Храм поезії (🖤)

христос воскресе божеблядь як я ненавиджу проповіді як я ненавиджу жебраків у метро як я ненавиджу звукопідсилювальну апаратуру христос воскресе воїстину два три не надто упевнених голоси на увесь вагон треба відповідати воїстину а чому мало хто знає чому коли я був малим мене вчила бабуся сказати христос воскрес а хто це такий і як це воскрес питав я а бабуся казала от виростеш взнаєш ти лиш відповідай одразу воїстину мов воскрес я питав а нащо відповідати якщо я не знаю бо так прийнято поміж люди казала бабуся наступна станція арсенальна вчасно готуйтесь до виходу із вагонів коли я став бухати я ні у що не вірив я думав що головне це гроші випивка тачки шмари хати карьєра але я не мав любові а зараз маю зараз я всіх люблю зараз от прям за моїм плечем стоїть ангел от про це я і заспіваю пісню за його фізичним плечем був напис не притулятись можливо ангели дійсно не дуже тактильні персони пісня була сповнена туги й надії ймовірно ангел дивився як потяг іде над дніпром ймовірно ангели зовсім не мають слуху й смаку на хороше музло інакше б він точно врубив у навушниках muse а коли я вже сидів на героїні я став думати невже це все невже немає більше нічого крім блядського цього життя невже я так і подохну не взнавши нічого про світло хлопець і дівчина біля мене тут вже відверто заржали на гідропарку майже ніхто не вийшов і тільки коли я мотав другий строк я прочитав пророцтва я зрозумів що матиму істинну блядь свободу янголи охороняють мене я це тоді відчув далі все буде інакше я пізнаю небесну любов і вже не хотітиму благ земних у пакеті на його лікті щось дзвякнуло склом чи металом а коли я воскрес я згадав що слід відповідати я воскрес воїстину я воскрес він тицьнув мені розмоклу й масну роздруківку комплектом шрифтів ортодокс російською мовою схопив монету із рук бабульки дай то вам бог здоровля і вознесся з платформи станції лівобережна @zorina_yasno

В скриньку Пандори запечатаю страхи, приглушені з дитинства падолистом хай летять у вирій. Вирву кліщ із серця, у намисто заплету емоції, потисну руку травмам. Правда починається зсередини свідомості. “Все добре?” Нерви скачуть на спідометрі. “Спіть вдома!” Домальовані уявою відсутні елементи спогадів заповнюють розбитий пазл …віконних рамок. У цій повісті нема героїв — є лише антагоністи.  “То гоніть їх!” Пам'ять — площина гнучка: з цієї глини зліплю все, що хочу. З нерухомості  зароджується іскра. Імпульс з хаосу витворює макет реальності. Здригається  твердиня світосприйняття салютними оркестрами. “Тонке — то й рве…” Єдиний тригер, спогад — й вся будована модель розвалиться. Я знаю це!  Я бачила  інертність світу в кожній барві й прояві, на пробу брала кожен із інгредієнтів відчаю. Відчинене нутро (плацебо “опенмайнду”) Майже вийшло! Пересилити, перебороти… Перестати. Вже проходили… Приймали позитивне мислення — та позитрони, короновані печаллю, прилипали до душі магнітними зарядами, роз'ядрено плели антиматерію із почуттів… Плеяди вже не світять серцю в секторі страждання. Жити далі… Дихати. Сміятися. “В наявності немає щирості — купуйте залишки лояльності” *із позначкою "Made in China". Чай на м'ятій скатертині м'ятою не пахне як в бабусі… Крізь опуклі лінзи часу ще гірчавить. Листя в чашку, цукророзчином з мішків важкі метали роздумів росяться. Недосяжність — в двох ковтках тепла, гаптованого втомою. Дні обертонами по колу обертаються — як в дідовім годиннику. “Тидинь!” Думки минулим шантажують, їх нетлінні тіні — ніби папараці у прострації. Крізь простір над світлинами в альбомі нахиляюся. (Не)чайний опік. Зойк. Анігіляція. Знов на гілляці я. Вишу, морально розіп'ята. В ящики  зриваю груші із верби вже три доби — щоб був харч для ілюзії. #feel_blue Під блюзкою крохмалиться знемога. Мокну, мов той голий кущ під снігом-содою. Осядуть, спогади остиглим листопадом …на дно чашки. Пройде час. Остання осінь, як завжди, триматиметься осторонь, осиплеться осиротілими осиками. О сива осока! Осліпла осінь від осколка гострого. Осліпла я — не бачу звідси виходу… 🫖🧩🪟🫖🧩🪟🫖    © Лана д'Арк 🫖🧩🪟🫖🧩🪟🫖

