Храм поезії (🖤)

Хочеться якось розворушити цей канал перед виходом нової книги🤠 Буду вдячний за якісь поширення і всякі такі приколи🥦🤟 Звіть друзів, братів, сестер, батьків, вчителів фізики🫐

#вірші_суддів дзвін зводить горло у дзвона зводить руки до дзвону жінка зводить жінку із ребер і мармуру скульптор а скульптор то руки війни а жінка то стогін війни а дзвін то сама війна і я хочу щоб він помовчав листя залізного дерева навіщо ростуть цвяхи із моїх рук навіщо кого куди я піду розпинати ними коли дерева і вовчі хрести вигоріли хіба до неба гвіздками свої гілки та ще до землі молотком прибивати корені розіпни мене сонце вранці та так щоб назавжди але на мені не розпинай нікого Дарина Гладун

сам сам самота акордеонними нотами сам сам сам самота під гуркіт коліс з лісу рук хрещатицьких дотиків фейсбукових декларацій стосунків кавово-книжних розмов людних чатиків в телеґрамі теревень між роботою і роботою і роботою зноситься з галасів в голові клубочиться понад містом і курявою у відкрите горло за однесенький вдих колись вчителі життя казали: майстерність ковтання шотів у тому, аби розслабити горло мовляв уяви горловий мінет шкода не навчилася @morskihuyorski #анаморе

сам сам самота акордеонними нотами сам сам сам самота під гуркіт коліс з лісу рук хрещатицьких дотиків фейсбукових декларацій стосунків кавово-книжних розмов людних чатиків в телеґрамі теревень між роботою і роботою і роботою зноситься з галасів в голові клубочиться понад містом і курявою у відкрите горло за однесенький вдих колись вчителі життя казали: майстерність ковтання шотів у тому, аби розслабити горло мовляв уяви горловий мінет шкода не навчилася @morskihuyorski #анаморе

бомба закладена в ГЕС вибухає в мені ракета що летить на Охматдит потрапляє в мене куля поцілена в друга опиняється у мені кожного разу кожен снаряд розкидає мене на друзки маленькі Оксани бігають по квартирі губляться і кричать навіть якщо я лежу на ліжку лежить лише оболонка мене маленькі Оксани лізуть на стіни ховаються під диван заповзають у труби й кричать я збираю себе до купи руками віником пилососом прошу дитину скласти шматки як конструктор але окремі осколки губляться як не шукай так і ходжу тепер неповна склеєна безголоса Гаджій Оксана #гаджій #поезія

*** Коли він говорить, навіть стіни обертаються до нього всіма обличчями портретів, у столів і стільців підгинаються ноги – вони стають перед ним навколішки, мов коні чи олені. Ми притримуємо серця, щоб стрімко не вилітали з грудей. Він розщіпає тісний комірець сорочки і випускає нескінченну історію. Ось за його плечима з’являються суворі, усміхнені, прямолінійні, дивакуваті, прості і не дуже. Ті, що ходять важкими шляхами любові з баулом за плечима й автоматом напереваги. Один із них постійно потрапляє в халепу, інший вірить у пласку землю, той рубає правду в лице всім чинам, а цей віддає все своє товаришам без останку. В приміщенні стає людно, безпечно, тепло від їхнього дихання. Думаю: як же не хочеться його відпускати. Але він мусить іти. Обертаю його слова тричі навколо запʼястя, останні два стискаю в долоні – до кривавого сліду. Вдома не можу відірватись від сина з так само коротко стриженою головою. @musakovska #мусаковська

Місто дихає тихо — значить, заснуло. Осінь ходить навшпиньках між фортецями, де над дахами немає зірок. Шумлять клени понуро. Сонце встане над містом бідних і добрих людей. Ти поїхав сто років тому і сказав: не сумуй. Дав коня і учив мене, як вести війни. Програв той, хто не пробачив комусь. Переміг той, хто залиши́вся спокійним. Так, утрати болять. Шлях твій буде тернистим. Та якщо пройдеш бій з чистим серцем і сухими очима, тоді клени без жа́лю скинуть останнє листя, осінь без жа́лю до себе піде на спочинок. І буде сніг, наче манна для середмість. Листопад доспіває останні псалми. Принесе білий ворон омріяну вість: скоро прибуде гість із далеких місць. Знаєш, я ще ніколи так не чекала зими. @buryanpoetry #хопта

stavozero - калейдоскоп vol.24 у цю частину ввійшли наступні автори: Ундіна - "погані моменти" Саден - "явища" Qualia's Essence - "я маю тебе лишити" зими нема - "бог світла" альрауне - "слимак" Аделіс - "сприйняття" Сонячна Темінь - "крок назустріч" листя трави - "roots" Джессі Галлівел - "мій маніфест" Лана Д'Арк - "outsider"

