Нотатки орієнталіста. Orientalist notes

Коукей Коджіма, сучасний японський художник, який працює з натуральними пігментами на шовку. У його картинах переважно пейзажі –позачасовий образ гір, лісу та річок, у вічному циклі змін однієї пори року на іншу. Ідилічний образ, який людина ще не пристосувала до власних потреб. Для настрою, трохи меланхолійних вражень від японських пейзажів, які залишив український письменник, мандрівник та сходознавець Степан Левинський (1897-1946): «Гори. Скрізь, де кінчається море, виростають понурі, темнуваті, заокруглені, як яблука. Вони зарисовані білими водоспадами, значать межі людського і Божого. На їхніх шпилях, як на Олімпі, мешкали боги, що потім зійшли униз і запанували над людьми… Збоку оселя, позаду густого бамбукового гаю, високо на узгір’ї схована серед дерев стоїть святиня... Ця скромна святиня, ці кедри, ця тиша, це та межа, що через неї єднаються природа з людиною. Це – немов інтимне й одночасно церемонне побачення з нею, природою, що ним так дорожить японська вдача…». #Японія #мистецтво

Арнольд Джозеф Тойнбі про «радянську дипломатичну школу»: Арнольд Джозеф Тойнбі (1889-1975), відомий історик та філософ історії, був експертом у ряді важливих питань повоєнної міжнародної політики. Ще б пак – сучасники називали його одним з найпопулярніших та найуспішніших істориків. Міжнародна політика того часу мала великий запит на приватну аналітику, що стосувалась різних країн, регіонів, народів та їх «цивілізаційних особливостей». І ця аналітика часто впливала на міжвоєнний та повоєнний устрій світу. З 1943 р. Тойнбі був головою дослідницького відділу британського міністерства зовнішніх справ у питаннях післявоєнного облаштування світу. Також, він мав невеличкий (але дуже успішний) приватний «аналітичний центр», який першочергово складався з 3-х людей: його особи, помічника та машиністки, що набирала тексти. Якщо коротко, робота цієї групи полягала у зборі й опрацюванні інформації на потрібну тему, аналіз і створення експертного висновку для «замовника» з питань історії, культури, релігії, спадщини регіону, цивілізаційних особливостей, форми влади, ментальності й актуальної політики, тощо. Вже пізніше його долучали як консультанта під час Корейської війни та багатьох інших питань, що стосувались політики у країнах Африканського та Азійського регіонів. Тойнбі був присутній (в різному статусі) на двох повоєнних міжнародних конференціях в Парижі – у 1919 та 1946 роках. У своєму щоденнику він залишив цікаві думки про особливості укладання угод і ведення переговорів делегаціями різних країн. Зокрема, приділив увагу «радянській школі» дипломатії та особі Молотова, якого називав «професійним» і «потішним». За словами Тойнбі, Молотов міг годинами спокійно зривати процес перемовин, затягувати час навіть у «найелементарніших питаннях» (с), зводячи будь які ініціативи до абсурду. Тобто для всіх ставало очевидним, що він витрачає час виключно для того, щоб сильно роздратувати своїх опонентів та отримати завдяки цьому «психологічну перевагу». Тойнбі підкреслює, що така перевага насправді була дуже несуттєвою - ці «розважальні сеанси» ніколи не приводили до укладання серйозних угод і не приносили значного виграшу у своїх опонентів. Навіть більше, після них інші делегації ставали впертими у тих питаннях, у яких збирались піти на поступки для СРСР: «Слабкість російського стилю дипломатії в тому, що вони переграють. Роблячи ставку на досягненні повної перемоги, причому не лише в суттєвому, але й в дрібницях, вони часто випускають можливість досягти важливої мети, котрої вони могли б досягти, якби не провокували у іншої сторони таке бажання демонструвати впертість…». #текст #дипломатія #чтиво