*числовий парадокс* шість один сім чотири червоним по полю білому похибкою перевтілень зайвим в декартовій площині сни збиваються  в подушки / з курсу про відчай тілами, переписаними давінчі. астролябій хиткий тезаурус вказує на коло друзів, із множини вірних — лише один зі значенням /точні закони — не про реальність, казав фібоначчі/ змінні хитаються на екрані, вдивишся в них — дійсні жахливі числа, спробуй вхопити за пір'я, доки не відлетіли. сім шість чотири один більшість розхитує корабель, а ми йдемо до земель тримайся осторонь, на тебе полюють зорі зір вихоплює французьких двадцять сім вельт — майже клуб, де зависає Курт, тільки ти поки що надворі. точний старт найвеличніших біґ стар по азимуту всім, хто сподівається на слонові бивні. поляже гнити трава на всіх полях, де перестав годувати клітинки своїм болем у спині. один чотири шість сім вузлик на пам'ять червоною ниткою на зап'ясті, сік гірких ягід, наче рожева сіль. дай боже пам'яті, а краще — сили вичерпати воду з лімфобластів. сім шість чотири один забери у мене все, що непотрібно любити один чотири шість сім віддай тонке тіло множитись по периметрах — точці, координати якої рівні нулі, немає місця серед клітин, перетинів ліній, рим. стомилося море зрощуватись хребцями хвиль, все що залишилось — суцільний плаский горизонт. закресли чотири, коли ми все ж таки вийдемо з аномальної зони. @viknapoetry #єва_верле #верле

гортензія весни нема. то хай побуде тут, допоки від дощу не стало млосно - у погляді, що зупинив війну, в обіймах, що знекровлюють пітьму і в квітах, що гойда в твоїм волоссі - провісниках наближення того, що загубили в проміжках широтних. пора немов потрапила в полон. смачнішим став застільний алкоголь, бо як гасити напади скорботи за тим, що вкарбував іще дитям? спекотний час погоді не зашкодить. і хоч у мене - власний рамадан, та я люблю. не є страшна пітьма, коли ти - поруч; хай сприймуть за моду, але чи має мода непідкупність? що вічне, те завжди буде присутнім. @stavozero #ставозеро

Зима замулилась у руслі новинно-звивистих річок, святковий стіл в сльозах розмок, ми в меланхолії загрузли й ковтали повінь із розмов. Співай мені про плинність снігу, що тане, тане та й піде, і стане тихо всім на втіху, і буде день. І буде день, і стане видно усіх утрачених людей, і тих, хто сенси віднайде, почувши бій чи панахиду. Аж стукіт шириться з грудей. А поки флегматичні стіни — єдиний захист тетрафобів, життя стає сплетінням ліній, що руки з’єднує в оздобі. На відстані чи поруч жарти женуть напругу, гоять мрії. Повітря сангвінічно грію, даю тобі — сімейний бартер. Та часом хочеться кричати, немов холерик на рік тигра: дарма напав і спину вигнув! Хто сад плекає під вогнями, плоди збере смачні й духмяні. © Олена Галунець 🐅 Вірш зі збірки "Радіохвилі", останні примірники зі знижкою в ➡️ Книгарні Є @virshoplitkarka #олена_галунець

Вчора я долучилася до Клубу рятівників тварин 🥳🐾 І Вас також запрошую ❤️ Адже маленьких донатів – не буває. А підтримка тваринам дуже необхідна. Тим паче UAnimals не лише підтримує притулки, а й займається лікування тварин, їх евакуацією із зони бойових дій та впроваджує важливі ініціативи. Стати одним із рятівників тварин можна за 🐾Посиланням🐾 Тварини точно будуть вам вдячні ❤️