привіт, ти ше спиш чи, може, ти здох? а може, лежиш десь у комі? колись обіцяв одне небо на двох і ліжко у спільному домі.. колись говорив ти красиві слова про гойдалку, сад, надвечір'я.. та казка твоя - безпонтова трава, і в подушці - вата, не пір'я. привіт, ти ше спиш чи, може, ти здох? вже сонце їбошить в фіранку, я тут відгрібаю по повній за двох.. вставай, суко, доброго ранку! Коли усі кричали Вона – мовчала І я казав, що більш такої не знайти "Ти помиляєшся " вона мені сказала. Коли усі кричали Ти знов мовчала, Та тиша, й досі в мене в голові. Юрко Іздрик

Друзі, усім привіт! Ми вам обіцяли, ми бачимо, що ви хочете... І який в нас ще міг би бути вибір?😁🙃 Анонсуємо вам ювілейний захід Саду Деформацій, який присвячений річниці існування нашого об'єднання💚💚💚 Де: м. Кам'янське, бульвар Героїв, 1Г Коли: 19.10, 16:00 Скільки: мінімальний донат за вхід - 200 гривень, донат за вхід на afterparty - 200 гривень Увесь прибуток за вхід та благодійний аукціон буде спрямовано на актуальний збір на потреби ЗСУ. Чекаємо на вас💚

Юні та малахітові Будинок для літніх людей пофарбовано в осінь, Щоднини в нім відлік веде таблетований розсип. Тепер, до пробудження ночі, кружляти би вільно, В четвер для прибулих охочих буття - в кінофільмі. В нім - знову п'ятнадцять, смарагди замінюють старість, Всім кльовим - на танці, петардно радію, в нарядних Сукенках панянки вицокують мештами танго, Фламенко. Я п'яний нівроку - і вперше. Так спрагло... Безумці в футболках "Нірвани" ногами гепардів Все б'ються в футбольнім повстанні - програти не варто. Наївно-зелені, аж смішно, та радість печальна, Свавілля - на сцену! Хай тішить завзятих й надалі. В наступному кадрі - коханням заквітчана юність, Настуня порядно благає обійм привселюдних. Непевно голублю під посміх бабусь й стариганів, Заплетено губи, волосся здалося прегарним. Нова епопея, я ж бороду здерти не проти: Кружляю алеєю: молодість, метри хіп-хопу Вливають нектари у вуха, ідемо з сусідом. На чай - і на пари, Андрюха. Даремно сидіти. Пора до спочинку, та фільм розчинив до останку, О, радо в будинку - похилим налили світанків. Примчав до фіналу той фільм, що знаходить охочих: Причал занепалих, уклін перед подихом ночі. @real_dobrutskiy #добруцький

КАТЕХИЗИС Що відбувається? Нас прийшли вбивати. Нас убивають просто зараз. Нас убиватимуть далі. Нас ніколи не вб'ють. Чому нас хочуть убити? Ми антитеза украденої історії, білий камінь, об який не змикається коло пітьми, зерна, що їх намагаються поховати, а вони проростають щоразу сильнішою мовою, красивішими дітьми. Що я обираю? Бути тромбоцитом у в'язкій крові країни. Поміж сотень інших кидатися рубцювати розтяту рану, зрощувати перебиту жилу. Безіменна, важка і чесна робота. Що мене годує? Чорна лють залізними пальцями торкається моїх вуст, пальцями, що пахнуть стервом – бо вивертала посеред поля ворожі нутрощі. Поки не прийде, я не годна заснути. Кому я вірю? Близьким, що стали ще ближчими, ніби стиснулися в кулак, аж роблять боляче одне одному. Щоранку цим болем повертаюся до життя. Щовечора у молитві перелічую імена. Не знаю іншого бога, крім війська. Як я молюся? Нехай тобі ніхто нічого ніколи не заподіє. І цілую фото у телефоні. Кого перекреслюю? Тих, що стартують з війни, як з трампліну, летять високо, так високо, що й кров'ю майже не пахне. Тих, що вираховують, скільки можна витиснути із цієї війни: статусу, посиленого інтересу, шани або жалю. Тих, що стають упевнено, професійно коментаторами війни, поки інші несуть на хребтах найбруднішу її роботу. Від чого застерігаю? Коли звертаєтеся на обтічне "ви" до уявленої спільноти, аби розбудити емпатію – лють поточується і вихиляє стегнами, ніби портова дівка. Мертві цивільні робляться двічі мертвими, якщо не сказати, що їх саме убито, і як, і ким. Яка буде відповідь? Надішлють блок дорослих памперсів, ляльку, трамадолу почату пачку – три пігулки у блістері. Що нам робити? Ми мусимо убивати. Довге двадцяте століття закінчилося саме цим. Це тепер наш хліб щоденний. Захиститися, помститися. Убивати. Допомагати вбивати. Подивіться, на що нас перетворили. Що говорити всім? Промовляйте слово "вбивати", хай прописується в свідомості. Нікому не залишили бодай ілюзії вибору: нас прийшли вбивати вчергове лютневого ранку. Всі квитки старої мови погашено, лишився один: чесне слово "вбивати". Всім і кажіть: не молитися і не плакати, не підписувати петиції, не посвячувати цю землю всеможливим богам – лише вбивати за неї. Хто почує? А як прийде хто, і стане поруч, і скаже – убиватиму разом із тобою, для тебе, несімо цю війну, цей мішок із тілами, спільно, або я принаймні не відвертатимусь од очей твоїх мертвих, од страшної відплати за них – то хіба з таким говорити й далі. Катерина Калитко #калитко

