Кіт і Лампа

Стадії ремонту I. Тобі здається, що ти можеш дозволити собі все II. Грошей ще достатньо, але вже починаєш щось підозрювати III. Акції в Епіцентрі починають цікавити тебе значно більше, ніж останні новини IV. Береш в руки шпатель. Розчехляєш YouTube і ChatGPT V. Час і гроші вже закінчилися, а ремонт – ще ні VI. Перестаєш викидати пусті картонні коробки (з них можуть вийти непогані меблі)

Твоя палата №6 Після запуску Threads, Meta вдалося реалізувати практично довершену в алгоритмічному плані соціальну мережу.  З поправкою на те, що на мою скромну думку, під чуйним наглядом Цукерберга, навіть найгеніальніші інженери не спроможні створити справді вартісний продукт. Тільки чергове малоюзабельне і спрямоване на лоскотання примітивних інстинктів, забаговане і заспамлене щось. Але це я вже трохи трохи в лірику вдарився, повертаємося до теми. Так от, весь Threads, цілком і повністю, побудований на провокативному і емоційному контенті, поміж якого щось реально вартісне може затесатися тільки у вигляді статистичної помилки. Причому, збираючи про юзера всі дані, до яких тільки можна дотягнутися, експресивність цього контенту буде ідеально заточена під тебе самого. А великий рандом першочергово буде підсовувати тобі в стрічці виключно хайповий срач, ну або на крайняк пост від чергового дебіла, який незрозуміло як до своїх років на цій планеті взагалі дожив. Ідеальна інформаційна бульбашка, яка накриє тебе значно швидше, ніж ти встигнеш це помитити. І бережи тебе Господь від того, щоб поглипуючи в екран перед сном, ти випадково вліз в чужу палату, доєднавшись до коментів.  Всі ці психопати заполонять твою стрічку і почнуть звужувати кільце. Бо тут все просто: чим більше провокативного і поляризованого контенту бачать користувачі – тим більше часу вони проводять в соцмережі, і тим вища їхня активність.  А в результаті – тим більше золотих сиплеться в кишені Цукерберга.  Бо ж можна показати більше реклами і продати ще більше даних. А що там буде з менталкою поплавленого юзера? Та пофіг на нього.  Вас і так вже більше ніж 8 мільярдів.

А що за ягідне? У мене полуничка, зараз готую Вишневе, далі смородина... Треба готуватися до чергової складної зими. Питання таке: як відрізнити алкоголізм від "випити для сугріву та настрою" Якщо це починає напряму чи опосередковано впливати на твоє життя, взаємини з оточуючими, поведінку і прийняття рішень – це алкоголізм.  От тільки процес завжди розтягнутий у часі, організм і психіка звикає та адаптується. Тому, швидше за все, у якийсь момент це вже будуть помічати всі, крім тебе самого. Теорія відкритих люків, про яку я колись писав. #мені_пишуть

