Запекла книгожерка

🔥 Vivat відкрив передзамовлення на нові трилери: 📖 «Усі небезпечні речі» - від авторки «Світла у темряві», яке виходило у видавництві минулого року. Книга номінована на найкращий трилер 2023 від Goodreads, про зникнення дитини і глибинні таємниці минулого. Виглядає дуже захопливо 🤩 Передзамовлення отут https://vivat.com.ua/product/usi-nebezpechni-rechi/, очікується зовсім скоро - у середині липня 📖 «Ти» - історія про сталкера, про яку ви майже напевне чули, а може і бачили серіал. Я серіал не додивилась, але перший сезон точно був шикарний. Передзамовити можна отут https://vivat.com.ua/product/ty/, очікується наприкінці серпня

Обожнюю купувати книжки за бонуси😁 Замовила вранці серію з трьох книг «Щоденник виснаженої мами» Це геть не типове для мене читання, щось таке життєве, легке, місцями веселе. Історія про жінку, яка повертається до роботи після декрету, частково автобіографічна, але загалом художня. Карочі, прям лайтова історія, там навіть ніхто не помирає 😂 Та колись я вперше прочитала цю серію книг, коли переживала досить емоціно складний період, і то був мов ковток свіжого повітря. Три книги тоді прочитала за три дні, бо була не у змозі робити нічого іншого - і може це не повʼязано з книжками напряму, але в мене закріпилось відчуття, що саме завдяки ним я вийшла з того стану. Таке собі книжкове плацебо 😄 Тож давно планувала придбати їх українською, щоб мати під рукою на випадок, коли знов відчуватиму подібну потребу. Але дуже не хотіла купувати їх за повну ціну, бо вона величенька, а я не те щоб планую читати їх от прям скоро. Тому прям кайф, що вийшло придбати їх повністю за бонуси від Рідіту 🥰 А ще більше кайф, шо замовила я їх сьогодні о 9 ранку, і вони вже у дорозі та мають доїхати за кілька годин😱

Швидке нагадування про книжкові клуби липня - три мої + один, який я планую відвідати: ☕️ 11 липня - «Smartчари», онлайн, деталі тут https://t.me/sashas_reads/2676 ☕️ 13 липня - «Напівлихий», Львів, книгарня-кавʼярня Старого Лева на Личаківській https://t.me/sashas_reads/2665 ☕️ 20 липня - «Чорні водяні лілії», Київ, точне місце і час уточнюється, деталі будуть тут https://t.me/+gGritEZ7p81mOTIy ☕️ 27 липня - книжковий клуб Дафи, «Храми веселощів», Київ, деталі отут https://t.me/+2QMWwjz5T800YmQy

UPD. Зʼясувала, що «Щигля» донька захотіла прочитати після фільму. Наразі прочитала ~130 сторінок, каже, що у захваті, особливо від того, що у книзі відбувається значно більше, ніж в екранізації. І що персонажі описані майже такими, якими є у фільмі, окрім одного. Я, до речі, книгу ще не читала і фільм не дивилась 😅

