🌶️ She.She.Shibari 🌶️

🪢 Шибарі вечори — це про зустрічі. З мотузками. З людьми. І, часто, із собою. Тут можна вчитись, спостерігати, пробувати, ставити запитання, знайомитися або просто провести кілька годин у просторі, де не потрібно нічого доводити. Кожен вечір — інший. Бо його створюють люди, які приходять. ✨ Наступний ШИБАРІ ВЕЧІР — 25 липня. І цього разу на вас чекає ще один подарунок — перформанс від Таті. Особлива історія, розказана мовою мотузок, тіла й емоцій. Будемо дуже раді бачити як тих, хто приходить уже давно, так і тих, хто лише хоче зробити свій перший крок у світ шибарі. 🖤

🪢 ШИБАРІ ВЕЧІР + ПЕРФОМАНС 🪢 ЛИПЕНЬ 🪢 вечір вільних зв’язувань, знайомств та мистецтва ✨ 25 липня (субота) | 19:00–23:00 🎭 Особлива подія цього вечора — перформанс від @tatianalimati . Після денного майстер-класу Tati поділиться з нами вже не навчанням, а творчістю. Це можливість побачити її авторський погляд на шибарі у форматі перформансу та надихнутися мистецтвом мотузок. 🪢 Після перфомансу: ▫️ 4 години вільного шибарі-простору ▫️ можливість практикувати та обмінюватися досвідом ▫️ живе спілкування й нові знайомства 🍷 Можна приносити легкий алкоголь та смаколики 💨 Айкос-friendly зона 📸 Фото — лише за згодою всіх, хто у кадрі 🔞 Вхід лише для повнолітніх 🍓 Інтимні дії та оголення — заборонені 🤝 Головне правило — повага та безпека 🎟️ 1000 грн/особа (у день події — 1200 грн/особа) 💛 Для учасників майстер-класу Tati Limati — знижка 15% на вхід на ШИБАРІ-вечір. 💌 Попередня реєстрація в дірект. 📍 Студія @shesheshibari м. Львів, вул. Софії Яблонської, 31

🧵 Workshop: «Етична об’єктивація. Живий музей» 📅 Субота, 25 липня 🕞 14:00–18:00 👘 Tati Limati в She.She.Shibari Дуже тішуся можливості запросити @tatianalimati до нашої студії. Уявіть музей, де експонати — живі люди. Люди, які на кілька годин залишають звичну роль «себе» і стають інсталяцією, об’єктом споглядання, формою, текстурою, дослідженням. Не через приниження чи знецінення, а через свідомий вибір, довіру та гру зі сприйняттям. Цей майстер-клас — про етичну об’єктивацію, мистецтво шибарі та можливість подивитися на себе й інших під незвичним кутом. 🔺 Рівень: від базового 🧶 Сет мотузок мати з собою 👘 Модель обов’язкова (за потреби допоможу з пошуком +500 грн) 🎟 2000 грн (за 2 дні до події — 2400 грн) ✨ Після майстер-класу запрошую залишитися на перформанс від Tati Limati та наш традиційний ШИБАРІ-вечір. 🕖 19:00 🎟 1000 грн/особа (у день події — 1200 грн/особа) 💛 Для учасників майстер-класу — знижка 15% на вхід на ШИБАРІ-вечір та перформанс. 💬 Запис у дірект @skinnysticks

Індивідуальні заняття — це простір, який я повністю підлаштовую під ваш запит. Неважливо, чи ви лише знайомитеся з шибарі, чи вже маєте досвід і хочете вдосконалити конкретні техніки, розібрати складні моменти або підготуватися до нового рівня. Програму заняття я формую саме під ваші потреби та рівень навичок. Ви можете прийти: • зі своєю парою; • зі своєю моделлю; • або, якщо потрібно, я допоможу знайти модель для заняття. Щоб забронювати дату та час — пишіть мені в приватні повідомлення. 🤍

Звісно я вже вітала свою групу з завершенням 2-го рівня, привітайте і ви❤️ І якщо ви давно хотіли зробити перший крок у світ ШИБАРІ — зараз саме час. 🪢 Відкрито набір на 1 рівень. Старт курсу — у серпні. Для тих, хто вже пройшов базу, є можливість доєднатися до групи 2 рівня, яка стартує в липні. А у вересні розпочинається новий 6 рівень — для тих, хто готовий до ще глибшої роботи з технікою, тілом та власним стилем. Уся інформація про програму курсів, вартість та умови участі — у закріпленому дописі. 📩 Для запису достатньо заповнити анкету. Після цього я зв’яжуся з вами. До зустрічі в мотузках.

