Храм поезії (🖤)

Пара 16, 2 🍀 учасник 2 мені так самотньо, наче я — ровер “Curiosity” на поверхні Марсу шукаю сліди життя, що давно згасло у цілковитій тиші іржавих пейзажів роблю селфі свого іржавого корпусу гарячково вимірюю коливання метану від пів тисячних відсотка до ще менше ніби сподіваючись знайти пульс на зап’ястку мертвої планети мені так самотньо, наче я — привітання мертвою мовою, записане на золоту платівку “Вояджера”, блукаючого по глухих околицях Сонячної системи, давно за межами геліосфери і сподівань знайдіть і почуйте мене, інопланетяни знайдіть і почуйте мене, хоч хтось мені так самотньо, наче найближча людина не за стінкою кімнати, а за мільйони паралакс-секунд, і контакт давно втрачено я в’язну в тягучій темній матерії, і найближча людина не чує, як я плачу — вакуум гасить звукові хвилі зрештою, мої сльози висушує потік іонізованої плазми, який ніжно кличуть сонячним вітром але ми-ж то знаємо: немає ніякої ніжності немає ніякого контакту є тільки кімната у ведмежому куті Всесвіту а крок до сусідньої кімнати, як і прохання про допомогу — маленький крок в очах людства, але величезний стрибок для мене

Пара 16, 1 🧐 учасник 1 Повертаю культуру назад, як Ретроградний Меркурій. Вибирають красу гамма-спалахів, як путівну зірку. Пролунає космічно-гарна поезія небайдужих. "Вибачайте, бракує вам азарта, скілів для віршу." Для вас сяє Сонце, але для мене горить інше світло. Сягав зорі тільки в "Фантомі" спросоння мимовільно. Навіть не побував на параді планет офіційно. Навпроти яскраві переможці — ефект опозиційний . Проте, не кожен з вас є космос й сяє оригінальністю. Важко з вами конкурувати, краще імпровізацію Ляпну, похвалю вас, себе принижу доброзичливістю. Власну ідею стерши в пил і розвіявши зоряним вітром. Згораю зіркою, але гравітаційна лінза змінить шлях. Блукаю білим болідом, чекая кульмінації бабах. Чекаю протистояння планет талантів і бажань. Прегарну Наднову інших творців – учасників змагань.

Пара 15, тур 1 🦕 учасник 2 Десь поміж уламків планет та космічного пилу, Де зорі палають суцвіттями квітів астральних. І час-чарівник своїм чином у просторі плине, У Космоса донька зростала, красуня грайлива. Та відчай підточував сили — роки все минали, А мрії дівочі лишалися мріями далі. Космея вдягала у шлейфи швидкі метеори. Та іскор чимало вплітала у вітер, щоб потім Він нісся щосили, і бачили ми неповторні Узори над обрієм, поки у сни ніч не горне. Наважилась дівчина із персеїдним ескортом В дорогу крізь вічність. Хоч батько і був цього проти. На Землю спустилась. Яке чарівне розмаїття Пейзажів на схилах, у лоні долин очі бавить! І так вона рада була дивосвіт цей зустріти! І тут оселилась, бо вабила серце тендітна, Незнана краса, що ховалася у зелентравах. Лиш мало для неї було осередків яскравих. Дивилась Космея у ніч, що тремтіла й тікала, Коли доторкалось до неї ранкове проміння. Немає світанок для ліній заграви лекало — Як темрява тане, накреслює він унікальні Фігури у небі. Від батька у плямах кармінних Читала послання: "Я поруч! Роби, що умієш!" Взялася за справу — у гая гаптований настіл З'явився уранці. Та дух її вгору все линув, До рідного краю. Вона у зірок, що погасли, Зернятка взяла, і прокинулись промені айстрів. І бігли Землею вогні чорнобривців та циній. Були і космеї — родина зростала невпинно. *Космея, або космос (лат. Cosmos) — рід однорічних та багаторічних рослин родини айстрових.

