Храм поезії (🖤)

🔲 Blue and Yellow through Black and Gray — альбом колаборації іноземних музикантів з українськими поетами. Це ембієнт-музика, яка відносить у космічний простір, об'єднує і водночас показує наші відмінності. Це мистецька галерея подій і рефлексій, яку обов'язково треба відвідати, щоб відкрити для себе щось нове. Поети, які взяли участь у проєкті: Олена Галунець, Anastasiiith, Ада Єлагіна, Степан Пенкалюк, Сніг на голову, Олег Ладиженський, Максим Чурков, Влад Ковбасюк, Міра Мальська, Таня Осіпенко, Голоси, Маша Чекарьова. Треки проєкту вже на Youtube ➡️ клік Слухайте, дивіться ліричні відео на треки, коментуйте, подобається чи ні наша колаборація. Згодом буде реліз на німецькому лейблі Syrphe. @virshoplitkarka

чи ти помічав, що постійно на фоні (можливо принаймні мені так здалось) до тебе без спину звертається ззовні противне гучне хаотичне блять «щось». «щось» каже тобі про дієти та моду, про успіх, про бізнес, про тренди, новини. це «щось» ні на мить не втрачає нагоду тебе розлучити із внутрішньо-цінним. «щось» має поради для кожної ніші. постійно тобі «щось» воліє продати. «щось» раптом вирішує стати гучніше у певні події чи памʼятні дати. у стрічці, з колонок, в таксі, на роботі співає, кричить, гомонить та шепоче. «щось» вічно з тобою  говорить, аж доти від тиску не стомляться вуха та очі. і як це приємно, ти просто подумай, лягаючи спати у ліжко вночі заповнити простір всесвітнього шуму прекрасним, тендітним, безцінним «нічим». @daria_lisich

Прямокутник до прямокутника наживо зрізаної шкіри ідеально співпали.                                             Як пазли. Зрослися судинами стигми і скобами стягне у спільне хітин. Отак по-сіамськи зрощені танцювали проти цілого світу. Не питали дозвіл на дотики, бо були одним організмом. Відчували себе почварою, збоченим Янусом, Бонні і Клайдом. Думали, що кохають по-справжньому, та єдналися подібними                                                     травмами. @lysychkazlisu

🐝 бо ніщо не триває безвічно окрім як непам’ять сама в себе впаде новим колом ріка давнини перетрусяться маки вітри перебродять степами і небесний мірошник чи пасічник чи садівник перетре на пилок наші многая літа і лиха щоб засіяти архецвітіння весни межове і літатиме нижче радарів вагітна джмелиха і спустошене лоно землі загуде й заживе @bozhkoistyping

* * * Я мовби знала, що настануть дні, яких зовсім не схочеться мені. То, слава Богу, запаслась усім. Є в мене дрова, хліб, картопля, сіль... Я мовби знала, що настануть ночі, яких ні чуть, ні бачити не схочу. То завела собаку. От і є з ким говорить про горенько своє. І от настали ночі ті, і дні. Непрохані. В жалобному вбранні. Ще й дах протік. Сусід поставив латку. — А в тебе, равлику, не протікає хатка? — спитала я, ступнувши за поріг. І вперше усміх серцем перебіг. Ірина Жиленко

Це задумливе місто з дірявих легень випускає дими, Сиротливі проспекти в полоні важких і холодних думок. Сніг вкриває, мов ковдра із шовку, дороги. Питанням "де ми?", Починають тут пошук подібних до себе. Залиті в гудрон. Порожнеча в очах. Атмосфера мінливого часу, У повітрі холодних світанків і горе, і туга. Не цінують в цих сірих тенетах зворотів квітчастих, Ну, а ті, хто цінує - під тиском живуть та напругою.  Постімперська пихатість в розбитих будинках наївна, Не зібрати химерні уламки розбитих амбіцій. Тиранія і підлість в імперському дусі нативні, Так, у кожного з нас є свої, своєрідні традиції. Подивись, у листочків дерев тут єдине коріння, Відцвітуть на чужині, створіння вітрів-яничарів. Від такого життя у петлю. Чи в бою прогоріти, А у місті дими. У буденності втрачено чари.  П.С. Версія 1.0. @dmYmast

Край між двох світів Де забуті плавні сходяться у луки, У вогнях заграви тоне ковила. Там же споконвіку пісню степу слухав Невгамовний вітер, як весна неслась По просторах краю життєдайним рухом. Та давно в інакший вимір зелентрави Перейшли. Де пращур полював гусей, Водяні потоки спокій увібрали. Та були там доки, поки геть усе Шкереберть не стало у боях без правил. І не поспішає Польовик вертатись У той світ, де шана до природних сил Припадає пилом, та війни лещата Нищать знавісніло те, де  колосив Молоді побіги він колись завзято. Та прохають люди незвичайні квіти, Ні, не від застуди, а щоб мапа мін Проростала ними, щоби хоронитись Від біди щосили, так щоб кожний вмів Убачати пастку, оминати спритно. На своєму вічі радилися довго Жителі одвічні і полів, і рік. Хоч терпіння їхнє зовсім не бездонне, Та долати лихо луків і доріг Краще буде разом. Хай вартує Доля! Чарівне насіння розкида‌ла Вила. Вітер їй відмінно в цьому помагав. Будуть майоріти небезпечні схили Та не тільки влітку, щоби без вагань І сапери жваво справу тут робили. @literospletinnia

