Храм поезії (🖤)

вічна класика

ку- вала зозуля ку- вала та й ви-ку-вала кліть, що не кліть, та держатиме поки й сонця світ, та й триматиме коли чахне цвіт зеленого обладунку ку- вала сапа ку- вала та й ви-ку-вала не з віку лік а лік з позавіку барвінком заслане ліжко бур'яни збито до наступного Великодня не з(а)буде нікого спочиньте ку- вати зозулі нову кліть ку- вати сапі новий лік дивно годинник Маюші знову стоїть чекає кого пуста кліть ку! @zapyskyneofitky #неофітка #яна_мороз

▪️проєкція▪️ З шафи батьків дістаєш у спадок старий фільмоскоп. Дійсність падає під покрови кадру. Наводиш фокус – і в квартирі малий механізм накладає зображення на твоє завтра. Світло торкається ліжка, шафи та столу. Діафільми міняються, кладеш їх у круглі коробки. За лядою пам’яті – справжній завал, одинарні кадри та плівкові хащі. Згортаєш безладдя щороку. На лінзі подряпини, лампа чимдуж мерехтить. Тьмяніє на дійсності світла накладка. Плями і пил поступово відкидають на стіни страхи. Засмічений артефактами, стаєш і дефектам підвладним. Минуле здавалось прекрасним. Прокручуєш спогад в пітьмі. Око вихоплює світло, образи все ж не такі. Заломлення світу, нерівності. Світогляд лягає навскіс, відкинувши тіні довкіл. Звіритись із ранніми кадрами: чи лишився, ким бути хотів? І з першого чистого слайду фільмоскоп прогріває азарт – широкий, як призма, фацет помічаєш – і шириться страх. Чи у дійсності в тебе весь час мерехтів неправдивий фасад? 30.04.2026 Copyright: Чурков Максим #віршневий_сад

Гердан за цією ж схемою оздоблений мішурою💚 #процес

ВІРШліст. Запрошую на свій поетичний день народження! 5 липня, 14:00, Київ, книгарня Сенс на Хрещатику. 10 поетичних голосів та запаморочливий запах лілей. Так звучить сучасна поезія. Так вирує література: бʼючись об стіни міста дзвінкими алітераціями, виспівуючи тужливими асонансами, переливаючись іронією, ріжучи точністю метафор та безжальністю порівнянь, окриляючи світлом, яке ми несемо всупереч помʼятим безсонням надто гучних київських ночей. Запрошуємо на особливу подію: ВІРШліст. Поетичний день народження Олени Павлової Вірші читатимуть: магнетичні поетки, харизматичні поети, міжгалактичні акторки та приголомшливі перформерки Людмила Горова Римма Зюбіна Павло Коробчук Анастасія Коротка Ірина Лазоревич Ігор Мітров Ольга Ольхова Сергій Савін Варвара Чорна Вхід вільний, а в подарунок хочу багато дронів — тому гарненько підтримуємо збір від Книгарні СЕНС на Pycopiз⚡️https://send.monobank.ua/jar/nMr41Gu2n

Вірш-пейзаж Асоціативний (для середнього шкільного віку) Ліс /коли я була такою як ти намистинкою маленькою крихіткою втіхою був мені ліс великий дужі вітри підіймали на крила мій сміх і несли забавляти відлунням птахів — ліс сміявся в одвіт/ написала би тобі, друже, про поля, і не скошені луки, про ставок, що підморгував вилиском до підніжжя яблуневого саду, де розрадою був мені світ — весь залитий обіймами світанкового сонця й роси на траві, але ні… ми зупинимось тут, саме тут, серед дивного зелен-розмаю різнобарвного лісу — не знайти нам на мапі якого межі‌, чи ба, навіть місцини в Подільському краю ми приходили завше сюди — мама, я (у легких черевичках) і дідуньо Іван. влітку — в клу‌нок збирали цілющі дари: звіробій, материнку, й сушили на темнім горищі, в рядні, й восени заглядали — щоби полювати на білі гриби. — тут, Горобчику, тихо іди, бо довкола жива кожна цятка землі. і ступала я так, наче всі невагомо легкі капустянки на крилах мене підняли, щоби не зруйнувати мурашник, чи стиглу суницю, що потішно на кожного зиркала знизу й хизувалась смачною червоною китицею ягідок запашних — ось, дідуньо, поглянь, хтось скрутився в кілечко на пні! те кільце розкрутилось миттєво і зникло, чимдуж поспішаючи, у бурʼяні. так ми вперше жахнулися вроди один одного й рвучко передали привіти я — вужеві, а вужик — мені … /промайнуло і літо, і осінь, і все безтурботне й легке, і мої черевики десь на тому горищі поміж маминих трав і пісень — зовсім крихітні й висохлі зовсім малі і коли я вертаю додому з доріг вирушаю до лісу — ліс зберіг голос діда й мій сміх…/ @nlitvinovapoetry #літвінова #котолиси