Пара 14, тур 1 🍄 учасник 1 Її руки лишились на віддалі, тривожно чекаючи дозволу. Космос всередині тебе невпевнено зважує доводи "За" та "проти" небажаних доторків. Ні! Не хочу так! Її руки ошпарило спротивом. Пальці згорблені Учепились горгульями храму за складки одягу. "Ну чого ти? Я..." Побілілі фаланги чомусь пахнуть... страхом? Та ні, тхнуть тривогою! "...буду поруч, дай..." Космос боязко стисся, рахуючи дивне загрозливим, "...мені руку, а?" розчинившись ТАМ: Де немає нікого, хто має "занадто" голосу, Де немає нічого, що здатне змінитися просто так, Де немає потреби терпіти плацебо Стурбованих посмішок: "Не говорить? Буває," – і ліки прописані поспіхом Чи серйозний кивок і чергове: "Ну, знаю із досвіду..." Просто досить, мам? Її руки безпомічні. Зломлені двічі недопалки. Обезвірений янгол на службі в нечулого Господа. Не такий. Все не так. І не зрізати нейробородавок. Залишаюсь в обіймах свого  кишенькового Космосу. Просто досить. Мам?

Пара 14, тур 1 🎒 учасник 2 Планета довкола світила простелить свій шлях. Місяць радий втекти би, на спроби він сили втрачав. Нитки долі та часу спутують рух в ланцюги, Ліній часу багато, та нас лиш цікавить своя... "Посадка на борт до раю завершує приймати людей". Перон, порожні простори, від звуку відлуння глухе. Тихо гудять турбіни, простір бринить, мов струна. Ліній часу багато, нас лиш цікавить своя... Голос холодний і тихий тези свої веде. "Закриваються двері назавжди, залишиться хто — помре"... Забиті вікна дошками, порожні тутешні шляхи, В небі Арес червоніє, адепти його вже пішли. Ховають хмаринки небо, вилазячи із ржавих труб. Шатл простір згинає. "Залишене в воду занур!" Турбіни слідів не лишають, та пізно збирати гілки... Повільно, човник космічний, позаду усе залиши. Вектор падіння згинає, планета втрачає контроль, "Позаду когось залишають? Пілот, подивитись дозволь!" У кріслах з відходів і сталі чистий зробити вдих. Останній шатл злітає. Запізно здійснили прорив... Люди з іскрами в серці. Полярність падіння, вперед! Позаду зосталась планета, та хто же від себе втече? Всередині квітла надія — на довге й щасливе життя, Де пе′кла частинка закута, і клітка її — крихка.

Пара 14, тур 1 🫀 учасник 1 У космічному простóрі, Де вічна ніч ховає зорі, Згубивсь дитятко-астероїд... Та не було йому ще й сто літ, Коли життя на нім розквітло, І жителів послало світло. Маленьких добрих чоловічків, Які не сплять жодної нічки. На зріст вони низькі, товстенькі, І мають вусики довгенькі, Що як дзвіночки дзеленчать Та радість їхню не віднять. Великі добрі очі мають І все про справжню дружбу знають. Три пальчики на всіх кінцівках: На ручках мають і на ніжках. Стирчить кумедний хвіст позáд, Тому у них немає вад Як перестрибують каміння, То є у них цікаве вміння: Підняти хвостик, як антену І так завадити падінню. І зветься це створіння "глюсик" Від слова радість - ("Glück") на німецькій. Та мають глюсики ймена - Від кольору йде пісня ця! Блакитний глюсик Зветься Блаусик, Рожеве крихітне дівча - То їхня подруга Роза... Ось такий веселий світ, На німецький все манір!)

