Храм поезії (🖤)

Ким ми були, коли востаннє вкладалися спати? До того, як вони стали летіти й падати, Коли іще існували плани і сили пла‌кати. Ким ми були до п'ятої? Ким ми були, коли найбільше чекали літа? Коли ще могли беззастережно вірити, Жити у миті, жити у мирі, жити. Ким ми були, коли вперше почули повітряну? Ким ми були, коли вперше почули вибухи? В тихому небі з'явилися хижі риби, Тиха земля заговорила криками. Ким ми були до щоденних списків загиблих? Ким ми були, щойно розплющили очі? Небо, роздерте крихітними шматочками, Плямами вкрите, ніби в червоне змочене. Ким ми були до тієї ночі? Ким ми були, коли світанкові зорі Згасли під спалахи перші важкої зброї? Рани болючі, рани іще незагоєні. Ми були саме тими. Були собою. @seredovyshche

* На скіпки зорі В роздертім колі Друшляк просіє Й стихне стихія В день молитовний Реве та стогне Гучна молитва Неначе битва Мережить відчай Котрий не личить До адамантів Мечів та мантій Денниця сходить Спадають коди Налаштування Терпким чеканням Лиш одкровення Про сокровенне Вінець терновий І краплі крові Стискав навмисно Гріхом обвислим Ісуса тиснув Змій поряд рискав Слова до Бога Коли тривога Цвірінькне птаха Зазнавши жаху – Помилуй Боже Бо на сторожі В душі німію Через росію Оксана Лихогляд instagram.com/oksana_lykhohliad

Вбираю кожну молекулу Повітря з масляною фарбою Чобіток до чобітку Зібрались воєдино Творити живу Вбираю сік дерев Кімнатою розміщених Координаторів шляху Доведе колись теорії Ньютона Наново Ексклюзивно для Вас Розмістили цей аркуш живопису Між підлогою та космосом Для міжгалактичних подорожей Без кордонів та багажу З психотерапевтичним досвідом Доглядаючи за Гладіатором @dirtymavka

Ми втратили себе, і врешті усі значення Проміння весни спалило до попелу крила Занадто пізно просити пробачення Зайве вертатись до мого «любила». Будь там щасливий в днях цих без докору Ім’я моє викреслюй - я знаю, що вдасться Я - власниця холоду й мороку Ти - літери вшиті в зап’ястя. @morinamori

та й тепер — тримайся мене осторонь, боронь боже віддаватися тіні, шкірності, перемовинам. я не Соля, але теж Сойка, дівчина з перехрестя чумацьких шляхів, твоя руда смерть, оцифрований відбиток сонця. пити мене заборонено, відійти — вже пізно тримай мене за крило — вистачить пір'їни. так лагідно так небезпечно як тобі мій світ, моє сумне потойбіччя? а хочеш, подарую тобі трохи сяйва полярної зірки, назбирала у кошик коли прибульці колумбили світ лише один поцілунок як гребінь найвищого цунамі як подих найтеплішого космічного вітру світ ще ніколи так не сходив з розуму пам'ять дерев циклічна — гойдають свої віти вгору-вниз я повернусь до тебе з першими ягодами трьох перезрілих сонць коли нарешті після хіміотерапії земним буттям відросте твоє власне пір'я @viknapoetry

Чистий кайф, яка ж краса ❤️❤️❤️ @helen_halu, дякую, що ти є, записуюсь у передпродаж наступної збірки ахах P.S. Мій улюблений вірш на 100-ій сторінці 🥰

І, звісно, куди ж без конкурсів Джессі?? Цього разу космічний 🌌🪐👽 Тож вперед, фантасти, ваш час настав!🔥 Заправляйте свої міжзоряні крейсери 🛸 — і вперед!

Привіт! триває набір на поетичний конкурс Ua Poets тут умови конкурсу

листя між нами падає, відстань між нами більшає, жодної наче паніки, лиш проростають тріщини, вікна давно заплющені, очі давно прижмурені, сонце на дроті сушиться, місяць на небі думає, ось ми були закохані, руки торкались талії, ось загорнулись в коконі, ось ми уже літаємо, тут ми на фото з квітами, тут біля річки стали ми, тут було дуже вітряно, тут вже сніги розтанули, тут ми збирались вдосвіта, тут ми за руки бралися, ось ти хотіла осені, ось ти її лякалася, там забували думати, десь говорили тишею, тут ти мене торкнулася, зляканого, принишклого, день забуває промені й ніч забуває темряву, що нам усім знедоленим? що нам усім порепаним? відчай мене торкається, наче твоїми рухами, відчай мене вплітає і каже мені на вухо: все, що було – не буде вже, все, що тримало – вигадка, страйки усі на вулицях зникли для нас невидимо, квіти давно не сушаться, тілу бракує ніжності, я на руках несу тебе, хоч і себе не виніс ще, все тепер буде зливами, все тепер буде грозами, злими словами-стигмами нас роз’єднала осінь ця, все тепер буде з надлишком, все тепер буде з кригою, все тепер буде начебто – начебто все це вигадав. @diominpoetry