Уже зовсім скоро почнеться ОКО — фестиваль антропологічного кіно, який цьогоріч пройде в Києві, Болграді, кілька показів планується в Одесі, а також окрема частина у Софії (Болгарія). У програмі багато змін. Наприклад, з'явилися панельні дискусії, де двічі буду і я. Також тепер є віп-абонемент, який відчиняє двері на всі події фестивалю, а коштує насправді символічні гроші за такий пакет. Лише з ним або за спецзапрошенням ви можете потрапити на відкриття фесту 5 вересня на Артпричалі о 18:00. Засновниця фестивалю Тетяна Станєва обіцяє карнавальне дійство з самими болградськими кукерами, Маланкою, бессарабським хоро, вином, бринзою і кавармою. Словом, я йду точно, бо це неможливо пропустити. Буде також: — відкриття муралу сестер Фельдман «Кінострічка життя», фотовиставок Івана Шішієва і Ukrainer, різних художніх експозицій; — прем'єра фільму «Мертва квітка» від Тетяни Станєвої про традицію виготовлення прикрас; — фолькконцерт з гуртами ГуляйГород, Роксоланія, LUIKU. ⭐️Подробиці щодо квитків дивіться тут

Поки у адміна одразу кілька дедлайнів по статтях, тримайте невелику «цікавинку» про гастрономічні вподобання кримського хана Кирим Ґерея, які повідомляє барон Франц Тотт, французький дипломат, авантюрист та мандрівник угорського походження: 📝З 1767 р. барон Тотт служив консулом в Кримському ханстві. Незадовго до чергової російсько-турецької війни 1769 р. хан Кирим Ґерай вдруге посів кримський престол. Дипломат зазначає, що до приїзду хана у свої володіння, він зміг випитав у його посланця про те, що Кирим Ґерей любить рибу та європейську кухню: «Наш володар любить рибу… він знає, що ваш (французький – авт.) кухар приготує її добре; тоді як його кухарі приправляють соус однією лише водою…». Цього вистачило підприємливому дипломату, щоб розпорядитись приготувати найкращу рибу з Дністра та подати її під час аудієнції перед володарем. Після того, як хан прийняв від візитерів та підданих знаки покірності, вечеря від французького кухара його підкорила. Сам барон Тотт написав: «Кухарі хана, попереджені про цю конкуренцію, доклали всі свої старання; але воно (старання – авт.) не могло протистояти винним соусам. Десерт мав не менший успіх і завдяки перевазі французької кухні, я отримав перевагу поставляти хану щоденно по 12 страв…». Описуючи свої позитивні враження від близького знайомства з ханом, Барон Тотт зазначав: «Кирим Ґераю було близько 60 років; він відрізнявся явним зростом, благородною осанкою, невимушеною поставою, величною фігурою та живим поглядом…». Цей правитель Криму, як відомо, дуже любив ще й європейську музику, мистецтво, архітектуру та суспільну думку. Це захоплення, зокрема, відобразилось і на вигляді кількох знакових місць бахчисарайського палацу - того ж таки «Золотого кабінету». #Крим #кримські_татари #їжа

Нещодавно на виставку«Miras. Спадщина» завітав Роберт Кемпбел, письменник, дослідник та директор Sendai mediatheque. Дякую за інтерес до української та кримськотатарської спадщини, емпатію, щиру й глибоку розмову про пам’ять у часи війни. Для мене було дуже цінним дізнатись більше про сучасний японський досвід коммеморації, а також практику надання «другого життя» і нових сенсів речам, пошкодженим підчас катаклізмів в Японії. Ідея відновлення пошкоджених предметів та їх «другого життя» має глибокий символічний контекст. І мова тут не лише по твори мистецтва, але й повсякденні предмети, які у ширшому контексті впливають на формування сучасної колективної пам’яті спільнот. Бачити за такими предметами людські долі, документувати та розповідати їх історії – це теж спосіб зберігати нематеріальний контекст спадщини. Як приклад, пан Роберт презентував підставки для паличок, які виготовили з уламків керамічних виробів, що зазнали пошкодження під час землетрусу на півострові Ното у 2024 р. Жовто-блакитний колір цих виробів був спеціально підібраний перед поїздкою в Україну. На сайті є більше інформації про концепцію і символічне значення цього проєкту, тож можете ознайомитись з ним детальніше. А пану Робету щиро вдячний за бажання розповісти японській аудиторії про українську та кримськотатарську спадщину в часи російської військової агресії. https://cacl.jp/en/story/ #Японія #Miras_Спадщина #кримські_татари #музей