Пара 13, тур 1 👁️ учасник 2 Зірки завжди привертали увагу людства. Люди в далечінь злітали від земного паскудства. Небесні світила думками несли до Ісіди... До Зевса і Гери, до Міноса і Артеміди... Думками злітаємо вище Святого Олімпу, До Сонця, Капелли та Веги, в чистилище Лімбу Полярна зоря поведе по Чумацькому шляху, в сузір'я Тельця до Яскравого Альдеберану. Індійська Рохіні спалахує жовтогарячим: Акрукс так показує на небосхилі шлях тим, хто утратив Свій орієнтир, чи то ти - мандрівник, чи паломник, Якщо знайти шлях не щастить, Запали в душі вогник: Лети, у думках до Юпітера, Марса, Сатурна. Облиш дивний страх, бо з них нова ера для людства Почнеться. Повір, що не просто планети Стають раз в сто років у ряд на безкрайньому небі! Парад трьох планет, а навколо зірок срібні кулі... Нехай вони Еру Добра нам і Миру віщують!

Пара 13, тур 1 🍒 учасник 1 ПРАВИЛА КОРИСТУВАННЯ КОСМОСОМ Для виклику Всесвіту натисніть кнопку на панелі планети. Після автоматичного падіння персеїд переконайтеся в тому, що планета знаходиться під вами. Увійшовши до вакууму безкінечності, поверніться обличчям до шлюзу, і переконавшись, що нічого не заважає зачиненню шлюзу, натисніть кнопку потрібного вам скидання – спогади задихатимуться автоматично, тіло почне рухатися. Якщо спогади задихнулись, а тіло не рухаєтъся, натисніть кнопку «констатація См.» або кнопку координати, на якій зависло буття. Шолом скафандру автоматично відчиниться для останнього видиху. Будьте уважні: конструкція світу з невагомою екзистенцією передбачає автоматичне закриття екзоскелета через 10-14 секунд, якщо не натиснути кнопки потрібного буття. У такому разі зореліт з вашим тілом може почати рух за викликом з іншого космосу. Серце може зупинятись на проміжних світах / пересадках / портах для підсадки інших тіл. При перевезенні внутрішньої дитини й дитячого мовчання обов'язково тримайте дитину на руках і першими увійдіть з нею до безкінечності, після чого завезіть за собою вакуум. При виході з атмосфери спочатку перемістіть порожній шатл на посадкову площадку, потім вийдіть самі з дитиною і первородним криком. Космонавти з травмами до12 років виходять на поверхню першими, а вертаються з неї після комендантської. При перевезенні піддослідних тварин необхідно заходити або виходити з вакууму або у вакуум безкінечності тримаючи їх на коротких частотах, за кабелі підтримки життєдіяльності або переносити на провідних перевідних тату. Перевезення великогабаритних вантажів допускається тільки з дозволу та в присутності травм минулого, що здійснюють технічне обслуговування вашого серця. Для термінової посадки зорельота натисніть кнопку «реальність» при наявності… далі текст обривається шумом з чергуванням трьох коротких і трьох довгих і трьох трьох трьох трх тх тхххх КАТЕГОРИЧНО ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ! Натискати кнопки на панелі планети, знаходячись на пусковій думці або в отворі пускової зіниці. Притулятися до комет. Відкривати та закривати нові планети руками, прикладати зусилля для відкриття та закриття. Палити в польоті, перевозити легкозаймисті емоції, рідини у відкритому вбранні, сипкі спогади – у відкритій пам’яті. Самостійно користуватися буттям до 12 років. Стояти в отворі дверей. Перевозити тіні минулого у капсулах. Перевозити великогабаритний сум у сумках. Увага! При раптовій зупинці серця між галактичними світами, або, якщо при зупинці на кратері чужих ключиць шолом скафандру автоматично не зачинився – НЕ НАМАГАЙТЕСЬ самостійно надягнути його — це смертельно небезпечно. Натисніть кнопку «виклик нізвідки» переговорного пристрою диспетчерського зв’язку, сповістіть диспетчера про перебування туманності у свідомості, усвідомте та виконуйте його вказівки. Про всі невагомості сповіщайте орбітальне Я або диспетчера. Зі зневагомістю, аварійна служба ТОВ «КОСМОЛІФТ»