груднева голизна дерев темні кола під очима під’їздів звідки викочуємося гарячі без форми й мети крутнеться земля тако біжиш по щоці аж допоки не всохнеш обернеться сяк зі скроні крутої зірвешся швидше аніж повіки вію знову замкне домофон і щезнеш у нетрях дочасної сивини кліпає кліпає западина падика перед ранковою зміною збираються сльози калюжкою на зупинці щось утрапило в око чекаємо лікаря не зачиняйте двері не зривайте записку не мочіть пов’язку Іра Божко

Збір на такмед! Сьогодні день поезії, а ще скоро у мене день народження! А це значить, що пора відкривати збір, щоб наближати перемогу. Я намагаюсь не зловживати власними зборами, бо розумію, що потреб багато, а ресурси скінченні. 27.03 мені буде 30 років, а значить і збір буде на 30тис грн. Але збір не простий, а той що гарантовано збереться. Бо я докину від себе, щоб стало 30тис. Якщо так вийде і ви самі без мене закриєте цю банку – я докину 10тис зверху і буде 40. Всі зібрані кошти підуть на поточний збір @medicine_4_ukraine на турнікети. https://t.me/medicine_supply_vn/8118 Якщо цей збір до того часу уже буде закритий – у них буде зразу ж наступний. Це вінницький медичний осередок, який ефективно і швидко допомагає військовим, а людину, яка цим всім керує, я знаю особисто. Розумію, що в кінці місяця донатний бютжет вже близький до вичерпання, тому прошу не пройти повз, а поширити у себе цей допис. Збір буде тривати до 28.03 і тоді ж всі зібрані кошти полетять на потреби наших захисників і захисниць. Дякую всім і кожному, хто долучається і тим, хто зробив цей рік хорошим для мене. Але про це буде потім❤️🥳 Монобанк: https://send.monobank.ua/jar/6V1yB4qzeT PayPal: udodtetana@gmail.com IBAN: DE56100110012624819000 Tetiana Udod, bank N26 Photo: @sashakhopta

хтось за замовчуванням хороший, комусь підтягнутись за першим, але для обох, просто, віриш, достатньо побути окремим одиницями від ночі до ранку. і знову по колу. пошукати вогонь чи знайти залишки крил. мало вогню мені, мало, а землею ходити важче, ногами ходити не те: вона холодніша за тебе. почни чути, як я мовчу, як банальні кидаю фрази. я знову заледве сповзла із ліжка сьогодні. Дар'я Загребельна

Ті, хто задонатять від 50 грн є можливість виграти приз –прикрасу з глини ручної роботи 💅🏻😘 instagram.com/inspiration_style_ua send.monobank.ua/jar/97rEgnEUzo

а про шо ще писати? як мовчання стулило вуста, зчепило нитками з-під рук досвідчених хірургів. лишається лише чекати, коли буде день, аби зняти всі шви і знов говорити. а про шо ще писати? питаю себе щоночі, знов лізу у силабо-тоніку, а з під пальців виходять лише голі стрункі рядки ще й без рими. а про шо ще писати? я говорю зі світом тілом, очима, віями чи пальцем. мої ноги у танці розкажуть більше про мене, ніж будь-які збірки віршів. от я мовчки танцюю, іноді згадую, як добре було, коли могла говорити з людьми зрозумілою мовою, що виходила з-під пера. @kobylianskaspoems

Коли мій день запеленає ніч, В ту мить, як шлях обірветься струною, Зів’ялим листом піду за водою Повз сотні рідних та чужих облич. В той день, коли затихне серця стук, Остання рима відбринить луною, Я тихою нестримною рікою Спливу, немов пісок з дитячих рук. У час, коли зупиниться політ, Знесилено впаде замерзла птаха, Скипить вогонь свічі під рідним дахом, І димним маревом душа покине світ. Коли забуревіїть, зажудить І холодом гаряча кров скується, Я сподіваюсь, хтось комусь озветься І скаже: він зумів життя прожить! Юрій Руф

* Я заварю гірку печаль у турці, Біль нерозчинний у розчинній каві Б'є по душі, колотить, землетрусить, Викручує зсередини і давить. Тримаюся, мов шафка з Бородянки, Тримаюсь попри різні негаразди, Складаю серце заново з уламків... Мій сильний воїне, не дай собі упáсти! Коли  розквітне дивним цвітом квітка, Трава зросте в нефритовій заграві, Небесну гладь день переможно витче, Й пречистий дощ пролиє мир ласкавий. Медовий раф ти питимеш за рогом В місцевій відбудованій кав’ярні, Тому що ось надходить перемога. Ти рідну землю боронив не марно! Оксана Лихогляд