​​Як навчитися помічати радість у щоденній рутині та перестати жити в режимі "очікування вихідних/відпустки"? Які є практичні психологічні інструменти, щоб повернути смак до життя прямо зараз, не змінюючи кардинально роботу чи місце проживання? Важко помітити те, чого насправді немає. Щоб знаходити радість у простих речах і дрібничках, потрібно щоб вони у вас були.  Треба розуміти – якщо викреслити робочі і домашні обов'язки – чи знайдуться у твоєму повсякденному житті взагалі моменти, які дійсно здатні приносити радість?  Прогулянки з дітьми, епізодичні посиденьки з друзями, трохи тиші за книжкою ввечері, чи можливість посидіти з кавою на балконі зранку перед робочим днем.  Трохи часу для того, щоб розслабитися за бокалом хорошого вина, а не накидатися до напівзабуття у п'ятницю ввечері, за компанію з такими ж "щасливчиками". Якщо так – то суть проблеми в недостатній увазі до всіх цих речей. Можливо вони вже стали звичним фоном, і ти просто перестав помічати, що життя, насправді, до біса цікава штука.  Навіть якщо ти не спадкоємець дому Ротшильдів і тобі приходиться ходити на звичайну роботу.  Тоді так – змінюємо фокус, і даємо собі можливість розслабитися. Пробуємо помічати те, що дарує дрібку радості. А не віддаватися вільному падінню у яму саморефлекцій і прокрастинації. І під "розслабитися" я не маю на увазі гортання стрічки в ТікТоку.  Так в тебе мозок не розслабляється, а швидше атрофується. Якщо ж ти розумієш, що таких приємних дрібниць у твоєму житті, насправді, обмаль – тоді рішення буде на іншій стороні спектру. Тобі прийдеться знайти їх і впровадити у своє життя. Згадавши, як мінімум, якими речами тобі приємно займатися і без примусу чи потреби оплачувати рахунки. І тих, з ким тобі завжди було приємно проводити час. Відчуваючи, що цей вайб має двостороннє джерело походження.  А далі, поступово зміщувати свій фокус і час саме в цю сторону. Але іноді проблема буває і в тому, що ти банально виснажений і просто загнав себе до такого рівня, що на все інше, крім роботи і щоденної рутини, просто не вистачає сил. Тоді вже треба думати, що варто відмінусувати і чого позбутися.  Бо корабель явно кренить в одну зі сторін, що неодмінно вплине і на самопочуття команди на борту.  Доволі часто буває так, що якість життя зростає не від того, що ти щось у нього додав. А від того, що чогось понад міру, у ньому стало менше. #мені_пишуть

Котики, не всі про це знають, але ви можете написати мені через бота зворотнього зв'язку @kitilampa_bot, і спитати про щось, що вас дуже цікавить, а я, в свою чергу – відповім окремим постом. Вечорами я, буває, відпочиваю з бокалом свіжого ягідного, і тоді ми з Котом починаємо цю інтелектуальну розминку. Перекладаючи відповідальність за контент у цьому каналі на вас, моїх хороших 😺🍷 Питання можуть бути які завгодно — глибокі, неоднозначні, складні і багатогранні. Або ж пусті, як душа моєї колишньої. Анонімно, лампово і без SMS - все сюди 👉 @kitilampa_bot

Один з неочікуваних парадоксів дорослого життя в тому, що у якийсь момент починаєш чекати вихідних не для того, щоб кудись піти, а для того, щоб нарешті нікуди не виходити 🤷‍♂️

Навички майбутнього Нам так часто говорили про "навички майбутнього", що мало хто встиг зауважити той момент, коли в епоху AI, найбільш цінними стали навички, родом з найдавніших часів – критичне мислення, знання і вміння вчитися, емпатія, здатність осягнути контекст і захищати своє "Я" від чужого впливу. Вміння розрізняти добре і погане. Правду і брехню. Бачити різницю між тим, що справді варте уваги, і повною нісенітницею. Чим простішим для нас стає доступ до передових інформаційних технологій, тим важче люди з цим справляються. І чим краще ці навички їх освоїте – тим більше можливостей для вас відкриється. У цьому безкінечно складному, конкурентному і непередбачуваному світі.

Налаштування на удачу Якщо озирнутися у ретроспективі, то я досить часто ловив удачу і немало хороших речей у моєму житті сталося завдяки вдалому збігу обставин. Однак, у всіх таких моментів було дещо спільне, на рівні мислення. Коли ставався черговий "успіх за ніч", в цей час я завжди був відкритим для світу, активно з ним взаємодіяв, і був налаштований на зміни. У часи ж, коли день за днем і місяць за місяцем, нагадували щоденники епохи застою, все було з точністю до навпаки – я замикався у режимі тунельного бачення, і ця установка у буквальному сенсі блокувала все інше. Так я не тільки становлення біткойну промахав, котики. Одним словом, від наших базових налаштувань часто залежить не менше, ніж від волі випадку у цьому хаотичному світі. Бо важко зірвати джек-пот у лотерею, коли вперто відмовляєшся навіть купити квиток. І не факт, що та ефектна брюнетка, яка обернулася тобі вслід на вулиці, звернула увагу виключно на твої нові джинси, бро. Коли віриш, що хороші речі можливі, то докладаєш більше зусиль, більше взаємодієш зі світом навколо і, навіть чисто статистично – просто даєш собі більше шансів на те, що станеться щось хороше. Бо якщо доля існує, то навряд чи нам доступна можливість її змінити. А от відносно мислення – така опція доступна завжди.

