Храм поезії (🖤)

Не помітиш одразу, та глянь, як вони ідуть: трохи схиляють долу плечі та голови, ніби тисне і під вагою тягнуться до землі — у поклоні, або прокльоні. Бо ж довіку віднині без плитоносок носити живим за спинами — невидимі плити, плити... Каменями із серця вийняті, кулями із живого вийняті. Проти течії та за нею, зі спомином, без спочину. І у кожного за плечем по своїй причині, щоб продовжити рух, та на вдиху — дзвенить всередині, наче нігтем по склу постукати, і вібрує тривожне тремоло у грудині. У плиті — відображення поруч із рідним іменем. Але межі розмиті, пунктирні кордони — стерті. Життя невловимо відгонить віддихом смерті. А підійдеш ранком до дзеркала — майстер вирізьбив твої риси. Схожістю блисне в очі, посріблений обеліск. І єдина думка, перш ніж зібратись, з усмішкою знову назовні вийти — чому під дзеркальні п'яти твого відбитку досі не покладені квіти.

власну ключицю у коментарі, хто не залишить отримає бан від Храму джерело: @Mr_James_Bond

Пісня кожної душі Обійми мене, зламай ребра, нахуй! "Думками навиворіт" вчить як то, Приймати себе, навчитись себе розуміти А в голові порожньо, а на душі — вітер. Тисками сталевими стримують душу. Хотів би сказати "я хочу", виходить "я мушу". Тікати від всіх й в першу чергу від себе Бо більше не можу. Та це блядське "треба" Для кого? Чому? І що далі? Спитавсь риторично Усе йде саме по собі Усе йде за звичкой. Так холодно й душно водночас чомусь... Себе я боюсь. Й тупо злюсь! Це слабкість? Можливо, не знаю Болить, а чому так болить — гарне питання. Казали колись, що душа є безсмертна. Дізнатись спішу. Наважусь. Напевно. Стискав кулаки до півмісяців на долонях Душа у думках цих проклятих — як в'язень в полоні. Для чого? Чому? Та за що? Спитатись хотів би Згасає життя. Ну то й що? Але так і не зміг я... І вранці побачивши знову схід сонця Я замість усмішки сховав свої сльози. Бо плакать не можна, чомусь, так сказали Інструкцій для цього випадку не дали. А мали...

Гримнуло. Сон перехоплено хвилею, Разом з автівками квилити б Ніччю ракетно-бурхливою, Хижою. Стримано Шкрябають факти по роздумах, Сили відчули корозію. Та всі борги ще не роздано. Виживу. В пам'яті Книги барвистими смугами Дивляться з шафи минулого. Нині стовбичать обвуглені, Схилені. Сплавляться Річкою спогадів хроніки, Низ течії монохромиться. Щось повернеться наповнене Хибами. Крейдою В дошку врізалися формули. Дійсність, у попіл огорнена, Слід на життєвому обрії Випалить. Шейдери, Ті, що у мозок вбудовані, Тіні поглибше змальовують, Вікна освітлюють схованок Липовий. Свічкою Досі сосна в небо тягнеться, Смоли запечені, глянцеві. Дроном очорнена п'ятниця Тихшає. Вічності Дії потрібні, не скиглення. Спокій від звістки прокинеться: Врешті нещастя розкидувач Знищений. P.S. Знову Дніпро пережило ракетно-дронову атаку. Та живемо і боремося далі.

нова шлейка не припасована, під стрічку пальці просовуєш. благаєш, скавчиш, вивертаєшся, маєш надії. шлейка вужчає — глибшають стигми на білому тілі, бо як можна жити з прильотом в дитячу лікарню? тягнеш шлейку, бо душить, бо пальці порізані слабнуть. як боротись, коли від байдужості бракне сили? а стіни мовчать. скільки ще віддавати їм віри? як дивитись на кров і на спалені знищені фото? у стражданні колись приверзалась приречена врода, а тепер не змиритися з поступом, не зцілити душі роздерті. кожен день має ціну — її заплатили померлі. в очах раптом темніє, до горла підкочує рвота. виживати - це теж рутинна, марудна робота. шлейка вужчає, голос хрипить, директиви затерті. у багряну зорю вже вкодовано наші смерті.