День подяки Вітаю! Сьогодні нам, на жаль, не доведеться зустрітися, бо, можливо, я б таки набралася хоробрості і сказала усе, що потрібно сказати про велику дівчинку з дитинства яка виросла у маленьку дівчинку в дорослому віці. Це, як у Бенджаміні Баттоні, але однозначно недобре. Навчила мене звертатися на "ви", та чи з належною повагою?.. Дякую, за все, за що годиться дякувати: сині очі, колір волосся, будова тіла. За 9 місяців казкових очікувань, що будеш доброю мамою. Дякую тобі за недоспані ночі, про які нагадувала щоразу при нагоді і без нагоди. Ще оці ляскоти скакалкою по голих колінцях і литках, як перше знайомство з несправедливістю. За скупість обіймів, що аж сумніваюся чи взагалі були насправді. Вічне балансування над прірвою між батьком і дітьми, у якому ніхто не вцілів. За невтручання і нехвилювання там, де варто було би сходити з розуму. Дякую за металевий голос у розмовах і його шовковість у піснях. За те, що я стала незламною жінкою і люблю співати. Я ненавиджу тебе, мамо. Дякую й за це. З любов'ю, твоя донька. @snih_n_g #сніг_на_голову #тата_пі

бери мене ятри мене ори не шкодить борозні метеорит не шкірить сонць розмокла твердь небесна передбачаєш риму ніби весну що вже свої прасує прапори не шкулить вітру копіт голосів я лиш носій засій мене усім буянням різнотрав’я різнокрів’я та не збирай отавиці окрім як на корм своїй знеможеній красі @bozhkoistyping #ірина_божко #божко

ворони радяться голосно біля міністерства внутрішніх справ твоє місце — від мене справа вірогідно хтось вже це казав а втім це не важить зараз нам з тобою з маргінального краю світу видно як в центрі міста сонце просвічується крізь ґрати нашу розмову масляну і тілесну коригує колишній священник в теперішньому — без постійного місця проживання в обмін на щедро зжертвувану сигарету питає як мене звати видає мені титул твоєї дружини в намаганні відмовитися від цього нас, здається, вінчають тепер перед лицем бога не є ні тебе ні мене є якась така собі кволенька ледь не шкарпетна пара каже хай вам буде добре і буде достатньо любові тільки такої щоб в міру без зайвого на прощання як джокер сміється і ми продовжуємо йти складаючи з двух напів змерзлих ніг одну теплу відповідно йдемо покульгуючи ігноруючи вагу новоспеченого наведеного на нас богом скельця мені з тобою спокійно я з тобою спокійний а мені після наших розмов хочеться писати не про тебе, а просто просте про сонце про морозне повітря священників джокерів сорок ластівок й ґав але сьогодні пишеться про тебе може про це і кричали ворони біля міністерства внутрішніх справ якби я знала @artyleriya #просто_лера #домрачова

а на восьмий день себто на другий перший самотня дитина тривожно й допитливо розрізала пружну рожеву шкіру на передпліччі так стали ми рівні краї косого порізу плоть яка прагне з’єднатися а безжальні дитячі пальці розтягують урізнобіч щойно підсохне кров ну бо а як прирости до живого живому що вже пізнало повітря на власне м’ясо що вже дало імена своїм тромбоцитам й довірилося невідомому так ми і досі мостимо ніби гніздечко затишний і глибокий атрофічний рубець любові куди кінчики пальців дитячих лягають коли бояться @bozhkoistyping #божко

мене качає від цього ритму — кульгавим сніг пече. початку мало для рівня гри, ми по факту ніби чем- піони слова в червоних стрічках — до біса зв'язані, і фонетично пливем в узбіччя кривими фразами. і синтаксичні зупинки в скрипі трамваїв ріжуть сни на "я" і "ти". ніби крил колібрі, чекає рішень сніг, щоб перейти через колії, не розбивши світ в друзки‌. зійшлись мости, але ми — ніколи, і в горщах — прусаки. мене зтинає, як шкірку яблука, часовий ланцет хоч навсікая забуде як зника, ти живий. і сцен життя з кіото ніхто не згадує, лиш тумана плащ. в місцях,  де води ламають пагоди, ніхто не плаче. @viknapoetry #верле