сьогодні ввечері та завтра публікуємо останні 5 пар. відповідно з п'ятниці судді почнуть свою роботу. суддівство триватиме 2 тижні. вже є тема наступного туру - Втеча. наразі троє суддів, з півфіналу та фіналу їх кількість зростає до 6-7 людей. у наступний тур можуть вийти 20 учасників, 17 + 3 бонусні. відповідно далі 10. і фінал сформується з 5 учасників. загалом 4 тури включно з півфіналом та фіналом.

Прийом-прийом, акант викликає! Ми запланували наш наступний івент - Акант Квітневий, а зробити його крутим можеш саме ти. Що взагалі відбувається? (Ми не знаємо) Але думали-думали й вирішили, що ми хочемо дати можливість виступити авторам, які ще не брали участі в наших івентах, але хотіли б це зробити. Що для цього потрібно? Якщо ти хочеш стати частиною нашого поетичного дійства, заповнюй анкету учасника на “акант квітневий”. Там потрібно буде вказати улюблений кавер на пса патрона, додати три своїх тексти та коротке відео виступу. З усіх заявок ми дуже суб’єктивно відберемо 7 поеток та поетів, які й опиняться на афіші “аканту квітневого”. Що ще важливого? Подія відбудеться 20 квітня о 16:00 у Центральній бібліотеці Шевченка для дітей. Прохання для учасників реєструватися тільки в тому випадку, якщо впевнені, що зможете виступити в цю дату та час. Усіх інших ми також дуже чекаємо, тож бронюйте собі суботу другої половини місяця для якісної поезії. Акант квітне новими барвами!

Тиша буває спокійною, Звуки тоді на осонні Гріються. Мовчки, небагатослівний ти, Дивишся – погляд порожній. Вільнюсом, Лондоном, Римом вимірюєш Кроками межі та площі. Змилуйся, Господи, захистом й тишею – Легко порушити можна: Видихи - Вдихи. Повітря бринітиме Сміхом й дзвінками. Блокпосту Звичного Більше немає. Гранітною Пам'яті брилою згодна Й силою Стати тотемною, схибити, Знову почати сьогодні Стримано Жити, молитись, бруківкою Йти на світанку і млосно Випити Тишу, пташками звеснілими Зрушену. Страх ріже простір Крилами. Тиша буває жахливою Втратами, дзвоном церковним, Втомою, Німістю бесіди, зримістю Пустоші... Плакати вголос Нікому... 02.04.2024 © @olesya13r

пара 12, тур 1 👀 учасник 1 Простір, порожнеча - За межею людських тіл. Всесвіт дає дозвіл На вивчення своїх частин. Середовище складне: Плазма, пил. Це тобі не по землі ходити і стріляти прямо в тир! Тримати спину, Робити помилки чи перекладать на іншого свою провину. Гравітація сповільнить твій час, Але ти тільки подумай - Космічний транспорт допоможе тобі полетіти на Марс. Це тобі не в інший магазин по хліб піти Та навіть не в сусіднє місто, в яке 15 хв їзди. Галактика безмежна, Спостерігай у телескоп. Побачиш там Оріон І зрозумієш: Не дасть тобі такого твій телефон

Пара 12, тур 1 🐣 учасник 1 В той самий час, коли приходить чорна ніч уперто, Коли останній промінь сонця в просторі згаса, Здіймається зі сходу вище у холодне небо Син Зевса і Каллісто ― молодий юнак Аркас. Маєток Волопас розкинувся сузір’ями навколо, Від дивної краси хтось інший, мабуть, вже б зомлів. Та не шугай, він йде крізь пил неспішною ходою, Тримає досить вправно повідцями Гончих Псів. І кожен раз бажають розірвати Ведмедицю, Накинутись зненацька, бо вона ще лютий звір. А та плекає повсякчасно віру материнську Обняти сина. Поки він у зорях не згорів. А десь позаду без прикрас стоїть самотня Діва, Постійно зважує усе за на шальках Терезів, Не згаяти свій шанс, а познайомитись грайливо, Допоки шторм космічний знов із дір не прилетів. І хоч це фарс, чомусь ланіти стигло червоніють Від мрій простих, як буде на світанку цілувать… Не знає, що кохає він Волосся Вероніки І лиш для неї Ліри задзвенить тонка струна.