Дофаміновий рубіж Чим би ти не займався – це може приносити справжнє задоволення. Той самий дофамін, про який вже так багато написано і сказано. Різниця тільки в тому, яким він буде – швидким і доступним, чи куди важчим у плані добування, але й від того – ще більш цінним. Багатогранним, насиченим і з особливим післясмаком. Який розкривається ще довго опісля. ТікТок, рілси, фастфуд, алкоголь чи шопінг – все це джерело або дуже швидкого, або дуже дешевого дофаміну. Різких сплесків, без відчуття насиченості. І, відповідно, майже миттєвого бажання зайти на друге коло. Чи ефекту пустоти, коли через формування толератності, виникає потреба у збільшенні дози. На протилежній стороні – дофамін "повільний". Творчість і самореалізація. Початок власної справи. Спілкування і той стиль життя, який тобі подобається. Усвідомлення того, що ти робиш щось важливе. Відчуття, що у тебе нарешті виходить. Це ніколи не приходить зразу. Бо як би ти не любив те, чим займаєшся – важко отримувати від цього задоволення, якщо ти новачок у якого все валиться з рук. Тим більше, завжди можна на це все забити, і знову позалипати в рілсах. Он Вася так зробив, перестав непокоїтися і почав "жити". От і ти зможеш. Станеш нарешті як всі. А може і навпаки – вирішиш спробувати щось складніше. І перевірити, чого ти вартий. Що ти можеш, якщо дійсно захочеш. Пройти цей самий дофаміновий рубіж. Почати отримувати задоволення від чогось більш вартісного. Знову контролювати своє життя і увагу. Отримувати радість від простих речей. Спробуй. Думаю, тобі сподобається.

Дивовижно, що зараз тією розкішшю, яку можуть дозволити собі одиниці, стало те, що було доступне всім у часи мого дитинства – контроль контенту, який ти хочеш бачити, відсутність сповіщень, і можливість бути офлайн.

Ситуація наступна Коротко про те, чому нові пости на каналі тепер виходять раз в 3 тижні, а про YouTube я поки взагалі забув🤪🤷‍♂️

​​Запит на справжність Генеративний AI, який все більше і глибше проникає у всі сфери нашого життя, дозволив кожному відчути себе трохи художником, письменником і музикантом. У кожного з нас тепер є доступ практично до усіх накопичених за час існування цивілізації знань людства.  Кожен може скористатися кнопкою "шедевр" і отримати на виході результат, який раніше був би тебе недосяжним. Можна більше не читати книжки – ChatGPT дасть тобі відповіді на усі питання. Можна більше не вивчати нудні і заморочені графічні редактори – Gemini з Nano Banana за декілька секунд згенерує для тебе потрібний результат. Навіть з промптом можна особливо не заморочуватися. Технологія розгалуження запитів дбайливо підкине тобі уточнюючі питання, навіть якщо ця вершина з якихось причин тобі не дається. Як захоплюючий парк розваг, де кожен з атракціонів – ідеально персоналізований під твої власні бажання і потреби. З одним лише "але" – ти не запамятаєш жодної з картин після того, як покинеш галерею цих модерних художників. Ти прочитаєш чудово скомпонований, граматично досконалий текст, але тебе не покидатиме відчуття того, що з ним щось не так. Тебе може пройняти емпатія, з якою ШІ-асистент техпідтримки демонстративно намагатиметься вирішити твою проблему.  Але ще більше тебе може пройняти некомфортне відчуття від розуміння того, що "на тій стороні" нікого немає. У якийсь момент ми, мабуть, пройдемо пік захоплення новими технологіями, і "зроблено людиною" стане новим маркером статусу. Книжок читатимуть менше, але спільнота тих, хто читає, буде більш самодостатньою. Інстаграмні образи як і раніше будуть збирати лайки. Але реальне життя, емоції, і справжні історії – все це займе свою, особливу нішу. З однієї сторони залишиться стерильна досконалість результатів, з іншої – впізнавана і неповторювана справжність. Зрештою, кожна з цих альтернатив зможе запропонувати щось своє.  Головне, щоб опція вибору залишалася доступною. Як можливість доторкнутися до чогось справжнього.