9 серпня о 13.00 запрошую на кураторську екскурсію, присвячену Міжнародному дню корінних народів. https://www.facebook.com/events/773831685205260?acontext=%7B%22event_action_history%22%3A[%7B%22surface%22%3A%22user_timeline%22%7D%2C%7B%22mechanism%22%3A%22attachment%22%2C%22surface%22%3A%22newsfeed%22%7D]%2C%22ref_notif_type%22%3Anull%7D

Вибір між «кавою» та «пивом», як метафора зовнішньополітичного курсу Гетьманщини: Цікавий фрагмент з листування коронного гетьмана Яна Собеського та Юрія Хмельницького 1669 року, у якому український гетьманич жаліється на своє становище бранця в Речі Посполитій. Після нарікань на польську владу й Павла Тетерю, якого він досить "поетично" називає «filius perditionis ethomo abominabilis Tetera…» («син погибелі й мерзенна людина...»), Юрій Хмельницький критикує коронного гетьмана за власний полон, зазначаючи, що не вірить обіцянкам Корони та «…волію вже пити каву турецьку, а ніж німецьке пиво…». Вислів «турецька кава» є посиланням на дипломатичні відносини з Османською імперією і Кримським ханством, де цей популярний напій був частиною повсякденного й палацового етикету. В той же час «німецьке пиво» користувалось попитом серед шляхти, репрезентуючи таким чином польську гостинність. Принаймні так це виглядає з ласта Юрія Хмельницького😅 Юрій Хмельницький був дуже освіченою людиною. В його листах трапляється багато афоризмів і літературних сюжетів, тож їх дуже цікаво читати. #кава #їжа #пиво #дипломатія #Гетьманщина #Османська_імперія #Річ_Посполита

Інформативний випуск «Телебачення Торонто» про українських військових, які були у складі миротворчого контингенту в Боснії. В якості запрошеного спікера – Катерина Шимкевич, кандидатка історичних наук та експеркта «Аналітичного центру балканських досліджень». У випуску детально розбирають багато цікавих фактів, свідчень та пізніших «міфів» про ці подїї. А також частково дають відповідь на питання, чому такі сміливі дії українських миротворців у порятунку цивільних боснійців майже не висвітлювались в Україні? Відповідь досить реалістична: 1. У 2000-х роках українська влада не акцентувала на цих подіях увагу через позицію Росії, яка не визнає геноцид у Сребрениці; 2. Світове співтовариство не дуже прагне згадувати про ганебний для себе час та власні вчинки («пасивні заяви про глибоке занепокоєння»), які призвели до збільшення жертв серед цивільних; #Боснія #Балкани #відео https://www.youtube.com/watch?v=Fdq901xxKOA&ab_channel=%D0%A2%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B1%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%D0%A2%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%BE

Політика СРСР на деколонізованому «Сході» в 1960-1980-х роках: неоколоніалізм, теорія «соціалістичної орієнтації» чи постколоніальний підхід? ✍️Поки ще не повернувся до роботи, ділюсь статтею, яку ми підготували у співавторстві з Олександром Ковальковим, сходознавцем, доктором історичних наук та моїм хорошим другом. Стаття історіографічна й присвячена концепціям, які використовували в часи «холодної війни» для тлумачення політики СРСР щодо держав Азії та Африки після формального здобуття ними незалежності. Зокрема, йдеться й про ті ідеї, з допомогою яких радянська влада обґрунтовувала власну експансію та боротьбу за сфери впливу на Глобальному півдні. Оскільки класична колоніальна теорія нерозривно пов’язувала такі поняття, як «капіталізм» і «колоніалізм», на СРСР та його відносини із залежними від неї державами чи регіонами цей дискурс не поширювався. СРСР використовувала деколоніальні ідеї як інструмент культурного, ідеологічного, політичного й військового протистояння в «холодній війні». І справа тут не лише у підтримці революційних рухів в колоніях «західних» держав. Радянська влада вибудовувала стійку систему політичної домінації й контролю у країнах Азії та Африки, нарощувала свою фактичну присутність, формувала у ключових сферах життєдіяльності цих держав прошарок лояльної для себе еліти: чиновників, військових, митців, промислової інтелігенції, тощо. Це цілком відповідає універсальним колоніальним практикам, але з іншою ідеологічною основою. І цей напрямок досі використовується сучасною Росією. У цьому контексті наводимо кілька реальних прикладів, як сучасні африканські політики в своїх інтерв'ю підтримують російське вторгнення, аргументуючи свою позицію відпочинком в «Артеку» чи навчанням в Києві у 1960-80-х роках. У цьому ж контексті ми розглядаємо теорію «країн соціалістичної орієнтації», яких в СРСР чітко протиставляли «соціалістичним країнам» (на «заході» такої різниці просто не існувало). З допомогою теорії «соціалістичної орієнтації» СРСР обґрунтовував свою «співпрацю» з державами у яких: 1. При владі формально перебували «марксистсько-ленінські» партії, що декларували свій «соціалістичний курс»; 2. Країнами, що формально дотримувались «немарксистських» теорій соціалізму, але мали «дружній курс» до СРСР - зокрема, надавали підтримку у голосуванні в міжнародних організаціях, тощо. СРСР визнавала ці країни такими, що «рухаються у напрямку соціалізму» та прийдуть до нього колись у майбутньому - звісно під мудрим керівництвом СРСР. 📌Щоб не переказувати зміст, запрошую читати за посиланням: https://journals.cusu.in.ua/index.php/history/article/view/692 #стаття #текст #колоніалізм #постколоніалізм

