Ейдос

/connect G10c

Connection Successful. Message will be deleted in 10 seconds.

/connect G10c

​​#хвилинкадизайнера UX, який змушує мене кричати #2 Форми, в яких інформація видаляється при помилці. Я натиснув «Далі», але пропустив обов'язкове поле і бум! Заповнюй всі дані від самого початку. Тепер я набираю своє ім'я ще раз, зі злістю, ніби мене образили особисто. Хоча чому «ніби»?.. На дворі 2025 рік. У нас є ШІ, який пише непоганий код, кумедні вірші та закінчує речення за нас. Чому дехто досі не може зберегти дані у формі? 😁 Але це одна справа. Інша: чому дизайнер, чи ПМ не протестували й пустили на прод!?

#дизмат Як людині, для якого дизайн — професія, історія — хоббі, а цікавість до світу — у крові, мені дуже подобається докопуватися до історії дизайну звичайних речей! 🤓 І Сьогодні в рубриці дизмат до вашої уваги історія маленької, але величної — шпильки, винаходу Волтера Ханта, який просто шукав варіанти для того, аби віддати борг в 15$.

#хвилинкадизайнера Цей час настав — accessibility остаточно більше не є чимось nice to have, тепер це must have в усіх цифрових інтерфейсах. З 28 червня 2025 року (історія чомусь дуже любить день мого народження) в ЄС набув чинності European Accessibility Act — законодавство, яке зобов’язує забезпечувати цифрову доступність для користувачів. Мова йде про будь-які цифрові продукти: від сайтів і застосунків на смартфонах і телевізорах, але також і про банкомати та термінали, автомати купівлі квитків і сенсорні інтерфейси побутової техніки. І порушення — це не просто «ой ой, не працює», а реальні штрафи, втрачений ринок і юридична відповідальність. Дизайн стає юридичною категорією. Основні принципи доступності (WCAG 2.1 AA): – Контраст тексту ≥ 4.5:1 – Alt-тексти, пояснювальні підказки – Повна клавіатурна навігація – Видимий фокус, skip to content, послідовна навігація, помітні помилки — контроль у користувача – Сумісність зі скрінрідерами На що звернути увагу дизайнеру: 🎨 Контрастність кольорів За стандартом WCAG 2.1 AA 🔗 Зрозумілі посилання Жодних “натисніть тут”. Текст посилання має комунікувати дію. 🧱 Ієрархія заголовків Логічна структура (як в дизайні, так і в коді) важливіша за зовнішній вигляд (наприклад, h1 може бути лише 1 на сторінці). 🔒 Клавіатурна навігація Усі кнопки мають чіткий стан фокусу. 📖 Сумісність зі скрінрідером Семантика, aria-labels. 🎥 Альтернативи до відео Субтитри, транскрипти. В цьому контексті мені пригадуються вебсайти авіакомпаній — найогидніші користувацькі досвіди з усіх мені відомих 😁 Особливо, звісно, лоукости типу Ryanair, EasyJet, Wizzair, які не цураються темних патернів, на кожному кроці намагаються продати щось ще та максимально ускладнюють купівлю квитків у сподіваннях на користувацькі помилки. Для первинного контексту та розуміння чому доступність настільки важлива для бізнесів раджу глянути цей виступ — Piccia Neri: The EAA is coming to bite you in the Arse І якщо ви досі не встигли набути експертності по доступності та розуміння WCAG — не зволікайте. Беріть курси, консультації та хутчіше закрийте для себе всі питання на тему.