Таня Удод Збір до дня народження! Привіт усім, на цьому тижні в мене буде день народження і відкривати банку для потреб ЗСУ стало хорошою традицією для мене. Я хочу допомогти своїм збором двом приятелькам волонтеркам. Олі @o.lavrychenko (збір на авто для артилерії 40 ОАБр ім. Великого князя Вітовта) та Саші @gs_oleksandra (збір на ноші для ефективної евакуації  поранених для @medicine_4_ukraine) Відкриваю банку завчасно, закрию – коли зберемо всю суму - 31тис грн. Знаю обох волонтерок особисто, в їхній надійності та звітності сумнівів не маю. Буду дуже вдячна за ваші донати та поширення. Привітання буду приймати в четвер, а донати приймаю уже❤️🥳 Крім моно банки є ще PayPal: udodtetana@gmail.com (копіювання при натисканні) Моя моно гривнева: 4441111036825051 (копіювання при натисканні) Німецький рахунок: N26 Bank DE56 1001 1001 2624 8190 00 Tetiana Udod Якщо донатите кудись крім банки, напишіть коментар що це донат, або напишіть мені в ПП. Донатити на банку. Поїхали😊

В моїй киці важливий збір, підтримайте її

вдягати на себе твій запах, футболку і спокій, не відкладати любов і щастя взаємне на потім, зливатись, тремтіти, тепло відчувати у грудях до крихт, до молекул вбирати усе, що даровано лютим. ловити сніжинки, зірки і погляди сіро-зелених, пити вино, до біса послати буденні проблеми, читати дотиком рук тебе, мов азбуку брайля і в світле майбутнє ввійти без краплі лихого вагання. тримати й триматись за слово, за вчинок, за мрію, плекати спільне разом, бо порізно вже не зумію… все це і ще сотню всього, що завгодно хочу щоденно робити з тобою безперешкодно. @virshirumu #поліна_шишлевська #шишлевська

Парк затягнуло туманом Я - грудочка в каші манній по стежці з обпалого листя вперше в садочок іду. Там будуть чужі мені лиця, там сльози мої будуть литись, але я там друзів знайду. На вулиці вогко. Канаву з болотом і мохом як лаву я подолаю стрибком. На східцях пахло узваром, при вході- ведмедів пара пилú щось смачне за столом. Була я дуже налякана, мене поманили лялькою до шафки з малюнком радісним, що гордо звався грибом. У нього шапка червона, у нього спідничка-корона і плямки білі рядком. І так мені стало розуму поглинути в свої роздуми, де захопила повністю мене ота дивина... Минули роки, і не скоро взяла я до рук мікроскопа вивчати грибкові спори. Із гордим званням- міколог в душі я залишуся завжди здивованим світом малям. Катя Цимбал

Весна завжди приходить у твою голову цілком несподівано, неначе то протяг, бо якийсь телепень забув зачинити вікна / двері; або ще гірше, як вірус, яким треба як слід перемарити, перехворіти, віддавши йому на поталу усе тіло. А потім піти у місто, затесатися в натовп, вгрузнути між людисьок по маківку і передати весну повітряно-крапельним шляхом кожному стрічному. І хтось чхатиме, і начхає на твої потуги змінити світ на краще, і висякається зеленим в білосніжну хустинку - дасть потримати. Сонце світитиме в потилицю, мовляв, рухайся; штовхатиме в спину. А ти собі такий літеплий серед дуже холодних і вбіса гарячих, що почуватимешся виродком, прибульцем, страшним, дефективним. Самотність - коли тобі не хочеться вийти через вікно, бо ніхто не побачить @snih_n_g #сніг_на_голову #тата_пі

джерело: @Mr_James_Bond #листя_трави

весно моя, скільки часу у нас? скільки днів і ночей? скільки, скільки?.. скільки променів, злив, віршованих фраз і світлин подарованих квітів? скільки площ і дахів, випитих вин, скільки пройдених стежок подолом, скільки «я», скільки «ми» скільки дум в голові, що кружляють по колу галопом? весно моя, скільки буде у нас тих хвилин, що тепліші за квітень? скільки відведено. а поки є час - давай рáзом світанок зустрінем.

Олена Галунець. Національний тиждень поезії @bookinstitute.ua 🪽 Читання поезії зі збірки «Радіохвилі» і не тільки, відповіді на запитання. запис етеру #олена_галунець

Олена Галунець. Національний тиждень поезії @bookinstitute.ua 🪽 Читання поезії зі збірки «Радіохвилі» і не тільки, відповіді на запитання.