Храм поезії (🖤)

* Я заварю гірку печаль у турці, Біль нерозчинний у розчинній каві. Б'є по душі, колотить, землетрусить, Викручує зсередини і давить. Тримаюся, мов шафка з Бородянки, Тримаюсь попри різні негаразди, Складаю серце заново з уламків... Мій сильний воїне, не дай собі упáсти! Коли  розквітне дивним цвітом квітка, Трава зросте в нефритовій заграві, Небесну гладь день переможно витче, Й пречистий дощ пролиє мир ласкавий. Медовий раф ти питимеш за рогом В місцевій відбудованій кав’ярні, Тому що ось надходить перемога. Ти рідну землю боронив не марно! Оксана Лихогляд

Ти ідеш по життю і весь час збираєш зірки в мішок. Ті зірки, що упали і небо твоє зробили темнішим. Рік за роком, зима за зимою, за кроком крок, Треба йти, все одно, навіть знаючи, що зірок стане експоненційно більше. І мішок той важкий і болючий, і мішок той тягне тебе донизу, І ти хочеш його лишити, наче від того щось зміниться принципово. А з небес на тебе дивились предки й знайомі з волоссям, давно сизим. Шепотіли тобі на вухо: Схаменися, це ж крила, а не окови. А тобі, нерозумній дитині, ніяких пояснень не досить, Бо у тебе одне запитання: ЧОМУ? І у горлі великий комок. Так ми всі й живемо. Хтось везе на візку, хтось за пазухою зірки свої носить, Поки збагнеш, що це захист та оберіг, яких іще не було – мішок уже наскрізь від сліз промок. © https://instagram.com/krylata_poezia #таняудод

Мета-леві дерева-заводи намарили крони туману. "Це майже фотосинтез!", — казали. І Місто вдихало. Запріле скло поступально забувало намальовану квіточку. Муркотились автомобілі. *Урррр*банально порівнювати дороги із венами? Де вони, утворюючи заторозгустки, невідворотно доведуть Місто до інфаркту? Пошкодуйте ж його металевове серце. *Урррр*еалістично? На стиках-баней-бо-тісно сидять... Птахи! Голуби-та-ти-хоч-знаєш-що-вони-переносять. Знаю. Тому підспівую: Урррр... Урррр... Б*урррр*чить в животі. Дивно, хіба не я сьогодні наїлася піску та вихлопних газів? Улюблене частування (хоча не таке вже і часте) — молода трава — досі бореться за кожен квадратний малометр влади. ========================= — Тобі потрібен інтернет? — Іnterme-що? не чую за г*урррр*котом. Терен шумів, терен із шуму, мов хоче залити весь простір для спокою рокоту повіддю. Розум заповнений. — Що на тебе найшло? — Вибач, байдикую. ========================= *Урррр*коче дощ. Звідкись береться запах землі, на якій вже слід застиг. Люди розкрили бутони-дашкѝ, щоб не дати себе полити. І мокровшпиньки побігли у справах. Місто видихнуло. Чергову хмаринку пари. 12 грудня 2023

Не сьогодні

повернутись додому всупереч усьому побачити як піски цвітуть рапсом як люди виноградною лозою скупчуються разом всередині і зовні такі прекрасні і насторожені мов троянди розо скільки ти ще витримаєш? стільки же скільки я вже простояла тут непохитно показуючи злість боронитиму бо зв'язані донецьким орнаментом барвистими нитками бо ми з озерами лісами нерозривно сплелися від терикону до терикону від мису до мису бо ми впадаємо безкінечно в Азовське море гуртом громадою оркестром хором співаємо аби заглушити безлад піднімайте ж вітрила і хапайтесь за весла така настала пора нерозлучна гуртовна тож тепер нікому не має бути соромно за те як ми говоримо як сперечаємось бо у нас цілий дім за плечами бо у нас ще є що будувати і що переказувати нашим дітям нащадкам адже кричатимимо ой як будемо кричати нашу поезію пісню що живе від покоління до покоління кого вони хочуть перемогти якщо ми вільні якщо ми груди відкриваємо назустріч вітру донбаського степового рідного дай це вдихнути і видихнути перевести подих я повернувся на схід до сходу @zapolarne

Діду, 33, наснаги йому, можливо колись він стане хорошим поетом 🐳

Приспані ріки Як втомлений морок впаде на захмарені простині глоду, вкладай між заломів обірване  плетиво згірклих обітниць. Почуй замовляння на травах , що змочені даною кров'ю : « схиляючись перед величністю Хель - вже  гріховність не знімеш ». Як приспані ріки тривожним мовчанням  повиснуть в повітрі , виходь на нічне перехрестя фантомних затоптаних  вулиць . Вдивляйся в глухі палахкі каганці , що по вінця в повір'ї , бо ж темрява знає - без захисту в пущу безвісну не ступиш. Як зникне  шістнадцять прозорих ночей за гінкими стежками , заступить на віддану варту всесильний благий покровитель . І тяжкість години життя поховає між ніжні меандри , і кожне загублене  слово - навіки німе й непохитне . @mewbalagur

Канал чудової людини, нашого захисника і талановитого автора🩷 https://t.me/sashkonehrych

вірш про любов приходити вранці і в обід приходити навесні влітку восени і навіть взимку коли сніг робить усе однаковим і байдужим приходити в дощ спеку у всяку негоду приходити радісним чи смутним приходити здоровим хворим чи втомленим одного дня зрозуміти що звідти ніхто не повернеться але приходити надалі приходити завжди приходити @black_quasar

сьогодні результати Ініціації ви молодці!