«Я не входжу в спейс… Але хочу ще.» Таке я чую час від часу. І знаєте що? Це абсолютно нормально. Не всі люди входять у змінений стан свідомості в мотузках. Не всім хочеться втрачати контакт із реальністю. Не всі плачуть, сміються чи проживають катарсис. Але вони повертаються. Раз за разом. Чому? Бо шибарі — це набагато більше, ніж спейс. Це година, коли світ нарешті замовкає. Коли не потрібно бути сильним, правильним чи продуктивним. Коли можна просто бути в своєму тілі. Хтось приходить за естетикою. Хтось — за відчуттям дотику мотузки до шкіри. Хтось — за довірою. Хтось — за концентрацією, яка вимикає внутрішній шум. А хтось просто тому, що саме тут він відчуває себе… живим. Спейс — це лише один із можливих шляхів. Шибарі не видає дипломів за глибину трансу. Не ставить оцінок за кількість емоцій. Не змушує переживати те, чого зараз немає. Іноді найцінніше — залишитися повністю присутнім. Адже справжня зустріч із собою не завжди гучна. Часом вона дуже тиха. І цього більш ніж достатньо.

Чому я не втомлююсь від роботи в ШИБАРІ? Фізично — так, буває. Після кількох годин із мотузками болять руки, спина, хочеться відпочити. Але психологічно — майже ніколи. Бо я маю привілей спостерігати ваші метаморфози. Бачити, як людина приходить скутою, тривожною, невпевненою. А йде — з іншою поставою, іншим поглядом, глибшим диханням. Бачити, як з’являється довіра до себе. До свого тіла. До світу. Я не просто зав’язую мотузки. Я стаю свідком моментів, коли люди знаходять щось дуже важливе всередині себе. І саме це заряджає мене. Кожна сесія — це не витрата енергії. Це обмін. Це зустріч. Це маленьке диво, до якого я маю честь бути причетною. Мабуть, саме тому я досі так сильно люблю свою справу.

Вчора я почула фразу: «Мабуть ти дуже втомлюєшся від сесій». Ні. Я заряджаюся. Я захоплююся вами. Людьми, які приходять із довірою. Які наважуються відкритися, дослідити себе, зробити крок туди, де ще трохи страшно. Кожна сесія — це окремий всесвіт. Інші емоції. Інша історія. Інша людина. Я не просто в’яжу мотузки. Я спостерігаю, як люди оживають. Як у когось зникає напруга в очах. Як хтось вперше за довгий час дозволяє собі видихнути. Як народжується краса, яку неможливо зіграти. Саме це мене наповнює. Тому після сесій я не виснажена. Я ще раз переконуюся, що я на своєму місці.

Іноді мені здається, що не я знайшла шибарі. А шибарі знайшло мене. Бо є речі, які не обирають. Вони просто приходять у життя — і раптом усе стає на свої місця. Я безмежно щаслива, що одного дня це сталося зі мною. Кожна мотузка, кожен перформанс, кожне навчання лише підтверджують одне: Я на своєму місці. І, мабуть, саме це відчуття — найбільший подарунок.

Іноді це трапляється зовсім несподівано. Йдеш собі вулицею. Повз старі стіни, дерева, мости, закинуті конструкції чи дивні архітектурні форми. І раптом бачиш не просто пейзаж. Бачиш шибарі. Наче простір сам підказує лінії. Просить додати в нього мотузку, тіло, напругу, баланс. Наче якась частина реальності ще не завершена, і ти вже знаєш, чого їй бракує. Після цього спокою немає. Ти можеш відкласти ідею на тиждень, місяць чи навіть рік. Але образ уже оселився в голові. Він повертається знову і знову, поки не знаходиться модель, мотузки, час, погода і той самий момент. І тоді все стає на свої місця.

Того вечора ми не просто гралися з воском. Ми з @fana_kami створили маленький ритуал. При світлі свічок, серед напівтемряви й уважних поглядів, на “стіл” лягли карти Таро. Кожна карта ставала питанням. Кожен розклад — історією. А відповіддю був не голос, не слово і навіть не думка. Відповіддю ставав віск. Гаряча крапля ковзала по шкірі, залишаючи свій знак. Як печатка долі. Як нагадування про те, що деякі істини неможливо зрозуміти розумом — їх можна лише відчути тілом. Карта за картою. Свічка за свічкою. Крапля за краплею. Межа між ворожінням, перформансом і тілесною практикою почала розчинятися. Залишився лише момент. Той особливий стан, коли символи оживають, а тіло стає полотном для їхнього прояву. Ми не намагалися передбачити майбутнє. Ми лише запрошували кожного на мить зустрітися зі своїми тінями, бажаннями, страхами й надіями. І, здається, того вечора карти говорили правду. Навіть якщо кожен почув її по-своєму. 🕯️✨🃏

Хрест створювали не для підвісів. Саме тому мені захотілося спробувати. У світі шибарі це доволі примхлива конструкція. Незручна. Непередбачувана. Така, що постійно змушує думати на кілька кроків вперед. Тут майже немає готових рішень. Будь-яка зміна положення тіла змінює навантаження. Будь-який рух впливає на баланс. Будь-яка помилка коштує значно дорожче. Мабуть, саме тому мені так подобаються подібні проєкти. Тому що в такі моменти шибарі перестає бути просто красивою картинкою. Воно стає мистецтвом уваги. Окрема подяка львівському майстру @spectrumseduction , який створив цей хрест. Якщо захочете собі такий самий — промокод «Skinnysticks%» дає знижку на замовлення. І ні, будь ласка, не повторюйте це в домашніх умовах. Спочатку навчіться. Потім ще трохи навчіться. І лише потім думайте про експерименти.