😈 Вся правда про книжкових блогерів 💀 Захотілось просто поговорити на теми, які час від часу випливають у коментарях, а саме - про те, нащо блогери взагалі пишуть про книжки, якщо не за гроші. Звісно ж, говоритиму я виключно про свій досвід і про те, що чула від тих, з ким тісно спілкуюся, тож інформація може бути не вичерпна. Але, сподіваюсь, що вийде пролити світло деякі моменти. 2️⃣ Не секрет, що блогерам відправляють книжки на огляд - тобто, можемо сказати, що блогери отримують безкоштовні книжки. Так, можна подискутувати про те, що прочитати-сфотографувати-написати відгук - це ніби як робота, що займає час, тож умовно - книжка не безкоштовна. Але і ті, хто купує всі книжки за власний кошт, теж часом роблять все те саме, плюс ще й самі платять за книжку. Тож виходить, що видавництва підкупають блогерів книжками заради позитивних відгуків? Ні. Бо книжки на огляди нам надсилають без умови писати про неї тільки хороше, це раз. І якщо ми пишемо негативні відгуки, видавництва все одно продовжують надсилати нам книжки, це два. І зрештою, саме негативні відгуки зазвичай продають найкраще, це три. Я бачу це так: блогер по суті не продає книгу, а просто розповідає про те, що вона є і що є (чи чого нема) в ній - при чому, дуже субʼєктивно. І мало хто прочитає відгук і побіжить купувати книгу (хоча я часом роблю саме так😄). Відгук може підказати, на що орієнтовно чекати від книги, а рішення про покупку приймається на основі величезної іншої купи факторів. 1️⃣ У чому тоді сенс постійно писати про книжки, коли можна просто їх читати і не напружуватись? І тут дуже просто: чим більше ми про них говоримо, чим більше людей переконуємо читати (не щось конкретне, а взагалі) - тим більше їх видають. А книжковими блогерами ж стають люди, які безпосередньо у цьому зацікавлені - у виданні книжок українською, часом якихось конретних книжок чи жанрів, а часом - просто більшого асортименту. Я, наприклад, дуже хочу, щоб у нас видавали більше трилерів і горорів, щоб всі читали трилери і горори, щоб сучасне різномаїття цих жанрів було представлене і у нас на риснку, щоб вони захопили світ 😈 Заводила я блог просто, щоб було де висловити думки і з ким поговорити про книжки і на білякнижкові теми. Але з часом зрозуміла, що можу опосередкувано впливати і на те, щоб цікавої мені літератури ставало більше, і це додало мені шаленого ентузіазму. А ще всі блогери трохи нарциси і навʼязливо хочуть висловити свої дуже цінні і важливі думки, як оце я зараз😂 3️⃣ Тож чи заробляють блогери? Так. І для когось це пріоритет, а для когось - приємний бонус. Але це гроші не безпосередньо від того, що блогер пише відгуки - хоча зараз по-троху зʼявляється практика платних оглядів, коли видавець платить за те, щоб на книгу точно був відгук і/або щоб він був у певний часовий проміжок. Наприклад, протягом місяця. Також блогери можуть мати відсоток з продажів, коли ви використовуєте їх промокод - але не кожен промокод дається з такою умовою, іноді це виключно знижка для вас. Тож не забувайте час від часу купувати книжки видавництва НК Богдан за моїм промокодом bookeater зі знижкою 20% 😄 І, нарешті, реклама. Тут все індивідуально, але це основне джерело заробітку саме на блозі. Втім, книжкових блогерів, які прям заробляють на блозі якісь серйозні суми, у нас поки одиниці, і щоб цього досягти, треба працювати, як на будь-якій роботі. Але більшість моїх знайомих букблогерів мають іншу роботу, і блогом займаються все ж більше як гобі. Я, власне, у їх числі. І ще, в Україні не існує поняття «блогер на ставці у видавництва» - ну або ж я про таке не чула. Та і це було б не зручно і не цікаво, бо тоді, скоріш за все, була б умова писати тільки про книжки одного певного видавництва. Для цього, зрештою, є канали самих видавництв, куди вони відбирають саме той контент, що стосується їх, з різних джерел, щоб у аудиторії був ширший ракурс, + створюють самі. ✅ Ну і щоб підбити підсумки, накидайте мені тут книжок, які б ви дуже хотіли побачити в українському перекладі😊 Чим темніші, тим краще😁

Озброюйте себе знаннями! Не забудьте підписатися на дружні нам канали та поділитися з друзями 🥰 Тиць сюди 👈

У КСД незабаром вийде ще одна книга Каррізі 💃 Продовження «Дому голосів», чекаю, щоб розібратись, що ж там відбувалося😁

Плани були інші, але несподівано почала читати «My heart is a chainsaw» (Моє серце - бензопила) Стівена Грема Джонса, і це пожежа 🔥 Джонс наразі один з найбільш популярних горористів на Заході, має понад десяток літературних нагород, у тому числі - премії Локус і Ширлі Джексон за 2022. І я вже розумію, за шо😌 Ця книга точно залетить фанатам слешерів, дуже чорна, моторошна, але з блискучим гумором. Як дочитаю, розповім детальніше, але нам точно необхідно, щоб це хтось видав українською ❤️‍🔥