Пара 11, тур 1 🐾 учасник 2 Космічна фантазія Куди? Підкорити гори? Обережно!  Вище - зорі! Стисну космольота важіль, Між зірок лечу, аж страшно І ввижаються , так близько: Чи планета? Чи страшисько? Ні - супутник в небі сяє! А он там-  хвостом палає Феєрична гранд комета, Акрукс бачу в Андромеді, Нереїда від Нептуна Тихо, мов плазунка суне... Антивсереалістичне! - Зірковий світ- фантастичний, Інший я - астрофізичний Я торкнувся цього світу! В ньому дивовижно гарно На Землі, хай квітів море. Марно... Еллада Марсу мене кличе! Безлюдна і холодна. Фантастичне І невідоме полонило серце. Мені тепер без неї не живеться! О, зорі! Ви - гарячі, повні грації! Я бачив вас, в процесі медитації.

Пара 11, тур 1 🌹 учасник 1 Вгору, вниз, хвильками, вгору, вигини... Пряма лінія тиші. Крапки й тире схожі на азбуку морзе І ось уже знову позначками кардіограми вискакують різкі шпилі. Локатор приймає ці дані та трансформує У звук. Оператор сильніше притискає навушники до раковин. Він намагається розібрати далекі вібрації чи послухати тишу...? Якась пульсація. Схожа на "І". Застаріло-бордова чи з фіолетовим, ніби венозна кров. Неприємна, майже слуху огидна. Гупає молотком. Опепатор ладен вже зняти навушники Пряма лінія тиші. Теж саме, що схоже на "І" тільки дзвінке, Мов космічна пташка Наче рожева хмарка в уяву залізла. Дзенить, мов на пунктах переліку! Ще не закінчено! Гей, куди!? Щось чорне схоже на протяг, що свище з щілин "У-у-у-у-".... Притягує вихром Чорна діра до себе, Стогне у саме вухо. Ватними пальцями намагається змінити канал спостереження, А в голові: "чи треба". Рябіння. Строкате. Наче 50 відтінків "А". Скільки ж їх? Мабуть, так само неперелічиш, як кратери Марсу. Чи то веселка чи барахлить совдепівський телевізор. Мотузками падає це місиво "50/50" І затягується на тобі у химерне шибарі. Доки не розріже його гребінець з "Е" Звуками з білого Місяця. Начебто чув, а нічого крім байдужості З цифр, як з даних Nasa, нема. Пряма лінія тиші... Оператор вслухається в неї, ніби від цього залежить життя. Він вже не вірить давно, але ще жива мрія. Щось протяжне... Схоже на "О". Як видих захоплення. Ось його власна сенсація! Блакиті небес і водойм із планети Земля. Бере у полон, що вивів на волю. Душевне блаженство. Як Сатурн, що вдягає кільце за кільцем. Шар за шаром. Відчуй...! ....! Дзвонить його телефон, а тоді на дисплей приходить сповіщення: "Завтра роботу перенесли на 8! Не спізнись на автобус!" Пряма лінія тиші. Знімає свої трохи переламані провідні навушники, куплені десь на ринку. "Оператор" всміхнувся. Зв'язок не перервано. Виявляється, щойно встановлено з тим, що поряд було від народження. Зв'язок із собою.

