ar
Feedback
Храм поезії (🖤)

Храм поезії (🖤)

الذهاب إلى القناة على Telegram

зв'язок: @jessihalliwell прикраси t.me/inspiration_style_ua радіо t.me/virshoplitkarka поетка t.me/in_vino_vino поетка t.me/buryanpoetry колонія t.me/uapoets2 радіо t.me/uapoets_music творчість t.me/jessi_halliwell на каву: 4441 11103 966 1313

إظهار المزيد
1 335
المشتركون
-224 ساعات
+67 أيام
+2730 أيام
أرشيف المشاركات
record.ogg4.04 MB

record.ogg2.92 MB

record.ogg2.80 MB

record.ogg4.13 MB

record.ogg2.26 MB

record.ogg2.48 MB

record.ogg2.60 MB

record.ogg2.90 MB

Результати Храму Еросу дякую за суддівство Іру, Анґу та Мері (фахівчині зі світу поезії та інтиму) переможці Немаксим, Сашко та пані Лисичка

Результати Храму Еросу дякую за суддівство Іру, Анґу та Мері (фахівчині зі світу поезії та інтиму) переможці Немаксим, Сашко та пані Лисичка

Repost from N/a
Привіт! триває набір на поетичний конкурс Чорна Перлина тут умови конкурсу
Привіт! триває набір на поетичний конкурс Чорна Перлина тут умови конкурсу

Смійся кажуть мені вивіски магазинів сітілайти бігборди Смійся кажуть мені роботодавці викладачі чиновники Смійся кажуть мені телебачення радіо та інтернет Все ж так чудово Будь приязним до людей вчила колись мати посміхайся їм посміхайся Ну чому ти сумний Що трапилось Сумувати це погано Але чому мені ніхто не пояснив що сумувати це природньо що плакати це нормально що Всесвіт має більше двох кольорів Чому тепер так багато людей щодня дряпають горло затвердлою сіллю в порожніх кімнатах а потім набивають цвяхами посмішки на обличчях і йдуть і йдуть і йдуть Смійся б'є мене відчуття громадянського обов'язку у правий кут уст забиваючи перший кілок Смійся б'є мене відповідальність перед рідними у лівий кут уст забиваючи другий кілок Смійся каже мені влада і брудними руками натягує нижню губу Смійся-бо Смійся Щодня я чую як не витримує перший сьомий десятий другий п'ятий тринадцятий як вони всі заливаються гомеричним сміхом Щодня я чую дедалі гучніше у цьому реготі плач крик постріли звуки вибухів та удари годинника що відраховує хвилини мовчання Смійся кажуть вони мені Смійся кажуть вони мені Смійся І я захлинаюсь сміхом наче власною кров'ю. ® Богдан Кирста

Repost from N/a
В парадно-вечірній шкірі, з сузір'ям родимок в ямці шиї. Ввіряю сенси свої у плетиво доторків до плечей, грудей, живота, колі
В парадно-вечірній шкірі, з сузір'ям родимок в ямці шиї. Ввіряю сенси свої у плетиво доторків до плечей, грудей, живота, колін, впадинок під ключицями. В суцільній темряві в тебе немає лиць, ти безлиций, а пальців спиці творять мереживо з намистинами крапель поту на теплій спині. Розсипаний бісер жару, відверта хіть — це єдине, для чого варто спертим диханням руйнувати звірину кліть, випускаючи хриплий видих тобі у губи, в очі, вуха, теплу броню грудей. Застигаючи, розчинятись в безмежному абсолюті. До крайніх глибин нищівної суті, торкнутись ядра Землі, смакуючи стогін ртуттю на язиці, світ волоссям стискаючи у руці. Гармонійно Дзвенять електричні хвилі, Кличуть кидатись вниз, повір їм і стрімко впадеш кістьми на зелений стіл. Завершиться гра, затихнуть судоми гілки. В очах блиснуть крапками дві шестірки.

Repost from OWL HUB channel
Ходімо стежками інтиму! Цієї романтичної ночі ми з Анґою та Мері спробуємо завершити суддівство конкурсу від Храму поезії. Долучайтеся!

