Храм поезії (🖤)

Побачення (монорим) Небесні рибини сіріють, ідуть знов на нерест. Великі хвости, як і серце, надвоє роздерлись в потоках повітря, що гладило кичери череп, мов кучері наші тоді, як брели собі через сільську сліпоту до зміїстих плаїв. На вечерю все кликала мати. Хати затремтіли знічевʼя: гора до гори пригорнулась — і цьом. Хоч би ще раз на згадку сповию свій стан, затягнувши твій черес, що запах у шкірі зберіг, але ти… Тихо щез десь: у колах полону, либонь, на щиті. Тільки шелест дроздам підіграє — дітей оминатиме вереск, що з горла у гори злітає до риб на той берег. Не тільки туманні хвости, а й серця їхні стерлись. Відчула твій запах, немов на побаченні, ще раз. Вітри найтемніших часів туго стягують черес. @virshoplitkarka #олена_галунець #віршопліткарка

Хто донатив за останні лотереї можете тут залишити коментар для розіграшу прикраси за добрі справи https://www.instagram.com/p/DB3rySSNMdP/?igsh=bDR1c2x0ZGp3bzl3 🙌

Рідні епітафії, епітети, міжлітерні літри не чужих сліз, пару своїх текстів, чотири щасливі години і тридцять сім повідомлень із: «Я тебе люблю» — в портфель зберу. Мій день одягнув сонячні окуляри, пахне секонд-хендом. Залишаю портфель у чарунковій шафі. (З надією, що хтось вкраде). Мерчем, першим сексом,                неримованим текстом,      похибкою,                 помилкою,           згадкою,     солодким               чи гірким,       приторно-в'язким,                    маркітним, чимось, чи кимось, чи просто... двадцять п'ятим кадром — врозтіч по лініях на руках (вже чужих?)              залишусь. А решту себе — на шматки, на молекули, крихти... і на тремпелі. На вагу і по знижці без етикетки. Собою покинутий, серед такого ж непотребу (поки що) вишу. @herbarium_Xandra #ксандрик

Я зустріла червону пані, Що шепотіла ніжно й хтиво, «Якщо за спиною дихає розпуста, Оберніться сміливо». В той самий момент Її очі могли полонити міста, Спалити ворожі столиці, Та зникла вона, Як і зʼявилась З шепітом музики вітру… Я чую подих — чужий, не свій, Обертаюсь — і бачу його. Він — полум’я, що роздмухав мій гріх, Жар революцій на площах Полум'я ватри Стилети думок І бажання у сяйві лиця. Тож, якщо розпуста задихає в спину Не жахайтеся обернутись, Тією пані, хто нагадає Сьогодні Стаю Я жовтень, 2024 р. #поезія_Роніки

Linkin Park - Numb "Cause everything that you thought I would be Has fallen apart right in front of you" Я ‐ запальничка у твоїх руках. Клік-клік.. У грудях глибоко крик застиг. Блиск смарагдових цих очей зник. Пливи за потоком води. Вниз! Плавлять твої "люблю" Віск. Німа. Загусли слова:"Нас нема". Нас нема! Я втомилася, не тримай. Ти - чорнило під шкіру. Тік-так. Заплітав павутину годинами для атак. Поміж хвилей часу:" Зажди!" Наше Сонце падатиме завжди за обрій. Стемніло. Клік-клік. Ця запальничка.. Перегоріла. Катя Цимбал 25.10.2024 Вірш на конкурс Плейлист на каналі "Віршопліткарка FM"

Людина людині щит і міцна броня, або слід на чернетці чийогось ліжка. В мене накипом у гортані слова, слова, що не день — відкашлюються гостріше, але тиша відвертіша, то ж давай мовчати. Гострі кути із близького кола формують чіткий квадрат: кожному по ребру роздав — собі жодного не залишив. Похрустує обладунок під вагою поспішних рішень. Діапазон чуттєвості глибший, ширший, не дістатися навпрошки. Шори на очі, під очі тугі мішки, в них і ховати зайве за необхідності. Діагоналі поглядів креслять пласкі хрести, в точках перетину лати тріскають. Розповзаються лоскути, з-під лахміття пунктиром спливає коло, в центрі — ти. Простирадла до скрипу випрані. @snigpoetry #мері

