Лабораторна миша

Коли стаєш доРослим та ще й з дітьми, Розумієш, що найбільш святкові моменти в житті - то не кРуглі дати чеРгових ювілеїв і не уРочисті події, де тобі дають гРамоту. З часом ювілеї лиш нагадують пРо пісок у власній постілі, а гРамоти пеРетвоРюються на стос папеРу. Стос важкого і нікому непотРібного папеРу. Хіба станеш знаменитим, помРеш (чи, навпаки, помРеш і станеш знаменитим), то твої дипломи вивчатимуть якісь істоРики, щоб описати безумовно славетний шлях світоча чи генія, поРтрети якого в підРучниках діти Розмальовуватимуть від усієї дитячої душі. Свято - то є те, що викаРбовується і виРинає з пам‘яті в будь-який момент твого подальшого життя, зануРює тебе у ті ж відчуття, контекст, вРаження. І то є не запуск фалькона хеві чи пРезентація чеРгового айфону. Речі, безумовно, цікаві та глобально вікіпедійні, але вони ніщо в поРівнянні зі «святом пеРесічної людини» (тм). Сьогодні у мене такий день. Такий само, як коли МаРк впеРше на вулиці зРобив кілька абсолютно самостійних кРоків і я його потім від Радості підкидав вище десятиповеРхівок, щоб він кРаще бачив зоРі. Сьогодні, без жодних попеРеджень, пеРеРаховуючи на камеРу під час сеансу Родинного відеозв‘язку олівці в коРобці, МаРк Рутинно пРомовив «… двадцять вісім, двадцять дев‘ять, тРидцять…». Я не повіРив своїм вухам, зупинив його і попРосив ще Раз повтоРити останнє число. Він подивився на мене так співчутливо і мовив: - ТРидцять. Розумієте? Не тЛидцять. А тРидцять. ТепеР нам стали доступні опції КуРзу-ВеРзу і РРРРРикання тигРа. Як же мало тРеба для щастя. Хай будуть пРокляті росіяни. Я вам, падли, ніколи не пРобачу, що сьогодні я МаРка не підкидав до зіРок. Майте тиху ніч.

- Не хвилюйся, я працював в патрульній поліції, тому якщо ми розіб‘ємося - то назовсім… - меланхолійно-байдуже промовив Мартин Брест, витис газ у підлогу і важкезний Паджер 25/42 задер свого носа у небо. На цю глибоку своєю думкою тираду письменника, книжок якого я не читаю, я зміг промимрити лиш щось середнє між «Ааааа», поки джип на повному приводі видирався піщаним пагорбом вгору, і «Иииии», поки він, вмотивований гравітацією та кінськими силами, майже вертикально наближався до землі. Проєкт 42 тачки на ЗСУ завдяки Вам завершив ремонт відразу 4 позашляховиків для Сил оборони і провів їх обкатку на бездоріжжі. 20/42 - Mitsubishi L200 - для 43 ОМБр - без зауважень. Після контрольного огляду машина рушить у війська. 21/42 - VW T5 - для Вовків да Вінчі - є зауваження по коробці, машина повертається в бокс. 22/42 - Nissan Navara - для 120 бригади - без зауважень, аналогічно після огляду рушає в війська. 25/42 - Mitsubishi Pajero - для 33 бригади (насправді, ні, але це окрема смішна історія) - є зауваження по стійці стабілізатора, тому після її заміни машина рушить у війська. Дні стали коротшими, тож ані відео, ані багацько фото вже не виходить. Але завдяки Вам вечори такі само теплі. СТО Автокомп Сервис, дяка за темп і якість. Лисенко Віталій, дяка за паливо. А всім Вам спасибі за підтримку. Ваші донатив вирішують все. Нині в ремонті перебуває одночасно ще 3 авта. Майте тиху ніч. P.S. Стійку стабілізатора зламав Брест, коли для фото став ногою на колесо (тікає).

