391
订阅者
无数据24 小时
-17 天
-330 天
帖子存档
Про любов він розповідав вчинками.
Він говорив вустами, що цілують мої руки.
Говорив очима, коли зачаровано вдивлявся в мене.
Шепотів впевненими боязкими дотиками до моєї оголеної душі.
Розказував мовчки. Бо любов не повинна бути голосною. Любов була солодкою тишею, що залишалась на вустах.
- ви ставитесь до неї так, наче вона створена зі скла, а я бачу перед собою сталь.
«Тушу цигарку об свої нездійсненні мрії.
Сірий попіл, що розсипається, нагадує розпач і тугу. Вдихаю отруту, вона заповнює мої легені, а тоді думки. І я нарешті, вперше за довгий час, почуваюсь вільним від власного розуму.»
«Ми всі починаємо як незнайомці, але забуваємо, що рідко обираємо, хто стане незнайомцем наприкінці.»
Я розповідав їй про любов вчинками. Розповідав повільними поцілунками по тілу. І міг би говорити так вічність.
«Треба говорити, що думаєш. Слухати своє серце, а не страх. Тоді і страху не буде.»
Дивився в ці очі, і в мені вже вирувало бажання її поцілувати, тож я стримувався, щоб не опустити погляд на вуста, бо тоді це бажання стримати вже не в моїх силах.
«Краплі на вікнах нагадували поцілунки дощу, сліди, які він залишив, стікаючи. А тоді я згадала про поцілунки, які залишаєш ти на моєму тілі.»
«Його очі були, мов всесвіт - тремкі, сповнені життя, неосяжні. Вона губилась в них і у всьому, що вони обіцяли»