*** Рахувати жінок за мовами, якими ніколи не розмовлятиме, — своєрідний адвент для найманця, що чекає наступного бою. От і дотик чужинки, що хліба та молока йому подала, наче трофейний ворожий зуб, він пронесе крізь добу з собою й, засинаючи в домі чужому, ніби в сірій сорочці, що недбало застебнута на бурштинові ґудзики, буде думати, що десь, мов соковито-рожевий рододендрон, перед вечірнім дзеркалом розпускаються її губи, бо уявляти — це теж тонка еротична практика. А наступного дня скине з себе той дотик і далі вже понесе усміх селянки, що вранці напоїть йому коня у буквальному, найневульгарнішому із сенсів. Та коли невимовна спека залишить цей білий від солі край, спека, від якої небо, мов ртуть, і нафтові танкери займаються у порту, він пригадає чужинку з хлібом і молоком. Пригадає її вигоріле волосся, кольорові її тату. Коли військо вороже на обрії згусне, мовби гроза, й полетять уперед найсміливіші вершники, він тихцем пошкодує, що навіщось її не взяв ні з собою, ні взагалі. Пошкодує, можливо, вперше, що ніхто не чекатиме з бою, крім гордовитої самоти. І чужинка стоятиме перед очима вперто і невідступно. Й ця любов, випадкова, мов позашлюбна дитина, іще довго плакатиме йому у вухах після контузії. А чужинка, що розмовляє мовою, якої він ніколи не опанує, йтиме вулицею, всміхаючись замріяно й недоречно. Зупинившись на розі, задивиться в далечінь курну, та ще руку, якою торкнулась найманця, до губ притулить, наче опечену. І уявить на мить, як його зустрічає знову: підмальовує губи, щоб схожі були на квітку, а тоді перед ним роздягається, розстібаючи ґудзики бурштинові, — так, немов вимикає в спальні набридливе жовте світло. @sklad_stishochkiv #покотиполе

🚑❤️‍🩹 ЗБІР НА ОПЕРАЦІЮ Сталася доволі прикра ситуація. Солісту рок-гурту Більше Нічого, поету, реперу, і просто моєму хлопцю Марку Лаферу потрібна операція. 🥼У нього було виявлено камень в лівій нирці діаметром 10 мм з високою щільністю, гідронефроз і пієліт. Це означає, що існує ризик відмови нирки, якщо операція не буде проведена. Собівартість операції 40 000 грн без анестезії, а для нас зараз це непід'ємна сума, тому було прийнято рішення відкрити збір хоча б на якусь її частину. 🤍Ми будемо дуже вдячні за допомогу і просимо вибачення за незручності, які можемо доставити вам цим. Всі звіти будуть опубліковані на цьому телеграм-каналі та на каналі гурту. 📲 Контакти, як з нами можна зв'язатися: Telegram: @thornysnow та @marklafer Instagram: Ася, дівчина Марка та Марк Лафер Гурт: Більше Нічого Не хворійте🌷 🎯 Ціль: 20 000 ₴ 🔗Посилання на банку https://send.monobank.ua/jar/5TgsEZb86D 💳Номер картки банки 4441 1111 2960 3159

НЮ Грибник втомився від блукання лісом, Та й кошик повний — полювання тихе Вдалося славне, тож дрімав, прилігши, Ловив осінні найтепліші крихти. Чи був то сон, а чи обмара діва — Грибна царівна на поляні в стилі, Що звуть всі "ню", йому згадалось вільно, Смочки на грудях, наче очі. Мило! Граційне тіло, сірувата шкіра Звабливий танець — захотілось випить До дна. Невже про неї завжди мріяв?! Кує зозуля, мов рахує вдихи. Вже піт краплинами тече холодний, Тривке видіння не зникає, манить. З шапинки спори проникають в мозок, Вроста ілюзія в життя реальне. Думки сіріють, лиш одне бажання: Для діви стати міцелійним кормом. Доклав зусилля, щоб піднятись. Страхом Тріпоче серце, та пітьма довкола. Ps: Чи був то сон, а чи привиддя, хтозна!? @Raramina #раміна

десять двадцять тридцять п'ятдесят вкрий мене повністю сповни і переповни вся моя місткість для тебе вся глибина най понад вінця вивершиться тобою двісті п'ятсот триста сорок шістсот одна з вдячністю і любов'ю тебе приймаю будь моїм першим сягни до самого дна тільки для тебе відкритися я готова тисяча п'ять тисяч вісім десять сімсот ми із тобою частинки одної цілі сходимося зливаємося разом ти мій донат, а я твоя вірна банка❤️ #поезіяверонічки