Тачка 23/42, нарешті, втрапила в проєкт. Не та, що планувалася, а інша. Інколи таке стається, коли тобі знаходять наче непоганий Mitsubishi L200 для 78ПСП, але пильне око підборщика (дяка Олексій Маковоз) в останній момент перед “сів і поїхав” помічає критичні проблеми з двигуном. І відмовляється від угоди. З тачками і без цього вистачає неочевидних проблем, які вилізуть вже за десяток тисяч кілометрів і з’їдять гроші, час та нерви (як-то коробка перемикання передач зі зношеними синхронами чи зчепленням, вбита паливна система, особливо паливний насос високого тиску, прокладки головок блока циліндрів на останньому подиху, відпаяні лампи чек-енджін, втрачені датчики колінчастих валів та мільйон інших цікавостей). З плюсів тільки те, що воно все насичує життя таким… специфічним досвідом, що перетворює тебе на цинічного бронтозавра, якого важко здивувати проблемами автомотлоху з Європи, який ми висмоктуємо, наче той пилосос. У нас вибору немає. Армії потрібні машини. На вчора. Вірніше не так. Як хтось вірно зауважив: це не хлопцям потрібні машини, це НАМ треба, щоб у хлопців були машини. На вчора. Загалом, відмовились ми від Л200 і оперативно (наскільки це можливо) знайшли оцей живий Ford Ranger. Машина повністю (і навіть трошки з лишком) оплачена волонтерською групою Evhen Zborowski і Ко, а завдяки Вам вона заїжджає на глибоку діагностику і ремонт. Не буває ж в армійських авто неважливих проблем, непотрібних залізяк і “якось поїздить”. То для цивільних дуповозок по місту можна лишити. Машина ж на фронті має працювати так само бездоганно, як працює зброя. Інакше це не авто, а валіза без ручки. Ще раз дякую Олексію за відповідальність, Alex N Alex Noyt за допомогу з перегоном тачки в Київ. А ми із Вами вже знайшли та придбали 26 тачок з 42 потрібних. З них 18 авто та 1 човен у військах, 8 машин в ремонті. 1 машина з переданих, на жаль, втрапила у дуже важку автотрощу, бійці живі, але в лікарні (подушки безпеки відпрацювали на відмінно попри поважний вік авто), однак про це якось окремо, коли буде настрій про це писати. Також я поки промовчу, що станом на зараз потрібно не 42 машини, а більше 70, а просто подякую, що за 5 місяців і 3 тижні Ви фантастичними зусиллями допомогли знайти для Сил оборони тачки із темпом порядка 4 пєпєлаців на місяць. Це щось. Це фантастика. Це розмірений годинник, який дозволяє армійцям планувати поповнення власного автопарку. Тримайте відео 18+ з моментом заїзду тачки на ремонт, а також пару фотографій. Знімав мій незмінний супутник у цій частині Всесвіту - Мартин Брест. Вся ситуація тут https://docs.google.com/spreadsheets/d/1cKesJl5vFXJV5-SadywJIAyVR0CD6d4M5xBZwFaxXTY/edit#gid=0 або тут https://42trucks.vercel.app/ Дякуємо, що рухаєте світ. Дякуємо, що даруєте свободу гнучко, оперативно та якісно допомагати Силам оборони не просто машинами А справними машинами. Якщо хочете підтримати проєкт, реквізити тут: Картка Приват - 5168 7451 0561 4421 (Антон Сененко) PayPal - senenkoanton@gmail.com Детальні реквізити: Установа банку - ПриватБанк МФО банку - 305299 Отримувач платежу - СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ IBAN - UA953052990000026201691360906 Рахунок отримувача - 26201691360906 Валюта картки - UAH РНОКПП отримувача - 3136215494 Призначення платежу - Поповнення рахунку СЕНЕНКО АНТОН ІГОРОВИЧ, безповоротна фінансова/благодійна допомога ЗСУ) Принагідно лишаю реквізити Мартин Брест, з яким ми разом реалізуємо проєкт: Моно: 4441114443028624 PayPal: Oleg.boldyriev@gmail.com Приват: 4149499371016518 Майте тиху ніч.

Сорок дві морквини, сорок два помідори, п‘ятнадц… чотирнадцять кавунів (один тріснув, довелося забрати на тест-драйв, де він безслідно зник) передав Сергій Марченко зі свого города в Полтавській області для бійців, які отримують машини з нашого проєкту 42 тачки на ЗСУ. Взагалі, щоб Ви знали, з Сергієм ми познайомились дуже давно. Ще до часів, коли він почав возити моркву на своєму білосніжному Мерседесі 🙂 Зараз він є амбасадором проєкту Геройcar, що теж постачає вантажні пікапи на ЗСУ. І оця взаємопідтримка між різними волонтерськими ініціативами - розчулює. Карочє, дуже був радий зустрічі, друже 🙂 P.S. Нє, більше на тест-драйв нічо не поїхало, бо помідори не тріскають, а морква в сітці. А якщо серйозно, кавуни Сергія виявилися такими ж смачними, як і херсонські, що я придбав поруч із замінованими полями.