Мій ліс читає казки та мантри, У тінь гіллясту вгортає сни, Ховає давнє, пророчить завтра, Вологу смальту плете з роси. Корін
Мій ліс читає казки та мантри, У тінь гіллясту вгортає сни, Ховає давнє, пророчить завтра, Вологу смальту плете з роси. Корінням диким мережить землю, Ковтає воду з глибин віків. У хащах хрипко – вітри затерпли, Сплели в покоси авран гіркий. Заварить чаю з туману й сонця, Наллє до кухлів гірських озер. Мій ліс чекає яскраву повню, Слів небайдужих, тепло рясне, Що проростає крізь душі в стебла, Відлунком змалку знайомих троп. Старими пнями часи завмерли: На річці – кладка, синіє льон. І все доречно: тут сплять епохи, Таким одвіку стояв цей ліс. Дуби та клени вінки тернові Одягнуть й знімуть лише собі. 07.05.2024 © @olesya13r

завжди коли ти приходиш я відчуваю запах крові вбитих поранених коли дивлюся на тебе я бачу війну вона вкорінилась в тебе вона не дає тобі жити але твої сльози я їх ніколи не бачив коли ти виплакала їх? коли вмивалася ними кожен день, аби хоть якось втамувати той свій біль, який ламав твої кістки, як вітер ламає гілля? твій погляд він вбиває мене пронизує болем ніби очі твої кольору моря зброя кожен хто дивиться в них зазнає поразки, але ти ніколи не винна, попри те, що носиш із собою зброю, бо тобі ніколи не вдається її застосовувати, бо ніхто не дивиться в твої очі, бо ніхто не хоче втопитися ти ступаєш на цю землю на свою землю з тисячими загиблих вростаєш в неї ніби твої стопи це коріння з твоїх ран починає сочитися кров пече не заживає і вже тоді я розумію, що відчував саме твою кров, яка впилась в твоє тіло так ніби воно дерево, а кров твоя кора, якої ти ніколи ніколи не позбавишся тобі болить ти йдеш не знаю як, але ти йдеш і більше не повертаєшся хочеш але не повертаєшся залишаєш по собі руїни, які тягнуть за собою смерть і та земля, де стояла ти просочена кров'ю болем страхом на ній більше ніколи не виросте жодне дерево ось чому ти йдеш бо ти не можеш жити без лісу бо ти це ліс .дідько, що ж зробила з тобою війна @iwanttogototheforest

тут обійми та палкі поцілунки від Саші та Тані

Нібито? Загубилась між рейсів задушних маршруток, що там-сям сновигають роями бджолиними, і лякають мене міріадами звуків, ніби тиснуть на рани для інших невидимі. Ніби бачать деталі гнилої середини й відвертають від мене ті жовті обличчя, поки тут щось гризе поміж хворими ребрами, поки палко щодня собі смерті я зичу. О, пробачте дурну, тихі сховки секретів, що в похмурі дні нехтую затишним прихистком. Знов бреду поміж вулиць, дощами затертих, знов босоніж, так ніби безумець я... Нібито? @yapenumbra

смерть слухала твої пісні як звичайна людина підклавши долоню під підборіддя її пусті очниці парадоксально здавалися задумливими вітерець прослизав між ребер висотуючи питання чи можуть бути почуття там де пусто але може функція смерті це її обов'язкова служба чи навіть небажана посада без вибору? а коли зовсім несила вона йде у глибокий тил відкладає косу і сподівається що сьогодні на її зміні у цьому квадраті жоден таймер життя не покаже суцільні нулі інакше чому б вона сьогодні прийшла просто послухати твої пісні? @lysychkazlisu

Будинок «Слово» Світло ще ллється, немов лимонади, у наші кімнати, вікна чіпляють гірлянди із сяйвом найвище, на стелі. Зайчик захоче втекти, але стіни затиснуть: «нє нада», зайчик сидить, споглядає, як пише новий літератор з дозволу монстра, якщо непокора – заслання, застрелять. Хвилі підносять тебе, щоби швидше втопити, Миколо. Монстр обіймає і списки в горлянку собі запихає. Ти ще не віриш, не знаєш, та скоро арешт Ялового. Місяць шкребеться, пролазить крізь тріщини «Слова», сліпо доносить, свинцеву цукерку лишає. До чаю? Оси до носа злетілись і вжалять: «таваріщ, раскайся!». Постріл в потилицю: ворог народу та наклепів зшиток. Голод уже на гастролях: Барвінкове, Сватове, Гайсин… «Браво!» – вигукує Сталін. А смерть підраховує каси. Курбасе, монстр обіймає лише перед тим, як душити. «Ясно», – казав Семенко. У Биківні – намистами роси. Ви ще живі. І талант ваш радянське поріддя не стерло. Є малороси, яким і в Союзі прекрасно жилося, родичі їхні, напевно, на вас і писали доноси. Слово живе. І воскресло розстріляне тіло мистецтва. https://t.me/virshoplitkarka instagram.com/halupoetry #віршопліткарка