( 制限 ) ;; ϻarlboʀᴏ ᴄʜꫀׁׅܻrrʏ ๑

бо якщо зникне моя галактика — космос не припинить існувати. бо в ньому іще купу галактик, які сповнені красою. проте якщо я дізнаюсь, що вона — моя найчарівніша галактика — зазнала найсуворішої темряви, космос втратить світло назавжди, бо зірки втратять можливість вибухати і ставати сяйвом. це стане катастрофічним кінцем для усіх галактик і безмежного космосу. 🥹 🥹і, попри те, що вона ненавидить мою галактику і критикує обертання моїх планет, я не дозволю, аби в її галактиці літали астероїди, руйнуючи її орбіти.🥹

галактика, що розташована задалеко від моєї. 🦇 🥹🥹🥹🥹🥹🥹🥹〰️ чумацький шлях - ніколи не була найцікавішою галактикою у нашому вимірі. і я збагнув це вже опісля того, як мої скромні зірки поглядами перетинались із її яскраво-червоними зірками. сама вона складалася із зірок, маючи їхню ДНК у власній крові. зірки зазвичай накопичувались у її очах, випромінюючи найбожественніше світло, яке робить влітку ночі білими. вона мала вісь, по якій рухались зірки і планети гігантських розмірів. я бачив на власні очі, як біля її пальців палала одна із найбільших зірок у її галактиці — UY Щита. бо коли вона торкалась мене, наші орбіти ніби сходились і всмоктувались попри величезну відстань між зірками, утворюючи невеличкий вибух, але ще більше — повне зміщення всередині. її вісь трималась міцніше, аніж моя, бо моя галактика складалась із новонароджених, синіх зірок без досвіду. я відчував, як ядро UY Щита обпікало околиці моєї галактики, підпалюючи зірки зсередини, роблячи їх ще гарячішими, ніж вони були. а коли я мав дозвіл роздивлятись її красу, я бачив газ і пил в її очах, і він завжди був відтінком у туманно-блакитний. її зіниці мали домішки чогось людського — отвір, через який проходить звичайне світло, одначе щоразу, як я вдивлявся в її зіниці, час сповільнювався на декілька мільйонів років, бо там знаходились дві масивні чорні діри: TON 618 і Phoenix A, які впитували у себе все можливе. та її очі також складались із гелію, водню і пилу, служачи як сировина для нових зірок, що також зʼявляються у її галактиці із кожним світовим роком. вона була дивовижною, маючи матерії, що вислизали з відчуття і розуміння, та я бачив іноді, як вони тяжіють у її погляді, як іноді її галактика стає темнішою і її зірки починають сяяти дедалі менше. і в такі моменти я намагався наблизити свою галактику до її якомога ближче, аби вона відчула гаряче тепло моїх зірок, швидке обертання блукаючої планети ОГЛЕ-1928, яка попри свою кригу здувала космічне сміття в її галактиці, очищаючи її. 🥹 але одного дня її галактика раптово почала віддалятися від моєї. і це сталось настільки раптово і швидко, що закони фізики не зможуть пояснити швидкість цієї події, бо це було швидше за швидкість світла. і колись ми знаходились одне від одного всього за 10 світлових років, час від часу зближуючись, навіть проходячи крізь одне одного, виливаючись в одну розмазану галактику. проте її стомило, що моя галактика занадто холодна — адже там були хоч і гарячі, сині зірки, але найбільше там було холодних планет, що дуже рідко, але збивали її планети з орбіти. вона любила світитись і бути незалежною, і коли вона дізналась, що я намагаюсь віднайти планету кохання в собі, аби подарувати це тепло їй для подальшого яскравого світіння, її галактика зникла із моїх телескопів. лише вночі, на сьоме квітня, я зміг второпати, що вона тиждень тому виштовхала свою галактику із звичного положення від мене на декілька мільярдів світлових років. і коли я вчергове спробував відкрити їй своє гаряче серце — ядро, що змушувало мої зірки пульсувати в тембр її голосу, моя любов їй так і не дійшла — адже теорія відносності перемогла, і коли я кричав їй, коли моя галактика звивалась і вибухала — до неї це не доходило так швидко, бо час між нами був неймовірно різний, і для неї моя галактика виглядала із телескопів як звична, холодна, але і наповнена теплом від зірок. та коли все ж їй дійдуть мої зміни, торкнуться її часу, вже буде запізно, бо саморуйнування все ж відбулось у моєму часі. 🥹 і наші галактики більше не зіллються в одне, бо вона буде від мене тепер неможливо далеко. я тепер не знатиму: які матерії зараз насправді покривають її світлі зірки в очах, поруч із ким тепер вона сповільнює час, і які галактики гріються поруч із її зіркою Стівенсон 2-18, торкаючись її пальців, розглядаючи її вени — які виглядають як філаменти всесвіту, фарбовані в темно-синій. і навіть коли моя галактика втратить усе світло і зникне із поля зору, я не спалюватиму телескоп. бо я буду палати бажанням переконуватись, що її галактика не зазнає такої ж долі, як і моя. 🥹🥹🥹

румінація - мій вид позбавлення видів будь-якого стресу.

сьогодні я спитав її: це кінець ? і її байдужість і небажання моїх рук відповіли: так. це кінець.

я інвестую в мільйони баксів пульсацією власного серця під твоїм поглядом.

я уявляю, як стоятиму спустошено біля червоної будівлі, розуміючи, що її більше у моєму житті немає.