#хвилинкадизайнера Днями одна моя менті (Даріє, якщо ти читаєш це, черкни щось у коментарях для підтвердження історії 😄), знайшла роботу своєї мрії. Ну, добре, про мрію ми ще не знаємо, але нову роботу точно знайшла! І для мене це справжнє свято. Бо саме успішне працевлаштування — це головна метрика ефективності моєї менторської роботи з дизайнерами. Зазвичай усе починається з простого запиту: «Що не так із моїм портфоліо та CV?». Але йде все трохи глибше. Ми не тільки разом аналізуємо кейси, виправляємо слабкі та підсилюємо важливі місця, але і пропрацьовуємо комунікативні навички, тренуємо проходження інтервью і додаємо впевненості, розширюємо розуміння ринку, ролей і загального впливу дизайну. 🎯 А тепер — гарна новина! Я запустив невеликий, але важливий проєкт, який є частиною ком’юніті Eidos Design на Substack. Робоча назва — Eidos Doctor і це безплатна ініціатива для підписників, які активно шукають роботу та яким потрібна допомога з підготовкою портфоліо, резюме та інтерв’ю. Умова лише одна: бути підписаним на мій Substack Eidos Design. Цей проект уже переріс у справжній цифровий журнал про дизайн, зі своїми особливими категоріями та графічним оформленням. Маємо щомісячну розсилку з порадами, натхненням і практичними кейсами для дизайнерів. Статті на різноманітні теми, що спрямовані на розвиток навичок. Туторіали та есе, що спонукають до роздумів і нових стратегій у розвитку кар'єри. А тепер підписники отримують ще й додаткові можливості для бусту кар'єри через Eidos Doctor. Моя амбітна мета — 1000 підписників до кінця року на Substack. І кожна підписка насправді дуже важлива. Тож я дякую вам наперед за рішення доєднатися до спільноти й чекатиму на ваші запити 🙌

#хвилинкадизайнера Прочитав одну до біса банальну фразу, але зачепило: Minimum Viable Product ≠ Minimum Lovable Product. З робочого, хоч і давно минулого: Якось моя команда запустила MVP нової фічі в застосунку. І була вона достобіса епічною! Нашою метою була насамперед швидкість — запустити, аби все перевірити й далі будувати на тому фундаменті. Купа технічних нюансів, які треба було погодити, купа обертів навколо стейкхолдерів. Щось і якось зробили. Доволі швидко, навіть якісно. Спочатку показники давали нам змогу оголосити про невелику перемогу. Аж раптом стався справжній обвал по різних метриках! Цікаво, що ми робили тести й у кількох випадках були відгуки на кшталт: «Ну, так, воно працює, але якось не так гладко і приємно, як у ваших конкурентів». Але хто ж звертатиме увагу на такі абстрактні зауваги, які не можна виміряти? Long story short: щось просто життєздатне, за що завжди топить бізнес, майже ніколи не є привабливими. Привабливими є щось здорове, красиве, продумане, навіть, витончене. У таке можна закохатися! Ми, звісно, потім усе відкотили 😀 Й бізнес такий: «Ну, а тепер, дизайнери, вам зелене світло, додайте до цього ще і трошки любові». Робили ми це дуже довго. Зі ще більшою кількістю обертів та кульбітів. Зробили. Я не знаю, скільки витратили… Але, думаю, що зрештою заробили куди більше. Впевнений, що рано чи пізно, ця стратегія з MVP відійде в минуле. Цифровий світ і так уже перенасичений «життєздатним».

#хвилинкадизайнера Кількість дизайнерів, які зараз проходять через професійне вигоряння, захмарне. Вигорання виникає через розрив між тим, що ви робите, і тим, у що вірите. Часто це починається тоді, коли рух заради руху замінює сенс. Сучасне життя винагороджує зайнятість, особливо ту, яка має вигляд продуктивної. Ви перебуваєте в русі, виправдовуєте очікування, тримаєте двигун у робочому стані. Але із часом мета втрачає синхронність із зусиллями. Робота триває. Сенс губиться. Сенс не втрачається через виснаження, він радше вислизає, коли дія більше не відображає первинного наміру. Свої послуги рекомендувати в цьому контексті не стану, адже я не професійний психолог і навіть не Спартак Субота. Але днями я знайшов дуже цікавий блог на медіумі The Tinker, де в останніх постах автор розглядає саме цю тему, доволі ґрунтовно та цікаво. От цей блог я вам і рекомендую погортати 👍