Погані люди не завжди вбивці, Погані люди не мають зле обличчя. Про поганих людей не скажеш, що вони — погані Погані люди роблять добрі справи, Погані люди надихають і допомагають. Про поганих людей не скажеш, що вони — погані. Так, погані люди вважають свої погані вчинки — поганими, Але погані люди роблять погано так непомітно, Шо про поганих людей не скажеш, що вони — погані Не всі погані вчинки — погані, Якщо так роблять всі і ніхто не знає? За таке не кажуть, що це — погано. Погана людина сидить з валізою поганих вчинків, Обклеєною стікерами різних подій життя. Погана людина думає, чи загубити цю валізу. Погана людина дивиться в вічі іншій поганій людині: Ця погана людина страждає від важкості своєї валізи. Можливо, треба допомогти цій людині загубити її валізу. Погана людина забирає свою та чужу валізу. Погана людина знову вчинила погано. Погана людина погоджується з тим, що вона — погана. —— сьогодні @lustsophy #хтивософія

Як ми будували свої доми? Коли стоїш під небесами зими, і небеса розвертаються й відпливають геть, розумієш, що жити потрібно там, де тебе не лякає смерть. Будуй стіни з водоростей і трави, рий вовчі ями й рови. Звикай жити разом з усіма день при дні. Батьківщина – це там, де тебе розуміють, коли ти говориш вві сні. Клади камінь при камені, будуй свій дім, на глині, на чорноземі твердім, вибирай у землі з кишень вугілля й сіль. Кожен повинен мати дах для поминків і весіль. Потрібно мати місце, якого буде шкода. Вода чогось варта, якщо це питна вода. Коли справді шукаєш винних, то це не ми. Все життя ми будували свої доми. Брила до брили, цвях по цвяху, стіна до стіни. Якщо можеш мене спинити, ну то спини. Але якщо хочеш, щоби мене тут не було, доведеться крім мене забрати й моє житло. Поближче до сонця, подалі від пустоти. Дерева будуть рости, діти будуть рости. На тютюновому листі виступає роса. Ми будували так, ніби вивершували небеса. Мов упорядковували висоту. Ніби словами наповнювали мову пусту. Ніби повертали речам імена. До брили брила, по цвяху цвях, до стіни стіна. Голос сильним дається для співу, слабким для молитов. Мова зникає, коли нею не говориться про любов. Ночі не мають сенсу без темноти. Світи наді мною, чорне сонце, світи. Сергій Жадан #жадан

*** Шепіт у темряві чую твій дуже сміливий, Руками-тентаклями здавлюєш дужче шибарі. До «перемоги» рахую відверті хвилини, Між тим, в голові, сторінки Камасутри гортаю. Я просто сьогодні відволікаюсь тобою. В темні години, як завше, потрібні обійми. Пеклом обпалюють тіло вологі долоні, Ти мною керуєш наче смиренним кормилом. Через відсутність вай-фаю вмикаю уяву, Ти допоможеш мені це відчути скоріше. Жити в постійному стресі не зможу, я знаю, То‌му лишається нам смакувати у тиші. ….. Опісля оновлені нерви згадають минуле: Було «не на часі» і так ми прожили третину. Тепер розумію, той пострах мене баламутив І повністю лютого привид мій потяг поглинув. @ola_poetry_ua *** вірш написаний за спогадами перших місяців війни 2022 на марафон #інтимнірядки позаконкурсом♥️ #ритик

Ми розучились душею жити, Теплом простим один одного гріти, Забули, як це — радіти вмить, Як серце в тиші може болить. Біжимо, мов тіні, серед турбот, А світло й тепло — десь осторонь, в зворот, Не бачимо радості в простоті, В маленьких кроках, в своїй красі. Давай згадаєм, як це — зупинитись, В серцях відкритих знов відродитись, Зігріти душу в миті простій, І щастя знайти в близькості своїй. Nadyadna