Чекають фанфари на радісні звістки невтомно, Хоча припадають подекуди пилом зневіри. Ми разом до цілі? Відважні, сміливі, свідомі? Та щось у окремих істот душі геть почорніли. Військкоме пихато-прогнилий, глитаєш текілу? Маєток новий — хабарів назбирав достобіса? Не бачиш, як демон заковтує душу змертвілу? Герої вмирали — ти ж грав роль сміття-дармовіса... І так шар за шаром вбирають фанфари                    Брудоти, що з душ неживих виринають. Продажне нутро заховала під ликом любові, Чекала приходу болота, як манну небесну. Вказала дорогу ракеті ти трикольоровій. Живеш, як і завше, а діти уже не воскреснуть... Ржавіють фанфари, втрачаючи сяйво,                    І спроби очистити їх уже зайві. Збираються банки для дронів, одежі та ліків Так само старанно, як бджоли приносять у соти Пилок звідусіль зі всіх сил. Але бортник-дволикий Лишає собі все. А там вже навіки двохсоті.                     Продовжують далі тьмяніти фанфари,                    І ноти фальшиві частіше лунають. Напевно, у жилах тече рідина, що прогіркла, У тих, хто на продаж бере благодійні продукти, Бо збільшує статки на тих, кому рідну домівку Прийшлось пакувати зненацька під вибухи й гуркіт...                     Фанфари брудні поміж чистих чаяться.                     Ми ж знаємо добре: провина чия ця. Фанфари от-от засурмлять стоголосо містами. На вулиці виповзуть гади "свої" зовсім скоро. Дозволимо жити продажним, як завше, між нами? Щадити не можна — пора уже бити на сполох! @sashkonehrych і @literospletinnia

Етер Ініціації Лис, Казарцеви, Рибалка

самотність гладить по голові, каже: «ти не одна, я з тобою». вона не здогадується навіть, що я ніколи не була одна. від зірок, які безсоромно підглядають крізь напівпрозорі білі штори, вирішую в цей раз не ховатися, навпаки — сховати їх на полицю простолиць, освітлювати кімнату. для всіх позбавитися єдиних свідків чергової історії залишених на шиї синців без пояснення, без продовження, без хепі-енду. існують-бо сни, які трапляються лиш один раз. тобі слід вартувати, коли дивитимуся на Місяць за вікном, лягаючи в крижані обійми мороку. мужньо тримай до останнього подиху чорне небо, заборонивши ночам лютого ставати коротшими. поки світанок не рухне на мене через втому твоїх плечей, я чекатиму на сон, який трапляється лиш один раз. @fishechkayana

Усіх охочих запрошую в наш Альтернативний чатик 🥰🤗 https://t.me/altervisionchat

мої європейські однолітки не знають, що таке війна. вони мають здатність планувати і здатність жити сповна. в моїй країні молодь вигризає свободу й життя кулями та втратами частин власного тіла. дехто з них буде чути, але вже ніколи не побачить цей світ своїми очима. європейські однолітки прокидаються від будильника, що голосно дзвенить. в моїй країні люди прокидаються від сирен і ракет. якщо взагалі пощастить. європейські однолітки будуть захищати магістра. мають спокійне майбутнє і без тривог будують сімейні гнізда. мої беруть відпустку на два дні, аби швидко розписатись у військовій формі. їх кохання — це обручки з фольги в окупації та полоні. європейські однолітки за кавою обговорюють спокійні новини. для моїх вже звичним є те, що під завалами знайшли ще дві людини. європейські однолітки обирають вбрання на шлюб. мої — обирають сезонну броню. вони ходять до ресторацій і мають щирий та радісний сміх. в моїх — голос міцний, але вогонь у очах вже застиг. вони вибороли право жити ціною власного життя. і провина за те, що ти жива, вони ні — це близьке відчуття. і не маєш права скаржитись. і маєш мовчати, навіть якщо буде далі боліти. ти збираєш себе по шматочкам щодня, бо навіть якщо і не хочеш, то відтепер маєш жити. @winetina

📝▸ Рецепт задоволення Пориви свідомості ставлять свої лихі запитання, Шукаючи шлях до блаженства, що втіхою б їх полонив, Руйнується щастя життям, бо доля таки невблаганна, І похапцем падає настрій - не втримають землю слони. Алкоголь чи кохання надають тимчасовий притулок, ЗалишИвшись надовше - потонеш у незбагненній пітьмі, Надія тріпочеться, а реальність лиш тихо зітхнула, З неї рвуться слова, та вони давно уже стали німі. Напруження падає, один подих лишився від смерті, Насолода по Фрейду, невже радий відчувати її? Задоволення центри врешті стали до тебе відверті, Дофаміну молекули раптом струмом по тілу пройшли. @liliums_swamp #yrboo_вірші

Друзі, відкриваємо сезон літвечорів у новому 2024 році🌸 2 березня вже цієї суботи о 20:00 проведемо літвечір у голосовому чаті на цьому каналі 🎤 Читатимемо улюблені вірші інших авторів та/або свої про почуття, кохання, жінок/чоловіків та інтим, а також співаємо❤️‍🔥 На одного учасника до 5 віршів💋 В кінці вечора буде вільний мікрофон тому готуйте більше улюблених віршів 👌 Можно просто прийти послухати 🥰 Пишіть хто дуже хоче і буде 👇