🚌 ПОЕТИЧНА МАРШРУТКА 2.0 А що, якщо маршрутка може везти не лише містом, а й крізь історії, спогади та натхнення? 5 липня ми знову запрошуємо охочих на особливу літературну подорож, де поезія виходить за рамки книжкових полиць і стає живою розмовою. На вас чекають: 📌 авторські вірші 📌 музичні зупинки 📌 нові цікаві знайомства і відкриття 📌 лампова атмосфера Ведучий — Андрій Буремний 🙄 Кожен учасник нашої подорожі стане пасажиром особливого маршруту: Маршруту думки • Маршруту історій • Маршруту натхнення Коли? 🗓 05.07 ☹️ 17:00–20:00 Де? 📍 Drip Coffee Buffet вул. Велика Васильківська, 122 Проїздні квитки: 200 грн Запис артистів та слухачів: Андрій Буремний ✍️

Хороші дівчатка Хороші дівчатка стають в один день катастрофами, Затишшя колись обернеться грозою і градами. Потоки думок розіллються ритмічними строфами І перше кохання зостанеться снами й баладами. Хороші дівчатка стають в один день нетерплячими, Зі швидкістю світла міняють свій стан у миттєвості. Холодні серця запалають вогнями гарячими — Такими, що палять увесь сухостій на місцевості. Де тиша і світло, там десь причаїлася темрява Де щира наївність, там відблиск розпусної близькості. Щоб більше ніколи й нікому вони не належали — Замінюють крила на мітла високої швидкості. То світлі, то темні, то пагубний яд задля зцілення, Заграють для тебе новими ясними відтінками. Та тільки відчують зневагу і повне знецінення Хороші дівчатка стають в один день лиходійками. 29.06.2026 © Валерія Кропівна #авторськийвірш #ВалеріяКропівна

старий сидить біля вікна, як біля останнього екрана, де лишилися канали, які не вкрала смерть. він пережив інфаркт — що по факту і так приглушило його тиху натуру наче, безпафосне місто вимкнули на мить, а потім знов увімкнули, тільки ясність ума вже не така. його руки — двоє зморених птахів, яким хтось замотав крила старими бинтами. контрактура Дюпюїтрена стиснула пальці, мовляв досить хапатися за життя. і він посміхається — криво, рипляче наче двері старого під’їзду, плаче, бо руки не слухаються, але пам’ять у них все ще є. про те, як тримали дитину, як гладили жінку, як піднімали келих, як били по керму, коли дорога вела до біса не туди. тепер він тільки дивиться: на птахів на проводах, на людей, які метушаться, ніби в них є час, і думає — що найбільша зрада тіла це не коли воно болить, а коли воно мовчки відступає на два кроки назад і більше не питає дозволу. старий кладе руки на коліна, наче зламані інструменти, які все одно важко викинути, бо вони ж служили, чесно, до останнього руху. і в цю мить йому ввижається: якби хоч один палець зміг поворухнутись — він не став би писати заповіту, він би просто доторкнувся до світу: Я ще тут. але пальці застигли як у статуї на центральній площі містечка, що лиш споглядає, як голубиний послід послідовно пошарово вкриває її долоні. Кудлатий #кудлатий

Друзі, я практично не прошу грошей на потреби свого підрозділу, намагаємось закривати свої запити власними силами та допомагати іншим, але наразі потребуємо вашої допомоги на терміновий ремонт службового авто. Загальна потреба у коштах 38 830,00 грн. Дуже вдячний пані Ані за відкриття банки, прошу долучитись всіх гривнею або репостом цього збору. https://send.monobank.ua/jar/QAA9Pj2TF

осядеш біля трав і папороттю зійдеш, прокинеться бджола на персах диких мальв, між сонмищем очей потріскає вуаль, прадавні голоси вгамують дикий вітер, повічні свідки див оголяться від пальт. обніжжям полетиш, шукаючи зогріток, спіралями плаїв до підмурів'я скель, зігрієш джерело, де народився ельф, і станеш джерелом – напоїш згасле літо, як словом свій вівтар захожий менестрель. і наново увись багряною курою до куполу злетиш без слів та молитов. ти – папороть, свіча – тріпочеш рукавом. у келії чернець нетлінний дух загоїть і варґами зітре грудний пекучий шов. ЮІ, травень 2026 #ВМ9