Майже "хрестоматійний" портрет Іслам ІІІ Ґерея на коні, роботи Бальтазара Монкорне (1600-1668), французького художника, гравера та ілюстратора. Майстер прославився популярною серією гравюр «Королівські портрети», у якій зобразив десятки найвидатніших володарів і діячів XVII століття. Уважно придивіться до титулатури Іслама Ґерея, там є цікава деталь. #мистецтво #Крим #кримські_татари

На кілька тижнів занурився у написання нової науково-популярної статті, яка незабаром має вийти друком. Строки були стислі для моєї "амбітної" ідеї, тож майже не писав нічого на канал. Поки стаття не вийшла, тримайте цікавий епізод про те, як Богдан Хмельницький з сином Тимошем святкували Великдень у Бахчисараї у 1648 році: ✍️Восени 1648 р. Богдан Хмельницький разом з козацькою делегацією та сином Тимошем прибули в Крим, щоб переконати Іслама Ґерея надати їм військову й політичну підтримку. Козаків поселили неподалік Хансараю, в помешканні заможного бахчисарайського вірменина. Так сталось, що на ці дні припало ще й свято Великодня. Після тривалих аудієнцій у хана, в неділю козаки почали святкувати одразу дві події - Великдень та свої дипломатичні успіхи. Супроводжувалось це святкування гучними пострілами з козацьких самопалів у повітря. Іслам Ґерей почув цей шум навіть зі свого палацу, тож запитав з якого приводу цей галас? На що отримав відповідь, що у козаків своє свято - "Байрам Великий". Дізнавшись про причини такої радості, з поваги до християнського звичаю він надіслав козакам ще "три куффи вина, пять биковъ и пятнадцать баранов, що Хмельницкий одобравши, велел козакам своимъ пити, гуляти и частейше з мушкетовъ палити…". Подальщі події ви чудово знаєте - розпочалось козацьке повстання, яке згодом переросте у Козацьку революції. Більше цікавих сюжетів буде після виходу статті😊 #текст #Крим #кримські_татари #Бахчисарай

Нарешті вийшла моя стаття, присвячена кримськотатарським кисетам в колекції Національного музею історії України. За консультації і допомогу щиро дякую моїй подрузі Есмі Аджієвій, голові ГО "Алєм". На прикладі невеликої, але репрезентативної колекції, ми хотіли показати, як за тривалий час свого побутування в Криму у якості “гаманця”, “кишені”, “торбинки” для грошей, дрібних речей і тютюну, кисети набули ширшого соціального і культурного контексту, ставши помітним аксесуаром традиційного вбрання, нагородою у кінних змаганнях і боротьбі "куреш", індикатором соціального статусу, а також важливою частиною звичаїв та обрядів кримських татар, зокрема весілля. Окрім цього, увага приділена класифікації та атрибуції кисетів за їх формою, розмірами та призначенням. У ширшому контексті ця група предметів привертає увагу до проблеми долі культурної спадщини кримських татар та обставин формування музейних зібрань, які неможливо досліджувати у відриві від долі кримськотатарського народу. Тож велика увага у статті приділена обставин походження кисетів, більшість з яких потрапили в Київ вже після депортації кримських татар. В результаті багатьох політичних причин (зокрема й цензурі та конструюванню негативного образу кримських татар в СРСР), подібні колекції позбавлялись атрибуції та локальних назв кримськотатарською мовою. Багато цікавих матеріалів про побутування кисетів в культурі кримських татар не увійшли у статтю (через обʼєм), але вони обов'язково будуть розкриті у наступному перевиданні каталогу "Спадщина. Miras. The Heritage" в майбутньому. #Крим #кримські_татари #стаття https://oriental-world.org.ua/index.php/journal/article/view/776