Приєднуйся до Кавочат у Viber https://invite.viber.com/?g2=AQA943uxgGqSP1KD2m7oJbovEIGsVzz%2FD19uLzaAEdPknJgVGfslC2Bddb1f87Sr

КОХАНЦІ Ми знову зустрілись на зйомній квартирі, Приходимо нарізно - граєм в агентів. Насправді коханці таємні, блудливі, Тут похіть розгнуздана, груба, відверта. В чеканні... З порогу здираємо одяг мов шкіру, Розхристані душі в німому питанні. Впиваємось в плоть, а чи просто вампірим, Приречено-жадні, неначе востаннє. Знов тягне... П'ємо до нудоти з колодязя зради, Серця опустошують ігри по згоді. Розбещено-хтиві, та очі ховаєм. Своє мов приїлось, від прісного ломить. Відмазка... Дзвінки з туалету і фото інтимні, А мозок працює, оброблює дані. Малює розпусні, любовні картинки, Сімейні проблеми запхались подалі. В азарті... Забуті походи, сумісне дозвілля, Відрощують діти колючки і голки. Спочатку питали, дали тепер вільну І більшає відстань, контакти умовні. Що далі... Щодня вигорання, ілюзія вайбу, Від любощів диких відразлива пустка. І вдома ніхто не чекає. Упала Полуда. Пульсує у скронях щось гулко. Догрались... @Raramina

самотність гладить по голові, каже: «ти не одна, я з тобою». вона не здогадується навіть, що я ніколи не була одна. від зірок, які безсоромно підглядають крізь напівпрозорі білі штори, вирішую в цей раз не ховатися, навпаки — сховати їх на полицю простолиць, освітлювати кімнату. для всіх позбавитися єдиних свідків чергової історії залишених на шиї синців  без пояснення, без продовження, без хепі-енду. існують-бо сни, які трапляються лиш один раз. тобі слід вартувати, коли дивитимуся на Місяць за вікном, лягаючи в крижані обійми мороку. мужньо тримай до останнього подиху чорне небо, заборонивши ночам лютого ставати коротшими. поки світанок не рухне на мене через втому твоїх плечей, я чекатиму на сон, який трапляється лиш один раз. @fishechkayana

Одягай своє неоздоблене покривало На голову, бутафорні м'які кайдани — на руки Раз два три будемо гратися Щоб ти відчувала, Як серце вміє скажено стукати Як млосно уста Дика спрага палить Холодний ніж до гарячої шкіри — свідомість Гостріше за небезпечне лезо, м'якше за пластилін, бо втрачає форму Раз два три Ти і я Засинаємо в чужому домі, Де зорі — голками на небесному грамофоні Викручують глосник до граничного форте Щиріше за відчай виливай почуття — надшкірно, Надхненно, солоно, — зцілую зі щік твій південь Пестить вузлик сосок, джекіл і хайд вдоволено шкіряться, На ніжному тілі — мотузки відбиток, Зв'язана мліє серця покірність Ближче за невтамований потойбічний подих, Шепочуть губи пекучі бажання нестримно Дикі яблука впали додолу, оголений погляд Збиває із ніг, то ж будуємо римами Рим, і Нехай буде солодко. А інше — п***й. Я гортаю твої кліше, як недопалені хтивки в альбомі Ще і ще, ритмічно, гойдаючи всесвіт Той, хто тебе ламає, ніколи не знає втоми Раз два три порахуй свої травми, сестро. Великий і невидимий, Слон спочиває У твоєму домі. @viknapoetry

безсонні одеські ночі колись були для кохання прогулянок біля моря і бургера на світанку. тепер ж наші безсонні ночі з коридорів та ванн.

А секс на підлозі, він буває зручним?

принцесо блукай босоніж натерті п'яти торкнуться розпашілого від сорому асфальту (чого він там не бачив) симетричні родимки на стопах ніби сліди розп'яття – одвічної непорушности біблійного футфетишизму як тут не перевзутися рви панчохи неголеними стеблами відбивай принців на півдорозі до шуканої домовини виколюй очі мечем якщо шлях твій прокладено повз вежі а чи багатоповерхівки порослі густими пасмами вогню визнач отруйне яблуко на самий лише нюх до того як тобі його простягнуть кохані руки пропахлі материнським молоком ґрунтів що живлять ті згубні дерева як зведе від бажання щелепи як слина стече по іклах принцесо вгризайся щосили останній недогризок – твій принцеса ружа обсмоктує плід пелюстками ховає шипи під камуфляжну спідницю цілує відображення якоїсь жінки у вікні казарми – кришталеву труну розтрощено нічним вибухом