​​#хвилинкадизайнера UX, який змушує мене кричати #1 Ви коли-небудь зустрічали чат-бот, який реально допомагає? «Привіт! Запитай мене про що завгодно!» Я: запитую про актуальну проблему Бот: «Ось відповідь, яка не має нічого спільного з твоїм питанням з нашого FAQ з 2019 року». Я, звісно, за автоматизацію. Але хороший UX — це про розв’язання проблеми, а не вдавання, що її немає. В більшості випадків я просто одразу прошу зв’язати мене з хуманом. Але ж компанії ховають цю опцію як тільки можуть, аби лише знизити навантаження на підтримку. Ненавиджу цей квест. Зараз у нашій компанії ми запустили чат-бот за допомогою Intercom. Вдаємо, що він дуже крутий, все знає і все розуміє. Як би не так. Вже спостерігаю повільне збільшення customer support requests (AI в ньому поки що немає, бо це дорого). Ви мали справу з ботами, які реально круті? Якщо так, підкажіть, де їх шукати і як вони працюють 🙂

Сьогодні такий день, коли особливо важко зібратися з думками й робити взагалі щось... Але я подумав, що пост, який може відірвати від жахливих новин, зруйнованих будинків і загублених життів, можливо, навіть стане в пригоді, аби просто підтримати дах чимось «нормальним» і скерувати увагу на щось інше... Тож я вирішив все-таки запостити цю статтю, яку підготував для вас деякий час тому.  #хвилинкадизайнера Скільки разів ви ловили себе на думці: «Здається, я щось переборщив у цьому UI»? Колір — занадто кричущий. Тінь — занадто глибока та жорстка. І стиль — уже не стиль, а суцільний бруд. У туторіалі на Eidos Design я розповідаю про одну з найбільш переоцінених початківцями візуальних технік — про використання тіней в UI. Про те, як вони можуть вбити ваш дизайн і як цьому запобігти.

#хвилинкадизайнера Дуже коротко про «новинки» в інтерфейсах від Apple. Ретро-естетика — це весело! 😀 І як дизайнер, який був у захваті від саме малювання іконок під сквеморфічний iOS, я радий повернутися до більш художнього підходу до їхнього створення. Але... Хороший дизайн розв’язує нові проблеми, а не старі. І ця «новинка» більше схоже на те, що хтось при певній владі, продавив своє бачення прекрасного, забивши на дизайн і його призначення в цифровому світі. Тут більш розгронута версія моїх думок щодо цього оновлення.

#хвилинкадизайнера Про glassmorphism і те, наскільки він жахливий якось в наступному пості... А поки що до хороших новин! 😁 Передача дизайн-макетів у розробку — це, здається, одне з найстаріших проклять нашої професії. Наче все й красиво, але коли доходить до реалізації, то починається нескінченне: «А який тут відступ?», «А це кнопка чи просто текст?», «А де ця версія, бо в мене відкрилася інша…» тощо. Цю проблему намагалися вирішити ще Avocode, Zeplin, Abstract і всі ми давно розуміли: розробникам потрібен контекст, а не просто картинки з нотатками. Figma запровадила Dev Mode, який трохи полегшив життя. Але справжньої магії досі не ставалося. Усі ті питання залишалися актуальними. Донедавна. Figma анонсувала Dev Mode MCP — і це реально game-changer. Тепер такі інструменти, як Microsoft Copilot чи Cursor, зможуть «читати» Figma-файли майже як розробник, тільки в рази швидше, уважніше і, що важливо, у контексті всієї інфраструктури. Це не просто ще один експортер макетів. Це інтеграція штучного інтелекту в саму Figma на рівні структур, стилів, токенів і компонентів. Інакше кажучи: дизайн і код починають розмовляти однією мовою — без перекладачів у нашому з вами вигляді. Що таке Dev Mode MCP? 🔹 Розуміє вашу дизайн-систему, всю інфраструктуру проекта, а не лише окремі екрани. 🔹 Дає змогу ШІ-асистентам зчитувати структуру та логіку макета. 🔹 Дає змогу автоматично витягувати токени, стилі, значення, логіку. 🔹І потенційно зменшує кількість погоджень між дизайнером і розробником до… нуля? Що це означає для нас? Що доба «ось тут піксель поправ» минає. Розмови в стилі «пояснити розробнику, що ти мав на увазі» скоро стануть частиною історії. І наша роль продовжує стрімко змінюватися.