Барви повсякденного життя у Стамбулі, в роботах Ворвіка Гобла (1862-1943), британського художника й ілюстратора. Ілюстрації до роботи "Константинополь", Олександра Мілінгена. Якщо вам його стиль видається знайомим – ви не помилились, адже Гобл ілюстрував багатодитячих книг з європейськими та азійськими казками, а також знаменитий роман «Війна світів», Герберта Веллса. Теплі та яскраві сюжети стали візитівкою художника, завдякисплеску популярності кольорових книжкових видань на початку 20 століття. З 1911 року саме ілюстрації до «східних казок» (індійських, японських, аравійських),тревелогів та енциклопедій стали окремим напрямком його професійної творчості. Читачу все більше хотілось уявляти той далекий і екзотичний світ, який описували укнигах, казках та ілюстрованих журналах. Тож роботи у художника завжди було багато. ІлюстраціїГобла вплинули на естетику британських книжкових видань початку століття й великою мірою стали прикладом для мистецького наслідування. #мистецтво#книга #казки #Стамбул

🖼️Образи Криму, у роботах Олексія Бекетова (1862-1941), відомого українського художника, благодійника та архітектора. Теплі кольори «півдня» виконані в орієнтальному стилі. Картини з колекції Харківського художнього музею (ілюстрації з їх сайту). ✍️Олексій Бекетов був одружений на художниці Ганні Алчевській, яка походила з відомої родини меценатів, підприємців і банкірів. Його стараннями було спроектовано й споруджено десятки публічних та житлових споруд у Харкові та інших містах. За останні кілька років ці будівлі, на жаль, посійно страждають від російських обстрілів. В Криму Бекетов жив і працював як архітектор та художник. У його роботах переважно пейзажі й архітектурні пам’ятки (з акцентом на ханську добу та мавританський стиль), які Бекетов прагнув зобразити як «гармонійне продовження ландшафту» (с). #мистецтво #Крим #живопис #музей

Продовжуємо постійну рубрику "коти у японському мистецтві": 🖼"Кіт та золоті рибки", від Хідетоші Міто, сучасного японського художника, дизайнера та засновника студії "Mitografico". #мистецтво #Японія #кіт

Трохи неймовірних виробів кримськотатарських "куюмджилар", на виставці #Miras_Спадщина в Скарбниці НМІУ (фото зі сторінки музею). Чекатиму завтра о 14.00 на екскурсі. #мистецтво #музей #Крим #кримські_татари