Твоя зона впливу Найбільше проблем у житті ми, зазвичай, наживаємо собі тоді, коли починаємо надміру перейматися речами, на які не можемо впливати. Ми можемо робити речі, які формують думку інших людей про нас. Але чи здатні ми контролювати те, що вони зрештою думають? На багато що у нашому житті ми маємо безпосередній вплив. Але значно більшу його частину визначають сили, які нам не підконтрольні за визначенням. Розуміння того, що насправді є твоєю зоною впливу, звільняє від надмірних рефлексій, нервів і переживань. Це дозволяє отримувати більше задоволення від того, що ти вже маєш. І розкривати свої можливості більше у тих речах, на які ти реально можеш впливати. Заспокоїтися, і почати жити, як говорив колись дядько Дейл. Звичайно, ваша зона впливу може змінюватися в залежності від вашого віку, соціального становища, сили волі і багатьох інших факторів. Але у будь-якому випадку, коли ми її визначаємо і розуміємо – жити стає простіше.

​​Макс Кідрук – “Колапс”. Темрява стає густішою "Колапс" – це другий роман з циклу "Нові Темні Віки" Макса Кідрука. І одна з тих небагатьох книжок, які потрапивши мені до рук, відсунули на другий план усі решту справ. Тепер, коли роман прочитаний, я впевнений, що цей цикл стане якщо не найпопулярнішим творінням сучасної української художньої літератури, то як мінімум, твердо закріпиться у Топі таких. Особисто мені "Колапс" сподобався навіть більше, ніж "Колонія". Бо якщо перша книжка Нових Темних Віків, по-суті, була зав'язкою і знайомила нас зі всесвітом, у якому відбуваються події історії, то друга – зразу ж кидає у коловорот подій, і практично не збавляє темпів аж до самого фіналу. Дев'ять сотень сторінок пролітають як добротний серіал від Netflix. І я думаю, що враховуючи кінематографічність роману, колись ми таки побачимо його екранізацію! Науково-технічна складова у "Колапсі" прописана дуже круто. Уявляю собі скільки часу у Макса пішло, щоб у всьому цьому розібратися, вивчити матчастину, проконсультуватися зі спеціалістами, а потім – органічно вплести все це у сюжет. Реалістичний опис наслідків глобального потепління, добре прописані деталі, вмілі алюзії на поведінку сучасних політиків (та й суспільства загалом) – все це створює ефект флешбеків, який заставляє сприймати історію максимально органічно. У романі вистачає епізодів ультранасилля. Іронія в тому, що воно, знову ж таки, списане з нашого з вами реального життя. Через що, в якийсь момент, починає сприйматися як органічна частина сюжету, враховуючи у яких умовах опинилися герої. "Колапс" – це, безперечно, фантастика світового рівня. І дуже відчутне зростання рівня Макса Кідрука як письменника. Серія "Нові Темні Віки" може претендувати на Opus Magnum автора, задаючи справді високу планку. Цикл вже включає дві книжки, і продовження точно буде. Адже по відчуттям, коли перегортаєш останні сторінки – хоча фігури вже розставлені, сама партія ще навіть не почалася. Тому, якщо ви поціновувач жанру наукової фантастики і готові провести не один вечір за читанням добротної, гостросюжетної історії – однозначно рекомендую! ** Цитати з книжки ** • І Дора, і Ґрета усвідомлювали: людські знання про Землю все ще далекі від того, аби вважатися вичерпними, тож учені цілком могли прогавити щось важливе й не помітити наближення катастрофи.   • Джейлін була мов дитина, що налаштовується осягати речі, які перевершують її здатність до сприйняття, і через те відчуває піднесення. • Рекс відчував, що Мервін тоне в чорноті. Він сам тоді тонув, напевно, в чорноті, ще глибшій і вʼязкіший, та, попри це, не втрачав здатності надихати інших.  • Шум води під напором заглушив синів голос. Однак ніякого напору не вистачало, • щоб заглушити неприємні думки в голові. • Що як Усесвіт населяють усього два типи цивілізацій: тихі та мертві?  У смерті немає нічого, через що варто засмучуватися. Це просто... кінцева зупинка. Останній дивовижний досвід, який дарує життя. • — Те, що я не вмію перемножувати двозначні числа, не означає, що я тупий, — буркнув здоровань. • Щойно він підвівся з крісла, десь на межі сприйняття виник невиразний шум, від якого забриніло все тіло, аж до кінчиків пальців — бажання якнайшвидше дістатись додому, скинути костюм і поринути в алкогольний туман. Саме ті, кому найважче, завжди докладають найбільше зусиль, аби викликати усмішку в інших. • Відчуття було дивне та неприємне. Думки нагадували комах у бурштині — пошматовані, сплющені й застиглі.  • Обережність — понад усе. Ось тільки за останній рік на Марсі Тайлін побачила достатньо обережних людей, які вже лежали в могилах. #книжкова_полиця