втрачай мене помалу отак, як вмієш з кожним не сказаним словом із кожною не надісланою посмішкою і «доброго ранку» із кожним «не сьогодні» втрачай мене мовчки втрачай, як океан відпускає своїх мешканців розкидає їх своїми хвилями на розпечений пісок і вони тануть або довго і спустошено палають під пекельним сонцем за крок до своєї солоної мрії і зневірливо отак вмирають а він споглядає мовчки втрачай, як непотріб, як річ брендову, хоч і не нову але доступну і наче таку бажану яку взяв і носиш на тремпелі з собою по залу в секонді, а в підсумку повертаєш на місце і йдеш мовчки втрачай всі миті зі мною, від яких відмовляєшся від погляду… голосу… доторків від оголеного силуету на твоєму ліжку… балконі… в телефоні… втрачай свідомо і зараз як вмієш мовчки © ольга ритик #ритик

Олеандри узбіччя застелять, піймаєш пелюстку, Розтікається сонце по скелях теплом і думками. Ти чекаєш на дощ... та в пустелі від спеки лиш пустка Стоголоссям пісків між ущелин звучить безугавно. Невгамовно, нестримно, нестерпно аговкає смуток. Залишається спогадів безліч в печерах з богами, Що святилища мали тут древні та капища душні, Що ловили цей світ й амулети на шиї чіпляли. Дотліватиме спокій в безмежжі обвуглених вражень: Дивосвіт не стрічає воскреслих щасливим цілунком. Чи зустрінеш світанок і вечір, чи далі блукаєш Пілігримом у закутках сенсів?.. Ти збився з маршруту. Розростається снами міцелій підшкірно і трунком Осідає в зіницях, майстерно сперізує зайве, Огортає крізьмаревним зелом надії безглузді. Мозок запах землистий у жменях грибниць вирізняє, Щоб нові віднайти паралелі, споріднені сумом, Заплітати шнурки повсякдення й минулого клапті. Дихай знов, діставай себе з пекла, вчорашнє і згуби. Хто ти нині? Вирішуй. Всі смертні. Чи будеш вигнанцем? Йди до світла, у гротах крізь темінь не видно, а звуки, Відколовшись від стін чи безсмертя чужого, зникають. Прокидайся, інакше затерпнеш, збирайся докупи, Хай життя проникає у вени. Будь сам собі Майстром. 23.08.2024 © @olesya13r Вірш написано на 1 тур 7 сезону Віршометрії. Сезон грибний. Завдання: написати вірш про що завгодно, але він має пахнути грибами. Набрав 37 балів, 1 місце в турі. Лаковиця аметистова - псевдонім #репа

Усім привіт! Колись я створила цей канал для трансляції власної творчості, занотованих римованих та неримованих текстів, роздумів, замальовок тощо. В якийсь момент я зневірилася та все видалила. Минув майже рік; писати я не перестала, хоча думала покинути цю справу. Зараз, щоб мене не накрило остаточно (оскільки чоловік на війні), вирішила відновити «Хвилястий нотатник», адже саме він надихнув мене на ідею створення цього каналу й на його назву. 🌊♥️

🧡💚🧡💚🧡💚🧡💚🧡💚🧡💚🧡💚 ДОРОГЕНЬКІ! 🥰 НОВЕ ПОЕТИЧНЕ ЗМАГАННЯ ВІД КОТОЛИСІВ ОГОЛОШУЄМО ВІДКРИТИМ! 🧡💚🧡💚🧡💚🧡💚🧡💚🧡💚🧡💚 Це міні конкурс, так зване «Котолисяче міжсезоння». За форматом присвячений він буде лаконічності, а за тематикою — природним явищам. 💦⚡️🌬💨🌨 УМОВИ УЧАСТІ 📝  ЗАВДАННЯ у категорії римованих: Написати вірш у жанрі РОНДЕЛЬ у категорії верлібрів: Написати ВЕРЛІБР-МІНІАТЮРУ (✂️ліміт — 400 символів без пробілів). У віршах ви маєте якомога оригінальніше розкрити одну з нижче запропонованих тем, НЕ ЗГАДУЮЧИ її дослівно:

Сніг на голову

Теплий сніг

Та, що танцює з вітром

Заполярне сяйво

Сонячна темінь

Між лісом і млою

Подих вітру і думок

Так-так, ми надихнулися поетичними телеграм  каналами, у назвах яких присутнє природне явище. 🥰 🔥 Хочемо якомога більше ваших прекрасних віршів і благодійних донатів на збір Веронічки, тож бажаємо блискавичного натхнення! З ЛЮБОВ'Ю — ВАШІ КОТОЛИСИ!