Поламані ланки складаються знову в картини. Життя залишається пам'яттю з присмаком дині, а хмари, мов шарове тісто, закутують небо. Давай одне одного власним теплом огорнемо? Так нас не торкнеться холодними пальцями осінь. Ніщо не дістане, ніщо в цьому світі не в змозі. Поламані ланки складаються знову в картини, а ти залишилась життям моїм з присмаком дині. @defirtonpoetry #федько

Ще 9к треба на цукорки. Давайте я приготую зараз новий випуск Декламації за гривні, а ви авансом задонатите на збір. А ще розшерите по своїх каналах, пліз! https://send.monobank.ua/jar/3ngUbcaCY1

*** Цьогоріч відпускати осіннє тепло надто боляче — наче зриваєш зі шкірою. Так самотньо любові ще не було між надією й вірою. Полудневі хвилини в’язкі, як глей: хочеш зрушити, й кроки схожі на подвиги. Перелітне серце — пташа мале — завмирає від подиву. В павутинні заплуталась нитка життя, ще напрочуд міцна, але натяг сильнішає. І мережива над головою летять, обертаються віршами. Бачиш: небо розтяте вогненним мечем, день тече непоправною втратою. Як не встигнеш поцілувати в плече — я отам догорятиму. @musakovska #мусаковська

Ми прокинемось разом о 7.15. В тихім затишку дому й обіймах весни. Нам не треба спішити, сьогодні в нас свято. Про цей день ми молились і бачили сни. Ти відкриєш повільно жаккардові штори. Вони знехотя світло запустять в наш рай. Я сховаюсь від нього в ковдряному морі, В його хвилях принишкну,  як в храмі лихвар. Ти котячими кроками підеш до кухні. Загуркоче щось з посуду — я не здригнусь. Всі причини боятися звуків відсутні. Лише пам'ять озветься тривожно чомусь. Я покину свій сховок й вгамую цікавість. Обережно, немов в кукурудзі байбак, Зазирну й милуватимусь таїнством кави, Причаститись яким ти так любо забаг. Я водитиму поглядом по твоїх рисах, Карбуватиму обриси вранішніх див. А ти будеш мене дратувати навмисно Наготою своєю, як завжди любив. Ти запросиш мене на прогулянку містом. Ніжно вручиш спаньку рятівний еліксир. Втаємничена в чудо, погоджуся, звісно. Ми ж так довго чекали цей сонячний мир. @zapyskyneofitky #ковтокперемоги #неофітка

Ісус по коліна в брудній воді  ходить траншеями передзимовими, в нього поранення, він зголоднів,  він утомився й рідше молиться  шкіра свербить від поту під фліскою, стигми печуть, холодно. маряться сон під ковдрою в рідному ліжку, душ гарячий, вино домашнє  мокнуть дитячі малюнки в кишенях, кров убирають і сіль із крапель, стали для нього давно оберегами жовті сердечка під синіми хмáрками  мамі до нього не додзвонитися — з тилом зв'язку майже ніякого, тільки учні, буває, допишуться: «вчителю наш, ну де ти там, як ти?»  і він, бредучи окопним болотом, збитими пальцями відповідатиме: «знову схóджу на цю Голготу, знову мушу цей світ рятувати»  і підуть вперед за ним побратими, («виходи» хвилями полем покотяться) м'язи їхні злістю налиються, погляди їхні ненавистю сповняться  серце його заб'ється сильніше і з рани його поллється вода, і, зуби зціпивши, він прицілиться: «Господи, хай буде воля твоя» Степан Пенкалюк

І скреснуть кригою останні дні тривоги… І стихнуть вибухи. Запахне в полі м'ята. Гіркавим присмаком проллється перемога В гарячий лате. Перлина тиші на сумирному світанку Розбудить леготом турботливо, ласкаво й Цілющим духом запашної філіжанки Ранкова кава. В вузькому колі рідних серцю та коханих Воскреснуть мрії веселкові та квітчасті. Усе піде, немов по маслу, бездоганно. І буде щастя. © Олена Проніна #ковтокперемоги