Червоні і зелені прапорці Threads, Instagram і LinkedIn – це ті соцмережі, де найчастіше можна зустріти пости про "ред флеги" у всьому, від стосунків і пошуку роботи, до вибору майстра для перепайки труб у щойно купленій квартирі. Але однією з тих особливостей нашої психіки, яка притаманна кожному, є так зване "підтверджувальне упередження", суть якого можна звести до однієї фрази: Ми підсвідомо шукаємо, інтерпретуємо та запам'ятовуємо лише ту інформацію, що відповідає нашим власним поглядам, ігноруючи протилежні факти. Тобто, якщо надміру захопитися пошуком червоних прапорців, ви точно зможете знайти їх завжди і у достатній кількості. Але тоді дуже легко пропустити іншу сторону спектру – зелені прапорці. А вони не менш важливі, якщо вам потрібна підтримка, натхнення чи мотивація, щоб рухатися вперед. Тому не забувайте про те, що навколо завжди розставлено достатньо як червоних, так і зелених прапорців. А яких ви побачите більше – інколи залежить і від того, на що саме спрямований ваш пошук.

Навчитися відкидати зайве Один з тих парадоксів, з яким ми так чи інакше зіштовхуємося у житті, полягає в тому, що ефективність майже ніколи не походить від складних систем. Хорошим прикладом тут є системи тайм-менеджменту на особистому рівні і CRM та ERP-системи на рівні організацій. Чим вони складніші – тим більше часу у вас буде йти на безкінечне заповнення полів, введення даних і в цілому, обслуговування системи як такої, а не на саму роботу. Це як збудувати будинок, який раза в три перевищує твої реальні потреби в площі. Замість того, щоб потягувати просекко в себе на задньому дворі – ти будеш займатися його безкінечним обслуговуванням. Або витрачати весь вільний час на заробляння грошей, щоб оплатити роботу інших людей, які будуть робити це замість тебе. Але якщо подивитися на людей, які досягли в чомусь хороших результатів, то їхня стратегія, зазвичай, значно простіша. У них майже завжди є якийсь один ключовий напрямок чи завдання, і навколо нього і вибудуване все решту. Наші ресурси обмежені. Наша увага не безкінечна. Ніхто з нас не здатний отримати у своє розпорядження більше часу, ніж є у астрономічній добі. Тому якщо ви пробуєте займатися трьома речами одночасно, то кожен з цих напрямків отримає трохи більше ніж 30% доступних вам фізичних і ментальних ресурсів. А тепер уявіть собі, що хтось інший вибирає тільки один напрямок. І вкладає у нього всі 100% своєї уваги, сил і часу. Хто з вас зможе досягти більшого? У кого будуть вищі шанси стати кращим у своїй справі? Це, мабуть, риторичне питання. Справжня ефективність і справжнє задоволення від роботи приходять тоді, коли ти можеш повністю сфокусуватися на чомусь одному. Без потреби відволікатися на все інше. А щоб цього досягти – потрібно розвинути у себе вміння виявляти найважливіше, і бути здатним відмовитися від більшості з решти речей і справ. Навчитися відкидати зайве.