Колись дуже давно, в минулому житті, яке розвіялося в пам‘яті наче марево під тиском вранішнього сонця, Олексій Молчановський запросив мене у відбіркову комісію фонду Фулбрайта. З тих пір, щорічні засідання в колі найрізноманітніших вчених та експертів перетворилися на таїнство, де ти спостерігаєш за спробами дуже талановитої молоді і зрілих дослідників отримати ще більше можливостей для саморозвитку. Де питання професійних компетенцій посідає ту ж позицію, що і питання культурного обміну з народом Сполучених Штатів. Власне, сьогодні один з таких вечорів. Втомлені, але щасливі. І це. Якщо Ви студент чи дослідник, стежте за Fulbright Ukraine. Там постійно тривають якісь програми. Майте тихий вечір.

Ви знаєте… Сьогодні вперше за багато місяців вибрався в місто і посидів з друзями за кавою на Великій Васильківській. Я не знаю, чи так було завжди останнім часом, чи це сьогодні щось трапилося, але повз постійно проносилися або мотоциклісти без глушників, або ж дивні водії на шаленій швидкості грали в шашечки і змійку на аудях тете, беемве, мерседесах та, що цікаво, на поршах 911. І у цих потужних дорогезних машин вихлоп теж був настільки гучний, що закладало вуха. Таке враження, чи-то відбувався автосльот спілки тугих на вухо, чи-то геть відбитих на голову. Дивлюсь, що матеріал Ткача про вуличних льотчиків геть нічого не полікував. І якщо питання сраних перегонів в центрі міста можна списати на одиничний інцидент, то оці гримлячі таратайки мають бути заборонені як явище. Як спалювання трави. Як побілка бордюрів. Як комуністична символіка. Бо мастурбують смородом спалювання, кривими білими лініями та сєрпом і молотом одиниці, а страждати чомусь мають всі. Це дійсно той випадок, що вдома наодинці могли б газувати скільки влізе. Аби не на людях. Це абсолютна дикість, не кажучи вже про якийсь немислимого масштабу бенкет під час чуми. Вибачте, дістало. Отак за один день і дістало.

Знайшов хвилинку і заскочив на Kyivbookfest. Собі нічого не купив, бо читати ніколи, але Маркусику взяв аж три шикарнючі книги. Повага організаторам - виглядало і відчувалось добре. Розмаїття асортименту - серій книг про видатних українців, коміксів з фантастичною промальовкою деталей та дитячої літератури - просто шокувало. А ще зустрів Юру Гудименка. Тут просто нічого додати. Просто нічого додати. Ми обов‘язково переможемо. У нас вибору немає.

Пензлик в моїй руці натякав, що слід щось намалювати. Натовп до мене на сотнях лопат мистецтвував тризубці, прапори, Крим, побажання військовим, хаймарси. Я намалював один ф-16, одну хижу усмішку і закляк. Фантазія випарувалася так само, як закінчились жовті і сині фарби, які організатори мистецького двіжу завбачливо не придбали відрами. Штош. Я взяв білу фарбу. Намалював смугу. Взяв синю. Додав ще одну. А далі… А далі слід було діяти швидко із червоною фарбою, щоб встигнути і смугу прималювати, і до коричневого кольору перейти, а між цими етапами не отримати по голові лопатою від випадкового свідка мого лайнопису. Челендж комплітед. Дякую Наталці Ковальчук за фото. І тримайте ще світлин. Сподіваюсь, бійці усміхатимуться, коли отримуватимуть це речове майно. Тачки 20/42-27/42 будуть укомплектовані лопатами від Lopata Zubata за фінансової підтримки Лисенко Віталій (який, насправді, викупив всю серію аж до 42-ї тачки). Майте тиху ніч. P.S. Кстаті, палаючий Кремль теж важко було малювать. Але і з цим я впорався. Хоча смак у моєї кави був такий, наче туди хтось плюнув.

Шановні, тут Вам через мене передали подяку. Конкретно Вам за ремонт цієї машини і конкретно глядачам каналу Alpha Centauri за її придбання для проєкту 42 тачки на ЗСУ. Кентавр. Mitsubishi L200. Тачка номер 12/42. 125 бригада. Працює. Я Вам більше скажу. Бійці ластівочці роблять ТеОшечку, ремонтують підвісочку, яка на шляхах лінії бойового зіткнення дуже швидесенько закінчується. Стежать, одним словом. Дякую Вам за підтримку. Майте гарний вечір.