/повіки прокволисто затуляють обрій реальності. провалююсь у безодню думок, що мандрують скрушною свідомістю. втопаю в обіймах Морфея./ бринять у повітрі мелодії шовкових косиць. чарують малевом цноти бадьорі дівиці. зацікавлений погляд красовитої жінки воскресив мою пам'ять. /спалах/ будинок покійної. полиця. фото у позолоченій рамці/ /спалах/ турботливі руки одягають купальський вінок. запахи мальв і ромашок огортають скалічену душу. жваво біжу у танок за прекрасною музою й на стомленому обличчі безтурботно оживає                                          радість. /спалах/ /я лечу. знизу на холодному ліжку видніється тіло. моє тіло з мертвою посмішкою./ Каріна Коваленко #каріна_коваленко

Вітаємо! Давно у нас не було ніяких приколюх, тож зараз саме час для однієї з них! Пропонуємо вам розважитись, та водночас відкрити для себе (можливо) нових поетів та поеток нашого великого поетичного світу. Посилання на гру «128 поетів» Також, якщо вам стане цікаво знайти творчість авторів, про яких ви раніше не чули, можете зробити це за допомогою нашого переліку. Зауважимо, що наше ком'юніті нескінченне, тож помістити усіх авторів та авторок у подібний формат було б непідйомним завданням. Але, колись ми точно розширимо цей список....🤫

поетичний конкурс Стріла Амура вітаю, наші переможці: 1 місце — Анатолій Касперський 2 місце — @vergessenheitt_ 2 місце — Ольга Далабожак 2 місце — Раміна Солнцева 3 місце — Марія Чекарьова результати вірші судили Каріна Коваленко (м.Запоржжя) та OleXandr (м.Вінниця) #конкурс #поезія #вірші #храм

Лідія Близниченко Андрій Буремний Дмитро Вейгеші Ірина Вірна Юлія Вротна Олена Галунець EXMARI Емісвеппі Зелена Енн сахар землі Інґіґерда Юлія Кірюхіна Євгеній Кліпов КМС ІЯ КО Олександр Козицький Марія Косян Вадим Ксьондз Остап Кудлатий Андрій Куранов Оля Лавриченко Ірина Лазоревич лізочка Linkor Варел Лозовий Ольга Мальована man under the streetlinght Ксенія Нестеренко Максим Одаренко Оксана Осмаловська Олеся Остапенко Артем Падалкін Іра Пам'ятай Оксана Приходченко Вікторія Пташинська Андрій Рассказов-Ковалевський Юлія Рахно Олеся Репа Катерина Рубан Оля Сич Марія Сніжка ТиШа Трембіта Ігор Туров Тюльпана Френкі Фрейр Олександра Хопта Катерина Чайка Максим Чурков Андрій Шадюк

Лідія Близниченко Андрій Буремний Дмитро Вейгеші Ірина Вірна Юлія Вротна Олена Галунець EXMARI Емісвеппі Зелена Енн сахар землі Інґіґерда Юлія Кірюхіна Євгеній Кліпов КМС ІЯ КО Олександр Козицький Марія Косян Вадим Ксьондз Остап Кудлатий Андрій Куранов Оля Лавриченко Ірина Лазоревич лізочка Linkor Варел Лозовий Ольга Мальована man under the streetlinght Ксенія Нестеренко Максим Одаренко Оксана Осмаловська Олеся Остапенко Артем Падалкін Іра Пам'ятай Оксана Приходченко Вікторія Пташинська Андрій Рассказов-Ковалевський Юлія Рахно Олеся Репа Катерина Рубан Оля Сич Марія Сніжка ТиШа Трембіта Ігор Туров Тюльпана Френкі Фрейр Олександра Хопта Катерина Чайка Максим Чурков Андрій Шадюк

Лідія Близниченко Андрій Буремний Дмитро Вейгеші Ірина Вірна Юлія Вротна Олена Галунець EXMARI Емісвеппі Зелена Енн сахар землі Інґіґерда Юлія Кірюхіна Євгеній Кліпов КМС ІЯ КО Олександр Козицький Марія Косян Вадим Ксьондз Остап Кудлатий Андрій Куранов Оля Лавриченко Ірина Лазоревич лізочка Linkor Варел Лозовий Ольга Мальована man under the streetlinght Ксенія Нестеренко Максим Одаренко Оксана Осмаловська Олеся Остапенко Артем Падалкін Іра Пам'ятай Оксана Приходченко Вікторія Пташинська Андрій Рассказов-Ковалевський Юлія Рахно Олеся Репа Катерина Рубан Оля Сич Марія Сніжка ТиШа Трембіта Ігор Туров Тюльпана Френкі Фрейр Олександра Хопта Катерина Чайка Максим Чурков Андрій Шадюк