​​Ваші 20-ті Незважаючи на повальну бідність, нерозвинену економіку, відсутність більшості сучасних технологій і можливості хоча б просто знайти нормальну роботу у своєму місті, я розумію, наскільки все ж простішим було життя молоді у ті часи, коли я наближався до своїх 20-х. Соцмережі не грузили тебе стрічкою, переповненою сюжетами світу, який валиться у режимі реального часу і не давили на психіку постійними порівняннями з сином маминої подруги, який заробляє $10k/день. Власне, більшої частини самих соцмереж, як таких, ще не було.  А ті, що були, або не мали покриття у цій частині світу, або в них і так особливо не посидиш зі свого інтернету на 256 kbps швидкості.  Зараз життя молоді у будь-якій частині світу, це якийсь еталонний пи@дець малята. Про Україну тут можна і не згадувати. Локдаун, війни, прогресуюча інфляція, постійний привид глобальної економічної кризи, який махає хвостом песеця з-за кута.  Найбільшими економічними і військовими потугами світу правлять або шизонуті діди, або вибрані ТікТок-виборцями відбиті популісти. Про покупку власної квартири, навіть в кредит – більшість може хіба що мріяти. А вартість оренди у великих містах – це окремий вид злочинів проти людяності.  AI-шка викошує цілі галузі, і куда податися новачку без досвіду – взагалі не зрозуміло.  На кого йти вчитися після школи – теж хз.  Твоя спеціальність з універу може стати надбанням історії ще до того, як ти його закінчиш. Дивні і буремні часи. Порівняно з якими мої 20-ті були схожі на взірець стабільності.  Будучи прикладом хоч і трохи голодного, але, в цілому, доволі таки безтурботного життя. Але, сподіваюся, ви все це якось та й витягнете.  Тому тримаю за вас кулаки, котики.