мій друже вірний, спали цей лист і попіл слів моїх проковтни. я стану вільним. життя, мов міст, скінчиться вдосвіта у вогні. я стану сіллю і сповню вщерть відкриті рани усіх віків. я добровільно приймаю смерть від інквізиторської руки. рука здригнеться, бо вирок мій страшніший суддям. настане час із чистим серцем піти в вогні, аби розтанути, мов свіча в долонях Бога, з його колін пролитись воском в чумацький шлях. скажи, для кого ти б'єш уклін і скільки втримуєш на плечах? тобі збрехали. буття – як цирк. весь світ жонглює вугіллям слів. немає кари за жоден гріх. лиш тіні істини на землі в тонких печатях магічних тавр - світи сплітаються, наче стіг. я зміг зібрати усе, що знав, на сторінках єретичних книг. за що ж я бився? за світло сонць? за безмір всесвіту, вир орбіт? за те, щоб вівці з моїх долонь пили й плювали мені услід? царі зрадливі, забувши лють, піднімуть правду на тлі знамен. колись у Римі мені зведуть на місці спалення монумент. мій друже справжній, ти пройдеш повз. хай люд впаде до залізних ніг, і ти побачиш мільйони сонць, що обертає навколо них безлика гордість, первісний страх піти зі світу цього ніким. для всіх народів в ім'я Христа я буду в сонмі нових святих, а дух мій стане безрідним псом без пер, паперу і вуст людських. прийду останнім пророчим сном - і лиш брехатиму на зірки. немов багаття, мої сліди залишать вулицям теплий чад. мій друже, раптом впізнаєш ти Джордано Бруно у пса в очах?.. @alefandco #алеф

Аut viam inveniam, aut faciam …немає дороги – він виступом в соло проторює власну. Дарма засоромився! Годі, зізнайся, що заздриш колезі. Цей день – особливий, канати, заплетені Парками, щемно стяглися: у цирку наставник найстарший з зірок. Що вічні, чи з часом згасають? І ти так незграбно – до нього в стандартному прагненні шани, бо він – денотат циркового мистецтва. Основа несхитна для всіх, і де-факто – найліпший з відомих артистів, як стати ним? Ставлення фана наблизить до стану афекту, достатнього навіть щоб підло порушити сталий устав спересердя. У бога загрався, підходиш до доль неформатно – ти Морта зі сталлю в кишені. Ти тромб до аорти каната. *** На площі зібралося місто – еліта й масовка з народу. Бомонд реготав! Боронитимуть честь фаворитів до першого фолу – аморфна подяка байдужих. Взірцево-яскраво засяє пурпур на костюмах і ляже на землю. Зі святом! Не втримав канат, чи артист помилився? Не знають… Диви-но уважно, для вас – зорепад. І затихли овації… Загадуй бажання, мерщій, унікальні моменти – у натовпі спалахи шоку. Він встане, чи смертний? Нарешті. Чекав? Дочекався. Цей день не забудуть. Звернеться громада у пошуках чесного суду, що винних не визначить. Втім, щоб ходити по краю не вийшло безкарно, вніс вдалий вердикт. Ваш цирк закривають (вітаю!) Прокляттям приречений, втілиш всі прикрі страхи про безжальну буденність, що тиском накриє. До успіху? Ні, до низів затягає жага до визнання. Чужу перерізав дорогу? Спитайся, де власна!? Немає…

Що ж, повернувся до вас ще вранці. Сьогодні мій черговий день народження і я вже точно не потрапляю у клуб 27. Непоганий рік був, точно можна записати собі у плюс. І до цього дотичні і ви, читачі та глядачі. Якщо хочете привітати мене - ось реквізити, як це зараз вже часто роблять поети. 4441111000505838 Усіх люблю, пішов завершувати підготовку до святкування!