Вітаємо! Коли сонце повільно тане у кривавих хмарах, а вітер перегортає сторінки минулого – землі Дикого Заходу кличуть своїх привидів. У першому розділі нашої нової рубрики під назвою "OWL Collections", ми пропонуємо вам відправитися на совине ранчо, де кожен рядок – це крок по розпеченій землі, а тиша може вбити швидше, ніж постріл з револьвера. Сідлайте коней, час ловити вітер мертвих прерій! Умови. #OWL_Collections

Сьогодні мені 32, і за ще один рік життя я дякую тим, хто захищає мене й усе, що я люблю. Тому відкриваю вже другий збір на допомогу Окремій роті РЕБ Третього армійського корпусу, де служить мій коханий і ще чимало хлопців з Кривого Рогу. Збираємо на генератори, екофлоу, старлінки та інше обладнання, необхідне для безперебійної роботи підрозділу. Нагадаю, що РЕБ — це не тільки про подавлення ворожого сигналу, а передусім про збережені життя наших людей. Сума збору святкова — 32 000 грн. Буду вдячна, якщо привітаєте мене будь-яким донатом для бійців. Банка тут 💪 Та за всі теплі слова, якими ви закутали мене в цей день, я теж щиро дякую 🫂

Чи треба деревам Доводити сили квітучості? Дощі акварельні Збирає митець на папері. Хоч щось залишається в світі із часом зарученим  — Весни коліщатка, відкинувши сумніви, крутяться. "Здолали Морену!" — Лунає птахів а капела. І ти теж лунаєш По-іншому серед смугастості. Емоцій цунамі Руйнує зимовий регламент. А зорі раніше й раніше на обрії гасяться. Та хоч би вже тиша не билась на друзки фугасами. Тривалі тиняння Порепані нерви наладять. І що на них діє? Флюїди садів, що прокинулись? Квіткова тендітність, Якій відраховані днини? Журчання крізь хащі несеться штрихами блакитними. Ялинки маячать незмінно зеленими скиртами. Та сум нероздільно Із цвітом опалим зріднився. Та поки ще розпал, Горять пелюсткові ліхтарики, Усотуєш вдосталь Палітру пашистих посадок. У сітку для захисту більше смарагду вплітатимеш. У сни хай вгризається сніг, але тоне в картатості. Доводиш, що зростиш Себе між проталин так само. #вірш, #лігапоетів

✨ ▸ Казка про перелітні зорі А ти помітив, що бувають ночі, без жодної зірки на небі? Просто вони навчилися у пташок відлітати в ирій. Бо з кожним днем наближення весни сонце все більше тягнеться променями до ночі. Спочатку ласкаво обіймає, А потім щось так...пече. Плавить, завдає болю, ніби промінь стає мечем, що розтинає добу ненавпіл. І як би місяць не намагався підставити плече, одна з його фаз також зламалася. Покрутиш, аби відновити контакт? Тільки не з сонцем — шукай допомоги у інших планет. Обережно! Аби лишень не вдарило струмом... Тим часом зорі не чекатимуть на полярний експрес аби побачити диво. Натомість широко розправлять крила і летіііітимуть слідами предків, зібравшись у ключ, аби власноруч відімкнути казку. Лишень інколи зупинятимуться над чиєюсь хатою відпочити. Шкода, що не вміють будувати гнізда, як лелеки — доводиться ховатися в куточку під стріхою, поки полює день. – Агов! Можна виходити! Навіть місяць вже видно! Тшш, не налякай. Дай час прокинутися. Вилізти зі схованок. Дивись, як ліниво збираються у візерунки. Як обговорюють сни та мерехтять від сміху! Аж поки сніжинки, що затанцювалися з вітром, не покличуть бігти за собою подалі від літа. Бо мають один шлях — Туди, де сонце не лякатиме спекою кучугури, тож з неба можна спокійно стрибнути у сніг, розсипатися на тисячу блискіток. А він мовчатиме. Мабуть, втомився буркотіти за день. Туди, де можна безкінечно тріскотіти про все: про мелодію, яку вистукують копитами олені, або про сов, що сваряться, та ніяк не можуть домовитися. І ця симфонія розбудить хіба білих ведмедів. Але головне, що там можна танцювати з небосхилом. Та дивитися в льодяне дзеркало, підбираючи колір на свято. А потім... Не бійся. Можливо, вони повернуться. І принесуть ці кольори нам. Тобі якого не вистачає? - бузкового... ─ ────────── ↷ #yrboo_вірші @liliums_swamp