​​Стівен Кінг — “Долорес Клейборн”. Бути людиною — то робити вибір Спочатку цей роман Кінга мені не дуже зайшов, перш за все через переклад, у якому перекладач від КСД явно перегнув палицю, включаючи в мову головної героїні занадто багато (як на мене) діалектизмів і говірки.  Я це все без проблем розумію і знаю, але навряд чи це скажеш навіть про мого сина, якщо він раптом надумає прочитати історію Долорес Клейборн через якийсь десяток років після того, як я пишу цю рецензію.  Але все це штука особиста, декому, навпаки, сподобалося, бо як висловився один з коментарів – “не могла неосвічена сільська жінка розмовляти правильною літературною мовою”. Тому окей, цей момент оминемо. Як я вже писав – сприйняття, це штука особиста. “Долорес Клейборн” – ніби і невеликий (особливо по міркам Кінга) роман, але він якийсь, так би мовити, “тягучий”. Що й не дивно, адже в цій історії перед вами пройде, у буквальному сенсі, все життя головної героїні. Непросте життя. З реалістичним зображенням того, яким воно було у середині минулого століття, у віддаленій місцині, і в не обтяженому емпатією соціальному середовищі.  А життя тоді важко було назвати легкою прогулянкою для будь-кого. Не кажучи вже про жінку, чоловіка якої точно не назвеш надійною опорою і взірцем того, яким мав би бути голова сім’ї.  Це історія через призму сприйняття світу однією людиною, без екшну і без “вселенського Зла”, без детально прописаних персонажів і світу, і навіть сама книжка не розділена на чіткі глави і частини. Вона йде суцільним полотном, а за рахунок емоцій Долорес – відчувається атмосферною і живою, повільно розкручуючись, все глибше западаючи в душу, коли книжка наближається до завершення. “Долорес Клейборн” – це роман про злочин і кару, про те, як багато всього може бути сховано від чужих очей, і наскільки важливими є наші емоції і взаємини з іншими людьми. Особливо – по-справжньому дорогими нам людьми.  Бо саме ці почуття і є тими фарбами, якими реальність розфарбовує чорно-біле полотно нашого життя, роблячи його яскравим і сповненим сенсами.  Дуже особистий, сповнений деталями і просочений емоціями, сильний роман. Нетиповий для Кінга, але в літературному плані – один з найкращих у Майстра. Цитати з книжки • Ні небі, ні на землі нема такої сили, яка би не дала людям думати найгірше, коли їм так хочеться. • Деколи ми мусимо бути строгими, щоб робити добро, — як лікарі, які щеплюють дітей, навіть як знають, що дитина буде ревіти й не зрозуміє того.  • Мені би до чорта більше хтілось чути, як вона сміється, аніж плаче, але я була готова брати, що дають. • — Інколи, щоб вижити, доводиться бути гоноровою сукою, — каже вона. — Іноді бути сукою — єдине, що жінці лишається. • І ше я шо зрозуміла — той один цілунок ніц не змінив. Цілуватися хто хоч’ може, якшо так подумати. Цілунком Юда Іскаріот видав римлянам Христа. • Вона кивнула, але очі від мене не відводила. Тогди вони в неї були сині й темніші, ніж я колись виділа, — кольору океану відразу за шквальною лінією.  • З такими хлопами, як Маколіф, легше мати діло, як вони злі, бо такі, як він, звикли зберігати спокій тогди, як інші навколо них його втрачають. • Мені шістдесят пʼять, і десь пʼятдесят із тих років я знаю, що бути людиною — то робити вибір, а потому платити рахунки, як вони приходять. Деякі вибори страшенно паршиві, але то не значить, шо людина може просто так їх лишити й піти. • Бувають часи в людськім житті, де нема дійсних хвилин, того їх не можна полічити. • Ви ж, певно, примічали, що як шось одно йде зле, то всьо решта так само летить до дідька? • Час — то також протока, знаєте, як та, шо між островами й материком, але єдиний пором, шо її перетинає, — то памʼять, і вона як корабель-привид — якшо хочеш, шоби вона пропала, з часом так і буде. #книжкова_полиця

​​*** А ти запала мені в душу,  Залишивши у ній сліди. Я ж спокій твій лише порушив, І зазирнув в чужі світи. Це був як обмін міражами – Спочатку фініш, потім старт. Яскравий спалах, та без драми. Як тихий в серпні зорепад. І знову – кроки по бруківці, І ще два тижні до весни.  А потім – вже нічого більше, Лиш памʼять, образи і сни. Таких історій – безкінечність.  У кожній з них – свій шарм і смак. В цих ліках схована залежність, І в бурю – рятівний маяк. / 14 лютого 2026 р. /

​​Мінімізація жалю Я неодноразово займався речами, які зі сторони виглядали нелогічними, непотрібними, або, як мінімум, невигідними. Але, за дивним збігом обставин, у ретроспективі – жодного разу про це не пожалкував.  Це одна з непростих у реалізації, але в той же час – простих для розуміння – моделей прийняття рішень. Коли перед вами стоїть вибір і необхідність прийняти рішення, особливо якщо мова йде про гру на довгій дистанції – робіть цей вибір з позиції мінімізації жалю.  Вибирайте той варіант, про відмову від якого ви б найбільше пошкодували, озираючись назад, десь там – у глибокій старості. Мабуть, саме так і можна прийти до реалізації себе як особистості.