговою порукою, тотальною корупцією, ручним керуванням, придворними генералами й недоторканними фаворитами - решалами начальства. У світі таких "офіцерів", як дебіл турбо-манько, необхідно бути Редісом. Необхідно бути професілналом. Мати хребет. Компетентність. Досвід. Розуміння. Честь. Відповідальність. І здатність або послати начальство нахуй, або донести та пояснити, що робити черговий флаговтик – це єбанізм, а люди – то є найбільша цінність кожного притомного командира. Але система Зеленського не терпить цього. Тому і маємо зручного Сирського, замість Залужного. Тобто Сирка замість Баті. Системі потрібні турбо-маньки: зручні, тупі, вірні й безхребетні. І люди це вже бачать. Люди знову виходять з картонками. Як під час минулорічної спроби знесення НАБУ та САП. Люди протестують, вони прямо говорять владі, що не хочуть жити в країні, де будь-яке свавілля продають як "необхідність воєнного часу". Ці картонки - це реакція суспільства, яке ще не остаточно перетворили на мовчазне стадо. Тому справа вже не в Федорові. Всі бачать централізацію влади, порушення законів, кулуарні рішення, корупцію, інформаційний контроль та постійні спроби перекласти відповідальність на "підлеглих" або замовчати проблему, зробити вигляд, що її нема, перевести увагу на щось інше. Але відповідальність завжди лежить на тому, хто створив систему, призначив своїх людей і встановив "правила гри". Справа в принципі - лояльність замість професіоналізму. І доки цей принцип залишається основою державного управління, Україна рухатиметься не до перемоги, а до дедалі глибшої політичної, військової та інституційної кризи і, на жаль, поразки. Американський піхотинець