Шибарі на хресті виглядає ефектно. Але те, що ви бачите на відео, — одна з найвідповідальніших робіт, які мені доводилось виконувати. Тут недостатньо просто знати техніку обв’язування. Потрібно постійно аналізувати стан моделі, точки навантаження, кровообіг, положення суглобів і десятки дрібниць, які залишаються невидимими для глядача. І так, виглядає це неймовірно. Але, будь ласка, не повторюйте це в домашніх умовах.

Тіло завжди говорить. Навіть коли ми його не слухаємо. Перший рівень шибарі — це курс, на якому ми вчимося слухати. Не лише мотузку. Не лише техніку. Себе. Дихання. Вагу. Напругу. Довіру. Межі. Бажання рухатись або завмерти. Мотузка стає інструментом уваги. І раптом виявляється, що шибарі — це значно більше, ніж те, що видно на фотографіях. У серпні відкриваємо новий набір на Перший рівень курсів. Для тих, хто хоче не просто навчитися зв’язувати. А навчитися відчувати. Реєстрація в анкеті в шапці профілю.

Мені часто кажуть, що красиве шибарі — це багато мотузок. Насправді не завжди. Створити складний підвіс із великою кількістю мотузок часто простіше. Є більше точок опори, більше можливостей розподілити навантаження, більше інструментів для побудови форми. А от коли мотузок мало — починається справжня магія. Кожен вузол має значення. Кожен сантиметр мотузки працює. Кожне рішення впливає на всю конструкцію. Мінімалізм у шибарі потребує не меншої, а часто більшої майстерності. Тут вже не сховаєшся за складністю. Залишається лише чиста техніка, розуміння механіки тіла та вміння бачити форму. Іноді дві-три мотузки можуть створити більше напруги, краси та драматизму, ніж ціла гора джуту. Мабуть, тому мене так захоплюють лаконічні роботи. Коли дивишся на них і думаєш: «Невже це все зроблено лише цим?» І саме тоді починаєш розуміти, що мистецтво шибарі вимірюється не кількістю мотузок. А тим, що людина здатна ними створити. 🖤

Є місця, куди люди приходять поговорити. Є місця, куди люди приходять розважитися. А є простори, де між людьми виникає щось третє. На шибарі-вечорах мене завжди захоплює ця особлива енергія. Вона не належить жодній конкретній людині, але народжується між усіма присутніми. Наче мотузки зв’язують не лише тіла, а й щось значно глибше. Тут можна ненадовго відпустити звичні ролі. Перестати бути «правильними», «зручними», «успішними». Випустити на прогулянку свої тіні — ті частини себе, які рідко показуєш світу. Бажання. Страхи. Владу. Вразливість. Темряву. Ніжність. І дивним чином саме в такому просторі стає більше чесності. Раз на місяць ми збираємося разом, щоб вигуляти свої тіні. І, можливо, саме тому повертаємося додому трохи ціліснішими.

Є ті, які приходять час від часу. Щоб відпочити. Видихнути. Дослідити нові грані себе. Знайти місце, де можна на кілька годин відкласти шум зовнішнього світу. Є ті, для кого мотузки стають частиною життя. Не залежністю. Не втечею від реальності. А способом бути ближче до себе. І є ті, яким завжди мало. Мало мотузок. Мало практик. Мало нових вражень. Мало інтенсивності. І тут, мабуть, найважливіше питання: Чого саме мало? Мотузок? Чи близькості? Чи дотику? Чи свободи? Чи дозволу бути собою? Бо мотузки можуть дати дуже багато. Але вони також, як добре дзеркало, показують те, чого нам бракує поза ними.

Люди в мотузках бувають дуже різні. Є ті, які ніколи не пробували. Не хочуть. Не планують. І це абсолютно нормально. Мотузки не потрібні всім. Є ті, які дивляться зі сторони і кажуть: «Це дивно», «Це не для мене», «Я цього не розумію». Іноді за цими словами стоїть щире нерозуміння. Іноді — страх. А іноді — власні заборони, які давно стали настільки звичними, що людина перестає їх помічати. Є ті, які роками думають: «Колись спробую». Зберігають фото. Читають. Спостерігають. Мріють. Але між бажанням і дією іноді лежать роки. Є ті, які приходять вперше після довгих мрій. І раптом усвідомлюють, що здійснили щось дуже важливе для себе. Не тому, що мотузки змінили їх. А тому, що вони наважилися зробити крок назустріч власному бажанню. Є ті, які пробують один раз і більше не повертаються. Їхній запит був простий — дізнатися, як це. Вони отримали свою відповідь і пішли далі.