I AM JERRY HEIL

цьомнула жостка

101к+ відео під звуком я всьо 🥹

мій настрій на сьогодні

моє вчорашнє відкриття, айм обсеееесд

вже кілька тижнів безперестанку сіпається око .. яке заспокійливе пити, щоб нарешті заспокоївся цей світ, які вітаміни, щоб цю реальність попустило?!

вугіллям людина намалювала!😶‍🌫️😍 дивовижно, як моя любов до своєї справи стає для когось поштовхом до любові до своєї нехай цей вічний двигун не спиняється!

люди, це ппц! норвежець поїхав до кордону з росією, щоб станцювати там під мій трек в знак підтримки нас💙💛 https://www.instagram.com/reel/DeRbbQZKJYa/?exln=MW11aTlmbHJqMmRjOQ==

у мене всі подружки в Хейбеці тепер;) ви вже щось замовили?

отака краса 😍

до речі!

ну як він відчуває.. артист!

в сенсі на звуці 80к відео??

наша (на жаль, поки що) постійна рубрика СУСІДИ 😤 нема сечі це коментувати

МУР вирушає в тур 🙃 з мюзиклом про Євгена Чикаленка якщо твоє місто в списку, треба йти!

From ‘firebrands:the heroines of science fiction & fantasy’ book

якщо довго дивитися в стіну, то стіна починає дивитися в тебе вчорашня піца, як повія, яка чомусь залишилась до ранку самопокарання — мій ритуал, моя імперативна потреба сьогодні в дзеркалі знову не я, в дзеркалі — самозванка почуватись нікчемою - досить нікчемно незграбно беру ручку, пишу прямо в книзі новий приспів кажу дзеркалу, що зневажаю — каже, це взаємно, та обоє знаємо, що цей стан — моя нова пристрасть, моя стара пристань

Про Володимира Бобринського відомо надзвичайно мало — молоді роки розчинились у тумані Першої світової та більшовицької революції, а архів часів еміграції знищила пожежа. А втім, дещо про Бобринського ми все ж знаємо завдяки його співпраці з іншими яскравими представниками тогочасної артсцени та великими міжнародними брендами. Бобринський народився 13 травня 1898 року. Навчався в Харківському художньому училищі, де особливу увагу приділяв театральному живопису та іконопису. Перша помітна робота Володимира — декоратор у театрі Синельникова (видатний український театральний діяч, актор, режисер та антрепренер. — Прим. ред.). Бобринський був одним із лідерів групи харківських художників-авангардистів «Союз семи». У травні 1918 року в співпраці із Василем Єрмиловим він видає альманах «7+3». В 1919 Володимир та Василь разом працюють над «Збіркою нового мистецтва». У тому ж році Бобринський одружився з Лідією Третяковською (яка незадовго до цього пішла від Єрмилова). Коли в Харків заходить біла гвардія, Бобрицький за підробними документами тікає з міста, а потім і з країни. «Як біженець із країни, якої більше не існувало, він подорожував із підробленим паспортом — вісім сторінок дрібного тексту польською мовою — настільки майстерно зробленим, що ні в кого не виникало жодного сумніву в його справжності, адже документ успішно пройшов перевірку в консульствах Англії, Франції, Італії та Греції…», — розповідав художник Саул Ялкерт у біографічному нарисі про Бобрицького в книзі «Forty Illustrators and How They Work». Деякий час Володимир, як і багато інших іммігрантів із Російської імперії, мешкав у Константинополі. Там він створював костюми та декорації для балетної трупи, малював плакати та вивіски, а також працював акомпаніатором у кінотеатрі. Заробивши трохи грошей, Бобрицький приймає рішення переїхати в США. У 1921 (за іншими джерелами в 1923) році Володимир Бобрицький прибуває до Нью-Йорка. Дуже швидко доля вводить його у сферу комерційної ілюстрації, або, простіше кажучи, реклами. Як і Єрмилов у Харкові, Бобрицький у Нью-Йорку впливає мистецтвом на свідомість мас. Але якщо перший пропагує ідеї компартії, то другий — капіталістичні цінності. «Його рекламні макети для газет та журналів стали ковтком свіжого повітря. Бобрі (такий скорочений псевдонім Бобрицький почав використовувати в США) швидко отримав достатньо клієнтів, щоб розпочати незалежну кар’єру ілюстратора, головно у сфері реклами, яка була глибоко пронизана його класичною освітою та досвідом у театральному дизайні», — пише історик Волт Рід. В 1925 році Володимира запросили на посаду артдиректора Saks Fifth Avenue — багато років харків’янин буде визначати «візуальну мову» одного з головних універмагів Америки. Пізніше клієнтами Бобрі стали такі fashion- та beauty-гіганти як Hanes, Corday і Avon, а також універмаг B. Altman and Company і виробник роялів Steinway & Sons. Крім того, Бобрицький малював обкладинки Vogue, The New Yorker та Tatler. Під час роботи над журналами він легко перемикався з одного стилю на інший: від кубізму до ар-деко. Невдовзі Володимира помітив Олексій Бродович — артдиректор найвпливовішого на той момент модного журналу Harper’s Bazaar — і також запросив до співпраці. Це той рідкісний випадок, коли один художник працював буквально для всіх глянцевих журналів одночасно.

коли мудак — хтось інший, тобі пощастило. можна поплакати. можна зненавидіти його. можна розповісти друзям, який він мудак, і вони погодяться. і привіт нове краще життя. гірше, коли муділа — ти. наступного дня після усвідомлення цього ти прокидаєшся з цією людиною. чистиш їй зуби. годуєш її сніданком. везеш на роботу. і весь день тягаєш її за собою. кожен день. провина — це отрута, від якої гірчить чомусь все навколо

От ми наче всі такі боді позитивні як суспільство. Прийняли всі тіла : з розтяжками, з цулюлітом, шрамами, більші, менші. Але є тіло, яке ми не готові прийняти — старіюче тіло. Особливо якщо це жінка — ооооо ніііііі. Мене лякають захоплені вигуки в коментарях під виходом чергової 70-річної селеби з філлерним лицем, яка вона молодець, що не виглядає на свій вік! Що за сюр! Їй довелося для цього лягати на якісь уколи, вводити в своє лице якусь штуку і оновлювати цю «підписку на стандарт краси» з доволі частою періодичністю. Мовчу про можливі ризики і наслідки. Все це заради «краси». Підтекст компліменту «ти не виглядаєш на свій вік» звучить так, ніби в 70 виглядати на 70 — це чомусь не ок🤔 Нормалізуйте «вигляд на свій вік», коли людина в літах! Ми самі утверджуємо красу ЗНОВУ як привілей багатих (упустимо факт того, що роздуте без жодної зморшки лице — це, на мою думку, ще й, скажімо так, не завжди красиво, але краса, на щастя, — поняття субʼєктивне). Ми ЗНОВУ підкидаємо хибні стандарти. Я просто хочу бачити на доріжках РІЗНИХ людей. Натуральних людей. Щоб ті, хто дивиться на них через екран не будували собі стандартів, досяжних лише з великими коштами і головне стандартів абсолютно дивних, які просто вигідні індустрії.