До теми культурного контексту ювелірної традиції кримських татар. Є чудова кримськотатарська казка «Куюмджи», тобто «Філігранник» («куюм» кримськотатарською - «філігань»). Її записала в околицях Бахчисарая у 1930-х роках Марія Кустова, відома дослідниця й співробітниця «Бахчисарайського музею». У казці багато глибоких смислів і красивих метафор. Вона вчить простих і зрозумілих речей: потрібно звертати увагу не лише на зовнішність, а й на внутрішній світ людини; захоплюватись власним покликанням; цінувати талант; шанувати загальнолюдські цінності. Казка нагадує, що людина може здобути «вічність» завдяки результатам своєї праці. А ще, розповідає звідки походять знамениті бахчисарайські ювеліри, які віками славляться майстерним володінням технкою філіграні. З точки зору дослідника ця казка також дуже багата на матеріал для роздумів... Короткий переказ сюжету: В одному з сіл неподалік Бахчисараю мешкало багато молодих і красивих людей. Але серед них проживав також хлопець, який вирізнявся дуже негарною зовнішністю. Жителі сторонились його та не любили, хоча їм дуже подобалось як він чудово грає на зурні. Часто жителі просили хлопця грати мелодії, але змушували ховатись у кущах, щоб не бачити його обличчя. Звали цього хлопця досить іронічно - Куюмджи (буквально Філігранник): «Хто дав йому таке ім’я – ніхто й не скаже. Може, посміялась людина – хотіла, щоб ще гірше жилося хлопцю…» - зазначається у казці. Одного разу Куюмджи помітив на березі річки пожовклий дубовий листочок, який був скручений та змарнілий. Зовнішньої оболонки у листочка вже не було, залишилась лише внутрішня «сіточка». Ця сіточка, тоненька як нитка, вразила й зачарувала хлопця своєю витонченістю та делікатним візерунком, який завжди ховався у цього листочка в середині. Зрозумів хлопець, що в поганому тілі цього листочка була схована його прекрасна душа. Тоді Куюмджи відкрив своє серце (буквально – авт.) й почав плести з нього тонку нитку, створюючи з неї неймовірний візерунок. Його одразу побачили жителі міста, які захопились витонченістю та красою сплетеного орнаменту. Найгарніша дівчина підійшла до Куюмджи та попросила сплести для себе кільце. Коли хлопець зробив це, вона одразу вдягнула його на палець та стала дуже негарною, адже плетіння проявило її погану внутрішню сутність. Дівчина швидко скинула кільце з пальця й знову стала гарною, але ніхто вже їй не вірив. Куюмджи продовжив плести з серця візерунки, створивши з них неймовірний орнамент, який проявив його справжню красу та вразив усіх жителів навколишніх місць. Поклавши цей орнамент, він ліг біля нього та помер. З тих пір жителі Бахчисарая стали називати вишукані орнаменти з золотих ниток ім’ям Куюмджи. І тепер, якщо хтось хотів побачити найпрекрасніші візерунки, їм необхідно було вирушити у Бахчисарай, щоб подивитись на майстерну роботу філігранників (куюмджилар), які створюють неймовірні орнаменти із золотої та срібної нитки. Вироби цих майстрів і сьогодні нагадують про талановитого хлопця Куюмджи, душа якого світиться у кожній золотій нитці. П.С. Приходьте завтра на кураторську екскурсію, поговоимо про ювелірне мистецтво кримських татар. Побачите "наживо" багато виробів у техніці філіграні. #мистецтво #виставка #Крим #кримські_татари #орьнек

Запрошую на кураторську екскурсію «Ювелірне мистецтво кримських татар», у просторі виставки «Miras. Спадщина», до Дня ювелірів України. 21 червня, о 14.00; Здавна кримськотатарське традиційне вбрання гармонійно доповнювали ювелірними прикрасами, виготовленням яких займалися ювеліри куюмджилар та алтинлдилар. Їх майстерні здебільшого зосереджувалися у великих ремісничо-торгівельних центрахна зразок Бахчисараю, Карасуба­зара, Кафи, Акмесджиту. Високий рівень роботи, досвід та стала традиція зробили крим­ських ювелірів відомими далеко за межамипівострова. Ювелірні вироби й інші аксесуари традиційного вбрання в усі часи відігравали важливу роль у житті кримськотатарського народу. Окрім фінансової вартості та неймовірної краси, ці предмети мали ще й іншу цінність - соціальну, адже були частиною культурних відносин. З їх допомогою можна було нелише пережити скрутні часи, але й дізнатись багато важливих деталей про сімейне становище, релігійну приналежність, регіон проживання й навіть внутрішній світїх власників. Навіть сьогодні, як і кілька століть тому, кримські татари продовжують зберігати багато глибоких культурних сенсів ювелірного мистецтво, аокремі майстри не припиняють працювати над створенням цих неймовірних витворів мистецтва. На екскурсії ви зможете наживо оглянути одну з найяскравіших оригінальних колекцій кримськотатарського ювелірного мистецтва, дізнаєтесь багато цікавого про особливості роботи кримськотатарських ювелірів, а також відкриєте для себе знання про культурне й соціальне значення ювелірних виробів в давнину та сьогодні. #анонс #музей #Miras #Крим #кримські_татари https://facebook.com/events/s/%D0%BA%D1%83%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0-%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%BA%D1%83%D1%80%D1%81%D1%96%D1%8F-%D0%B2%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%BA%D0%BE/1065941488793958/