Вогні великого міста безуспішно намагалися вчепитися за капот стареньких жигулів п'ятої моделі, вифарбуваних в сірий фельдграу. Але їхні спроби були марні. Взагалі, знаєте, в житті чоловіка є багато прекрасних хвилин. Краса дружини. Сміх дитини. Жовті соняхи під синім небом. Момент, коли міномет росіян затихає. Чи-то від закінчення БК, чи-то від вдалої роботи контрбатарейки. Нормальна кава. Секунда, коли зняв черевики. А ще оце стрімке мереживо відблисків вуличних ліхтарів на блискучому капоті автівки, коли летиш нічним містом по проспекту. Військові машини позбавлені цієї принади. Їхня нудна матована олива, фельдграу, цемент віником, мультикам, піксель - наче всмоктують в себе світло і ніколи назад не повертають. У них такою задача і є. Нічний сяючий Київ дуже красивий. І дивний водночас. Особливо, коли кілька днів поспіль після роботи по кільцю довжиною в 61 кілометр (Столичне шосе - Академіка Заболотного - Кільцева - Академіка Палладіна - Велика Окружна - Богатирська - Бандери - Набережно-Рибальська - Набережне шосе - Наддніпрянське шосе) наїжджаєш тих кілометрів рівно одну тисячу. Бо двигун після капіталки. Нова ходова. І гальма. Завжди нові гальма. Жигулі їдуть неспішно, адже незалежно від їхньої швидкості пункт призначення один - фронт. Хоч і в тиловій службі. Де-не-де цю недолугу сіру автівку (яку я сам для себе лагідно називаю "чудовисько", бо ламається воно швидше, аніж ми встигаємо його лагодити), підрізають шашечники на блискучих БееМВе та Ауді. І спортивні мотоцикли, що виють, як беземпатичні шматки лайна. Є щось трохи дивне у тому, що старі камуфльовані машини їдуть на фронт, щоб нові і блискучі іграшки циніків розривали тишу нічного міста своїм басистим ревінням. Хоча ні, чого це я. Ми точно знаємо, що вони не для того туди прямують, правда? А ще ремонти. Повсюдні ремонти доріг, заміна стовпів, будівництво розв'язок, нові бордюри. На фронті ці машини такого більше не побачать. Вражає. Вражає питанням - чи на часі? Телефонує Оксана Бондарь. Кілька годин тому потрапила під обстріл під Чугуєвим. Військові встигли затягти її в бліндаж і довелося перечікувати там. Єдиний жарт, який я зміг з себе вичавити в телефон: - Та ти то таке. Бус хоч цілий? Нам його ще повертати власнику. Сміялись обоє. Хоча не смішно. А біля під'їзду зустрів сусідку, у якої воює племінник. Зламався останній джип. Треба тягти на Київ на ремонт, бо в околицях фронту немає сенсу навіть потикатися. На ходу лишився тільки старий ЗіЛ. УАЗи погоріли під час минулого обстрілу. В єдиному марафоні, мабуть, картина трохи більш оптимістична. А на "десерт" нове розслідування журналістів на ютьюбі про елітні авто нардепів, які вони собі придбали за останній рік. Кучно лягло. Кучно. Визнаю. Жигулі пройшли випробування, хоч і потік патрубок антифриза. Дрібниці. Машина невдовзі поїде до хлопців, а їй на заміну на "київський Ле-Ман" виїде черговий відремонтований корч. Виїде не заради прогорілих глушників і бруківки, а щоби вірою і правдою служити хлопцям і дівчатам, що бережуть красу, сміх і соняхи. І ще смак хорошої опівнічної кави, звісно. Майте тиху ніч.

Та ти шо. Шановні, тут бійці відвантажили усім добрим людям подяку за тачку 19/42. Чесно кажучи, аж ніяк не очікував побачити її в таких професійних димах. Як і те, що бійці назвуть машину Park Lane - за найменням ключового спонсора пєпєлаца. Дякую за підтримку, шановні. Співчуття рідним та близьким загиблих в Костянтинівці. Лють має бути холодною. Підтримуйте Сили оборони та майте тихий вечір. Пост бійця Олександра Дідовича https://www.facebook.com/100025337237451/posts/pfbid0nnDrmrz76xAQDZmrbjBqJodgxMrrkdXkYbtSFWzYxiJEdBFoupmf4SGW9kWkaz5el/? «Антон Сененко, як обіцяв фотозвіт))) Тепер автівка повністю відповідає нашим потребам💪 Наташа Пидкова, дякую за "позашляховий набір" (болотна гума, багажник та 2 запасні диски) та запасний ключ. Вова Катеренчук, дякую за маскувальну сітку, вона під осінь краще всіх підходить»