Один: дочекалась на замовлення з Vivat🥹🥹🥹 - трилогія Каррізі. Під враженням, що вони досі приймають і відправляють замовлення, незважаючи на всі складнощі з відновленням роботи після прильоту по Фактор-Друку💔 Замовлення йшло 2,5 тижні, я розраховувала на значно довші терміни доставки 🙏 🐾🐾🐾🐾🐾🐾🐾🐾🐾🐾 Два: новий драматичний трилер української авторки «Гадюка в полі». Можливо, візьму на робочий книжковий клуб на серпень, якщо колеги погодяться. Можна придбати на 20% дешевше за промокодом bookeater отут 🖇 https://bohdan-books.com/catalog/book/241617/ (і інші книжки видавництва також) 🐾🐾🐾🐾🐾🐾🐾🐾🐾🐾 Три: «Закони дурості людської» - ну тут і назва, і ілюстрації, і все просто волало: «купи мене, купи!», тож я купила😁 У Рідіті перед книжковим клубом, поки чекала на початок. 🐾🐾🐾🐾🐾🐾🐾🐾🐾🐾 Чотири: це вже вчора після книжкового клубу Дафи по Гендріксу, у книгарні book.ua - книга з надто привабливою назвою «Hоw to solve your own murder» (Як розкрити власне вбивство). Власне, окрім назви, поки нічого про неї не знаю, та сподіваюсь, що буде захоплива.

З одного боку, ця історія для мене майже повністю нова, бо саме про північнокорейські табори я ніколи нічого не читала і знаю тільки якісь абстрактні речі. З іншого - звісно ж, було складно не проводити певні паралелі з нацистськими (тим більше, автор і сам це робить) і радянськими таборами, тож шок був трохи меншим, ніж якби я оце вперше почула про існування концентраційних таборів. Історія страшна. Але написана доволі стримано і відсторонено - і це може бути плюсом для надто вразливих людей, але для мене було скоріше мінусом. 📖 «Втеча з табору 14» ✍️ Блейн Гарден Книга розповідає про унікальний випадок з історії північнокорейських таборів: про єдину людину, що народилась і провела в увʼязненні понад 20 років життя, а тоді спромоглася втекти. І найстрашнішим для мене були не описи катувань і ставлення до людей у таборі, а освідомлення, наскільки відрізняється сприйняття світу у людини, яка від народження зростала у такому середовищі. 🫀 У середовищі, де нема поняття сім’ї, привʼязаності і любові. 🫀 Де навколишнього світу просто не існує. 🫀 Де життя має нульову цінність - і це сприймається за норму. Жодного уявлення про реальний, звичний для нас світ. Це скидається на якийсь соціальний експеримент, на меті якого - зʼясувати, що саме є «людським», якою буде людина, що виросла майже у повному вакуумі. Наскільки зміщується поняття норми і моралі, коли навколо все ненормальне. Книга досить суха. Автор пише відсторонено, дуже детально розповідає історію, але не «впускає» в неї. Може, для цього жанру це і непогано, а може це лише спроба передати те, як відчуває світ головний герой. Читається, до речі, швидше, ніж я могла очікувати. Текст простий і доступний, доволі типовий для західних репортажистів. І хоч я прочитала цю книгу дуже швидко, потім ще довго про неї думала. І в голові порівнювала з «Майсторм утечі», бо читала її нещодавно, і там досить багато спільного. Наприклад, у «Майстрі» порушувалось питання про те, чи втрутився б світ активніше, якби знав про наявність Аушвіцу і інших концтаборів - і, власне, відповідь була «Ні». Ще більше цю думку доводить «Втеча з табору 14» - бо світ давно і чудово знає про табори у Північної Кореї, знає, де вони і що там відбувається. І нічого не робить. З мінусів: у книзі є неточності. Найперше, що кинулось в очі - те, що Аушвіц проіснував 3 роки, тоді як насправді - 5. Було ще пару менш значних моментів, і це говорить про недбалість автора щодо фактів, які не визначають цю конкретну історію. Та все ж, книгу варто почитати. Та обережно: там є багато речей, які паралеляться і з нашими реаліями. Наприклад, викривлення історії - якою її вчать у Північній Кореї і якою її знає весь світ. Та й багато інших моментів, про які варто дізнатись чи задуматись. Бородатий Тамарин