​​#хвилинкадизайнера Короткий пост із візуалізацією стану справ на сьогодні. Опитано понад 8000 людей. Ситуація доволі драматична — саме дизайнери звітують про найбільший рівень вигорання та зниження оптимізму в роботі. Подробиці у звіті від Lenny’s Newsletter.

#хвилинкадизайнера Минулого тижня ім'я сера Джонатана Айв прогриміло знову. Гучно. І дорого. На 6.5 мільярдів доларів. OpenAI на чолі з Семом Альтманом саме стільки віддали за компанію io Джоні Айва. У своєму зворушливому мінікіно з анонсом цієї новини, вони разом обіцяють змінити концепцію комп'ютера (в широкому розумінні) й надати людству абсолютно нове за якістю покоління апаратного забезпечення (hardware). Але ще тиждень до цього, Джоні Айв з'явився вперше за тривалий час на сцені задля великого інтерв'ю із CEO компанії Stripe Патріком Коллісоном. І в цьому інтерв'ю вони балакали про дизайн. А ще про любов. Я не обіцяю вам якихось великих інсайтів з цієї бесіди, але це було цікаво, затишно і натхненно. Улюблена цитата: «Що вбиває ідею — так це бажання людей обов'язково висловити свою думку». Це просто чудово! 😊

#хвилинкадизайнера Я добре пам’ятаю будівлю моєї старої школи — місце, просякнуте радянською спадщиною, де я провів багато років, як на каторзі. Я пам’ятаю запилене футбольне поле біля мого будинку, де я ганяв м’яча, поки сонце не опускалося нижче дахів. Запах свіжого хліба з пекарні недалеко від дому та вечірнє світло на бульварі Шевченка, де ми тусувалися з друзями. Усе це закарбувалося в пам’яті в найдрібніших деталях. А ще я пам’ятаю клацання-шипіння мого старого комп’ютера, що завантажувався, комфорт зелених пагорбів Windows XP, хвилювання від нового повідомлення в ICQ (прости господи) і ту знакову фразу, що безвідмовно підіймала настрій: EA Sports. It's in a game!, коли я запускав нову FIFA. Фізичний простір формує наші спогади, але оскільки наші життя суттєво перейшли в онлайн, чи усвідомлюємо ми, як дизайнери, як наші цифрові продукти впливають на людей емоційно, на життя і тепер уже навіть на спогади? У чудово написаній статті для Eidos Design мій колега і співавтор досліджує цю ідею з глибиною і цікавістю. Він запитує: «Чи можуть цифрові простори закарбуватися в нашій свідомості так само як і реальні місця»? Дуже раду до читання! І, будь ласка, полайкате та підпишіться, якщо сподобається! ☺️ Чи викликав у вас коли-небудь цифровий досвід почуття ностальгії? І чи ті зелені піксельні пагорби все ще змушують ваше серце прискорено битися?