я стільки разів людина скільки знаю мов ворожнечі з усіма діалектами й говірками вгадай у якій з них я нейтів говорю без акценту пишу без помилок думаю всіма одразу кучерявий метод зміїні голови набери до рота мертвої води аби вимовити мій шиболет чи стане тобі замаху змолотити цей колосок чи спроможні твої щелепи прожувати мою чорну паляницю чи зламаються від поцілунку як репається напівзітлілий корінець старого кишенькового словника латина вуличних бійок клинопис срачів у твіттері санскрит війни борейська мова медоїда inaudible whisper asmr твоєї неусвідомленої злості шарудіння сторінок із криптограмами з-під шкіри стоншеної мов калька бубонить давньогрецький речитатив крові говори принаймні голосніше ніж думаєш ненавидь гучніше ніж боїшся пиши сороміцькі вірші на бересті моєї спини я вмію читати хребцями спільноіндоєвропейську лексику хордових назви мене першоіменами що роздвоюють язик і мертві мови любові вийдуть із гробу спустяться з гір злізуть з дерев ступлять на сушу і зябри загоять свої @bozhkoistyping

Канал чудової поетки та моєї любої подруги Оксани Мовчан ♥️♥️♥️ https://t.me/sarahwatsonrhymes

Кілька фраз у листі. У буденно-нудній круговерті В небеса віднести часом здатні потрібні слова. Що закоханим час? У розлуці він йде ледве вперто. А як поруч серця, то біжить, хоч годинник ховай. Закарбується все, що було тет-а-тет, міцно-міцно. Вранці кава-глясе наодинці не матиме смак. Мотузки із доріг, що між двох, на артерії тиснуть. Їх ослаблять рядки. І настане весна не дарма. Враз відчується жар. Як летіли метелики-миті В їхніх спільних скрижалях нікому не скажуть вони. Таємницею це томно-пристрастне щастя сповите. І випалюють відстані справжні сердечні вогні. @literospletinnia #інтимнірядки

Цей день настав! Мої вірші крутять не тільки на Віршопліткарка FM, а й на паперових радіохвилях!📔🌊 Гаразд, досить цих метафор, скажу прямо: я, Олена Галунець, нарешті випускаю збірку своїх поезій. Книжка побачить світ завдяки перемозі в конкурсі від видавництва Poetry Project. І я дуже вдячна Віталії Грицак, з якою було дуже комфортно створювати мої "Радіохвилі"🖤 Збірка доступна до передзамовлення за зниженою ціною 290 грн, після друку тиражу вартість стане вищою. Частину коштів від продажу планую задонатити на активний збір для військових. І тираж буде невеликий, тож встигніть забрати свій примірник 😊 Що чекати від книжки? Різноманіття тем, форм і навіть поетичних жанрів. Кожен читач знайде на сторінках саме свою радіохвилю. Над обкладинкою та ілюстраціями працювала Катерина Сад, і вони неймовірно прекрасні, наче морські хвилі! 📌Для передзамовлення книжки заповніть гугл-форму за посиланням https://docs.google.com/forms/d/18GTrFCpE50cPlQ9HAWszp_sZfWAoktgvYvSqfGUbrV0/edit Якщо у вас виникнуть якісь проблеми із заповненням форми напишіть в коментарях до цього допису. Якщо все вдалося й форма відправлена, то це значить, що книжка приїде до вас за зниженою ціною, коли тираж буде надруковано (приблизно через три тижні). Після друку вартість примірника зросте. Дякую всім, хто підтримував мою творчість і вірив у мене! Завдяки вам я теж вірила в себе й написала багато віршів, щоб аж вийшла ось така стильна книжечка 🤗 #радіохвилі

Не підкоряючись жодним законам Фізики, часу, життя та динаміки, Всесвіту стан у момент початковий Космологічно і надВибухово, Множить на нуль міри й ступені хаосу, Голо й здичавіло. Безлад ніяк не приборкає щільність, Все розминаючи у гравітаціях. Температура космічних обіймів Стерла гріхи, різнозначення й північ: Є лиш Початок з печатками таїнства Та сингулярності. Що зникло до першостворених явищ, До горизонту подій та тілесного? Швидкістю світла обмежено втрати, Мрії згубились чи спільнозостались, Тиша мовчить чи відлунює дзенькотом Древнього заново? Гіперповерхня на точки та змісти, Конуси світла, розгублені тугою, Ділить життя на своїх та колишніх, Чорну діру обирає класичну. Губимось в міжгалактичному куреві Біля минулого. Клекотом кільцеподібних концепцій, Підперезавшись нейронами й пасмами, Рвемо на кванти проміння та тексти, Гублячи радощі, щастя й трофеї, Все обнуливши новими колапсами, Прагнемо справжнього. @olesya13r Трійка кращих в "Сингулярності"