Пара 10, тур 1 🌿 учасник 2 Дитяче ліжко перед вікном. За ним літаки, супутники і далекі веснянки зірок, крізь які сяє вічне небесне світло: «Коли я виросту, то полечу у космос!» Зоряні війни, хижі ксеноморфи, поклик до боротьби і відкриття нових планет з новими жителями, природою, законами життя і порятунком від: «Чому в тебе немає батька, кросівок, лосин, ляльки Барбі?» А десь там осяйні зорі, без мене, у вічній темноті, у вічній мерзлоті, у вічному очікуванні свого героя, що зійде на них і дасть їм величне ім’я! А тут прізвисько – похідна від недоречного прізвища і ганебного провалу. О, сяюче безмежжя, сповнене всюдисущої Надії, нескінченних знань і дороговказу для нового світу, де нема смерті і хвороб, де панують мистецтво, наука і безтурботність, а ти – вірний. Потім був універ, соціальні взаємодії, гранти та проекти, депресивне божевілля, перші гроші і страх перед ними. А Габбл стільки всього відзняв, найкраще, що доводилось бачити – ось він прояв божественного митця. А тепер мій всесвіт – це нескінченні обов’язки і дедлайни – багатоголова гідра, коли завершуєш одну – відростає ще три. І на мить я ще вірю, Коли піднімаю голову, Що полечу у космос відкривати нові світи. Лише на мить. Бо Землю не покинути. Цю Землю не покидають.

Пара 10, тур 1 🍂 учасник 1 per aspera ad astra показати б тобі тіньове полотно опівнічного неба в селі що далеке від міст і від колій і від магістралей там де чути комах і пташок там де видно опали зірок де можливо вдихнути літо на повні груди ти б торкнулась моєї руки я б вигадував назви й легенди темна стрічка на обрії — ліс за його оборону вручали нагрудні знаки на минулому тижні там підірвався один грибник всі історії зараз такі подивися в провалля що зяє над головою що зробила ведмедиця для перемоги? хай це буде сузір'я ріки що її форсували ударні групи трохи далі сузір'я заводу вогні посадкових смуг сузір'я військового аеродрому це галактика білого-білого фосфору

Пара 9, тур 1 🍻 учасник 1 КОСМОС Засіє зорі ніч неначе жито, Поллє з сузір'я щедро Водолія, На росах літніх стане ворожити, Чи щедро вродить сон, то ж його збіжжя. Дозріло. Місяць гострий усе вижне, З толок небесних кине в зорепади, Підхопить вітер знизу ті обжинки, Вплете в волосся ночі, так прикрасить. Зерно засяє в косах і на платті, Зоря додасть рожевого відтінку, В лугах туманом ранок розіллятий, Запале день і сонце поміж віттям. Зійде гарячим світлом життєдайним, Зігріти щедро кожного - уміння... За цілий день натомлене, з вогнями, Впаде у сутінь вечора, спочити. Космічний гарт, а колесо Сансари, Шалений біг прискорило, відкрило, Потоки знань і начерки фінальні: Причетний кожен - прірва і вершина!..

Пара 9, тур 1 🩸 учасник 1 Космос Я не можу без тебе прожити й хвилини. Ти- повітря п'янке. І кожен свій спраглий ковток Я, затримавши подих, роблю‌ без упину. І на зустріч тобі я роблю‌ за‌вжди першою крок. Ти- мій Всесвіт. А я - лиш маленька планета. В цілім космосі я маленька й беззахисна. Ти бережи. Ти- мій кларнет. А я - лиш тростина кларнета. Все для тебе зроблю неодмінно. Лише накажи! Ти не йди. Не лишай мене. Не люби мене, тільки не йди. Не повітрям, як всі, а тобою я дихаю. Бережу наші спогади. За тобою цілую сліди, Коли йдеш... жаль, від мене... ходою тихою. Зупинись! Я втрачаю надію. Ледь дихаю. Та чи варте для тебе чогось хоч одне моє слово? Ні! Ти йдеш собі далі. Ходою йдеш тихою. І я знаю, не повернешся знову...