​​#хвилинкадизайнера Maybe it’s just me, як то кажуть, але в нашому інфопросторі я досі нічого не чув про новий проект Banda — Geneva Moscow Convention. Натомість я випадково наштовхнувся на цю інформацію на Creative Review. Отже, Banda представила альтернативну версію Женевських конвенцій — «Московські конвенції». Ця робота фіксує та висвітлює всі ті порушення міжнародного права, що чинить московія. За допомогою потужних візуальних засобів, аналізу документів і виваженого контенту, Банда трансформувала банальні юридичні положення в переконливі візуальні та текстові меседжі, що мають на меті привернути увагу світової спільноти до московської агресії, варварства та беззаконня. Як вони самі зазначили: «Допомогти побачити реальність». Фізичні копії «Московських конвенцій» мають бути передані політичним лідерам і послам різних країн. Banda сподівається, що використовуючи мову міжнародного права, заразом із сильним візуальним дизайном, зможе достукатися до представників ООН і комісарів із прав людини. І знаєте, можна бути скільки завгодно песимістами, але та сама жорстока реальність нас із вами навчила, що й донати можуть бути ефективні, й що суспільний та медійний тиск таки реально допомагають здобути леопарди, ф-16 тощо. Тож чому б цьому проекту не вплинути на думки певних людей? Цілком може бути.

​​#хвилинкадизайнера Дуже цікаво спостерігати за останніми дизайн-оновленнями інтерфейсів великих брендів. Якщо донедавна всі вони трималися якихось більш-менш однакових правил і патернів, то зараз, здається, стилістично вони починають розходитися. Apple йде в «скляні» інтерфейси, Android в необруталізм, а Airbnb викатує нові фічі з графічними оновленнями, що повертають look-and-feel до елементів старого і вже всіма забутого сквеморфізму. Ну, бо ви лише гляньте на їхні нові іконки!

​​Поділюся з вами роздумами, які мають дуже опосередкований стосунок до дизайну. Місяць тому я мав честь презентувати свою дитячу книжку «Пригоди дракона Вогника», яка нещодавно вийшла в Україні, на ярмарку дитячої книги в Болоньї в Італії. Ця подія принесла мені радість довгоочікуваної розвіртуалізації з чудовими, неймовірно талановитими колегами з літературного кола. А ще — важливий інсайт. Вже майже десять років я живу серед вестернів. І одна з речей, до яких, напевно, ніколи не звикну — це їхня швидкість життя. Занадто повільна. Надто безпечна. Що й казати, коли в європейців досі очі на лоба лізуть від нашої «Дії» та «Нової Пошти»! А я вже почав миритися зі своєю «неадекватністю» — з тим, як нетерпляче чекаю на відповіді, як хочеться швидко щось почати й довести до кінця. Закрити гештальт. І рухатися далі. І ось у Болоньї я випадково потрапив на виступ колег дизайнерів із Telegraf.design та Юлії Козловець, координаторки «Книжкового Арсеналу». Їхня дискусія була присвячена українському локальному дизайну. Але зачепило мене дещо сказане зовсім не про дизайн. Пані Юлія сказала наступне: «У нашій країні — війна. Ми повернемося додому й маємо поспішати жити. Маємо якомога швидше робити своє. Бо ніхто з нас не знає, скільки часу нам відведено». І я подумав: «Ні, це не просто реакція на війну. Адже ми й до війни жили й працювали так. Це наш внутрішній поклик жити швидше, глибше, на повну. І це — важлива частина української ідентичності». Мені думається, що українцям властиве чітке та ясне розуміння: час — це розкіш. Ми працюємо швидко, якісно й в нас вирує пристрасть і спрага до результатів нашої життєдіяльності. P.S. Єдине фото, яке я встиг зробити, гуляючи містом 😄 Місце надзвичайно красиве! І вайб, як то кажуть, вайбив.

#хвилинкадизайнера За Apple та їхнім анонсом великих змін в UI, поспішає і Google. Компанія анонсувала Material 3 Expressive — новий дизайн для операційної системи Android 16 та Wear OS. Якщо дуже коротко, основні фічі: 🔹 Дуже багато нових мікровзаємодій: анімацій та вібрацій. 🔹 Як і в Apple багато ефектів розмитого тла позаду плашок, прозорості та ефектів «скла». 🔹 Елементи трендового необруталізму (що може закріпити тренд на довше) у графіці загалом, шрифтах та іконографії. Має дуже цікавий, сучасний, вайбовий вигляд! 👉 Більше інформації та коротка відеодемка тут.