Славянский Языческий Фундаментализм (СЯФ)

Про рідновірське поклоніння святим Я, наприклад, не вважаю, що наші предки помилялися, коли поклонялися святим — у них просто не було вибору. Але в нас зараз вибір є, і попри це ми продовжуємо поклонятися святим. Це може привести лише до поступового вимирання традиції. Згадайте, кому сьогодні поклоняються сучасні українці — Пану Морозу чи Святому Миколаю? Насправді ми можемо на пальцях перерахувати тих святих, яких точно ототожнювали з богами, і то лише в певному контексті. Я навіть більше скажу: у цю гру можна грати удвох. Мені якось християнин доводив, що фольклорний Перун та бог і богиня Купала не мають нічого спільного з давніми богами. Нібито Перун — це перероблений Ілля (адже ідея про Іллю-громовика виникла ще в Греції, а не на Русі), а Купала — це Іван і якась там свята. А Масляна чи Коляда — це тоді які святі? І якщо слідувати вашій логіці, то виходить, що той християнин був би правий, адже він просто порівнює схожість образів. Для нього це лише ідеї, йому байдуже до того, що немає історичних джерел чи інших матеріалів, де можна прослідкувати чітку еволюцію від Іллі до Перуна. Християнинові буде все одно на будь-який аргумент, бо він серйозно ставиться до своєї віри — адже, на його думку, після суду Божого він потрапить до Раю. У литовців, наприклад, також є бог свята Куполе, богиня Габія та Дієвас, і християни так само намагаються довести нашим братам-балтам, що їхні боги — це всього лиш християнські святі. Те саме християни говорять осетинам і марійцям, хоча ті зберегли свої народні вірування до сьогодні (хоча в їхньому пантеоні є і давні божества, і християнські святі). Поклоніння святим — незалежно від того, вважаєте ви їх давніми богами чи просто не бачите проблеми в такому поклонінні — це шлях у нікуди, який веде до занепаду традиції. До речі, я не проти використовувати замовляння зі зверненнями до святих, але адресувати їх богам — це звичайна справа. У замовленнях часто не змінювали текст, але зверталися до різних покровителів (наприклад, у замовляннях просити «обмінятися дітьми» могли і в Лісового діда, і в Зорі-Зоряниці). Не поклоняйтесь Тору з фільмів Marvel — поклоняйтесь СПРАВЖНЬОМУ Тору ©

Водяной зимой Jaroslav Špillar

Святогор А.Шишкин

Богиня Зоря «(…) в конце XIX в. 73-летняя жительница г. Касимова Ксения Илларионовна Сурина перед смертью отказалась от причастия, заявив, что «таинства — вздор», «Христос — не бог, его вовсе не было, он не страдал и не спасался», а бог «есть зарница, утренняя звезда» и «молиться нужно в лесу, в кустарниках, на источниках»». (Серяков М. Л. Богини славянского мира.)

Затемнення сонця в деяких місцевостях пояснюється ще й у суто міфічному дусі: його хочуть з’їсти крилаті вовкулаки* (Проскурівський повіт); тим же почасти характером позначено й пояснення щодо затемнення бійкою між денним світилом — сонцем і нічним — місяцем (Грубешівський повіт) Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях Ґєорґій Булашев

Вовкулаки втікають до лісу й там живуть, як звірі. Потрапляючи до зграї, вони добувають вовкам корм, нападаючи на худобу, але не поїдають її, а тільки душать. Вовкулаці чуже все вовче. Він спокійний, часто скавучить, їсть тільки хліб. За уявленнями українців та білорусів, вовкулака навіть не виє по-вовчому, а стогне і плаче, як людина. Анатолій Свидницький

Джерело https://vseosvita.ua/library/embed/001yf7-382e.doc.html

Про перетворення вовкулака народ каже: “Вовкулак ходить у ліс до справжніх вовків, і там вони бігають, щоб зловить що-небудь і з'їсти. Світом вовкулак йде додому і перед селом знову перекидається на чоловіка, а жінка його вже знає, нічого йому й не каже.” Взагалі вовкулак видається людиною похмурою, а якщо стає вовком, то тільки давить, але не їсть овець. Демонологія українського народу

Цікаво, що за народними повір’ями «Коли чоловік забуде за Бога, відьма виводить його на гору, застромлює в землю ніж і каже йому перекинутись через нього три рази; тоді чоловік обростає волоссям і стає вовкулаком». Демонологія українського народу

В доробку В.М.Гнатюка вказано, що вовкулаки бувають двоякі: вроджені – і тоді вони періодично переміняються у вовків, як прийде на це пора, і бігають з ними,- і зачаровані ; в останньому випадку бігають вони вовками, доки хтось не здогадається, що вони несправжні, та не відчарує. Демонологія українського народу

«Кажуть, що ото Старий Вітер з закованими губами. Що тепер вітри є, то кажуть, молодь шастається; Старий же тільки іноді в щілинки поміж губів дмуха — і отто бурі бувають! Якби Йому губи розкувать і Він дмухонув на ввесь рот — все б поздував на світі, гори з долинами б порівняв, кінець світові був би... Отже, кажуть, колись таки йому розкуються губи.» Матвій Номис у своїй праці «Українські приказки, прислів'я і таке інше»

^ Quod erat demonstrandum

Домовика можна собі купити, бо їх продають по деяких містах у фляшках, або у решетї, в якім вони сидять гей котики. В.Гнатюк

В повери о том что чёрта можно купить и принести к себе в дом тоже видно это "размытие". Очевидно что никто не стал бы тратить деньги и/или силы на приобретение злого духа. Скорее всего изначально речь шла о домовом которого легко может расположить к себе даже простой человек. Чертей же подчинять это уже дело ведьмаков и ведьм.

Вот еще доказательство того что термин "чёрт" применялся не только к тому рогатому злому духу который мы с ним ассоциируем. Мне кажется эта "универсальность" чёрта результат позднейшего размытие народных верований под влиянием христианства. Тут выше явное влияние еврейкой легенды о Вавилонской башне. Только вместо того что бы пояснять разнообразие людей тут речь о разных видах условных "чертей" те духов вообще.

В оповіданні, що його наводить Чубинський, захоплений пихою «найстарший чорт», задумавши зрівнятися з богом, збудував високу вежу та зібрав туди всіх чортів, щоб вони роздивились на його твір. Але бог зруйнував цю будову, і чорти летіли з неї 40 день та 40 ночей: котрий упав до води — став водяник, котрий у ліс — лісовик, в болото — болотяник, на поле — польовий, в очерет — очеретяник тощо. Хведір Вовк

Этот фрагмент выше снова показывает что в народе в какой-то момент затерялся (если вообще был) чисто негативный образ чёрта.

Чув він про одного чоловіка на Угорщині, що мав чорта на продаж. Щоправда, ціна була висока, бо мав він коштувати 500 гульденів. Але чого не зробиш, щоби дістати чорта до хати. Ніхто так, як він, не оборонить маржини від відьом, ще й має владу над таємними Довбушевими скарбами. А вже в любовних справах - його ради й помочі ніхто не заступить. І так одного дня постановив він спровадити собі чорта й вибрався на Угорщину. Дорога була далека й тяжка, але вкінці прийшов він до села, де мешкав продавець чорта. Зі щирої приязні й доброзичливості дав він йому вкінці чорта в мішку лиш за 400 гульденів, під умовою, що не отворить мішка, аж поки не прийде домів. "Подорожі в Українські Карпати" Ганс Цбінден