🔥 LitSlamUA та «Сад деформацій» вирішили забити на слемівські канікули й влаштувати ще один видовищний слем у Кам’янському. І цього разу — не абиде, а у максимально затишній локації, у кафе «Удача» на лівобережжі міста. Будемо дихати свіжим повітрям на березі лівобережного каналу у парку, слемитися й тусуватися, як у старі добрі часи. Бо коли харківські та кам’янські об’єднуються — інакше просто не буває. 📍 Де: кафе «Удача», Лівобережний міський парк, Кам’янське 📅 Коли: 11 липня, 16:00 🎟 Вхід: мінімальний донат від 300 грн 🎤 Реєстрація на виступ Влаштуймо справжню літню спеку ☀️

скільки кроків налічено від гидкого каченяти до ставного лебедя? два чи безліч у другому ступені? на сто двадцять першій сходинці еволюційного розвитку у стражданнях схована відповідь, ні на що не схожа. чи народжується новий витвір у щасті? скільки років знадобилось Леонардо, щоб намалювати Мону Лізу усміхненою? а вона все одно сумує. сумарно чотирнадцять, що сумують вже понад п'ятисот. відлік йде на сторіччя, жінка слідкує поглядом за годинниковою. та чи жінка вона? чи була колись? чи з'явиться? на зворотному боці багаторівневої історії з сотнями кодів, закарбованих простирадлом зниклої й поверненої в невагомий простір пам'яті, – шедевр з ефектом Мони Лізи. намалюй мене у техніці sfumato, огорни у повітря і дим, знайди посмішку у закутку безвітрого Лувру. най Перуджа викрадає наш час назад. Оксана Мовчан @sarahwatsonrhymes Вірш на 1й тур конкурсу «Віршометрія 8» P.s. завданням було написати вірш на тему Ініціації. #оксана_мовчан

amor i mort серце скрипить змастити б його миррою / єлеєм із руж хай мироточить стікає сконденсованими краплями свідчить про Божу присутність про ще присутність любови [ Б о г є л ю б о в ] чи затушувати б сердечні розколини вуглинкою хай стирає межі спогадів хай розчиняється травень у своїх нечітких хмарних контурах хай вривається павутинною сіточкою [ л ю б о в у с е д о в г о т е р п и т ь ] втома наздоганяє у кромішній темряві впивається в піднебіння кружальцем лимону й кислотно розʼїдає внутрішні органи [ в с е м и н а є і ц е п р о й д е ] з каменю викресаними іскрами любощів здійметься вся любов поламаним дивним механізмом amor i mort таки співзвучні

Друзі, прошу доєднатися до збору і по-можливості швиденько його закрити. В мене багато творчих друзів служать у війську, Олександр Шакіров один з них. Для мене Олександр — поет-концептуаліст номер один на наших теренах. Мало хто працює в цьому напрямі. Його збірки — це не лише поезія, це мультимедійний твір. А ще він встигає вести супер цікавий канал про різні культурні штуки. 38 830 на корисні речі — невеликі гроші. Так що погнали: https://send.monobank.ua/jar/QAA9Pj2TF 💚

Таємниця Носить на пальцях срібні перстені з оленями, немов з проміння місяця уповні ковані. Мають наскельні малюнки з печер вільних племен наших вільних земель, а тепер навіть камені ці окуповані. Книгу тримає біля грудей, камінь на серці має І його не позбутись нізащо іншим чином, як кинути в ворога з пращі. Або дати втекти, витекти зі сторінок дивної книги, зірвати замок, Відпустити все напризволяще. Полетіти на срібному олені і звільнити усе поневолене Поцілунком поцілити сонце у скроню Запалити степи, затопити болота Не питати, чи ворог не проти. Зняти в танці облогу й окови Ще в нас попереду стільки роботи, стільки свободи, Ми — попіл зірковий. І у срібному глечику молоко перетікає за вінця І цій казці не буде кінця Цим оленям не буде гінця Серед сивої ночі на пальцях засвітяться кільця. Тільки місяць сміється. Місія місяця — таємниця. @grasliv 2024, зі збірки «Світлочутливі» #олена_павлова

Коли закохуюся, на руках проявляються родимки. Ще вчора на кисті було їх три, складалися у трикутник, а сьогодні вранці - вже сім. Не кажу - люблю - кажу - приходь, буду домом тобі. Ось як нас учили: не ходити над водою, коли у травні, спухла від зливи, річка котиться стрімголов, бо не вернешся. Не будуйся на глинищі, не вслухайся в тужливу пісню, де мати стара навчає: не дозволь, щоб у тебе всередині все згоріло, і не вір, що хтось єдиний, що інших нема. Все щільніші "не", ударні струмені зливи. Пам'ятаєш, як це було в дитинстві: з вереском, з реготом збирали білизну з мотуззя, іграшки у траві, подушки, що сушилися на осонні, коли зненацька підкочувалася гроза - швидше, швидше додому, захлинаючись вітром. так і тепер: біжу, сміюся вголос, ховаюся, щоби клубок вогню у грудях не загасила жодна із тутешніх злив. На згині великого пальця пульсує восьма прозора родимка. То вогонь ізсередини продирається. Катерина Калитко